Анрі Террас
.svg){kind=small}
Анрі Террас (фр. Henri Terrasse; 8 серпня 1895, Вриньї, Луаре, Франція — 11 жовтня 1971, Гренобль, Франція) — французький історик-сходознавець, археолог, мистецтвознавець, фахівець з історії, архітектури та мистецтва ісламської Північної Африки. Один з авторів «Енциклопедії ісламу». Член-кореспондент Академії образотворчих мистецтв (1933), член-кореспондент Королівської академії історії у Мадриді (1933). Почесний професор Оксфорда (1954). Офіцер ордену Почесного легіону, ордена Христа, Великий офіцер ордену Алауїтського трону та командор ордена Академічних пальм, ордена Альфонсо X Мудрого, ордена Ізабелли Католички.
Анрі Террас народився 8 серпня 1895 року у місті Вриньї, департамент Луаре. У 1914 році, після початку Першої світової війни, його призвали до французької армії, де він служив аж до закінчення бойових дій. У 1918 році Анрі прийняли у Вищу нормальну школу[5]. Здобувши освіту, у 1921 році він переїхав до міста Рабат, Французький протекторат Марокко, де вступив на роботу до коледжу імені Мулая Юсуфа[en]. Вже у 1923 році він отримав посаду професора та директора з вивчення археології й ісламського Інституту передових марокканських досліджень[en] все у тому ж Рабаті, де спільно з Анрі Бассе[en] вивчав мусульманську архітектуру Марокко, зокрема мечеті часів династії Альмохадів свої праці друкував в основному у журналі «Hespéris». У 1932 році Анрі у Сорбонні під керівництвом Жоржа Марсе[en] захистив дисертацію «Іспано-мавританське мистецтво від витоків до XIII століття», здобувши ступінь PhD з історії[5][5].
У 1935 році Анрі вперше отримав археологічну посаду, бувши призначеним главою Служби історичних пам'яток Марокко (фр. Service des Monuments historiques du Maroc), агентства зі штаб-квартирою у французькому Марокко, яке займалося вивченням монументів й археологічних пам'яток на території протекторату. Тут він пропрацював аж до свого від'їзду у 1957 році[5][5][6]. На цій посаді Анрі присвятив себе збереженню та відновленню історичної спадщини Марокко й опублікував кілька важливих монографій про конкретні пам'ятки, як-от Мечеть андалузців[en] у Фесі та Велика мечеть[en] у Тазі[5][7]. У 1941 році він отримав підвищення на посаді до директора Інституту передових марокканських досліджень[5][5]. У 1945 році він змінив Жоржа Марсе[en] на посаді голови кафедри ісламської археології в Алжирському університеті[5][7], працюючи одночасно і на мистецтвознавчій, і на управлінській, і на історичній посадах[5]. У 1957 році, невдовзі після того, як Марокко набуло незалежності від Франції, Анрі переїхав до Іспанії та став директором Каса де Веласкес[fr], французької школи у Мадриді, а у 1965 році вийшов на пенсію. Його останньою великою публікацією було докладне дослідження історії архітектури мечеті Каравіїн у Фесі. Помер 11 жовтня 1971 року[5][5].
Робота Анрі «Іспано-мавританське мистецтво від зародження до XIII століття» (фр. L'art hispano-mauresque, des origines au XIIIe siècle) є переробленою дисертацією вченого, у якій він оповідає про мистецтво Марокко й іспано-мавританців у цілому від самої його появи з моменту арабського завоювання регіону до закінчення середньовіччя. Іноді він загострює свою увагу на окремих об'єктах і проявах, але здебільшого робота розповідає про все рівномірно[8][9].
Найбільш об'ємна робота Терраса — двотомна «Історія Марокко з найдавніших часів до французького протекторату» (фр. L’Histoire du Maroc depuis les origines jusqu’au protectorat français) — результат його двадцятип'ятирічної роботи, в якому об'єднані його власні напрацювання та дослідження, які проводилися інститутом після закінчення Першої світової війни. Під час свого дослідження Террас ввів у науковий обіг нову концепцію — «існування трьох різних марокканців». Протягом тривалого періоду історії на території цієї країни існували різні державні утворення, кожне з яких прагнуло до Середземномор'я або в Атлантику. Анрі Террас у своїй роботі ділить Марокко на три основні частини — гірське Марокко, яке традиційно виділялося ще до нього у науці, що складається з ер-Ріфа, місця проживання народу джебала[en], Середнього та Високого Атласу, і виділені вченим внутрішнє і зовнішнє Марокко. Якщо перше з них — багата країна, яка процвітає у різні історичні періоди, у центрі регіону, то друге — пасовища та пустелі на кордонах, де жили бідні та дикі племена, які періодично намагалися захопити регіон. Вчений приходить до висновку, що всю історію у країні спостерігається явне переселення населення з одних районів до інших, але без спроб змішатися. Під час розповіді про марокканську історію Террас приділяє увагу історії Іспанії, яка завжди була тісно пов'язана — нерідко династії, як-от Альморавіди й Альмохади, правили обома регіонами. Звідси приходить новий і широко прийнятий у науці висновок про існування іспано-мавританської цивілізації у середньовічному Марокко. На думку історика Роберта Рикара[fr], ця праця випереджає свій час, проривна та безумовно «задає новий вектор вивчення історії країни»[10]. Сходознавець Жорж Марсе[fr] назвав працю Анрі максимально об'єктивним і логічним дослідженням, яке проливає світло на багато раніше слабовисвітлені аспекти культури й історії Марокко[11]. У роботі 2014 року історик Едмунд Берк назвав роботу Анрі класичною[12].
