Вікіпедія

Юрій Клен

український поет, перекладач, літературний критик

Юрій Клен, справжнє ім'я — Освальд-Еккард Бургардт[5], іноді Бурґгардт (нім. Oswald-Eckard Burghardt; 4 жовтня 1891, Сербинівці[1], Подільська губернія, Російська імперія (тепер Жмеринський район Вінницької області) — 30 жовтня 1947, Аугсбург, Бізонія) — український поет, перекладач, літературний критик. Батько українського перекладача та редактора Вольфрама Бургардта.[6] Входив до «п'ятірного грона» неокласиків на чолі з М. Рильським.

Юрій Клен
Oswald-Eckard Burghardt
Ім'я при народженніОсвальд-Еккард Бургардт[1]
ПсевдонімЮрій Клен, Порфирій Горотак
Народився22 вересня (4 жовтня) 1894[2]
Сербинівці, Межирівська волость, Літинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер30 жовтня 1947(1947-10-30)[3] (53 роки)
Аугсбург, Бізонія
ПохованняВестфрідгоф (Аугсбург)d
Країна Російська імперія
 СРСР
 Веймарська республіка
 Третій Райх
 Бізонія
Національністьнімець
Діяльністьпоет, перекладач, літературознавець, викладач
Alma materПерша київська гімназія
Мова творівросійська, українська, німецька
Роки активностіз 1921
Magnum opusпоеми «Прокляті роки» (1937) та «Попіл імперій» (1943-1947)
У шлюбі зБургардт Зінаїда Гнатівнаd
CMNS: Юрій Клен у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

ред.

Народився 4 жовтня 1891 року в селі Сербинівці в родині німецького купця-колоніста Фрідріха Бургардта та Каттіни Сідонії Тіль. Дід поета, Август Бургардт, походив з пруського міста Зельдена, оселився в ХІХ сторіччі на Волині і заклав там фабрику сукна. Мав п'ятьох синів, з яких найстарший Фрідріх Адам, купець за фахом (деякий час він займався продажем сільськогосподарських машин), одружений з Сідонією Амалією, з дому Тіль (Thiel), був батьком Юрія Клена, який народився в сім'ї третьою і останньою дитиною. Поет мав двоє хресних імен: Освальд і Екарт.[7]

 
Неокласики у Баришівці[8]. Віктор Домонтович і Микола Зеров (стоять — зліва направо); Юрій Клен, Павло Филипович, Фелікс Якубовський і Максим Рильський (сидять — зліва направо). 1920-ті роки

Родина постійно переїжджала від містечка до містечка на Волині й Поділлі. Підлітком протягом кількох років мешкав у містечку Славута Заславського повіту, де розташовувалася резиденція князя Романа Санґушка, що пізніше стала для поета символом «старої романтики». Завершив середню освіту в Київській першій гімназії з золотою медаллю, звідки у 1911 році вступив на романо-германський відділ філологічного факультету київського Університету святого Володимира[9].

В університеті одержав ґрунтовну освіту: вивчав англійську, німецьку та слов'янську філологію, історію літератури. Вже тоді захопився творчістю Рільке, мав про нього наукову доповідь, перекладав російською його вірші. 1915 року з передмовою професора Володимира Перетца з'явилася друком наукова праця Бургардта «Новые горизонты в области исследования поэтического стиля».[10]

3 початком Першої світової війни Освальда Бургардта депортовано до Архангельської губернії (с. Мар'їна гора). Повернувшись до Києва у 1918 році, закінчив у 1920 році університет — і його прийнято до аспірантури при дослідному інституті УАН. Викладав разом із М. Зеровим у соціально-економічному технікумі с. Баришівки, а також латинську мову в Першій українській гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

Уже в 20-ті роки розкрилися ті особливості його манери письма, що зближували Юрія Клена з неокласиками: досконале володіння мистецькою формою, своєрідний панестетизм.

У Київському інституті народної освіти створив кафедру прикладного мистецтва (1930—1931), брав активну участь у роботі ВУАН.

В еміграції

ред.
 
Юрій Клен. Київ, 1928 р.

З 1931 року живе та працює в Німеччині, тісно співпрацює з поетами, що об'єднувались довкола «Вісника» Д. Донцова. У 1934 році за допомогою професорів Маєра і Чижевського влаштувався викладачем російської і української мови у Мюнстерському університеті. Там само написав і захистив німецькомовну докторську дисертацію «Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва» (1936).

