Барвінський Володимир Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Григорович Барвінський
Володимир Барвінський
ПсевдоВасилий Барвинок, Ришмидинов і Vasyl' BarvinokЧеська_національна_авторитетна_база_даних[[d:Track:Q13550863]]-1">[1]
Народився25 лютого 1850(1850-02-25)
Шляхтинці
Помер3 лютого 1883(1883-02-03) (32 роки)
Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар[[:Криса_Любомир_Степанович|Криса Л.]]_[[:d:Q62416080|Личаківський_некрополь]]_—_2006._—_С. 139._—_ISBN_978-966-8955-00-6[[d:Track:Q62416080]][[d:Track:Q116966495]]-2">[2]
ПідданствоАвстрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьукраїнець
Діяльністьгромадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник, публіцист, перекладач.
Alma materЛьвівський університет
Знання мовукраїнська[[:fr:IdRef|Identifiants_et_Référentiels]]_—_[[:fr:Agence_bibliographique_de_l'enseignement_supérieur|ABES]],_2011.[[d:Track:Q47757534]][[d:Track:Q2826570]]-3">[3]
РідБарвінські
БатькоБарвінський Григорій Григорович
Брати, сестриБарвінський Іван Григорович, Барвінський Іполит Григорович, Барвінський Олександр Григорович і Барвінський Осип Григорович

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (25 лютого 1850, Шляхтинці — 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач. Син Григорія Барвінського, брат Івана, Іполита, Осипа й Олександра Барвінського.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 25 лютого 1850 року в селі Шляхтинці (тепер Тернопільського району, Тернопільської області) в родині священика.

Володимир Барвінський

Навчався у народній школі рідного села, згодом у Першій тернопільській гімназії (18611867). Нещасливий випадок, що трапився у 14-річному віці — він упав з коня, зламав руку й пошкодив хребет, що призвело до його викривлення, призвів до психологічних комплексів та ізоляції від ровесників.[4] З того часу Володимир усамітнився біля книжок. Своє дитинство змалював в автобіографічній повісті «Скошений цвіт» (1877).

1869 — вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1872 року. З 1872 р. служив в адвокатських канцеляріях Львова.

Один із співзасновників товариств «Просвіта» (1868) і «Руського Товариства Педагогічного» (1881).

18761880 — редактор журналу «Правда». 18801883 — засновник і перший редактор газети «Діло» (найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р.). Працював і мешкав у редакції.[5]

Уважався одним із провідників партії народовців у Галичині.

30 листопада 1880 — організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.

Барвінський був знайомий і підтримував зв'язки з Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Драгомановим, Миколою Костомаровим.

Могила Володимира Барвінського на Личаківському цвинтарі у Львові.

Помер 3 лютого 1883 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 3), поряд із гробницею Маркіяна Шашкевича. На смерть відгукнулися Іван Франко і Корнило Устиянович (І. Франко написав вірш «На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883 р.»). В 1892 році громадськість на могилі В. Барвінського поставила надгробний пам'ятник скульптора Станіслава Левандовського[6]. Від 1993 року у Львові існує вулиця Барвінських (колишня Верховинська)[7].

Творчий і громадський доробок

[ред. | ред. код]

Під псевдонімом Василь Барвінок опублікував повісті «Скошений цвіт» (1877) і «Сонні мари молодого питомця» (1879). У цих творах порушив проблеми життя українців Галичини, торкнувся болючих питань суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.

Виходив за межі традиційної «селянської» теми своїх попередників і сучасників, робив прорив до зображення життя інших суспільних верств.

У середині 1870-х років написав повість «Безталанне сватання», де висвітлив характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах (зокрема, в описах панського бенкету) вдало користувався сатиричними засобами викриття.

Повісті В.Барвінського, як і ранні оповідання «Тридцять літ тверезості», «Мужик і пан» та «Химерні любощі», розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 1870-х років.

У творчому доробку письменника — переспіви сербо-хорватських народних пісень «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці».

Видав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей», в якій вийшли перші переклади українською мовою Чарльза Діккенса, Еміля Золя, Вальтера Скотта, Гюстава Флобера, Е. Ожешко, І. Тургенєва («Дим»), М. Гоголя («Мертві душі»).[5]

Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах «Діло», «Правда» та з популярними книжками «Просвіти» для селян.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Скошений цвіт (1877, повість)
  • Сонні мари молодого питомця (1879, повість)
  • Безталанне сватання (повість)

Примітки

[ред. | ред. код]
_2-0">↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 139. — ISBN 978-966-8955-00-6
  • [[:fr:IdRef|Identifiants_et_Référentiels]]_—_[[:fr:Agence_bibliographique_de_l'enseignement_supérieur|ABES]],_2011.[[d:Track:Q47757534]][[d:Track:Q2826570]]
  • _3-0">↑ Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
    d:Track:Q47757534d:Track:Q2826570
  • Споминки про житє і дѣяльнôсть Володимира Барвѣньского. Коштомъ и заходомъ товариства “Просвѣта”. – Львів, 1884. – 165 с. С 12
  • а б Короткий начерк історії «Діла». Про що писало «Діло» 3 січня 1905 р. [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.] dilo.net.ua 03.01.2021
  • Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5..
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 8. — ISBN 966-603-115-9..
  • Джерела

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]

    S:
    Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.