Вогнепальна зброя

Український морський піхотинець з автоматом Калашникова АК-74

Вогнепа́льна збро́я — зброя, в якій для викидання снаряду (міни, кулі) з каналу ствола використовується сила тиску газів, що утворюються при згорянні метальної вибухової речовини (пороху) або спеціальних горючих сумішей. Поєднує в собі засоби безпосереднього ураження (снаряд, міна, куля) і засоби метання їх до цілі (гармата, міномет, кулемет, гвинтівка, пістолет тощо). Сучасна вогнепальна зброя підрозділяється на артилерійську та стрілецьку зброю і гранатомети.

Артилерійська вогнепальна зброя призначається для ураження різноманітних цілей, що знаходяться на значній відстані, і перебуває на озброєнні сухопутних військ, авіації і флоту. До неї відносяться: наземні нарізні, у тому числі самохідні і саморушні артилерійські системи різних типів (гармати, гаубиці, гармати-гаубиці, гаубиці-гармати, мортири); нарізні та гладкоствольні безвідкатні гармати; нарізні та гладкоствольні міномети; зенітні гармати, у тому числі автоматичні; авіаційні автоматичні гармати; нарізні та гладкоствольні танкові гармати; артилерія морська. До артилерійської вогнепальної зброї також відносять реактивні системи залпового вогню.

Стрілецька зброя перебуває на озброєнні всіх видів збройних сил і застосовується в ближньому бою для ураження відкрито розташованих цілей. Вона включає пістолети, автомати, автоматичні гвинтівки, ручні і станкові кулемети, великокаліберні кулемети. До стрілецької зброї належить також мисливська та спортивна вогнепальна зброя.

Гранатомети відносять до засобів ближнього бою.

Історія вогнепальної зброї

Виникнення і розвиток вогнепальної зброї розпочалися з винаходом пороху (у Китаї).

Перша вогнепальна зброя

Першу зброю із застосуванням пороху вигадали китайці ще в VI ст., вона називалась хо-пао. Хо-пао мало кулясту форму й виглядало схожим на сучасну гранату. Щоб використати древньо-китайську зброю досить було підпалити кулю і метнути її або з катапульти або з рук. Для виготовлення хо-пао сірку, селітру, дерев'яні волокна, олію і миш'як згортали в багато шарів грубого паперу і обмазували смолою.

Грецький вогонь

Про китайські кулі довідалися у Візантії. Грек Калліник помістив порох і нафту у металічний спеціальний посуд, з якого з легкістю можна було виливати «грецький вогонь» на ворога. Винахід сподобався тодішньому царю Костянтину IV і першу свою атаку в бою випробував в Грецько-арабській війні в 673 році. Араби так казали про «грецький вогонь»: «Грецький вогонь поїдав все: ні каміння, ні залізо не могло йому протистояти…»

Прототип грецького вогню з'явився, імовірно, у 424 до н. е. в битві при Делії: тоді з порожнистої колоди випускалася суміш сирої нафти, сірки і олії. Власне грецький вогонь винайшов 673 року інженер і архітектор Калліник, який, переслідуваний за християнську віру, втік із сирійського міста Маальбека до Візантії і там запропонував свої послуги імператорові Костянтину IV у боротьбі проти арабів.

Установка з грецьким вогнем являла собою мідну трубу — сифон, через який з гуркотом вивергалася рідка суміш. Імовірно, максимальна далекобійність сифонів дорівнювала 25 м, тому спочатку грецький вогонь використовувався тільки у флоті, де був страшною загрозою повільним і незграбним дерев'яним кораблям того часу. Крім того, за свідченням сучасників, грецький вогонь не можна було згасити, оскільки він продовжував горіти навіть на поверхні води. Вперше сифони з грецьким вогнем були встановлені на візантійських дромонах під час битви при Килікії. Історик Феофан писав про неї:

«У рік 673 вороги Христові вчинили великий похід. Вони припливи й зазимували в Килікії. Коли Костянтин IV дізнався про наближення арабів, він підготував величезні двопалубні кораблі, оснащені грецьким вогнем, і кораблі-носії сифонів. Араби були приголомшені. Вони втекли у великому постраху».

Якщо на суші війська візантійців зазнавали поразок від арабів, то на морі грецький вогонь давав їм перевагу над супротивником. Завдяки йому в 718 р. було одержано велику морську перемогу над арабами. У 941 візантійці за допомогою грецького вогню розгромили поблизу Константинополя флот князя Ігоря Рюриковича. Грецький вогонь застосовувався проти венеційців під час четвертого хрестового походу у 1204. Секрет приготування грецького вогню зберігався у великій таємниці, проте після завоювання Константинополя про секрет виготовлення грецького вогню дізналися в Західній Європі. У 1106 році грецький вогонь було застосовано проти норманів під час облоги Діррахія. Грецький вогонь також був відомий і англійцям.

Грецький вогонь також уживався під час облог фортець. Деякі дослідники на підставі аналізу руських літописів роблять висновки про те, що грецький вогонь був відомий русі та половцям. Також, за деякими відомостями, грецький вогонь був на озброєнні армії Тамерлана. Остання згадка про використання грецького вогню належить до облоги Константинополя в 1453 році Мехмедом II: грецький вогонь тоді застосовували як візантійці, так і турки.

Після початку масового застосування вогнепальної зброї на основі пороху грецький вогонь втратив своє військове значення і був поступово забутий.

Українці теж зіткнулися з грецьким вогнем у 941 році, коли князь Ігор йшов в похід на Царгород. От що князь Ігор казав про «грецький вогонь»: «Греки випустили з судових труб вогонь, корабель охопило полум'я».

Крім «грецького вогню», греки метали кулі з отруйним димом, який зводив моряків з розуму. У X—XI століттях грецький вогонь часто використовувала грецька флотилія.

Залізний грім арабів

Кременевий пістоль 17 століття для стрільби шротом

Після морської поразки в Греко-арабскій війні, після 673 року араби розгадали секрет пороху. Араби вигадували для своїх куль-снарядів різні назви: «сонячні промені», «місячне сяйво» тощо. Найкращим снарядом арабів IV—XII ст. можна вважати снаряд «залізний грім арабів», він складався з глиняного горщика, наповненого порохом. «Залізний грім арабів» навів страх на європейців під час Хрестових походів. Але найдивовижніше те, що найбільше європейці боялись не вибухів, а запаху сірки, яку виділяв «залізний грім арабів», бо вважали запах сірки ознакою присутності диявола.

Порох у Європі

Гнотова гаківниця (початок XV ст.)

У Європу порох прийшов, мабуть, із Китаю через мусульманський світ у 13 столітті. Його відкриття приписують також різним людям, таким як англієць Роджер Бекон (1214—1292), німецький філософ Альберт Великий (1193—1280) і чернець Бертольд Шварц.

Класифікація вогнепальної зброї

Капсульний револьвер Кольта, 1851 р.

Класифікація за призначенням: бойова зброя, мисливська, спортивна — (також для підводного полювання): гвинтівка, рушниця; зброя особистого захисту (газові, травматичні пістолети і револьвери).

За наявністю нарізів в каналі ствола розрізняють нарізну та гладкоствольну зброю.

Вогнепальну зброю класифікують:

За типом механізму:

• Ґнотова зброя;
• Кременева зброя;
• Капсульна зброя;
• зброя під унітарний набій.

За способом вогню:

• одиночного вогню;
• чергового вогню (Автоматична зброя).

За типом заряджання:

• заряджання зі ствола;
• зброя, що заряджається із казенного боку.

За типом перезаряджання:

• самозарядна;
• автоматична.

Види вогнепальної зброї

Німецькі гвинтівки, карабіни, револьвери та пістолети часів Першої Світової війни

Бойова нарізна вогнепальна зброя — зброя армійських зразків або виготовлена за спеціальними замовленнями (пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати, кулемети тощо).

• Пістолет
• Рушниця/Гвинтівка
• Пістолет-кулемет
• Автомат

Важке озброєння:

• Кулемет
• Гранатомет
• Міномет
• Гармата

Частини зброї:

• Ствол (люфа)
• Ударно-спусковий механізм
• Курок
• Шомпол
• Барабан

Артилерія

Гармата MK45 калібру 127 mm під час стріляння. Ескадрений міноносець типу «Арлі Берк», флот США.

Гармата

Гарма́та — тип артилерійської зброї, що відрізняється від інших представників ствольної артилерії (ствольних артилерійських систем), таких як гаубиця або мортира, більшим подовженням ствола, більшою початковою швидкістю снаряда, але меншим максимальним кутом піднесення. Умовною межею між гаубичним і гарматним стволом вважається його довжина у 25 калібрів. При довжині ствола менше 25-и калібрів зброя класифікується як гаубиця, при більшій — як гармата.

Основним призначенням гармат є вогонь за настильною траєкторією по об'єктах противника. Обстріл з гармат може вестися як із закритих позицій по неспостережуваних з вогневої позиції цілях таких як артилерійські батареї ворога, колони його військ на марші і в місцях зосередження, населені пункти), так і прямим наведенням — по танках, кораблях, фортифікаційних спорудах противника.

Типи гармат

За призначенням:

• Авіаційна гармата
• Берегова гармата
• Корабельна гармата
• Протитанкова гармата
• Зенітна гармата
• Танкова гармата
• Залізнична гармата
• Атомна гармата — призначена для стрільби по наземних і морських цілях снарядами з ядерним зарядом. Одним з перших зразків таких систем була 280-мм гармата, виготовлена в США. У 1953 на полігоні в штаті Невада при випробуванні цієї гармати стріляли атомним снарядом масою близько 360 кг.

Гаубиця

Американські гаубиці M198 ведуть артилерійський вогонь

Га́убиця (нім. Haubitze, від чеськ. houfnice) — тип артилерійської системи, призначеної переважно для навісної стрільби із закритих вогневих позицій, поза прямою видимістю цілі. Гаубиці входять до складу військової (у іноземних арміях польової) артилерії, мають калібр від 100 мм і вище, відносно короткий ствол (15-30 калібрів), змінний заряд, достатньо високу скорострільність — від 0,5-1 до 6 пострілів в хвилину (залежно від калібру), дальність стрільби до 17 км.

Більшість сучасних гаубиць самохідні, старі системи мають механічну тягу.

Мортира

Старовинна мортира в артилерійському музеї в Швейцарії.

21-см німецька мортира 21 cm Mörser 18 часів Першої світової війни.

Мортира (нід. mortier) — тип гармати з коротким стволом (зазвичай з довжиною ствола менше ніж 15 калібрів) для навісної стрільби, що призначалося головним чином для руйнування міцних оборонних споруд. Застосовувалася з 15 до середини 19 століття. У англійській мові для позначення міномета і мортири використовується те ж саме слово. У сучасній українській мові слово «мортира» зазвичай використовується по відношенню до стародавньої облогової артилерії.

Міномет

Солдат армії США заряджає міномет M224

Міномет — вид артилерійської зброї, призначена для навісного обстрілу укритих цілей, а також для руйнування польових укріплень. Винахідником міномета вважається російський офіцер і інженер Леонід Миколайович Гобято. Під час російсько-японської війни, Леонід Гобято з генералом Романом Кондратенком розробили та застосували перший міномет. Однак, він не був переносним до шанцевого міномета Стокса, який розробив сер Вілфред Стокс в 1915 році. Німці також розробили ряд шанцевих мінометів або Minenwerfer калібрів від 7,58 см до 25 см в період Першої світової війни.

Основні бойові якості міномета — велика потужність боєприпасу (міни), висока скорострільність, порівняно мала маса, простота пристрою і бойового застосування, постійна готовність до відкриття вогню без особливої підготовки. Велика крутизна траєкторії польоту мін (кути піднесення стовола від 45° до 85°) дозволяє знищувати закриті цілі, що не вражаються рушнично-кулеметним і артилерійським настільним вогнем. Міномети входять до складу артилерії.