У роки Другої світової війни служив за перекладача при штабі 17-ї армії. З 1943 р. працює викладачем в Українському вільному університеті в Празі, по закінченні війни — коротко професором слов'янської філології Інсбруцького університету.

Здобув третю премію Українського католицького союзу (трійця переможців — Галина Журба, Юрій Косач та Юрій Клен).

 
Некролог на смерть Юрія Клена в журналі «Арка», листопад 1947.

З травня 1947 року і до смерті працював головним редактором літературного журналу «Літаври» (виходив у Зальцбурзі, Австрія). За життя поета світ побачило п'ять чисел журналу.

Помер Юрій Клен 30 жовтня 1947 року в німецькому Авґсбурзі. Ось як про це згадує Ігор Качуровський:

  Гарної передосінньої днини 1947 року ми з Борисом Олександровим проводили Юрія Клена із Зальцбурґа в напрямку австро-німецького кордону. Наші знайомі хлопці мали перепровадити його через той кордон, коли стемніє. Клен був (чи здавався) повний енерґії, творчих сил, сподівань і задумів. У його наплечнику лежали і журнал «Літаври», і щойно видана збірка Порфирія Горотака «Дияболічні параболи». З цієї подорожі Клен уже не повернувся. Десь у перших числах листопада надійшла вістка, що він помер 30 жовтня в одній із авґсбурзьких лікарень від запалення легень[11]  

Творчість

ред.

1943 року з'являється в світ збірка поезій Юрія Клена «Каравели», в якій автор спробував синтезувати творчі принципи київських неокласиків та ідейно-художні шукання поетів «празької школи». Автор поєднує в єдиному естетичному вимірі трагічну античність («Антоній і Клеопатра», «Цезар і Клеопатра», «Шляхами Одіссея»), героїзм середньовічної лицарської доби («Жанна д'Арк», «Вікінги») та князівсько-гетьманську українську традицію («Володимир», «Символ», «Україна»).

Юрій Клен — автор збірки «Каравели» (1943), епопеї «Попіл імперій» (1943—1947), есею «Спогади про неоклясиків» (1946), багатьох літературознавчих праць, перекладів з англійської, німецької, французької та інших мов.

Вершинними здобутками Юрія Клена-поета є поеми «Прокляті роки» (1937) та «Попіл імперій» (1943—1947). Трагічне знищення української культури в добу сталінізму, нелюдська жорстокість другої світової війни — центральні теми цих творів.

Переклади

ред.

Окремими книжками перекладів вийшли «Залізні сонети» Фрідріха Рюккерта, новели Ґеорґа Гайма. Крім «Гамлета» і «Бурі» Шекспіра («Гамлета» видано в Україні у 1930-х роках, проте без імені перекладача), переклав Юрій Клен також вокальні твори Л. Бетговена, Ф. Шуберта, Р. Шумана[12], лібрето до опери Ріхарда Штравса «Саломея» (за однойменною драмою Оскара Вайлда), уривки з поеми «Пісня про Нібелунгів» та численні поезії англійських (Байрон, Шеллі), німецьких (Рільке і Ґеорґе) і французьких поетів. Імена французьких перекладач називає сам у «Спогадах про неоклясиків»: «Я дав поодинокі речі з Рембо, Верлена, Мореаса, Самена, Валері, Ґотьє, Леконт де Ліля» (мова про «Антологію французької поезії», яку здали 1930 року до друку київські неоклясики і яку не пропустила цензура)[11].

За редакцією Освальда Бургардта вийшло тридцятитомове видання творів Джека Лондона (незакінчене, вийшло 26 з 30 томів), восьмитомове Бернарда Шоу, а також твори Діккенса (якого перекладав і сам Бургардт), Гамсуна, Ґете.

Юрію Клену належать переклади сонетів Миколи Зерова німецькою мовою, що увійшли до збірки В. Державина «Gelb und Blau: Moderne ukrainische Dichtung in Auswahl» (Авґсбурґ, 1948)[11]. Із шведської він переклав повість Свена Гедіна «Завойовники Америки» (Харків: Книгоспілка, 1926).

Родина

ред.

Його дружиною була Зінаїда Гнатівна Бургардт, до шлюбу Бромірська (6 вересня 1896, Володимир, Волинська область — 8 травня 1991, Лондон, Онтаріо, Канада).[13]

Подружжя мало сина й доньку.

Донька — Ірина Бургардт (4 жовтня 1922, Київ — 10 грудня 2010, Ричмонд-Гілл, Онтаріо, Канада)[14].

