Очікує на перевірку

Ірод I Великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірод І Великий
івр. הוֹרדוֹס, лат. Herodus
Ірод І Великий
Ірод І Великий
Ірод I Великий захоплює Єрусалим
Цар Юдеї
Початок правління:37 р. до н. е. (40-ві до н. е.)
Кінець правління:4 до н. е. (1 до н. е.) (0-ві до н. е.)
Попередник:Антигон II (Хасмоней)
Наступник:Ірод Архелай
Дата народження:73 до н. е.(-073)
Місце народження:Ідумея
Дата смерті:4 до н. е.(-004)
Місце смерті:Єрихон
ПохованняІродіон
Діти:сини: Антипатр, Александр, Арістобул, Ірод Філіпп I, Ірод Архелай, Ірод Антипа, Ірод Филип ІІ, Ірод та Фазаіл
дочки: Салампсо, Кіпра, Олімпіада, Роксана і Саломея
Династія:Іродіади
Батько:Антипатр Ідумеянин

І́род (И́род) I Вели́кий (івр. הוֹרְדוֹס, Горедос; грец. Ἡρῴδης, Hērōdēs; лат. Herodus, Геродус; українською — Ірод від традиційної середньогрецької вимови; бл. 73-74 рр. до н. е. — 4 до н. е. Єрихон[1]; за іншими даними, 1 до н. е.[2]) — цар Юдеї та клієнт Римської імперії, ідумеянин, син Антипатра, римського прокуратора Юдеї. Цар Юдеї (40 до н. е. — 4 до н. е.). Засновник ідумейської династії Іродіадів. Правитель Юдеї за народження Ісуса Христа, неодноразово згаданий у Біблії.

Походження

[ред. | ред. код]

Дід Ірода, Антипатр, походив із багатої ідумейської родини, підкорився юдейській державі, прийняв юдаїзм і зберіг за собою владу над Ідумеєю. Ідумеяни мешкали в регіоні, розташованому на південь від Юдеї, і не належали до юдейських племен. Після захоплення Ідумеї юдеями під проводом Йоханана Гіркана (175—104 до н. е) всі її жителі перейшли у юдаїзм. Батько Ірода — Антипатр Ідуменянин активно підтримував римську експансію (кульмінацією якої було взяття Єрусалиму Помпеєм у 63 р. до н. е.), сподіваючись ослабити опір євреїв. У 47 році до н. е. Ірод отримав римське громадянство. Хоча він дотримувався юдейських традицій, юдеї не сприймали його як свого правителя, бо він не походив із коліна Ізраїля.

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Політичну кар'єру Ірод почав у 48 році до н. е. як 25-ти річний губернатор (тетрарх) Галілеї (ЮС кн.14, розд. 9:2), де прославився розгромом банд Єзекії (батька Юди Галілеянина), які перешкоджали римлянам збирати податки. Розгром банд і страта «Галілейських розбійників» викликала схвалення римських намісників Сирії і осуд з боку консервативних юдеїв, що дозволяє зробити висновок, що банда Єзекії була фінансована заможними юдеями.

Нашестя парфян у 40 р. до н. е. змусило Ірода залишити Галілею й утікати на південь — спочатку до Єрусалиму, потім до Ідумеї. Зрештою Ірод через Єгипет (де він удостоївся аудієнції у цариці Клеопатри — ЮС кн.14, розд. 14:2) відплив на кораблі в Рим. Там він, заручившись підтримкою Марка Антонія, був представлений римському сенату і «затверджений» новим царем Юдеї.

З Італії Ірод у 39 р. до.н. е. прибув до Птолемаїди, де за підтримки римської влади зібрав військо з найманців та єврейських біженців для протистояння парфянській експансії і визволення Єрусалима (ЮС кн.14, розд. 15:1). Після поразки парфян, римляни посилили найману армію Ірода 11-ма регулярними легіонами під проводом Сосія, яким і вдалося у 37 р. до н. е. взяти Єрусалим (де тоді правив ставленик парфян юдейський цар Антигон). Ще під час облоги, щоб підвищити свої шанси на престол, Ірод одружився з Маріамною, внучкою первосвященика Йоханана Гіркана II, прагнучи тим самим надати своїй династії санкцію кровної спорідненості з родом Давида. Запанувавши у Єрусалимі, Ірод розправився з 45-ма активними прихильниками Антігона і подбав, щоби скинутого останнього юдейського царя-хасмонея стратили в Антіохії.

'Чорним роком' для Ірода став 31 р. до н. е., коли після Битви при Акції Марк Антоній зазнав поразки, а до Юдеї вторглися араби. У самому Єрусалимі стався потужний землетрус, який забрав 30 тис. життів (ЮС кн.15, розд. 5:1-2). Проте Ірод з честю вийшов зі скрутної ситуації: він налагодив контакт з новим римським цезарем Октавіаном Августом (завіз у Рим 2 тони срібла) та вигнав арабів. Також Ірод розгорнув широкомасштабне будівництво по всій країні, оскільки, як римський васал, не міг самостійно провадити ані військових, ані дипломатичних справ.

Будівничий

[ред. | ред. код]
Модель Храму Ірода, Єрусалим

Найважливішим справою Ірода Великого була реконструкція Єрусалимського храму (другого), що отримав назву Храму Ірода. Будівництво почалося у 19 році до н. е. і тривало 9 років. За час робіт служби в храмі не припинялися. Одним з аргументів реконструкції був той факт, що побудований за перського поневолення другий храм був на 60 ліктів меншим від Соломонового храму (ІД кн. 15, розд. 11: 1).

У передмісті Єрусалима Ірод побудував амфітеатр. На арені цього амфітеатру на честь цезаря проводилися міжнародні гладіаторські бої, змагання борців і гімнастів, кінні перегони (ЮД кн. 15, розд. 8: 1). Тим самим Ірод виступив провідником елінізації в Юдеї, що викликало обурення консервативних елементів юдейської громади, які навіть пробували робити замах на життя царя. Крім амфітеатру в самому Єрусалимі Ірод звів палац і цитадель Антонію. На честь свого померлого брата Фазаеля, Ірод побудував мавзолей з вежею, що по висоті не поступалася Фароському маяку (ЮД кн. 16, розд. 5: 2).

Ірод побудував середземноморський порт Кейсарія з амфітеатром на місці Стратонової Вежі і зручною гаваню, що значно пожвавило торгівлю. Повної реконструкції зазнала Самарія, перейменована на грецький манер у Себастію, де Ірод побудував житло для своїх солдатів. Перебудовані Газа і Масада, заснований Іродіон і Ессевон (на території Йорданії).

Масштаб будівництв царя Ірода перевищував територію Юдеї. Як подяку за гостинність він на острові Родос побудував Піфійський храм. А в Антіохії за власний рахунок вимостив площу міста (ЮД кн. 16, розд. 5: 3).

Голод

[ред. | ред. код]

Приблизно в 25 р. до н. е. у Юдейському царстві стався неврожай і за ним настав голод. Ситуація ускладнювалася тим, що казна була виснажена широкомасштабним будівництвом минулих років. Тоді Ірод зібрав у своєму палаці все золото і обміняв його в Єгипті на хліб (ЮД кн. 15, розд. 9: 2). Оперативна й ефективна боротьба з голодом здобула Іродові народну підтримку і обеззброїла його ворогів.

Дружини і потомство

[ред. | ред. код]

Кінець царювання

[ред. | ред. код]
Мідна монета Ірода І Великого
Іродіон, місце поховання Ірода І Великого

Останні роки правління Ірода відзначені особливою підозрілістю, мстивістю і жорстокістю. Якщо раніше небезпека виходила тільки від консервативних елементів суспільства, то тепер він почав підозрювати у змовах своє найближче оточення, включаючи родичів. Так за доносом він наказав стратити навіть своїх власних синів від першої дружини — Александра і Арістобула (вони були повішені в Самарії), а також Антипатра.

Ірод дожив до похилого віку, був царем Єрусалима 34 роки (ЮД кн. 17, розд. 8: 1) і прожив 70 років. Однак перед смертю він жахливо потерпав від болю в животі. Після безуспішних спроб вилікуватися, він примирився зі своєю смертю, шкодуючи, що після смерті заслужить засудження своїх підданих. У 2002 році американські дослідники з'ясували, що цар помер від рідкісної хвороби — гангрени Фурньє (гангрена геніталій і яєчок).

Ірод виплатив платню своїм відданим воїнам. Царство він розділив між своїми синами: етнархом Архелаєм (Юдея і Самарія) та тетрархами Антипою (Галілея) і Филипом (Йорданія). Імператор Октавіан зважив на заповіт Ірода та розділення царства на тетрархію поміж його трьох синів та сестри Саломеї.

Архелай влаштував своєму батькові пишні похорони: тіло померлого було покладено на золоте ложе і покрито порфіром. У процесії брала участь почесна варта з гальських, германських і фракійських воїнів. Згідно з волею покійного його тіло було поховане в Іродіоні, де його могила була виявлена археологами у 2007 році[3] . Траур по Іродові тривав сім днів.

Дивись також

[ред. | ред. код]
Свято Ірода (1656-61) Mattia Preti[en]

Іродіада — онука Ірода Великого та його другої дружини Маріамни. Іродіада відповідальна за усікновення голови Івана Хрестителя.

Саломія — дочка Іродіади

Саломея (п'єса) — трагедія Оскара Вайлда, та твори за її мотивами Salome (1953 film)[en], Salomé (1922 film)[en]

The Feast of Herod[en], Бенкет Валтасара (картина Рембрандта)

Іродіон (фортеця) — місце поховання

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Peter Richardson, Herod: King of the Jews and friend of the Romans, (Continuum International Publishing Group, 1999) pp. xv-xx; Jerry Knoblet, Herod the Great (University Press of America, 2005), с. 179.; Samuel Rocca, Herod's Judaea: a Mediterranean state in the classical world (Mohr Siebeck, 2008) с.159.; Fergus Millar, Emil Schürer, Geza Vermes, The History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ (Continuum International Publishing Group, 1973) с. 327.; N. T. Wright, The New Testament and the People of God (SPCK, 1992), с. 172.
  2. ↑ The Journal of Theological Studies, V. XVII, No 2, 1966
  3. ↑ Herodes Grab entdeckt ntv, 8. Mai 2007[недоступне посилання]; Christoph u. Matthias Schulz: Trümmerspur zum Tyrannen. [Архівовано 15 червня 2009 у Wayback Machine.] у: Der Spiegel. Hamburg 2007,20, 150ff. ISSN 0038-7452; Herod's tomb 'found' in West Bank [Архівовано 28 лютого 2008 у Wayback Machine.]; Tomb of King Herod discovered in West Bank [Архівовано 26 лютого 2008 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]
Ірод Великий
Попередник:
Антигон II 		Цар Юдеї
37 р. до. н. е — 4 р. 		Наступник:
Ірод Архелай
Владика Галілеї
37 р. до. н. е — 4 р. 		Наступник:
Ірод Антипа
Владика Батанеї
37 р. до. н. е — 4 р. 		Наступник:
Ірод Филип ІІ
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ірод_I_Великий&oldid=43725114