Велика Україна (іредентизм)
| Велика Україна | |
| Дата створення / заснування | 1904 |
|---|---|
 | |
| Засновник | Міхновський Микола Іванович |
| Країна |
 Україна, Кубань,  Кубанська народна республіка, Донщина, Подністров'я і Берестейська земля |
 | |
.jpg)
Вели́ка Украї́на — іредентична політична концепція. Історичне уявлення про Україну, Україну-Русь (наприклад, за Грушевським та іншими істориками) в її територіально більших і політично вагоміших реалізаціях, ніж сучасна, сформована на основі УРСР, яка має охоплювати всі українські етнічні території.
Десять заповідей Української Народної Партії (1902—1907) були сформульовані її лідером Миколою Міхновським в 1904 році.
Ці заповіді були свого роду кодексом партії. Вони закликали до однієї, єдиної, неподільної, від Карпат аж до Кавказу самостійної, вільної, демократичної України — республіки робочих людей.[1]
У міжвоєнний період одним з ідеологів українського іредентизму — утворення «Української імперії» був Михайло Колодзінський. Основні положення він виклав у своїй праці «Українська воєнна доктрина» (1935—1937). Відомий його вислів: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Європи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди»[2]. Михайло Колодзінський детально окреслив кордони майбутньої української держави, до складу якої мали би входити крім усієї сучасної України, Молдова, значні частини Румунії, Польщі, Білорусі і Росії (аж до середньої Волги і Каспійського моря)[3].
У сучасній Україні в деяких громадських і політичних організацій — проєкт утворення самодостатньої (без орієнтації ані на Схід, ані на Захід) української національної держави в етнічних межах. У 1991—2004 роках проєкт проголошувався метою діяльності правої Соціал-національної партії України (пізніше партія перетворилась на ліберальніше за поглядами ВО «Свобода»). Зараз реалізація цього проєкту є метою кількох громадських організацій: «Патріот України», «Українська Альтернатива», Національна дія «Рід» та організації української молоді «Спадщина».
Від часу проголошення ідеї Міхновського про «Українську Самостійну Соборну Державу» були основним національним гаслом, проте багато суперечок викликає уявлення про те, що «соборність» українських земель в 1939–45 роках була забезпечена лише частково.
Сьогодні теоретичний Український іредентизм в основному спрямований на схід, на території, які входять до складу 
РФ:
- Стародубщина та Сіверщина, на північ від Чернігівщини
- Східна Слобожанщина, південно-східні частини Курської, Білгородської та Воронезької областей.
- Донщина, північно-західна частина Ростовської області
- Кубань та Ставропольщина, або Малиновий Клин (Кубанська Народна Республіка)
На захід, територіальні претензії включають:
- Подністров'я, лівий берег Дністра в Молдові (
Придністров'я (де-факто) / східна 
Молдова (де-юре)) - Пряшівщина, північно-східна частина
Словаччини: Пряшівського краю - Південно-східна територія
Польщі: стосовно Холмського та Підляського, Підкарпатського, Малопольського воєводств
- Берестейщина та Пінщина, південно-західна частина
Білорусі: Берестейської та Гомельської областей (Пінська область), також див. Поліська округа - Південна Мармарощина та Південна Буковина, північ
Румунії: території Марамуреша та Сучави.
Можливість висунення серйозних територіальних претензій України до своїх сусідів вкрай мала (іредентистські рухи превалюють у середині самої країни, й підтримують об'єднання російськомовних регіонів з Російською Федерацією, див. Проросійські виступи в Україні (2014)). Тим не менш, більш радикальні українські націоналісти цілком можуть спробувати скористатися російськими труднощами в проблемних регіонах, як-от Північний Кавказ, і, можливо, навіть далі, особливо, якщо між Росією та Україною станеться серйозний конфлікт.[4]
| 90-75% 75-50% 50-25% | 25-10% 10-5% 5-2% |
Перші українські поселення на Кубані датовані 1792 та до середини XX століття більшість населення ідентифікувала себе, як Козаки або Українці.[5][6]
На початку XX століття після розпаду Російської імперії й початку більшовицької та білогвардійської агресії були спроби до об'єднання з Української Народною Республікою та пізніше з Українською Державою П. Скоропадського, проте ці спроби зазнали невдачі та були жорстоко придушені.
Пізніші спроби до об'єднання були вже за Української Соціялістичної Радянської Республіки, але будь-який рух в цьому напрямку було придушено радянським терором 1937-го року й згортанням політики коренізації та пізніше навіть згадка про це була під цілковитим табу, як в Радянському Союзі, так і в Російській Федерації.
Завдяки агресивній політиці русифікації, як основи власної національної політики, які провадили Російська імперія, Радянський Союз, а зараз продовжує Росія, включаючи Голодомор, більшість населення прийняло російську самоідентифікацію, а в середині 2000-х років з подання місцевого губернатора, кубанська балачка офіційно почала вважатися діалектом російської мови, відсоток тих хто продовжує вважати себе українцями знизився з офіційних 55 % (1926) до 0.9 % (2002).
