Великобагачанський район

Великобагачанський район
ліквідована адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Колишній район на карті Полтавська область
Основні дані
Країна:	Україна
Область:	Полтавська область
Код КОАТУУ:	5320200000
Утворений:	1925
Ліквідований:	17 липня 2020 р.
Населення:	▼24 342 (на 1.01.2018)
Площа:	1000 км²
Густота:	25.0 осіб/км²
Тел. код:	380-5345
Поштові індекси:	38300—38354
Населені пункти та ради
Районний центр:	Велика Багачка
Селищні ради:	2
Сільські ради:	16
Смт:	2
Села:	72
Районна влада
Вебсторінка:	Великобагачанська РДА Великобагачанська райрада
Адреса:	38300, Полтавська обл., Великобагачанський р-н, смт. Велика Багачка, вул. Шевченка, 73
Мапа
Великобагачанський район у Вікісховищі

Великобагача́нський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця у центральній частині Полтавської області України. Районним центром є смт Велика Багачка.

Географія

Район розташований у центральній частині Полтавської області у зоні лісостепу. На півночі межує з Миргородським районом, на південному сході — з Решетилівським, на заході — з Хорольським, на півдні — з Глобинським, на північному сході — з Шишацьким.

Територія району — 1,0 тис. км², що становить 3,5 % від території області. По площі займає 12 місце серед районів Полтавської області. Відстань до обласного центру залізницею — 89 км, шосейними дорогами — 78 км.

Поверхня — хвиляста рівнина, яка широкими терасами полого знижується на південний захід до Дніпра. Є джерела мінеральної води (Велика Багачка). Клімат помірно континентальний з помірно холодною зимою і помірно теплим літом. Пересічна температура січня від −5,5 до −7,6°, липня від 20 до 21,7°. Опадів 201,8 мм на рік. Період з температурою понад 10° від 157 до 172 днів.

Головна водна артерія району — річка Псел, що належить до басейну Дніпра і є його лівою притокою. По району має довжину 39 км. Крім, Псла протікають ще дві річки: Хорол та Багачка. Багато штучних водойм, озер.

Майже весь район лежить у лісостеповій зоні. Ліси (дуб, сосна, ясен, берест, клен, рідше — липа, граб). На піщаних терасах річок поширені соснові ліси з домішкою дуба, в заплавах — луки.

На території Полтавщини водяться лось, дика свиня, борсук, вовк, куниця, сарна, лисиця, заєць, ховрах, хом'як; із птахів — дикі качки, гуси, орли, кібці, шуліки, журавлі, жайворонки; у водоймах — карась, щука, окунь, короп, сом тощо.

Історія

Заснований у 1925 році. У сучасних межах відновлений в грудні 1966 року.

Територія сучасного району була освоєна людиною ще за часів кам'яної доби. Це підтверджують знахідки археології.

З X століття територія району контролюється давньоруськими князями. У складі Київської Русі вона належить до Переяславської землі, на короткий час відходить до Чернігівського та Курського князівств.

Після татаро-монгольської навали землі по Пслу відходять до Київського князівства, а з 1363 року — до складу Великого князівства Литовського.

У середині XVII століття французький інженер Боплан видав першу карту України. На ній вже позначено село Богачка. З 1650 року, коли карта побачила світ, починається писемна історія Великобагачанського краю.

Район не обійшли стороною буремні події. Богацька сотня в складі Миргородського полку була активним учасником визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., воювала у Північній війні.

XX—XXI століття

У січні 1918 року Багачку захопили російські радянські війська під командуванням Антонова-Овсієнко.

У 1932–1933 роках внаслідок Голодомору, проведеного радянським урядом, у районі загинуло 6877 мешканців, в тому числі встановлено 1916 померлих, встановлено імена 1635 загиблих.

Великобагачанський район існував із 1925 року, налічував 10 сільських рад. У 1930 році до Великобагачанського були приєднані Білоцерківський та Остап'євський райони. З лютого 1932 року по вересень 1937 року район входив до Харківської області, а з вересня 1937 — до складу Полтавської.

З грудня 1962 року по грудень 1966 року район був розформований і його територія входила до складу Решетилівського, Миргородського та Хорольського районів. У сучасних межах район відновлено в грудні 1966 року.

Згідно з переписом 1939 року в районі було 35 сільських рад, 269 населених пунктів, проживало 61210 чоловік. На території району було 64 колгоспи, в них 25378 працюючих, 303 особи працювали на транспорті і в зв'язку, 517 — в торгівлі, заготконторі та громадському харчуванні, 659 — в освіті і культурі, 202 — в охороні здоров'я. В загальноосвітніх школах навчалося 4973 учнів. В технікумах навчалося 133 особи, у вишах — 20.

Велику допомогу в становленні і зміцненні колгоспного виробництва подала перша в районі машинно-тракторна станція, утворена в 1930 році в селі Устивиця. Трактористи працювали самовіддано, з року в рік перевиконували норми виробітку, боролись за економію пального.

У 1935 році було завершено будівництво нового двоповерхового будинку середньої школи у Великій Багачці, де вже в наступному році навчалося понад 300 учнів. 15 грудня 1940 року у Великій Багачці було відзначено 65-річний ювілей кобзаря Федора Даниловича Кушнерика. За дорученням Спілки письменників України на вшанування кобзаря прибув Павло Тичина. Під впливом цих ювілейних урочистостей Павло Григорович написав відомого вірша «Ми їдемо з Великої Багачки».

У роки Другої світової війни 10430 чоловіків мобілізовано і з них 4871 не повернулися з війни.

23 вересня 1943 року війська 20 гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова зайняли Велику Багачку та інші села району. Відкочуючись на Захід, німецькі війська ворога знищували міста і села. У Великобагачанського районі було частково або повністю спалено і зруйновано майже всі населені пункти, 14 шкіл, 10 клубів, 11 лікарень, колгоспні будівлі та хати селян.

У кінці 60-х років минулого століття була завершена електрифікація і радіофікація всіх сіл району. В організаціях працювало 625 потужних новітніх тракторів, 317 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.

У 1968 році на кожні 100 га угідь було вироблено по 325,4 ц молока і по 13,5 тисячі штук яєць на 100 га орної землі. У 1969 році 127 передовиків колгоспного виробництва були нагороджені орденами і медалями, в тому числі 5 — найвищим орденом держави, орденом Леніна.

У села прийшли спеціалісти з вищою освітою. У 51 загальноосвітній школі, районній заочній, кількох вечірніх школах та класах робітничої і селянської молоді, Красногорівському сільськогосподарському технікумі працювало близько 600 учителів, які навчали понад 7 тис. учнів. У медичних закладах трудилося 28 лікарів та 230 осіб середнього медичного персоналу.

У 1990 році посіви зернових і зернобобових культур склали 29890 га, технічних — 9172, кормових культур — 22030, овоче-баштанних — 1456 гектарів.

Адміністративний поділ

Район поділяється на 16 сільських і 2 селищні ради. Населених пунктів — 74.

У 2009 році з обліку зняті села Бондусі та Малинщина

Економіка

Промисловість району представлена фабрикою «Веснянка» і друкарнею. На території району містяться підприємства нафтогазового управління «Полтаванафтогаз», телерадіотранслятор і районна електромережа в с. Красногорівка.

У числі промислової продукції підприємств — нафта, газ, цегла, швейні вироби, меблі, рослинна олія.

Транспорт

11 автобусних маршрутів охоплювали переважну більшість населених пунктів району, 340 км шляхів із твердим покриттям.

Районом проходить автошлях E40М03.

Населення

1990 року у районі мешкало 34,3 тис. осіб.

Розподіл населення за віком та статтю (2001):

Стать	Всього	До 15 років	15-24	25-44	45-64	65-85	Понад 85
Чоловіки	13 601	2429	1560	3975	3494	2042	101
Жінки	16 502	2298	1565	3934	4094	4137	474
Статево-вікова піраміда Чоловіки Вік Жінки 101  85 474  156  80-84 646  463  75-79 1205  714  70-74 1332  709  65-69 954  1033  60-64 1443  606  55-59 736  894  50-54 941  961  45-49 974  1133  40-44 1068  1034  35-39 1047  920  30-34 980  888  25-29 839  771  20-24 747  789  15-20 818  1062  10-14 1021  750  5-9 724  617  0-4 553

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Кількість осіб	Відсоток
українці	28941	96,26 %
росіяни	829	2,76 %
молдовани	83	0,28 %
білоруси	71	0,24 %
угорці	35	0,12 %
інші	105	0,35 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	29083	96,74 %
російська	832	2,77 %
молдовська	58	0,19 %
угорська	29	0,10 %
білоруська	21	0,07 %
інші	41	0,14 %

Населення близько 24 342 (на 2018 рік).

Пересічна густота — 29,7 чоловік на км². Національний склад населення однорідний, українців — близько 90 відсотків.

Соціальна сфера

До послуг населення — районна лікарня, поліклініка, шість дільничних лікарень, дві амбулаторії і 30 ФАПів, де працювало 65 лікарів і 264 середніх медичних працівників, обладнано 410 ліжок для стаціонарного лікування хворих.

У 1990 році в районі було 8 середніх, 17 неповних середніх, 9 початкових шкіл, 25 дошкільних закладів, у яких виховувалося понад 1000 дошкільнят. У Красногоріваському сільському профтехучилищі № 49 навчалося понад 600 осіб молоді професіям трактористів-машиністів широкого профілю з правом керування автомобілем, електромонтерів, лаборантів хімбаканалізу, кухарів.

У районі функціонувало 40 будинків культури і сільських клубів, 33 бібліотеки, 41 кіноустановка, 12 спортивних залів, спортивно-технічний клуб.

Населення обслуговувало 139 магазинів, об'єднаних у 6 споживчих товариств, 2 ресторани, 5 кафе, хлібзавод, ситроцех та ковбасний цех. Залишки сільськогосподарської продукції у населення скуповувала заготконтора. Побутові послуги жителі району отримували в районному будинку побуту, 25 майстернях, 16 перукарнях.

Для потреб населення працював райсількомунгосп, а в кожному господарстві — сільський комунгосп.

Політика

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Великобагачанського району було створено 35 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 67,93 % (проголосували 13 919 із 20 490 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 52,12 % (7 254 виборців); Олег Ляшко — 16,17 % (2 251 виборців), Юлія Тимошенко — 15,27 % (2 126 виборців), Анатолій Гриценко — 4,22 % (588 виборців), Сергій Тігіпко — 3,25 % (453 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,02 %.

Пам'ятки

• Пам'ятки монументального мистецтва Великобагачанського району
• Пам'ятки історії Великобагачанського району

Природно-заповідний фонд

• ландшафтний заказник місцевого значення «Байраківський»
• ландшафтний заказник місцевого значення «Географічний центр Полтавщини»
• ботанічний заказник місцевого значення «Кут»
• ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуб черешчатий» в селищі Велика Багачка
• ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуб черешчатий» в селі Мар'янське

