Возницький Андрій Вадимович

Андрій Вадимович Возницький
Народження	22 вересня 1975(1975-09-22) (49 років) Львів
Національність	українець
Країна	СРСР →  Україна
Жанр	скульптура
Навчання	Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Львівська національна академія мистецтв
Роки творчості	1992—донині
У шлюбі з	Возницька Олеся Емерихівна

Андрій Вадимович Возницький (нар. 22 вересня 1975, м. Львів) — український художник, скульптор. Внук мистецтвознавця Бориса Возницького.

Життєпис

Андрій Возницький народився 22 вересня 1975 року у відомій мистецькій родині. Знайомство Андрія з мистецтвом розпочалося змалечку, коли він починав домальовувати власні малюнки до репродукцій картин у художніх альбомах. У юнацькі роки захоплювався творами відомих британських скульпторів Генрі Мура та Барбари Хепуорт, одного із засновників стилю абстрактної скульптури — французького скульптора румунського походження Костянтина Бранкузі, а також французького художника-абстракціоніста, скульптора і поета німецького походження Жана Арпа.

У 1990 році Андрій вступив до Львівського державного училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділення скульптури, яке закінчив у 1994 році. Згодом продовжив навчання у Львівській національній академії мистецтв, де познайомився з майбутньою дружиною Олесею – художницею та керамісткою, родом із Закарпаття.

Після завершення навчання Андрій та Олеся переїжджають до Ужгорода, спільно працюють над різними проєктами, в тому числі над дизайном інтер'єрів та зовнішнього середовища, паралельно працюють над скульптурою. Також митець пробує себе в живописі.

У 2012 році разом з дружиною Олесею створив майстерню з виробництва керамічних об'єктів NaturaCeramica. В даний час працює над серією структурних панно «Переродження», що складаються з деревного вугілля, глини та інших натуральних матеріалів.

У 2015 році за скульптурний твір «Роздуми» Андрій Возницький став лауреатом Закарпатської обласної премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі в галузі образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.

Роботи подружжя Андрія та Олесі Возницьких беруть участь у багатьох вітчизняних виставках. Одні з нещодавніх — виставки творчого проекту «Прощавай, Слово!…», що відбулися у 2017 році в Ужгороді та у 2018 році в Києві. За словами куратора проєкту Тараса Табаки — дискурс між комунікацією та інформацією, практика усамітнення та відмова від менторства, рух у напрямку нової чуттєвості в контексті глобальних мереж — такими є основні теми і акценти творчого проєкту.

Сам скульптор так розповідав про одну з двох представлених на виставці робіт: «Це — «Темна матерія», й задум створити такий просторовий об'єкт прийшов давно, напевно, він корениться в моїх дитячих захопленнях палеонтологією. Можливо, комусь цей твір нагадує череп динозавра, комусь — спіраль Всесвіту, але в контексті загальної ідеї виставки робота нагадує передісторію людства і змушує глядача замислився над минулим, прийдешнім і тим, куди ми рухаємося, чи тим шляхом ідемо?».

У 2018 році скульптурні та живописні твори Андрія Возницького брали участь у новому мистецькому проєкті «Lviv Art Days», створеному за аналогом світових тижнів мистецтва, з метою презентації та промоції українських художників у рамках міжнародних мистецьких заходів, що відбуваються у Львові.

Твори митця зберігаються в численних приватних колекціях як в Україні, так і у Великобританії, Бельгії, США та інших країнах.

Праці

Аналіз природних форм Андрій Возницький вважає підґрунтям для створення декоративної та монументальної пластики, вкладаючи в роботу енергію динаміки та статики, намагаючись вести діалог з оточуючим світом. Абстрактні форми, жіночі та чоловічі фігури об'єднує певна система формотворення. Автор створює скульптури з бетону та дерева, але улюбленим матеріалом є бронза. Саме вона спроможна нести всі ті зобов’язання, які задає автор і повною мірою відтворювати ідеї та задуми митця. Наразі художник працює над серіями робіт, які є свого роду автобіографічними сповідями, де відображаються внутрішні емоційні переживання, зокрема, в творах серії «Тягар». Нижче переличені деякі праці митця:.

• 1992 — «Споглядаюча місяць» (бронза; 50×24 см).
• 1995 — «Чоловіча фігура» (бронза; 53×20 см).
• 1996 — меморіальна таблиця Володимирові Свідерському у с. Білий Камінь, Золочівського району, Львівської області.
• 2011 — «Заплітаюча косу» (бронза; 65×25 см).
• 2011 — «Об'єднання з природою» (бронза; 70×22 см).
• 2011 — «Європа» (бронза; 63×72 см).
• 2011 — «Жіноча фігура» (бронза; 110×28 см).
• 2011 — «Роздуми» (бронза; 40×34 см).
• 2011 — «Чоловіча фігура» (бронза; 120×32 см).
• 2012 — «Жіноча фігура» (бронза; 32×31 см).
• 2013 — «Риба» (бронза; 74×56 см).
• «Відпочинок», «Лучник», «Тягар».
• 2021 — обвуглена скульптура з дерева, що нагадує дракона в польоті для ресторану паназійської кухні «Buddha-Bar New York» в престижному мікрорайоні Трайбека на Нижньому Мангеттені у Нью-Йорку.

Джерела

• Возницький Андрій. zakarpat.brovdi.art. ЗакарпатАрт. Архів оригіналу за 1 грудня 2023. Процитовано 7 квітня 2024.
• Катя Брижань. Андрій Возницький про дизайн інтер'єру, скульптуру та ставлення до роботи. varosh.com.ua. Varosh. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 7 квітня 2024.

Посилання

Зовнішні відеофайли
	Пряма мова. Скульптор Андрій Возницький (29 травня 2018 р.)
	Майстер і майстерня. Андрій та Олеся Возницькі (22 листопада 2017 р.)

• Оксана Штефаньо (21 січня 2017). Мистецька територія Возницьких. novzak.uz.ua. Новини Закарпаття. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 7 квітня 2024.
• Мистецька територія Возницьких. adamovskiy.foundation. Adamovskiy Foundation. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 7 квітня 2024.
• Скульптури Возницького Андрія «віддзеркалюють» внутрішній стан людини. ukraineartnews.com. Ukraine Art News. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 7 квітня 2024.
• Олеся та Андрій Возницькі. zakarpat.brovdi.art. ЗакарпатАрт. Архів оригіналу за 30 листопада 2023. Процитовано 7 квітня 2024.
• Андрійканич Єва (13 грудня 2018). Спеціально до свята: Топ-10 найвідоміших закарпатських Андріїв (фото). 0312.ua. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 7 квітня 2024.