Байнта-Брак
|
Байнта Брак Baintha Brakk | ||||
.jpg) | ||||
|
35°56′52″ пн. ш. 75°45′13″ сх. д. / 35.947777777778° пн. ш. 75.753611111111° сх. д. | ||||
| Країна |
 Пакистан | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон | Гілгіт-Балтистан | |||
| Система | Каракорум | |||
| Тип | гора | |||
| Висота | 7285 м | |||
| Висота відносна | 1891 м | |||
| Перше сходження | 13 липня 1977 р., Даг Скотт і Кріс Бонінгтон | |||
  Байнта Брак Байнта Брак (Пакистан) | ||||
 | ||||
 Байнта-Брак у Вікісховищі | ||||
Байнта Брак (Baintha Brakk), або О́гре (англ. the Ogre, «огр») — гора в Пакистані. Висота — 7285 м. Загострена, сильно порізана вершина з химерним рельєфом. Найвища вершина хребта Панмах-Музтаг[en], у Каракорумі. 87-ма по висоті у світі. Відома як одна з найважчих вершин світу: між першим вдалим сходженням в 1977 році і подальшим в 2001 р. пройшло 24 роки.
Огре розташована в північній частині льодовика Біафо, одного з великих льодовиків центрального Каракоруму. Знаходиться за 75 км на північ від Скарду, головного міста регіону, і за 30 км від дороги в Аскол[1].
Байнта-Брак є виключною вершиною з її поєднанням абсолютної висоти, піднесенням над навколишньою місцевістю і значною крутизною. Це комплекс гранітних веж, більш крутих і порізаних, ніж більшість інших Каракорумських піків (східніше розташований Латок (7145 м), втім, не поступається Огре в цьому). Для прикладу, північна стіна Огре підноситься на більш ніж 3000 м над льодовиком Узун Брак при горизонтальній дистанції 2 км[2]. Примітною особливістю гори є величезний жандарм — Південний палець Огре (Lukpilla Brakk) (5380 м)[3].
… Знизу гора некрасива: кремезна, вона завершується трьома маленькими, схожими на соски скелями. І все-таки вона не позбавлена добірності, якої їй надає Південний стовп — кам'яний палець висотою 900 м …[4]
У цій комбінації крутизни і непередбачуваної форми скель і полягає привабливість Огре для альпіністів-висотників.
Слідом за двома невдалими спробами в 1971 і 1976 роках, Байнта Брак вперше була підкорена двома британцями: Дагом Скоттом і Крісом Бонінгтоном в 1977 році . Вони піднялися по південно-західному уступу на західний гребінь і через Західну вершину вийшли на Головну. Сходження було ускладнене необхідністю складної роботи на майже вертикальних скельних ділянках, розташованих до того ж на висоті більше 7000 м. Інші члени експедиції — Мо Ентойн, Клів Рауланд, Нік Есткорт — досягли тільки більш низької Західної вершини. Ще один член групи, Тут Брейтвейт, в один з перших же днів отримав важку травму від каменепаду під час спроби підйому на Південний палець[5].
Спуск Дага і Кріса перетворився на епічну трагедію. При спуску з Головної вершини, зірвавшись (мотузка витримала), Скотт зламав обидві щиколотки. Трохи пізніше Бонінгтон зламав два ребра і заробив жорстку пневмонію. Протягом тижневого спуску в базовий табір не припинявся сильний вітер зі снігом. Проте обидва дісталися до базового табору (Скотт подолав цю відстань на колінах і поповзом), де ще досить довго чекали прибуття допомоги[6].
Друге успішне сходження на Огре здійснили Урс Штокер, Іван Вольф і Томас Хубер 21 липня 2001 р., через Південний палець по шляху їх першого сходження на другорядний пік Огре III (близько 6800 м)[7]. До них по цьому маршруту було зроблено більше 20 невдалих спроб[8]. «American Alpine Journal»[en] назвав їх сходження найбільш значним досягненням сезону 2001 року[9].
Третє сходження зробили американці Кайл Демпстер та Хайден Кеннеді 21 серпня 2012 року по Південній стороні гори.
- ↑ Karakoram map. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 7 вересня 2011.
- ↑ # himalayas DEM files for the Himalaya / Karakoram [Архівовано 10 грудня 2009 у Wayback Machine.] (Corrected versions of SRTM data)
- ↑ Огре і Південний палець. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 7 вересня 2011. [Архівовано 2016-03-14 у Wayback Machine.]
- ↑ Сторінка альманаху «Вітер мандрів» з розповіддю Дага Скотта. 1986. Архів оригіналу за 4 жовтня 2012. Процитовано 7 вересня 2011. [Архівовано 2016-03-12 у Wayback Machine.]
- ↑ Andy Fanshawe and Stephen Venables, Himalaya Alpine-Style, Hodder and Stoughton, 1995, ISBN 0-340-64931-3.
- ↑ самопорятунку на Огре. Даг Скотт. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 7 вересня 2011.
- ↑ «American Alpine Journal», 2001, p. 365
- ↑ Гімалайський журнал [Архівовано 22 червня 2014 у Wayback Machine.] містить тільки 10 невдалих спроб, тим не менше в журнал часто не вносяться всі такі спроби. Також в журналі міститься помилка щодо року другого вдалого сходження (стоїть 2000 рік).
- ↑ «American Alpine Journal», 2001, p. 366
- Jill Neate. High Asia: An Illustrated History of the 7000 Metre Peaks. — ISBN 0-89886-238-8.
- Peakware World Mountaineering Encyclopedia [Архівовано 16 липня 2012 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про гірську вершину. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |