Вікіпедія

Юнаков Олег

архітектор інформаційних технологій, видавець, києвознавець
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юнаков.

Оле́г Юнако́в (нар. 15 червня 1980(19800615), Київ[1]) — американський та канадський[2][3] архітектор інформаційних технологій[4][5][6][7][8][9][10], видавець[11][12], енциклопедист[10][13], дослідник історії Києва[4][6][7][8][14][10][15]. Автор книги «Архітектор Йосип Каракіс». Лауреат Міжнародних літературних премій[10] ім. М. Гоголя «Тріумф» (2018)[16][17][18][19] та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2019)[20]. Як експерт з питань функціонування «Вікіпедії» неодноразово консультував різні світові видання[⇨].

Олег Юнаков
Народився15 червня 1980(1980-06-15) (44 роки)
Київ
ГромадянствоСРСР СРСР
Місце проживанняУкраїна → США → Канада
Діяльністьархітектор інформаційних технологій, видавець, києвознавець
Alma materТехніон, Pace University
Знання мовросійська, англійська, українська і іврит
Magnum opusАрхітектор Йосип Каракіс
РодичіКаракіс Ірма Йосипівна і Каракіс Йосип Юлійович
Нагороди
  1. Scholastic Achievement Award (2005)
  2. Міжнародна літературна премія імені Миколи Гоголя (2018)
  3. Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2019)

Біографія

ред.

Народження та навчання

ред.

Олег Юнаков народився 15 червня 1980 року в Києві, в родині корінних киян у четвертому поколінні[13]. Він є прямим нащадком рабина Рафаеля з Бершаді[ru][21]. До Жовтневої революції у предків були заводи та фабрики[22]. У Києві Олег навчався у школі № 24 (нині ім. О. Білаша)[21][9]. Здобув дві вищі освіти[13]. Закінчив Національний аграрний університет та КПІ ім. Ігоря Сікорського.[23] Навчався в Ізраїлі, де закінчив Школу молодших інженерів в Техніоні. Потім жив у США[1]. У 2001 році вступив до Університету Пейс. Влітку 2002 року[24][25] О. Юнаков, як кращий учень[26], виграв загальнонаціональний конкурс на повністю оплачуване[27] літнє стажування в Аргонській національній лабораторії Міністерства енергетики США в Чикаго, де працював над архітектурою комп'ютерної симуляції землетрусів[1][24]. Результати дослідження О. Юнакова були опубліковані в співавторстві з др. Грегором вон Ласзевським в статті «Поширення інформації»[28]. Наступного 2003 року[24] його знову запросили в лабораторію Міністерства енергетики, де він уже був керівником групи[1][29]. Там О. Юнаков займався багатопотоковою архітектурою сервера датчиків для моніторингу приладів[30]. Для цього він побудував мережу моделювання структурних реакцій від землетрусів і застосував її на спеціальному столі струшування з низкою датчиків для вимірювання реакції[30]. Крім цього він розробив тривимірну візуалізацію прототипу програмного забезпечення в Java 3D для імітації землетрусу в віртуальному світі[30][31]. Брав участь у створенні Java CoG Kit[32]. У 2003 році також працював над тривимірною візуалізацією структур молекул[33]. Брав участь в наукових конференціях[34]. У 2004 році став науковим асистентом декана Комп'ютерної школи свого університету[35].

Під час навчання працював як науковий співробітник в університеті[36], був президентом Університетського комп'ютерного товариства[37][38], президентом Golden Key International Honour Society і співпрезидентом клубу Гілель.[39] В університеті розробив ряд проєктів, серед яких відеоконференція через Інтернет із використанням протоколу Open H.323[40]; спілкувався з «батьком Інтернету» Вінтоном Серфом[41]. Створив ряд інтернет-сайтів (наприклад, для World Trade Center Memorial Foundation[42], Міжнародної конференції з електронного банкінгу й глобального ринку та інші[43]).

25 травня 2004 року Олег Юнаков з відзнакою закінчив університет, отримавши нагороду Scholastic Achievement Award, яка вручається випускнику з найвищим середнім балом)[1][13][44][45].

Робота у сфері комп'ютерних технологій

ред.

У 2005 році створив Персональний віртуальний помічник[46][1] з модулем ідентифікації людини по обличчю, розроблений ним роком раніше.[47] Над винаходом працював з 2003 року, коли за тезами запропонованого винаходу отримав Президентський грант[48]. На цю його роботу інші дослідники продовжують посилатися навіть через 6 років[49].

Згодом О. Юнаков працював розробником програмного забезпечення в Barnes & Noble[1]. В якості хобі він активно займається своїми проєктами по підключенню віддалених комп'ютерів, IP-відеоконференцій.[1] З квітня 2011 року кілька років працював у Канаді, а потім працював у Бразилії та Мексиці[13].

Працював у більш ніж 50 різних компаніях. У США працював у NASA, LPL Financial[en], Citibank, Nielsen, Cable Vision, Lazard[en], M&T Bank[en], TNS, KPMG, HSBC, Del Monte Foods[en], Claire's, PepsiCo, Merck, Sanofi Aventis, General Electric Asset Management, C&S Groceries, Bed Bath & Beyond[en] і таке інше. У Канаді працював у Bank of Montreal, TD Bank, OPG; у Мексиці — на Axtel[en], Gruppo Elektra; у Бразилії — у HSBC Brazil, Banco de Brazil, Vale[50][51].

Створені ним системи використовують у різних компаніях, таких як Citibank, Bank of Montreal, GE Asset Management, Claire's, Kantar TNS та інших[52]. У 2023 році був партнером Persistent Systems[en][53].

Літературна діяльність

ред.

У 2016 році видав книгу «Архітектор Йосип Каракіс». 13 листопада 2016 року в клубі «Кияни» пройшло перша презентація книги[54][55], 15 листопада презентація відбулася в Державній архітектурній бібліотеці[56][57][58][4], 17 листопада в Музеї Шолом-Алейхема[59][60][61] та 19 листопада у Національній бібліотеці України.[62] Після цього 6 червня 2017 року презентація відбулася і в Київському національному університеті будівництва та архітектури[63][64], а потім 14 липня 2018 року в Бібліотеці Кінгс-Бей[65]. Видання книги стало знаковою подією як в Україні, так і за її межами[66][67]. Академік Євген Рейцен написав акровірш, присвячений О. Юнакову[68], а київський бард Борис Кесельман написав про нього пісню[67]. Автора запрошували в різні телевізійні передачі, він неодноразово виступав на радіо, давав інтерв'ю в пресі[66]. У світі вийшли десятки рецензій архітектурних і літературних фахівців у провідних наукових журналах[66]. Книга потрапила в шорт лист Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року 2017»[69], а у 2018 році за цю книгу Юнаков отримав Міжнародну літературну премію ім. М. Гоголя «Тріумф»[16][17][18].

23 листопада 2016 року Олег Юнаков виступив гостем на київському Old Fashioned Radio в передачі «Авторський нагляд»[70]. 18 лютого 2017 року розповідь Олега Юнакова про його книгу була показана о 20:00 в передачі «Кієвотека. Київські портрети»[71] в ефірі українського «Центрального каналу» (повтор 19 лютого 2017 року о 04:30 ранку і о 12:00 дня)[72]. 2 квітня 2017 року його розповідь була показана в 18:20 на каналі «Культура»[73][74][75] (а потім повтор 3 квітня о 8:05 ранку[76][77]). На «Центральному каналі» Олег Юнаков так само виступав у передачі «Останній з Київських грандів. Йосип Каракіс»[78] 17 березня о 14:20 та повтор 18 березня о 3 годині ранку[79] (потім повтор 9 квітня о 23:20[80][81], і в інші дати).

Писав некрологи знайомим українцям: історику Юрію Лущаю[82], поетові Валерію Вінарському[15], києвознавцю Олександру Немцю[83], архітектору Ігорю Безчастнову[84] та іншим[85].

У 2019 О. Юнаков «за значну творчу діяльність» отримав Міжнародну літературну премію ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень»[20].

Енциклопедична діяльність

ред.

Олег Юнаков створював статті для Енциклопедії сучасної України, Енциклопедії історії України та інших[65][13].

