Мартин сріблястий
| Сріблястий мартин | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Larus argentatus Pontoppidan, 1763 | ||||||||||||||||||
 Поширення сріблястого мартина: Місця гніздування
Круглорічно
Місця зимівлі
| ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Мартин сріблястий[1] (Larus argentatus) — великий птах родини мартинових, широко поширений в Європі, Азії та Північній Америці. В Україні нечисленний під час міграцій та на зимівлі. Сильний і агресивний птах, часто мешкає поблизу великих міст, де відчуває себе упевнено.
Зовнішній вигляд
ред.Великий білоголовий мартин довжиною 54—60 см, розмахом крил 123–148 см і вагою 720–1500 г. Дуже подібний до мартина жовтоногого. У шлюбному вбранні оперення голови та шиї чисто-біле, у зимовому — з темними пестринами різної інтенсивності. Черевна частина тіла і хвіст також білі. Верхня частина тулуба і верхня частина крил блакитнувато-сірі. Закінчення всіх махових, а також вершини плечових пер білі. Більшість першорядних махових мають на собі добре помітний чорний малюнок, деякі тільки на вершині. Дзьоб прямий, стиснутий з боків і злегка загнутий униз на кінці, зеленуватий або жовтий, з виразною червоною плямою на вигині під дзьобом. Райдужна оболонка очей ясно-жовта або сріблисто-сіра. Ноги рожево-червоні. Статевий диморфізм у забарвленні не виражений.
_-_Flickr_-_S._Rae.jpg)
Молоді птахи помітно відрізняються від дорослих, і світле шлюбне вбрання здобувають тільки на четвертий рік життя. У гніздовому вбранні їх важко відрізнити від таких же молодих мартинів чорнокрилих і морських мартинів. Оперення строкате: пера чола, підборіддя і боків голови брудно-білого кольору з численними подовжніми бурими смужками й плямами. Верхня частина тулуба бура, з частими світлими облямівками. На другий і третій рік життя тіло поступове світлішає і здобуває більш монотонні тони. На другому році життя на спині з'являються ділянки ясно-сірого кольору, а на третьому вони вже домінують у верхній частині тіла. У період дорослішання радужина змінюється від коричневого до жовтого, а дзьоб від темно-бурого до жовтого з червоною плямою на піддзьобку.
Пухове вбрання. Голова і верхня сторона тулуби бурувато-сірі з великими чорнувато-коричневими плямами. На тім'яні вони більш округлі та різко обкреслені, на спині більш видовжені та розмиті. На голові та шиї плями розташовуються звичайно у вигляді більш-менш визначеного малюнка, на спині вони безладні. Нижня сторона тіла бурувато-біла. Дзьоб чорний з розуватим кінчиком, ноги тілесно-рожеві, радужина чорно-коричнева.
Зауваження щодо систематики
ред.Вперше як самостійний вид Larus argentatus було описано Еріком Понтоппіданом[en] ще у 1763 році. Проте пізніше, з переглядом систематики, цей таксон почали розглядати як підвид — Larus argentatus argentatus[2][3]. Проте систематику так званих білоголових мартинів було переглянуто і нині цей вид більшість авторів вважають самостійними[4]. Згідно з фундаментальним дослідженням французького орнітолога Пьера Єзу[5] мартин сріблястий входить до складу групи, що складається з дев'яти видів: мартин сріблястий (Larus argentatus), мартин чорнокрилий (L. fuscus), східно-сибірський мартин (L. vegae), середземноморський мартин (L. michahellis), американський сріблястий мартин (L. smithsonianus), жовтоногий мартин (L. cachinnans), вірменський мартин (L. armenicus), барабинський мартин жовтоногий L. barabensis і східний L. heuglini.
Посилання
ред.- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ * Дементьев Г.П., Гладков Н.А., Спангенберг Е.П. Птицы Советского Союза. — М. : АН СССР, 1951. — Т. 3. — 680 с.
- ↑ * Птицы СССР. Чайковые / В.Д. Ильичев, В.А. Зубакин. — М : Наука, 1988. — 416 с.
- ↑ Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
- ↑ Yesou P. Trends in Systematics, Systematics of Larus argentatus-cachinnans-fuscus. — Complex Revisited, Dutch Birding. — 2002. — 24(5). — Р. 271–298.
Джерела
ред.- Позвоночные животные России: Серебристая чайка [Архівовано 27 вересня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- Водоплавающие и чайковые птицы Подмосковья «Серебристая чайка — Larus argentatus» [Архівовано 22 березня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- Серебристая чайка на сайте ecosystema.ru [Архівовано 11 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Распространение серебристой чайки в Европе [Архівовано 22 жовтня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- Joanna Burger «Pattern, mechanism, and adaptive significance of territoriality in herring gulls (Larus argentanus)» Monography (англ.)
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |