Вікіпедія

Ян-Юрій Радзивілл

литовський політик
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Радзивілл.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Іван Радзивілл.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Ян Радзивілл.

Ян-Юрій Радзивілл[1][2] (також Іван Юрій[3][4][5][6], Януш[7] Радзивілл та написання прізвища Радивил,[3] Радивилл[4], Радзивіл[7]; лит. Jonas Jurgis Radvila, пол. Jan Jerzy Radziwiłł, 8 січня 1588 — 18 вересня[8]/18 грудня[9] 1625) — князь, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського часів Речі Посполитої, ординат Несвіжу.

Ян-Юрій Радзивілл
пол. Jan Jerzy Radziwiłł
ПсевдоІван-Юрій Радзивілл, Януш Радзивіл
Народився8 січня 1588(1588-01-08)
Чернавчиці поблизу Берестя
Помер18.09.1625 (або 18.12.1625)
Кобринь
Похованняродинний гробівець костелу оо. Єзуїтів у Несвіжі
ГромадянствоРіч Посполита
Національністьлитвин
Діяльністьдержавний діяч
Alma materНесвізький єзуїтський колегіум, Браунсберзька єзуїтська колегія і Q31841377?
Титулкнязь
Посадатроцький каштелян
Конфесіякатолик
РідРадзивілли
БатькоМиколай-Криштоф «Сирітка»
МатиГальшка (Єлизавета) з Вишневецьких.
РодичіМиколай Радзивілл (Чорний) (дід), Януш Острозький (тесть)
Брати, сестриАлександр Людвик Радзивілл, Ольбрахт-Владислав Радзивілл, Сигізмунд Кароль Радзивілл і Elżbieta Radziwiłłd
У шлюбі зЕлеонора Язловецька
Герб
Герб

Життєпис

ред.
 
Елеонора Острозька

Народився у Чернавчицях[be-tarask] поблизу Берестя (Бреста-Литовського). Син князя Миколая-Криштофа Радзивілла «Сирітки» та його дружини Гальшки (Єлизавети) з Вишневецьких.

Початкове виховання отримав у Несвіжі під наглядом єзуїтів. 1599 року батько разом з молодшими братами Альбрехтом Владиславом і Христофором Миколою вислав їх навчатися до єзуїтського колегіуму в Браневі (дорогою відвідали Гданськ). 1601 року з братами повернувся до Литви (батько хотів відправити в закордонну мандрівку). У березні 1604 р. почав навчання в єзуїтському колегіумі Аугсбурга. Головну роль в його освіті відіграли лекції приватних вчителів. Додатково вивчав також римське право, математику, німецьку мову, гру на лютні та шарманці.

У травні 1608 року був у Острозі на похоронах князя Костянтина-Василя Острозького[10].

Після одруження в 1609 році наступні роки найчастіше перебував у маєтку дружини, не будучи активним у політичному житті (крім участі у 1611 р. як посол на сеймі). Головну увагу зосередив на майнових справах дружини. Спірні питання були врегульовані укладеною 31 серпня 1611 року угодою з Кашовськими, Чурилами, Белжецькими, Вольськими — спадкоємцями Ієроніма Язловецького[11]. 10 грудня 1615 р. як власник (дідич) Язловця видав грамоту-привілей[12], в якій були визначені права та обов'язки представників вірменської громади міста.

Виграв процес щодо відшкодування втрат (оцінив у 95000 злотих) Зофією Гольською як спадкоємиці померлого Станіслава Гольського, тому отримав право інтромісії на Бучач, який тоді посідала Зофія Гольська.[11] Під час феодальних «розбірок» з нею за допомогою підкупу коменданта замку Бучача здобув його[13] при допомозі галицького старости Станіслава Влодека. Зофія Гольська, вийшовши повторно заміж за подільського воєводу Станіслава Лянцкоронського, подала позов до Коронного трибуналу з приводу нападу на Бучач, вимагала повернути 60000 гривень. Станіслав Лянцкоронський, використовуючи зв'язки, добився кари інфамії та баніції для Яна Юрія Радзивілла. Закінчилась остаточно суперечка полюбовно 11 лютого 1615 року за посередництва київського — Станіслава Жолкевського — та руського воєводи Івана Даниловича.[11]

На 6 січня 1626 року було призначено його шлюб з Катажиною Войнянкою — пасербицею старости жмудського Героніма Воловича. Перебуваючи у цій справі у них у Кобрині, помер після короткої хвороби 18 грудня 1625 року. Був похований 10 лютого 1626 року в родинному гробівці костелу оо. Єзуїтів у Несвіжі[14]. Після його смерти рідний брат Ольбрахт-Владислав успадкував Несвізьку ординацію.

Сім'я

ред.

Був одружений з Елеонорою Острозькою (пом. 6 січня 1618) — донькою Януша Острозького, вдовою власника Язловця Ієроніма Язловецького та спадкоємицею частини його маєтків. Домагатись її руки розпочав невдовзі після похорону кн. Костянтина-Василя Острозького. Спочатку Януш Острозький був проти укладення шлюбу, вимагаючи від майбутнього свата Миколая «Сирітки» відступити сину посаду віленського воєводи та записати частину спадку. 11 червня 1609 майбутні свати уклали домовленості про майбутній шлюб дітей.

Шлюб відбувся у половині жовтня у Язловці, дітей не мали. Успадковану після смерті дружини частину маєтків у Язловці за життя відступив маршалку великому коронному Миколаю Вольському — опікуну братанка Адама, який мав третину Язловця.

Був його портрет з двома братами під час навчання в Аугсбурзі[14].

Примітки

ред.
  1. ↑ Рибчинський О. Язлівець — місто ренесансу … // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Т. CCXLIX. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2005. — С. 271.
  2. ↑ Бєрьозкіна Н., Стефановіч А. З історії створення бібліотеки Радзивіллів Несвізької ординації // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. — Випуск 6. — Львів, 2011. — С. 133.
  3. ↑ а б Проф. д-р Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 35.
  4. ↑ а б Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 680.
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 3 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ також трапляються написання імені Ян Єжи → Історія Хмельницького 1547—1569 роки // Україна: Історія великого народу [неавторитетне джерело]
  7. ↑ а б Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 516. — ISBN 966-8545-52-4.
  8. ↑ Radziwillowie.2 [Архівовано 12 лютого 2013 у Wayback Machine.] (англ.), (пол.)
  9. ↑ Marek Jerzy Minakowski, Wielka genealogia Minakowskiego (Wielcy.pl) [Архівовано 18 вересня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  10. ↑ Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby… — S. 197.
  11. ↑ а б в Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby… — S. 198.
  12. ↑ Barącz S. Rys dziejów ormiańskich [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]. — Tarnopol, 1869. — S. 89—90. (пол.)
  13. ↑ Wojewodzina Golska [Архівовано 23 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  14. ↑ а б Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby… — S. 199.

Джерела

ред.

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян-Юрій_Радзивілл&oldid=43292840