Серед головних рис проєкту «Великої України», як сильної національної держави:
- соборність (включення до своїх кордонів усіх українських етнічних земель);
- автаркія (самодостатня економіка);
- імперіалізм (орієнтація на зовнішню експансію та домінування). Право на життя на власній етнічній території та боротьба з іншими народами є одною з ключових ідей всього націоналізму, зокрема, у творах Дмитра Донцова[7];
- ініціація (визначення пріоритетів), утворення Центральноєвропейського військово-політичного блоку (напр. Серединна Європа). Глобалізм піддають гострій критиці з точки зору націоналістично-культурних інтересів[8], тому оптимальним має бути союз держав-сусідів для забезпечення незалежності кожної з цих держав;
- націократія (альтернативний демократії державно-політичний режим).
- Українська етнічна територія
- Східна Слобожанщина
- Берестейщина
- Пінщина
- Поліська розмежувальна лінія
- Стародубщина
- Зелений Клин
- Сірий Клин
- Жовтий Клин
- Малиновий Клин
- Українці Кубані
- Українці у Білгородській області
- Закерзоння
- Радянсько-українська війна
- Російська збройна агресія проти України
- ↑ Мирчук П. Відродження національної ідеї. — Київ: Українська видавнича спілка, 1999
- ↑ Колодзінський М. Українська воєнна доктрина. Ч. 1. [- Б. м., б. д.] — С. 21.
- ↑ Михайло Колодзінський. Воєнна доктрина українських націоналістів. // Україна модерна. Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
- ↑ Wilson, Andrew (1997). Ukrainian nationalism in the 1990s: a minority faith. Cambridge University Press. с. 183. ISBN 0-521-48285-2. Архів оригіналу за 28 червня 2014.
- ↑ Як Кубань стала російською: до 1930-х українська мова була тут офіційною, а кубанські козаки вважали себе українцями. http://veterano.com.ua/. Ветерани.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
- ↑ Gazeta.ua (18 березня 2016). До 1930-х украинский язык на Кубани был официальным - российские СМИ. Gazeta.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
- ↑ Підстави Українського Імперіалізму
- ↑ Філософські погляди Дмитра Донцова. Архів оригіналу за 20 листопада 2008. Процитовано 11 серпня 2008.
- Михайло Грушевський. Історія України-Руси. [Архівовано 14 травня 2008 у Wayback Machine.]
- М. С. Кармазіна. «Велика Україна» [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 459. — ISBN 966-00-0734-5.
- Максим Майоров (12 листопада 2017). Українська республіка. Карта для Паризької мирної конференції 1919 р. http://likbez.org.ua/. Лікбез. Історичний фронт. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 15 листопада 2017.
- Сергій Пархоменко (2 липня 2017). Кубань: козир, яким нехтують. https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 січня 2018.
- Олексій Фролов (2 червня 2017). Украинская геополитическая школа. Часть 1: История. https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 січня 2018. (рос.)
- Ростислав Хотин (19 січня 2018). 100 років «злуки» УНР з Кубанню, яка так і не відбулася. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 січня 2018.
- Новий марш української армії [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Кубанська Народна Республіка Україна: втрачений шанс [Архівовано 31 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Українська Кубань -_- Українська Кубанська Народна Республіка [Архівовано 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Мапа міст і сіл Лемківщини. ver. beta 2.0
- «Кубанські козаки. А вже літ двісті…» Студія «Україна-Світ», 1992 рік. [Архівовано 25 січня 2018 у Wayback Machine.]
- «КУБАНСКАЯ НАРОДНАЯ РЕСПУБЛИКА» — НАЧАЛО КОНЦА РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ. https://defence-ua.com/. Defense Express. 30 січня 2018. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 30 січня 2018. (рос.)
- Бригинець: вже зараз треба відверто говорити про повернення Україні земель від Курська до Кубані. http://uapress.info/. Преса України. 8 травня 2014. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 31 січня 2018.
- Андрій Воропаєв (31 січня 2018). Российский излом: при каких условиях Кубанская народная республика и Крым вернутся в Украину. https://24tv.ua/. 24 канал. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018.
- Дмитро Шурхало (5 лютого 2018). На Кубані серед чорноморських козаків було 83-86 відсотків українців. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 5 лютого 2018.
- Дмитро Білий (7 жовтня 2017). "Наша мати — Україна". Як на Кубані революцію зустріли. http://www.dsnews.ua/. Ділова столиця. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 5 лютого 2018.
- Українська державність Кубані. Київ 2000 [Архівовано 26 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- «Народ слов’яки» або словацькі мадярони. http://likbez.org.ua/. Лікбез. Історичний фронт. 13 травня 2017. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 26 жовтня 2018.
