G (латиниця)

сьома буква латинської абетки
G
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ɗ Ď Ð,ð Ɖ,ɖ Đ,đ È
É Ê Ë Ē Ė Ę Ě
Ə Ɠ Ĝ Ğ Ġ Ģ Ƣ
Ĥ Ħ Ì Í Î Ï
Ī Į İ I IJ Ĵ Ķ
Ǩ Ƙ Ļ Ł Ĺ
Ľ Ŀ LJ Ñ Ń Ņ Ň
Ɲ Ƞ Ŋ NJ Ò Ó
Ô Õ Ö Ǫ Ø Ő Œ
Ơ Ƥ Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ
ß ſ Ś Ŝ Ş
Š Þ Ţ Ť Ŧ Ⱦ Ƭ
Ʈ Ù Ú Û Ü Ū
Ŭ Ů Ű Ų Ư Ŵ
Ý Ŷ Ÿ Ɏ Ƴ
Ȥ Ź Ż Ƶ Ž        

G, g («ґе») — сьома літера латинського алфавіту, присутня практично в усіх графічних системах на його основі.

Історія

ред.

Літера g впроваджена до латинської абетки в докласичний період як графічний варіант літери c: для розрізнення звуків /ɡ/ і /k/, що доти позначалися однією c. Винахідником літери вважається вільновідпущеник Спурій Карвілій Руґа (Spurius Carvilius Ruga)[1], перший римлянин, який відкрив приватну школу (близько 230 р. до н. е.). У цей час запозичена ще з етруського алфавіту k виходить з ужитку, а c, що передавала /ɡ/ і /k/, починає передавати тільки /k/ (у будь-яких позиціях).

Положення літери g в абетці Руґи вказує на те, що абетковий порядок, пов'язаний з числовими значеннями букв згідно з грецькою системою, зберігав важливість і в III ст. до н. е. Згідно з деякими письмовими свідченнями, у ранній латинській абетці сьомою літерою була z, вилучена десь на початку III ст. до н. е. цензором Аппієм Клавдієм, який знайшов її безсмачною і чужоземною[2].

Назва і вимова

ред.

Часто, але не завжди, позначає звук [g] — дзвінкий м'якопіднебінний проривний приголосний.

Називається в латинській та німецькій мовах «ґе», у французькій мові — «же», в англійській мові — «джі», в іспанській мові — «хе».

В українській абетці

ред.

Літера g використовувалася в деяких системах українського правопису для передачі звука /g/, який зараз позначається буквою ґ[3] (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ). У 19 столітті цю літеру вживали Амвросій Метлинський (1839), Левко Боровиковський («Байки й прибаютки», 1852), Пантелеймон Куліш («Граматка», 1857, та ін.), видавці журналу «Основа» (1861—1862), упорядник збірника «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номис (1864). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М. Лободовський, який 1910 р. обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови букву».

Інше вживання

ред.

Велика літера

ред.

Мала літера

ред.

Лігатури

ред.

Інше

ред.

Способи кодування

ред.

В юнікоді прописна G записується U 0047 , а мала g — U 0067.

Код ASCII для великої G — 71, для малої g — 103; або у двійковій системі 01000111 та 01100111, відповідно.

Код EBCDIC для великої G — 199, для малої g — 135.

NCR код HTML та XML — «G» та «g» для великої та малої літер відповідно.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Gnanadesikan, Amalia E. (13 вересня 2011). The Writing Revolution: Cuneiform to the Internet (англ.). John Wiley & Sons. ISBN 9781444359855.
  2. Encyclopaedia Romana. Архів оригіналу за 1 липня 2019. Процитовано 3 травня 2019.
  3. Лащенко Христина. Вживання букв ґ/кг (чи інших написань) в історичному розвитку мови [Архівовано 22 березня 2018 у Wayback Machine.]. — Перекладацька Майстерня 2000—2001.

Посилання

ред.