Битва при Ніневії (627)
Битва при Ніневії | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Ірано-візантійска війна 602—628 рр. | |||||||
Маневри перських сил показані червоним, візантійських — синім кольором | |||||||
36°21′34″ пн. ш. 43°09′10″ сх. д. / 36.386344° пн. ш. 43.152778° сх. д. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Візантійська імперія | Держава Сасанідів | ||||||
Командувачі | |||||||
Іраклій I | Рахзад† | ||||||
Військові сили | |||||||
25,000–50,000[1] | 12,000[2] | ||||||
Втрати | |||||||
невідомо | 6 000 чол.[2] |
Битва при Ніневії (12 грудня 627 року) — вирішальний бій візантійсько-перської війни початку VII століття і останній бій римсько-перських воєн, які з перервами тягнулися 400 років. Завершився перемогою візантійців, які зуміли відстояти Малу Азію.
Завершуючий етап боротьби між Візантією і Сасанідами в Передній Азії тривав понад 20 років. У 627 році василевс Іраклій I доручив вести бойові дії проти Шахіна своєму братові Феодору, а сам рушив на Тбілісі, де він зустрівся з хозарським каганом і уклав з ним союз. Однак об'єднане візантійсько-хазарське військо не змогло взяти добре укріплене місто і рушило вглиб Персії. Рахзад слідував за ними по п'ятах.
Але хазари виявилися ненадійними союзниками і, втомившись від гірських доріг, повернули додому. Іраклій ж наблизився до міста Ніневія в надії зустріти Рахзада для вирішального бою. Бій почався з єдиноборства ватажків армій. При цьому Іраклій був двічі поранений, але навіть в такому стані він поборов Рахзада і зміг відрубати йому голову. Після цього зав'язалася бійка армійських формувань. Іраклій продовжував боротися в самому центрі кривавої сутички. Перемога дісталася візантійської армії. Шлях на Ктесифон був відкритий. Подробиці бою наведені в «Хронографі» Феофана.
Розтрощивши могутність Сасанідів, візантійці змогли ненадовго повернути втрачені землі у Вірменії та Грузії, які незабаром стали об'єктом арабських нападів, як і сама Персія. По суті, поразка держави Сасанідів і короткочасне васальне підпорядкування її Візантії через ослаблення і Візантії, і Ірану в ході тривалої війни полегшили завоювання перських, а потім і частини візантійських земель арабами і поширення в цих краях ісламу .
- ↑ Kaegi, 2003, с. 158–159
- ↑ а б Kaegi, 2003, с. 167
- Успенский Ф. І. Історія Византийской імперії [Архівовано 15 грудня 2012 у Wayback Machine.]
- Kaegi, Walter Emil (2003), Heraclius: emperor of Byzantium, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-81459-1
- Norwich, John Julius (1997), A Short History of Byzantium, Vintage Books, ISBN 978-0-679-77269-9
- Oman, Charles (1893), Europe, 476—918, Macmillan