Міномет складається зі ствола, пристрою для надання стволу потрібного кута піднесення (наприклад, штатива) та плити, що передає імпульс відбою в землю. Саме наявністю плити міномет відрізняється від мортири в радянській та пострадянській термінології. Плита зазвичай з'єднана зі стволом шарніром. Ствол оснащений пристроєм для ініціювання пострілу.

Заряджання мінометів калібром до 120 мм зазвичай проводиться з дульної частини. Міномети більшого калібру зазвичай заряджаються з казенної частини. Наприклад заряджання 160-мм міномета зразка 1943 року проводилося з казенної частини, для чого ствол приводився в горизонтальне положення.

Мінометний постріл (мінометна міна) унітарний, найчастіше побудований за двокамерному схемою — у хвостовику кріпиться метальний заряд, який при пострілі спрацьовує, але порохові гази витікають не прямо, а вбік від хвостовика, у вільний простір між стабілізаторами міни. У результаті тиск в каналі наростає плавно, а відбій зменшується.

Ручна вогнепальна зброя

Пістолет

Пістолет Макарова

Форт-12

Пістолет (фр. pistolet, від чеськ. píšťala — пищаль, дудка) — вид ручної вогнепальної зброї для стрільби однією рукою. Пістолет походить від рушниці і є полегшеним її варіантом, що характеризується коротшим стволом і ложем, котре мало своєрідне завершення у вигляді нахиленого до низу руків'я. Для зручності утримування та витягання з кобури руків'я закінчувалось утовщенням «яблуком».

Поширені за козацької доби були як коліщаті, так і кремінні (пізніше) замки, за допомогою котрих здійснювалось запалення пороху, що і призводило до пострілу.

Пістолет як повноцінний різновид ручної вогнепальної зброї розвинувся в Західній Європі, звідки і походила значна частина стволів, котрими користувались козаки. Поряд із цим значного поширення набули пістолети східного походження (турецького, кримського, кавказького тощо).

Розвивалось зброярство і в Україні. Окрім бойового призначення пістолети мали характер військово-парадної зброї, задля чого багато прикрашались. Особливої уваги прикрашенню зброї надавали східні майстри. Вони використовували гравірування, черніння, насікання та інкрустацію золотом і сріблом та коштовними каміннями. Прикрашали як руків'я, так і люфи (в окремих випадках всю зовнішню поверхню, включаючи і замок). Особливо багато оздоблені пістолети вироблені Кубачинськими майстрами з Дагестану. Такими пістолетами часто користувались кубанські старшини і козаки протягом майже цілого 19 ст.

Щодо стрілецької амуніції запорожців, то вони як правило, носили за поясом по 2 пістолети і ще 2 — у «кобурах» при сідлі. Така кількість пістолетів свідчила про високий рівень вогневої сили як окремого козака, так і цілого козацького війська. Сам постріл з пістолета виконували переважно з однієї руки в різноманітних положеннях, включаючи і верхову їзду.

Рушниця

Козак з рушницею

Рушниця — вогнепальна ручна стрілецька зброя з довгим стволом.

Рушниця характеризується наявністю основних складових: металевий ствол без нарізу (з нарізом — гвинтівка); ложе з прикладом; замок; шомпол (як правило). Походження назви — на відміну від мушкета рушниця дозволяла вести вогонь без підставок з рук, тому спочатку почала називатись «ручниця» що з часом трансформувалось в «рушниця».

Стволи рушниці мають різноманітну довжину, але найчастіше у межах 1 метра (± 10-20 см). У розрізі стволи бувають круглі, або 8-гранні. У казенній частині ствол, переважно, ширший ніж біля дульного зрізу. Ряд стволів мають біля дульного зрізу невеличке розширення, а окремі — розтруб для стрільби картеччю. Вага ствола коливається у межах 1,5 кг (± 500 г), але є і винятки, зумовлені розмірами. Калібр коливається від 12 до 20 мм. Для точнішої стрільби з часом застосовують нарізи на внутрішній поверхні ствола рушниці («гвинтівки»). Ложе виготовляли часто з горіха (відомі й інші породи дерева), але могли доповнюватись кістяними вставками (рушниці кримського і кавказького виробництва мали на кінці дерев'яного приклада кістяну «п'яту»).

Замок міг бути ґнотовим або кремінним.

Шомпол виготовляли зі сталі і поміщали у спеціальному отворі в ложі під стволом. Рушниці, як правило, мають різноманітні прикраси у вигляді металевих інкрустаційних пластин, різьблення по дереву і кості, насікання, чорніння та гравірування на металевих частинах рушниці (ствол, замок, обіймиці).

В козацькому війську використовували рушниці різноманітного походження: турецькі, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва і т. і.

Гвинтівка

Гвинтівка — особиста стрілецька зброя з гвинтовими нарізами у каналі ствола, що призначена для ураження супротивника (цілі) вогнем, багнетом та прикладом. Гвинтівки поділяються на два основних типи:

1. за використанням: військові, мисливські та для цільової стрільби;
2. за конструкцією затворного механізму: з поворотним затвором (одно- та багатозарядні), із казенною частиною, що відкривається, помпові, ричажні та напівавтоматичні.

Фузія

Шведська трофейна фузея часів Полтавської битви (1709), експонат музею «Козацька держава», Полтава, 2008

Фу́зія, фу́зе́я (пол. fuzja, рос. фузея) — рушниця з ударно-кремінним замком, що була поширена у XVII —XVIII століттях. Мала тригранний багнет.

Фузію винайшли у 2-й половині XVII століття у Франції.

За Петра І на початку XVIII століття, якраз після Північної війни, фузії (отримані як трофейна зброя) були прийняті на озброєння російської армії замість мушкетів, трохи згодом їх почали виготовляти у Росії (на Тульському збройному заводі).

На озброєнні були фузії піхотні, драгунські, офіцерські тощо, які різнилися загальною довжиною, довжиною ствола і калібром.

Термін «фузія-фузея» проіснував у Росії до 1770-х років. У польській мові назва фузія закріпилось за мисливською рушницею.

Мушкет

Мушкети

Мушкет (італ. moschetto — маленька муха, мошка) — ручна вогнепальна зброя з ґнотовим замком. Калібр 20-23 мм, дальність стрільби до 250 м. В кінці 17 — початку 18 ст. замінені кременевими рушницями. В англомовних країнах мушкетами називалися всі гладкствольні рушниці (англ. Musket).

Кріс

Кріс — нарізні чи гладкоствольні рушниця, мушкет з кремінним або колісним механізмом. Етимологія слова походить від слова кресати, наприклад «викресати вогню», оскільки за допомогою кремінного чи колісного механізму викрешувалася іскра, яка запалювала порох. Тому таку рушницю називали «кріс». Ця назва частіше вживалась у Західній Україні, зокрема в Карпатах. Пізніше — в період Першої світової війни кріс — це узагальнена назва магазинних неавтоматичних гвинтівок і карабінів. Найуживанішими видами крісів цього періоду були: кріс системи Манліхер зразка 1895 р., який перебував на озброєнні австро-угорської армії і виявився найшвидкострільнішою гвинтівкою того часу; йому дещо поступався англійський SMLE Mk-III («Лі-Енфілд»), й далеко позаду залишався німецький карабін 98к системи Маузер, а тим більше — російська «трьохлінійка».

Карабін

Самозарядний карабін Симонова

Карабін (від арабського carab — зброя) — вкорочена та полегшена гвинтівка або рушниця з довжиною ствола до 56 см. Карабіни використовувались переважно для озброєння особового складу кінноти та артилерії. Перші карабіни з'явились у 15 столітті.

Зазвичай розрізняють гладкоствольні та нарізні, магазинні та автоматичні карабіни.