Відомі уродженці

• Кушнерик Федір Данилович (1875—1941) — український кобзар (смт Велика Багачка)
• Наріжний Василь Трохимович (1780—1825) — український російськомовний письменник (с. Устивиця)
• Псьол Глафіра Іванівна (1823—1886) — українська художниця (с. Псільське)
• Псьол Олександра Іванівна (1817—1887) — поетеса (с. Псільське)
• Бережной Анатолій Семенович (1910—1996) — академік НАНу (с. Остап’є)
• Сидоренко Михайло Федорович (1902—1989) — селекціонер (с. Сидорівщина)
• Богаєвський Овксентій Трохимович (1848—1930) — хірург і вчений (с. Устивиця)
• Скляров Яків Павлович (1901—1992) — доктор медичних наук (с. Довгалівка)
• Явдась Митрофан Іванович (1903—1966) — історик церкви (с. Якимове)
• Усик Яків Олександрович (1872—1961) — художник (с. Мар’янське)
• Чвала Дмитро Андрійович (1928—2011) — художник (с. Якимове)
• Олефіренко Михайло Миколайович (1945 р.н.) — письменник (с. Устивиця)
• Шаповал Микола Терентійович (1919—1982) — письменник (с. Багачка Перша)
• Андрієнко Олексій Григорович (1895—?) — бандурист (с. Матяшівка)
• Костенко Анатоль Ілліч (1908—1997) — український письменник і літературознавець (с. Балаклія)
• Шапран Павло Романович (1914—1984) — депутат Верховної Ради УРСР (смт Гоголеве)
• Дзябенко Яків Мартинович (1892—1959) — військовий і громадський діяч, старшина охорони Головного отамана Армії УНР С. Петлюри, ад'ютант і старшина для доручень Президента УНР в екзилі А. Лівицького; адміністративний сотник Армії УНР (с. Матяшівка)
• Хоружий Григорій Фокович (1947— 2018) — український державний і політичний діяч, дипломат (с. Матяшівка)
• Ігнатченко Григорій Іванович (1940 р. н.) — дослідник історії української еміграції в Північній Америці та зарубіжної історіографії (с. Матяшівка)
• Яновський Іван Петрович (1856—1900) — історик церкви, педагог (с. Білоцерківка)
• Федір Якович Стовбуненко (1864—1933) — художник, автор традиційних народних картин (с. Остап’є)
• Ярослав Юрій Юрійович (1890—1937) — член УПСР, радник надзвичайної дипломатичної місії УНР до Москви в січні 1919 року, репресований 1937 року (с. Остап’є)

• Чугуй Олексій Прокопович (1935 р. н.) — український драматург, вчений-літературознавець (с. Поділ)
• Глушич Андрій Олексійович (1927—?) — Герой Соціалістичної Праці (с. Поділ)

• Артюшенко Таїсія Іванівна (1946 р. н.) — українська поетеса (с. Радивонівка)
• Смаль-Стоцький Іван (1905—?) — український письменник, поет, прозаїк, жив в Австралії (с. Радивонівка)
• Сторчак Віталій Михайлович (1931 р. н.) — Герой Соціалістичної Праці (с. Радивонівка)
• Балюк Іван Махтейович (1938 р. н.) — аграрій, заслужений працівник сільського господарства України (1998), Герой України (2007) (с. Радивонівка)

• Домашенко Тетяна Михайлівна (1954 р. н.) — поетеса, громадсько-політичний діяч (с. Рокита)
• Нечитайло Іван Якович (1935 р. н.) — український письменник, член Національної спілки письменників України від 1998 року (с. Огирівка)
• Дзябенко Василь Васильович (1931 р.н.) — Герой Соціалістичної Праці (с. Підлуки)
• Легенький Григорій Миколайович (1945—2011) — український науковець і державний службовець, директор Департаменту розвитку та координації систем транспорту та зв'язку Міністерства інфраструктури України (с. Семенівка)

Герої Радянського Союзу і кавалери ордена Слави

• Солод Олексій Пудович (кавалер ордена Слави) (1924—2003) (смт Велика Багачка)

• Бехтер Гаврило Іванович (кавалер ордена Слави) (1900—1948) (с. Бутова Долина)
• Василенко Сергій Йосипович (1921—1994) (с. Красногорівка)
• Василенко Федір Омелянович (1911—1983) (с. Красногорівка)
• Ганущенко Володимир Васильович (1922—1944) (с. Степанівка)
• Кияшко Михайло Федорович (1913—1991) (с. Затон)
• Кияшко Григорій Григорович (1919—1995) (смт. Велика Багачка)
• Срібний Сидір Іванович (1916—1944) (с. Бірки)
• Шепель Іван Іванович (1906—1968) (смт Велика Багачка)
• Мирун Василь Федорович (1922—1973) (с. Остап’є)

Посилання

• Великобагачанський район [Архівовано 13 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• Картка на сайті ВР^{[недоступне посилання з червня 2019]}