Офіцер ордену Почесного легіону, Військового хреста 1914—1918 та ордену Христа (Португалія), Великий офіцер ордену Алауїтського трону. Командор ордена Академічних пальм, ордена Альфонсо X Мудрого, ордена Ізабелли Католички[13]}}.
Книга Тераса «L'Art hispano-mauresque des origines au XIIIe siècle» отримала Премію імені Луї Беньє від Академії образотворчих мистецтв і премію імені Рауля Дюсеньйора від Академії надписів та красного письменства. Книга «La Mosquée des Andalous a Fès» отримала премію від Академії надписів та красного письменства, яка фінансувалася фондом Луї Фульда[fr]. Наступна робота «La Grande Mosquée de Taza» отримала Премія Катеначчі[fr] від тієї ж академії. Робота «L'Histoire du Maroc depuis les origines jusqu'au protectorat français» у двох томах нагороджена Гран-прі премії Брокет-Гонен[fr], однієї з головних нагород Французької академії, і другої для Анрі премії імені Рауля Дюсеньйора від Академії надписів та красного письменства. За книгу «Nouvelles recherches archéologiques à Marrakech» Террас був нагороджений премією Кар'є від тієї самої академії, а наступна праця «Islam d'Espagne. Une rencontre de l'Orient et de l'Occident» — премією Жана Рейно від Академії моральних і політичних наук[5].
Член-кореспондент Академії вишуканих мистецтв (1933), член-кореспондент Королівської академії історії у Мадриді (1933). Почесний професор Оксфорда (1954)[5].
- Hainaut Jean; Terrasse Henri. Les arts décoratifs au Maroc. — P. : H. Laurens, 1925. — XII, 120, 64 p.
- Basset Henri; Terrasse Henri. Sanctuaires et forteresses almohades. — P. : Larose, 1935. — LXII, 475 p. — (Hespéris, vol. IV)
- L’Art hispano–mauresque des origines au XIIIe siècle. — P. : Van Ouest, 1932. — X, 506 p. — (Publ. de l'Institut des Hautes-Études Marocaines, t. XXV)
- Villes impériales du Maroc / illustrations de Théophile-Jean Delaye. — P. : D. Arthaud, 1937. — 167 p. — (Etudes d'historie urbaine)
- Kasbahs Berbères de l'Atlas et des oasis / dessins de Théophile-Jean Delaye ; préface de Salima Naji. — Nue ed. — Arles ; Rabat : Actes Sud ; Centre Jacques-Berque, 2010 [1937]. — ISBN 978-2-742-79336-5.
- La Mosquée des Andalous a Fès. — P. : Éditions d'art et d'histoire, 1942. — 64, 96 p.
- La Grande Mosquée de Taza. — P. : Éditions d'art et d'histoire, 1943. — 64, 96 p.
- L’Histoire du Maroc depuis les origines jusqu’au protectorat français (2 vol.). — Casablanca : Éditions Atlantides, 1949—1950. — 401 509 p.
- Historie du Maroc. — Casablanca : Éditions Atlantides, 1952. — 239 p.
- Meunié Jacques; Terrasse Henri. Recherches archéologiques à Marrakech. — P. : Arts et métiers graphiques, 1952. — 75 113 p. — (Publications de l'Institut des Hautes-Etudes Marocaines, vol. LIV)
- Meunié Jacques; Terrasse Henri; Deberdun Gaston. Nouvelles recherches archéologiques à Marrakech. — P. : Arts et métiers graphiques, 1957. — 131 p. — (Publications de l'Institut des Hautes-Etudes Marocaines, vol. LXII)
- Islam d'Espagne. Une rencontre de l'Orient et de l'Occident. — P. : Plon, 1957. — III, 299 p. — (Civilisations d'hier et d'aujourd'hui)
- L'Espagne du Moyen âge : civilisations et arts. — P. : Fayard, 1966. — 205, 82 p.
- La Mosquée al-Qaraouiyin à Fès. — P. : C. Klincksieck, 1968. — 125 p. — (Archéologie méditerranéenne (Paris), vol. 3) — ISBN 978-2-252-00248-3.