Автомат

7,62-мм Автомат Калашникова зразка 1947 року (АК, АК-47)

Автомат, штурмова гвинтівка або автоматичний карабін — ручна індивідуальна автоматична вогнепальна зброя, призначена для враження живої сили противника в ближньому бою і здатна створювати велику щільність вогню.

Автоматична гвинтівка — індивідуальна автоматична зброя, призначена для ведення автоматичної та одиночної стрільби. Забезпечує вищу бойову скорострільність, зменшену втомлюваність стрільця та зручніше спостереження за ціллю ніж неавтоматичні гвинтівки. Перший проєкт автоматичної гвинтівки був запропонований американцем Р. Пілоном у 1863. Сучасні автоматичні гвинтівки зазвичай мають багнет та часто обладнані пристроєм для стрільби гвинтівковими гранатами. Автоматичні гвинтівки калібру 7,62 мм мають більшу потужність набою, але важчі та менш влучні при автоматичній стрільбі порівняно з гвинтівками під малоімпульсний набій.

Найрозповсюдженіші сучасні автоматичні гвинтівки: американська 5,56-мм M16A1, французька 5,56-мм FAMAS, ізраїльська 5,56-мм Galil, німецька 7,62-мм G3A3, бельгійська 7,62-мм FN FAL. Зараз використовується як зброя військових (внутрішніми військами майже не використовується).

Пістолет-кулемет Шпагіна 1941 (ППШ-41)

Пістоле́т-кулеме́т — індивідуальна стрілецька автоматична зброя для враження живої сили супротивника на відстані до 200 м. Від автоматичних гвинтівок відрізняється використанням пістолетних патронів. Калібр від 4,6 до 11,43 мм. Має коробчатий (25-35 патронів) або барабанний (71 патрон) магазин. Темп стрільби 450–1000 пострілів за 1 хвилину.

Перший зразок створено італійцем А.Ревеллі в 1915 р. В Червоній Армії на озброєнні були пістолет-кулемет В. А. Дегтярьова (ППД-40), Р. С. Шпагіна (ППШ-41), А. И. Судаєва (ППС-43), в німецької армії — зразка 1938—1940 (MP-40), в американській — МЗ, в британської — «Стен», у фінській — «Суомі». Широко застосовувалися в 2-й світовій війні; зазвичай називають автоматами. Останні моделі це — бельгійський Р90 та німецький МР7А1. Зараз використовується як поліцейська зброя, а також перебуває на озброєнні підрозділів спеціального призначення.

Легальний статус

Україна

Порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї в Україні регулюється наказом МВС № 622 від 21 серпня 1998 року. Згідно з наказом, до мисливської вогнепальної зброї належать: мисливські гвинтівки, карабіни та штуцери, гладкоствольні рушниці, гладкоствольні рушниці із свердловиною «парадокс» з нарізами 100—140 мм на початку або в кінці ствола, мисливські рушниці зі свердловиною «сюпра», комбіновані рушниці, що мають поряд з гладкими і нарізні стволи. При цьому, мисливська зброя повинна відповідати таким вимогам:

• для стрільби зі зброї використовуються мисливські патрони відповідного калібру;
• загальна довжина з розкладеним та зафіксованим прикладом має становити не менше 800 мм;
• ємність магазину (барабана) (з установленим обмежувачем за наявності) нарізної зброї не має перевищувати 10 патронів, а гладкоствольної — 4 патронів;
• мати запобіжник;
• довжина ствола мисливської зброї повинна відповідати вимогам ГСТУ 78-41-002-97.

Правом придбання мисливської гладкоствольної зброї та основних частин до неї користуються громадяни України, які досягли 21-річного віку, нарізної — 25-річного. Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен забезпечити її безумовну схоронність.

Наказом від 16 червня 2020 року № 459 Міністерство затвердило зміни. Документ набрав чинності 25 серпня 2020 року. Ним було надано нові визначення бойової, несучасної, старовинної та мисливсьої зброї. Зокрема, до бойової зброї не належить старовинна зброя та її сучасні копії, а старовинною вважається вогнепальна зброя, виготовлена не пізніше 1899 року і не призначена для стрільби патронами з металевими гільзами центрального бою та кільцевого запалення.