У «Вікіпедії» Олег Юнаков створив тисячі статей[86], включаючи найвідвідуванішу статтю за весь час російськомовного розділу «Вторгнення Росії в Україну»[2], за яку погрожували заблокувати «Вікіпедію» в Росії, статтю про заколот Пригожина[87], і є співавтором більш ніж 38 000 статей[3][13]. Енциклопедичний внесок О. Юнакова не раз відзначався в різних публікаціях[88][89][90], а як експерт з питань функціонування «Вікіпедії»[3] він неодноразово консультував такі видання як Радіо Свобода[10][91], Forbes[92], «Новая газета»[93], Детектор медіа[94][95], «FREEДОМ»[96], «Голос Америки»[2][97], «Україна-Центр»[13], «Громадське радіо»[98], телеканал RTN[99], «Деталі»[ru][100] та інші.[101] Матеріал із Юнаковим, надрукований у MediaSapiens в 4-му кварталі 2022 року потрапив за відвідуваністю до найпопулярніших статей видання за весь 2022 рік[102]. З першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну показав тверду антивоєнну проукраїнську позицію[13][93][91][94][95][3][96].

Хобі (збереження архітектурної спадщини, фотографування)

ред.

Наприкінці жовтня 2019 року Олег Юнаков звертався у відкритому листі до В’ячеслава Володіна з проханням не зносити побудований за проектом українського архітектора Йосипа Каракіса гарнізонний Будинок офіцерів у місті Енгельсі[103][104][105][106], а в січні 2021 року будівлю визнали пам'ятником архітентури та заборонили її знесення[107][108].

О. Юнаков захоплюється фотографією[9], його роботи багаторазово друкувалися в книгах[109], підручниках[110] та наукових журналах[111], присутні на програмах Державного театру Дармштадт в Німеччині[112], є на сторінках «пол. Ciekawostki Historyczne» («Історичні цікавості»)[113], на Вільному університеті Берліна[114], Карлтонському університеті[115], на порталі муніципалітету Мехіко[116], публікувалися в ЗМІ[117]. Олег Юнаков входить в число дарувальників Національної бібліотеки Чеської Республіки[118], Київського музею К. Г. Паустовського[119] та інших[120]. Живе в США та Канаді[2][3].

Публикации

ред.
  • Г. Бар-Цви (Вортман). Наше местечко Терновка. — Иерусалим: Публикация Терновского Землячества, 2016. — наукове редагування[125];
  • Ляшенко В. А., Рейцен Е. А.[ru] От Евбаза до Шулявки. Оккупация и послевоенные годы / В. А. Ляшенко. — К. : ПАО «Випол», 2017. — 400 с.[126];
  • Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк: Алмаз, 2018. — 144 с.: іл., портр. — ISBN 978-1-68082-011-9. — наукове консультування[127][128];
  • Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк: Алмаз, 2018. — 72 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-012-6. — як науковий редактор[129][11];
  • Бернадцкий А. Наследственность: биографические эссе. — Киев, 2018. — 80 с.[130];
  • Машкевич Стефан. Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей. — Харьков: Фолио, 2019. — 462 с. — зауваження щодо поліпшення текст[131];
  • Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени. — Нью-Йорк: Алмаз, 2019. — 1136 с.: 480 ил. — ISBN 1-68082-014-1. — вичитування[132];
  • Алавердова Л. Бабушкины воспоминания в интерьере семейной хроники. — Нью-Йорк: Lulu, 2020. — 184 с. — ISBN 9781794828155[133];
  • Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 1. Late Imperial Russia: 1891—1917. — Grünberg Verlag, 2021. — 218 p. — ISBN 978-3-933713-61-2 — ідея зі створення книги та допомога з фактичною складовою[134];
  • Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 2. Avant-Garde: 1917—1933. — Grünberg Verlag, 2021. — 218 p. — ISBN 978-3-933713-63-6.

Публікації Олега Юнакова отримали десятки рецензій та відгуків[135].

Видавництво «Алмаз»

ред.