Син — Вольфрам Бургардт (нар. 19 жовтня 1935, Мюнстер), професор української, іспанської та італійської мов, мешкав у місті Лондон в Канаді. Він відредагував і видав, разом з Євгеном Маланюком, твори Юрія Клена, з архіву, який зберегла та привезла до Канади Зінаїда.[15] Мав трьох дітей.[16]

Вшанування пам'яті

ред.
Докладніше: Вулиця Юрія Клена

Іменем Юрія Клена названі вулиці у містах Вінниця, Дніпро та Київ.

У травні 2022 р. в місті Городок Хмельницької області провулок Гайдара перейменували на провулок Юрія Клена.

26 липня 2024 року у місті Дніпро вулицю Шахтинську перейменували на вулицю Юрія Клена.[17]

Твори

ред.

Поезія:

  • Вірші, писані протягом 1913—1922 років російською мовою
  • Сонети, написані в період 1921—1922 років російською мовою
  • поема «Прокляті роки» (видана двічі у Львові 1937 та 1943 рр.; Кракові 1943 року)
  • поема «Попіл імперій» (1943—1947)
  • збірка «Каравели» (Прага, 1943)
  • «Spätlese» (вірші, написані у період 1932—1945 років німецькою мовою)
  • «Дияболічні параболи» (у співавторстві, Зальцбурґ, 1947)

Новели:

Нариси:

  • «Черга»
  • «Крізь Великодні минулі…»
  • «Чудо Воскресіння»
  • «Мідь звенящая» (травень 1947)

Мемуаристика:

  • «Спогади про неоклясиків» (Мюнхен, 1947)

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Ірина Руснак. До питання про місце народження Юрія Клена (Освальда Бурґгардта) // Філологічний дискурс: зб. наук. праць (Хмельницький). — 2016. — Вип. 3. — С. 138—146
  2. ↑ https://www.academia.edu/22922871
  3. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Проживаючи в Україні, Юрій Клен писав своє прізвище не Бурґгардт, а Бургардт. За відомостями, одержаними безпосередньо від пані доктор Жозефіни Бурґгардт, сестри Юрія Клена, це опрощене написання прізвища запровадив, приїхавши в Російську імперію з Німеччини, їхній дід, Авґуст Бурґгардт. — прим. М. Ореста за виданням: Безсмертні. Збірка спогадів про М.Зерова, П.Филиповича і М.Драй-Хмару. / Ред. текстів та прим. М.Ореста. — Мюнхен: Ін-т літ. ім. Михайла Ореста, 1963 — с. 44.
  6. ↑ Юрій Тарнавський. «Акварій у морі» Про минуле і сучасне Нью-Йоркської Групи
  7. ↑ Відомості, що їх одержав М. Орест від Жозефіни Бургардт, за виданням: Безсмертні. Збірка спогадів про М.Зерова, П.Филиповича і М.Драй-Хмару. / Ред. текстів та прим. М.Ореста. — Мюнхен: Ін-т літ. ім. Михайла Ореста, 1963 — с. 44.
  8. ↑ Київські неокласики: як у Баришівці творили проєвропейську культуру
  9. ↑ Автобіографії, 2015, с. 65.
  10. ↑ М. Слабошпицький. Профіль з «Грона п'ятірного». Юрій Клен// 25 поетів української діаспори. — К.: видавництво «Ярославів Вал», 2006. — 728 с.
  11. ↑ а б в Качуровський І. Творчість Юрія Клена на тлі українського парнасизму// Юрій Клен. Твори. Том 1. — Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Шевченка, 1992. — С.5-22.
  12. ↑ Ревуцький В. «Буря» та її перекладач// Юрій Клен. Твори. Том 4. — Торонто: Фундація ім. Ю. Клена, 1960. — С.241-247.
  13. ↑ https://www.geni.com/people/Zinaida-Burghardt/6000000019558405262
  14. ↑ https://www.geni.com/people/Irene-Burghardt/6000000019558305027
  15. ↑ https://uahistory.com/topics/famous_people/9277
  16. ↑ https://www.geni.com/family-tree/index/6000000019558405262
  17. ↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 31 липня 2024. [Архівовано 2024-08-03 у Wayback Machine.]

Джерела та література

ред.

Література

ред.

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Юрій Клен

Біографічна довідка

ред.

Твори

ред.

Аудіочитка

Юрій Клен. Беатріче https://www.youtube.com/watch?v=X2a9LuDzU5s

Юрій Клен. Беатріче : https://www.youtube.com/watch?v=H4sNGenwEDA

Критика

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юрій_Клен&oldid=43962641