Мисливська вогнепальна зброя — вогнепальна зброя, що відповідає вимогам, установленим до мисливської зброї технічним регламентом, а за його відсутності — національним (галузевим) стандартам.

Визначено вимоги до довжини ствола мисливської зброї: для нарізної зброї має становити більше 200 мм, а для гладкоствольної — не менше 450 мм.

У разі якщо приклад складаний, загальна довжина зброї вимірюється в складаному стані, крім випадків, коли зброя із складаним прикладом нездатна здійснити постріл. Загальна довжина зброї або її ствола включає всі частини зброї або ствола, які неможливо відокремити від зброї або ствола без використання спеціальних інструментів.

Для одержання дозволу для осіб, яким видано паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм, потрібно надати копію паспорта та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання.

На початку березня 2021 року Верховна Рада України відхилила законопроєкт № 4335 «Про обіг цивільної вогнепальної зброї та бойових припасів до неї» поданий від фракції «Слуга народу» та альтернативний йому проєкт № 4335-1 депутата Андрія Шараскіна. Обидва законопроєкти не набрали достатньо голосів, не лише для прийняття за основу, а й для направлення на доопрацювання. Тобто обидва проєкти вважаються відхиленими. Відповідно облік зброї в Україні й надалі регулюватимуть накази Міністерства внутрішніх справ.

15 квітня 2022 року на засіданні Кабінету Міністрів України затверджено «Порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї під час участі у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України у період дії воєнного стану». Постанова розроблена у рамках закону «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України».

9 травня 2024 року Верховна Рада України підтримала законопроєкт № 8423, який дозволяє працівникам «Укрпошти» носити та застосовувати вогнепальну зброю для захисту поштових фондів та об’єктів від нападів.

Див. також

• Берданка,
• Василіск (гармата),
• Голчаста рушниця,
• Кріс (зброя),
• Мушкет,
• Пищаль (Гаківниця),
• Фузія,
• Штуцер,
• Ожига
• Балістика,
• Зброярство,
• Зброєзнавство,
• Холодна зброя
• Пристрілка вогнепальної зброї

Література

• Chase, Kenneth (2003), Firearms: A Global History to 1700, Cambridge University Press, ISBN 0521822742
• Crosby, Alfred W. (2002), Throwing Fire: Projectile Technology Through History, Cambridge University Press, ISBN 0521791588
• Needham, Joseph (1986), Science & Civilisation in China, т. 7 The Gunpowder Epic, Cambridge University Press, ISBN 0521303583
• Радянська військова енциклопедія. «ОБЪЕКТЫ — РАДИОКОМПАС» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 6. — С. 16. — ISBN 00101-223. (рос.)

Посилання

• Вогнепальна зброя [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

• Історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї
• Атипова зброя // Митна енциклопедія : у 3 т. / редкол.: І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін. ; Держ. НДІ мит. справи. — 2-ге вид. — Хм. : ПП Мельник А. А, 2014. — Т. 1 : А — З. — 592 с. — ISBN 978-966-346-853-2.
• Вогнепальна зброя // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 1 : А — Л. — 472 с. — ISBN 978-617-7094-09-7.
• Дозвіл на придбання і перевезення вогнепальної зброї, боєприпасів // Митна енциклопедія
• Online encyclopedia of firearms and ammunition of the XX and XXI centuries. [Архівовано 10 листопада 2008 у Wayback Machine.]
• Оружие. Мировое оружие [Архівовано 8 лютого 2012 у Wayback Machine.]
• Современная энциклопедия боевого ручного оружия: огнестрельное стрелковое оружие и оружие поддержки [Архівовано 10 лютого 2012 у Wayback Machine.]
• «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», наказ МВС України № 622 від 21.08.1998 року, редакція від 01.09.2008.