Перейти до вмісту

Витвицький Степан Порфирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Витвицький Степан)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Витвицький.
Степан Порфирович Витвицький
Степан Порфирович Витвицький
Степан Порфирович Витвицький
2-й Президент УНР у вигнанні Україна
17 січня 1954 — 9 жовтня 1965
ПопередникЛівицький Андрій Миколайович
НаступникЛівицький Микола Андрійович
Народився13 березня 1884(1884-03-13)
с. Угорники, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер9 жовтня 1965(1965-10-09) (81 рік)
Нью-Йорк, США
ПохованийЦвинтар святого Андрія
Відомий якдипломат, адвокат, правник, політик, журналіст
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
США США
Національністьукраїнець
Політична партіяУкраїнська національно-демократична партія і УНДО
У шлюбі зМеланія Витвицька (Стельмах)
Релігіяправославний
Нагороди
«Воєнний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)
 Медіафайли у Вікісховищі

Степан Порфирович Витвицький гербу Сас[1] (13 березня 1884(18840313), с. Угорники, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина[2] — 9 жовтня 1965, Нью-Йорк, США) — український політичний діяч, правник, журналіст, член УНДП, 2-й Президент УНР у вигнанні.

Життєпис

[ред. | ред. код]
У першому ряді зліва направо: Сидір Голубович, позаду Осип Назарук, Степан Витвицький, Євген Петрушевич, позаду Євген Коновалець, Стефан Чмелик, Ярослав Селезінка (у Кам'янці на Поділлі, 1919 р.)
Члени делегацій на перемовинах про припинення вогню. Львів, палац Потоцьких, 26.02.1919 рік. Перший ряд (зліва направо): Володимир Темницький, Володимир Охримович, голова французької місії генерал Жозеф Бартелемі, керівник британської місії генерал-майор Адріан Картон де Віарт, італійський майор Джузепе Стабіле, Степан Витвицький; Другий ряд: Альфонс Ерле, отець Франц Ксаверій Бонн, Роберт Говард Лорд (США), Осип Бурачинський, Костянтин Слюсарчук, Теодор Рожанківський; Третій ряд: стоїть третій — о. Антін Калята, четвертий — британський полковник Смайс, шостий — Вільгельм Фідлєр

Народився в селі Угорники на Станиславівщині, нині село Івано-Франківської міськради (тоді — Станиславівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина) у сім'ї управителя школи. Навчався у Львівському і Віденському університетах. Під час навчання, крім юриспруденції, отримав всебічну освіту, був активним у культурному житті українського студентства: відвідував лекції Кирила Студинського, Михайла Грушевського і О. Колесси; співав у студентському хорі «Академічної громади», виступав у аматорському театрі, режисером якого був Володимир Винниченко. На знак протесту проти антиукраїнської політики адміністрації університету, С. Витвицький, разом з іншими українськими студентами, у 1904 році залишає Львівський університет і переводиться до Віденського університету. Голова «Академічної громади» у Львові та товариства «Січ» у Відні. Докторат права захистив 1910 (1912[2])року. Згодом брав участь у культурному житті на Дрогобиччині, вступив у ряди Українського січового союзу. Власну адвокатську канцелярію відкрив у Дрогобичі 1914 року, проводив активну українську громадсько-культурну діяльність на Дрогобиччині.

З початком Першої світової війни вступив до легіону Українських січових стрільців, відбуваючи службу в інформаційному відділі УСС — Пресовій Квартирі. В 1915–1918 роках — член редакції газет «Діло» і «Свобода» у Львові, з 1918 року — член політичного комітету, що підготував акт 1 листопада 1918 року.

У 1918 році — делегат Національної Ради ЗУНР. Був одним з організаторів возз'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. Згодом — державний секретар закордонних справ ЗУНР (листопад 1918 — липень 1919 р.[2]), голова місії ЗУНР в Парижі і Лондоні.

У квітні 1922 року був у складі дипломатичної делегації ЗУНР на Міжнародній конференції в Генуї, на якій обговорювався статус Східної Галичини. Восени 1924 р. повернувся з еміграції до Дрогобича, відновив адвокатську діяльність; спочатку спільно з Володимиром Темницьким, пізніше у власній канцелярії; вів активну громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність — голова товариства «Просвіта» у Дрогобичі.

У 1925–1939 роках — діяч УНДО. В 1926—1939 роках очолював філії українських товариств та установ «Сільського господаря», «Маслосоюзу», «Рідної школи». В 1935–1939 — посол (депутат) до польського Сейму, з 1938 року — заступник голови УНДО та Української Парляментарної Репрезентації. У 1935-39 роках був віце-бурмістром Дрогобича. Як адвокат, виступав захисником українського населення від переслідування з боку польського режиму: захищав 16 мешканців села Добрівляни, яких незаконно арештувала в 1929 р. польська поліція під час зборів читальні «Просвіти», мешканців села Брониця, жорстоко побитих польською поліцією у 1938 році під час посвячення читальні «Просвіти».

На еміграції з 1945 року. Брав участь в організації Центрального представництва української еміграції в Німеччині (заступник голови) і створенні Української національної ради; від 1949 року — заступник голови виконавчого органу Української національної ради і керівник відділу закордонних справ, від 1951 року — представник виконавчого органу Української національної ради у США. У 1954—1965 роках — 2-й Президент УНР в екзилі.

Помер 9 жовтня 1965 року у Нью-Йорку, похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У кількох населених пунктах України існують вулиці, названі на честь Степана Витвицького.

20 жовтня 2022 року вулицю Михайла Лермонтова в Дрогобичі було перейменовано на вулицю Степана Витвицького.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Соціально-політичний портрет УКРАЇНСЬКОГО ПРОВОДУ ГАЛИЧИНИ ТА БУКОВИНИ в революції 1918—1919 років. Архів оригіналу за 18 червня 2007. Процитовано 24 квітня 2015.
  2. ↑ а б в Мельничук Б. Витвицький Степан Порфирович… — C. 263.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник
Андрій Лівицький 		2-й Президент УНР
1954-1965 		Наступник
Микола Лівицький
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Витвицький_Степан_Порфирович&oldid=43923487