Ярош Анатолій Петрович

Анатолій Петрович Ярош (25 жовтня 1952, Перевальськ, Ворошиловградська область) — радянський український легкоатлет, фахівець зі штовхання ядра. Виступав за збірну СРСР з легкої атлетики у 1970-х роках, володар срібної медалі Універсіади в Римі, переможець та призер першостей всесоюзного значення, учасник літніх Олімпійських ігор у Москві. Майстер спорту СРСР міжнародного класу. Тренер із легкої атлетики.

Ярош Анатолій Петрович
Загальна інформація
Народження	25 жовтня 1952(1952-10-25) (72 роки) Перевальськ, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Зріст	191 см
Вага	130 кг
Клуб	Динамо (Луганськ)
Особисті рекорди
ядро	20,95 (1980)
Особисті рекорди (коротка доріжка)
ядро	20,62 (1979)
Медалі
Універсіада Срібло Рим 1975 ядро

Біографія

Анатолій Ярош народився 26 жовтня 1952 року у місті Перевальську Ворошиловградської області Української РСР.

Займався легкою атлетикою у Ворошиловграді, перебував у добровільних спортивних товариствах «Авангард» та «Динамо».

Вперше заявив про себе на міжнародному рівні в сезоні 1973, коли увійшов до складу радянської збірної та виступив у штовханні ядра на чемпіонаті Європи в приміщенні в Роттердамі, де в заліку штовхання ядра посів 11-е місце.

У 1974 році виграв бронзові медалі на зимовому та літньому чемпіонатах СРСР у Москві, став п'ятим на чемпіонаті Європи у приміщенні у Гетеборзі.

Бувши студентом, 1975 року представляв Радянський Союз на Універсіаді в Римі — з результатом 19,11 завоював срібну нагороду, поступившись лише представнику Канади Бішопу Долегевичу.

У 1976 році здобув перемогу на зимовому чемпіонаті СРСР у Москві, показав четвертий результат на чемпіонаті Європи у приміщенні у Мюнхені, взяв бронзу на літньому чемпіонаті СРСР у Києві.

У 1977 році був найкращим на зимовому чемпіонаті СРСР у Мінську та у матчевій зустрічі зі збірною США в Сочі.

На чемпіонаті Європи 1978 року в Празі спочатку зайняв шосте місце, але після допінгової дискваліфікації срібного призера Євгена Миронова перемістився на п'яту позицію. На чемпіонаті СРСР у Тбілісі виявився четвертим (у зв'язку з анулюванням результату Миронова отримав бронзову нагороду).

1979 року на домашніх змаганнях у Ворошиловграді встановив свій особистий рекорд у штовханні ядра в закритих приміщеннях — 20,62 метра. Крім цього, виграв срібну медаль на зимовому чемпіонаті СРСР у Мінську, став п'ятим на чемпіонаті Європи у приміщенні у Відні, виграв бронзову медаль на чемпіонаті країни в рамках VII річної Спартакіади народів СРСР у Москві.

У лютому 1980 року переміг на зимовому чемпіонаті СРСР у Москві, тоді як у липні встановив особистий рекорд на відкритому стадіоні — 20,95 метра. Завдяки низці вдалих виступів удостоївся права захищати честь країни на літніх Олімпійських іграх у Москві — у фіналі штовхання ядра показав результат 19,93 метра, розташувавшись у підсумковому протоколі змагань на дев'ятому рядку. Також цього сезону додав у послужний список золоту нагороду, здобуту на літньому чемпіонаті СРСР у Донецьку.

Завершив спортивну кар'єру після закінчення сезону 1983.

Згодом виявив себе на тренерській ниві. Працював тренером у спеціалізованій дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву Луганської обласної ради «Динамо» з легкої атлетики, у штатній команді МВС, у Школі вищої спортивної майстерності.