Олег Юнаков керує створеним ним видавництвом «Алмаз»[11], книги якого неодноразово потрапляли в шорт-лист українського рейтингу «Книжка року»[136][137] і отримували міжнародні премії.[16] Деякі з книг, що вийшли у видавництві:

  • Архитектор Иосиф Каракис / О. Юнаков. — Нью-Йорк: Алмаз, 2016. — 544 с., ил. — ISBN 978-1-68082-000-3.
  • Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк: Алмаз, 2018. — 144 с.: іл., портр. — ISBN 978-1-68082-011-9.[138]
  • Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк: Алмаз, 2018. — 72 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-012-6.[11]
  • Широчин Семен. Архитектура межвоенного Киева. Школы. Ясли. Детсады. — Нью-Йорк: Алмаз, 2019. — 432 с. — ISBN 978-1-68082-041-6. (рос.)
  • Пучков Андрей. Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени (Эпопея) / Андрей Пучков. — Нью-Йорк: Алмаз, 2019. — 1136 с. : 480 ил. — ISBN 978-1-68082-014-0. (рос.)
  • Slapchuk Vasyl. Last touch of nettle / V. Slapchuk. — New York: Almaz, 2019. — 58 p. — ISBN 978-1-68082-031-7.[139]
  • Белюга Тетяна. Вітаємо в Україні: Українська мова як іноземна / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — Нью-Йорк: Алмаз, 2019. — 92 с.: іл. — ISBN 978-1-68082-015-7.
  • Роман Петрук. Полотно душі: Альбом-монографія / Упоряд. Р. Петрук. — Нью-Йорк: Алмаз, 2020. — 624 с.: іл. — ISBN 978-1-68082-016-4[12]
  • Широчин Семен. Архитектура межвоенного Киева. Правительственный центр и реконструкция столицы. — Нью-Йорк: Алмаз, 2020. — 304 с., ил. — ISBN 978-1-68082-042-3. — (серия «Архитектура межвоенного Киева»)
  • Berkovich Gary, Berkovich Jaime. Stan Berkovich. — New York: Almaz, 2021. — 462 p. — ISBN 978-1-68082-051-5.
  • Короткий Віктор. «Исторические песни малорусского народа» за редакцією В. Б. Антоновича та М. П. Драгоманова — перша колективна загальноукраїнська праця з політичним підтекстом / Віктор Короткий. — Нью-Йорк: Алмаз, 2021. — 176 с. — ISBN 978-1-68082-019-5.
  • Селивачёв А. Ф. «Психология юдофильства» и другие сочинения / Под науч. ред. А. А. Пучкова; Редкол.: К. Г. Максимович, А. А. Пучков, М. Р. Селивачёв и др. — Нью-Йорк: Алмаз, 2021. — 536 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-017-1.
  • Габричевский и вокруг: Теория архитектурного организма 1920–1930-х. — Нью-Йорк: Алмаз, 2022. — 280 с.: ил. — ISBN 978-68082-018-8.

Критика

ред.

Літературний критик Сергій Каратов[ru] підкреслює неупередженість О. Юнакова:

Олег Юнаков, вивчивши подані в книзі матеріали, залишається неупередженим істориком, посилаючись лише на думки колег архітектора, на спогади учнів про свого вчителя, на документи, які автор розшукав в державних і особистих архівах Йосипа Каракіса, на понад півтисячі публікацій, а іноді — на спогади дочки зодчого — Ірми Йосипівни, відомого в країні архітектора, гідного продовжувача і популяризатора батьківського творчості. Автор підкуповує читача об'єктивністю і неупередженістю суджень[140]

Архітектурознавець Марк Меерович[ru] зазначає обережний підхід Олега Юнакова при написанні книги:

… опис змушує дослідника перенастроювати «оптику» історичного пізнання з шаблонних парадно-звітних реляцій на професійну драму того чи іншого майстра радянської архітектури, вимушеного за одну ніч змінювати свої переконання. Олегу Юнакову це вдалося. Свій опис непростого життєвого і творчого шляху Йосипа Каракіса він веде дуже обережно по відношенню до історичної правди, вдумливо ​​щодо фактів біографії, їх інтерпретації та висновків. На цьому тлі вельми програють деякі статті інших дослідників творчості Каракіса, якими Юнаков упереджує свою працю[141]

Літературний критик Олександр Кузьменков[ru] відзначив документалістику в творчості О. Юнакова:

Дебютна книга Олега Юнакова теж зроблена добротно: це детальна і скрупульозна документалістика. Євген Асс, ректор архітектурної школи МАРШ, професор МАРХІ, тієї ж думки[88]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и Pace University Commencement. Newswise, Inc (англ.). Pace University. 2004-5-24. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 30 червня 2018.
  2. ↑ а б в г Туркова, Ксения (19 січня 2024). Война в русскоязычной Википедии. https://www.golosameriki.com (рос.). Голос Америки. Архів оригіналу за 20 січня 2024. Процитовано 19 січня 2024.
  3. ↑ а б в г д Олег Юнаков (23 квітня 2023). Як війну в Україні висвітлюють у російськомовній Вікіпедії. І що за це буває авторам (укр.). Детектор медіа. Архів оригіналу за 23 квітня 2023. Процитовано 7 березня 2023.
  4. ↑ а б в В Нью-Йорке вышла книга об архитекторе, который создал генеральный план Соцгорода в Кривом Роге. https://one.kr.ua (рос.). Первый городской. 15 листопада 2016. Архів оригіналу за 5 вересня 2019. Процитовано 4 вересня 2019.
  5. ↑ Гольдберг М. (2017). Человек, разгадавший «формулу Киева» (PDF). Еврейская панорама. 7 (37): 38—39. Архів оригіналу (PDF) за 2021.01.17.
  6. ↑ а б Олег Юнаков – архитектор информационных технологий, исследователь истории Киева. http://omsklib.ru (рос.). Омская государственная областная научная библиотека имени А. С. Пушкина. 15 листопада 2016. Архів оригіналу за 31 березня 2018. Процитовано 4 вересня 2019.
  7. ↑ а б У Нью-Йорку вийшла книга про легендарного криворіжця. https://vesti.dp.ua (укр.). Вісті Придніпров'я. 15 листопада 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 15 січня 2021.
  8. ↑ а б Татьяна Виана де Баррос (20 лютого 2017). Олег Юнаков: «Архитектор Иосиф Каракис». http://berlogos.ru (рос.). Журнал «Berlogos». Архів оригіналу за 6 липня 2022. Процитовано 15 січня 2021.
  9. ↑ а б в Діяльність Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного у 2016 році: інформ.-аналіт. огляд / Держ. наук. архітектур.-буд. б-ка ім. В. Г. Заболотного; [уклад.: Г. А. Войцехівська, Н. В. Світла; редкол.: Г. А. Войцехівська (відп. ред.), О. В. Жидецька, Д. О. Мироненко. — Київ: ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, 2017. — С. 179—181. — ISBN 978-617-697-080-4.
  10. ↑ а б в г д Померанцев Игорь (12 лютого 2021). Анатомия Википедии. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 12 лютого 2021.
  11. ↑ а б в г Артур Рудзицкий (2018). Артур Рудзицкий. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909–1915: Указатель содержания (Нью-Йорк : Алмаз, 2018). Забута спадщина. Архів оригіналу за 4 лютого 2021.
  12. ↑ а б Едуард Овчаренко (2020.12.22). Полотно душі Романа Петрука. http://i-ua.tv (укр.). Телеканал I-UA.tv. Архів оригіналу за 22 грудня 2020. Процитовано 22 грудня 2020.
  13. ↑ а б в г д е ж и к
  14. ↑
  15. ↑ а б
  16. ↑ а б в Дзюба С. (29 березня 2018). Лауреаты Международной литературной премии имени Николая Гоголя «Триумф» (рос.). Спецкор РЕГІОН. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  17. ↑ а б Дзюба С. (29 березня 2018). Названо лауреатів Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2018 рік (укр.). Український репортер. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  18. ↑ а б Дзюба С. (29 березня 2018). Лауреати Міжнародної премії «Тріумф» (укр.). Суспільний кореспондент. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  19. ↑ Лауреати міжнародних і вітчизняних премій у галузі культури та мистецтва 2018 року / І. Г. Захарук. — Київ : Міністерство культури україни. Національна парламентська бібліотека України. Інформаційний центр з питань культури та мистецтва, 2019. — С. 5. Архівовано з джерела 23 січня 2022
  20. ↑ а б Василь Слапчук (8 жовтня 2019). Лауреати міжнародної літературної премії імені григорія сковороди «Сад божественних пісень» за 2019 рік (ua) . Спецкор РЕГІОН. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2019.
  21. ↑ а б Мария Прокопенко (2017.01.20). Школа Иосифа Каракиса. https://day.kyiv.ua/ (укр.). Газета День. Архів оригіналу за 6 серпня 2023. Процитовано 3 вересня 2019.
  22. ↑ Ксенія Туркова (2 квітня 2018). З міста-парку Київ перетворився на місто-парковку. Правнук і біограф знаменитого київського архітектора про те, як змінюється столиця. https://life.nv.ua (укр.). Журнал «Новое время». Архів оригіналу за 26 червня 2022. Процитовано 3 вересня 2019.
  23. ↑ Пархоменко, Яна; Мельник, Михайло. Юнаков Олег. Reporter (укр.). Архів [reporter zp ua/yunakov-oleg-wnq.html оригіналу] за 23 травня 2024. Процитовано 26 травня 2024. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  24. ↑ а б в Gregor von Laszewski (2014-04-12‎). Gregor von Laszewski. https://wiki.mcs.anl.gov/ (англ.). U.S. Department of Energy Office of Science. Архів оригіналу за 8 вересня 2012. Процитовано 4 лютого 2021.
  25. ↑ Faculty and students are on the 'FaST' track. Argonne National Laboratory
  26. ↑ Louise P. Kleinbaum, Assistant Dean and Director of Communications (Fall 2002). NSF Funds Student Research (PDF). CSIS Communiqué. 15: 1, 14. Архів оригіналу (PDF) за 3 вересня 2006.
  27. ↑ Pritesh Damani (2003). Students Find Summer Research Rewarding (PDF). CSIS Communiqué. Fall 2003, Number 17: 16. Архів оригіналу (PDF) за 4 вересня 2019.
  28. ↑ Student Abstracts: Computer Science at ANL (англ.). Department of Energy. 2002. Архів оригіналу за 27 серпня 2004. Процитовано 27 серпня 2004.
  29. ↑ Mary Horgan, former Pace Associate Director of Public Information (Fall 2004). Student Profile: Oleg Yunakov (BS/CS ’04) (PDF). CSIS Communiqué. 19: 9. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2012.
  30. ↑ а б в Multithreaded Sensor Server Architecture for Instrument Monitoring. Journal of Undergraduate Research. IV: 159. 2004. Архів оригіналу за 9 січня 2004.
  31. ↑ Teaching Undergraduates IT Research in a NSF/DOE Sponsored Program (PDF). Information Systems Educational Journal. 3 (22). 8 2005. Архів оригіналу (PDF) за 10 листопада 2018.
  32. ↑ Gregor von Laszewski (16 вересня 2004). Setup Component. http://www-unix.globus.org (англ.). The Globus Project. Архів оригіналу за 16 вересня 2004. Процитовано 16 вересня 2004.
  33. ↑ ? (March 2003). Pace University Guarantees Tuition Rate for Five Years, Promises Four-Year Graduation (PDF). Opportunitas. 12 (5): 1. Архів оригіналу (PDF) за 25 серпня 2004.
  34. ↑ Dr. Constance Knapp (Co-Director Pforzheimer Center) (2003). Partnerships for Collaboration at Pace. Cornerstone newsletter. 3. Архів оригіналу за 28 серпня 2004.
  35. ↑ Welcome Newcomers! CSIS welcomes all those who recently joined its ranks (PDF). CSIS Communiqué. 19: 13. Fall 2004. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2012.
  36. ↑ CSIS Welcomes New Faculty and Staff (PDF). CSIS Communiqué. 17: 13. Fall 2003. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2012.
  37. ↑ PCS. Pace University Commencement. http://webpage.pace.edu/pacecomputersociety (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  38. ↑ Louise P. Kleinbaum, assistant dean and director of Communications (Spring 2004). Pace Computer Society Takes On New Initiatives (PDF). CSIS Communiqué. 18: 10. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2012.
  39. ↑ Marina Raydun (February 2003). Who are we?. Ha-Emet. 1 (1): 1.
  40. ↑ Oleg Yunakov (Spring 2003). The Future of the Internet Technology: A Student's Vision (PDF). CSIS Communiqué. 16: 9, 15.
  41. ↑ Student and Alumni/ae Accomplishments (PDF). CSIS Communiqué. 18: 13. Spring 2003. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2012.
  42. ↑ Students Create Web Site for WTC Memorial Foundation (PDF). CSIS Communiqué. 20: 4. Spring 2005. Архів оригіналу (PDF) за 3 вересня 2006.
  43. ↑ Organization. http://icebg.be (англ.). 2004-5-24. Архів оригіналу за 8 червня 2004. Процитовано 8 червня 2004.
  44. ↑ 2004 Student and Faculty Awards. http://www.pace.edu (англ.). Pace University. 2004‎. Архів оригіналу за 29 вересня 2020.
  45. ↑ LEGENDS AND LEADERS: T TO Z. http://www.pace.edu (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 17 лютого 2021.
  46. ↑ Oleg Yunakov (2005). Personal Virtual Assistant. https://digitalcommons.pace.edu (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  47. ↑ Oleg Yunakov. User Identification System (UIS) Module for Personal Virtual Assistant. https://digitalcommons.pace.edu (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  48. ↑ David A. Caputo (Pace President) (May 14 2003). Eugene M. Lang student-faculty research fellowships. C-GRAM. 53. Архів оригіналу за 28 вересня 2004.
  49. ↑ Anisa S. Gilani, Shubham Y. Dalvi, Unnati R. Patil, Awani P. Sankhe. Dexter: A Desktop Assistant (PDF). International Journal of Advance and Innovative Research. 7 (1 (III): January - March, 2020 Part - 4): 205—208. ISSN 2394-7780. Архів оригіналу (PDF) за 4 лютого 2021.
  50. ↑ Мармер, Юхим (19 лютого 2024). Енциклопедист. «Україна-Центр» (укр.). Архів оригіналу за 14 лютого 2024. Процитовано 19 лютого 2024.
  51. ↑
  52. ↑ Архитектор Иосиф Каракис: жизнь, творчество и судьба. https://books.google.com. Процитовано 19 червня 2022.
  53. ↑ Юнаков Олег (8 травня 2022). Persistent Systems отпраздновала превышение годовой выручкой отметки в миллиард долларов. https://ru.wikinews.org (рос.). Викиньюс. Процитовано 17 травня 2022.
  54. ↑ 52-е засідання клубу. kievgrad.org (укр.). Краеведческий клуб "Киевляне". 13 листопада 2016. Архів оригіналу за 26 серпня 2017.
  55. ↑ 1 жовтня 2017 року відбулось 70-е засідання клубу «Кияни». kievgrad.org (укр.). Централізована бібліотечна система Подільського району міста Києва. 2 жовтня 2017. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017.
  56. ↑ Васильев А. Книжное обозрение : [арх. 13 лютого 2017] // АНТИКВАР : журнал. — Київ, 2017. — № 1–2 (100) (січень). — С. 110—111. — ISSN 2222-436X.
  57. ↑ Петренко Т. (16 ноября 2016 года). Архитектор Йосиф Каракис: как прошла презентация книги о человеке, придумавшем образ Соломенки. solomenka.city. Соломенка. Архів оригіналу за 29 січня 2017.
  58. ↑ Презентації, лекції: Архітектор Йосип Каракіс. dnabb.org (укр.). Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека iмені В.Г. Заболотного. 15 листопада 2017. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 26 серпня 2017.
  59. ↑ Презентація книги "Архитектор Иосиф Каракис" (укр.). Музей Шолом-Алейхема. 23 грудня 2016. Архів оригіналу за 29 січня 2017. Процитовано 2017-8-26.
  60. ↑ 5 еврейских музеев, которые стоит посетить в Украине. unian.net. УНИАН. 08 февраля 2017. Архів оригіналу за 30 березня 2018.
  61. ↑ В издательстве «Алмаз» вышла книга «Архитектор Иосиф Каракис». https://vaadua.org (рос.). Ваад. 10 листопада 2016. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 15 січня 2021.
  62. ↑ Засідання клубу прихильників книги «Субота у Бегемота» Презентація книги Олега Юнакова «Архитектор Иосиф Каракис» (Нью-Йорк : Алмаз, 2016). nplu.org (укр.). Национальная библиотека Украины имени Ярослава Мудрого. 19 листопада 2016. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 26 серпня 2017.
  63. ↑ Інформаційний центр. knuba.edu.ua (укр.). Киевский национальный университет строительства и архитектуры. 30 травня 2017. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 26 серпня 2017.
  64. ↑ Презентація книги «Архитектор Иосиф Каракис». library.knuba.edu.ua (укр.). Библиотека КНУСА. Архів оригіналу за 2017-8-19. Процитовано 26 серпня 2017.
  65. ↑ а б в Two books presentation (Program in Russian). Brooklyn Public Library. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 30 червня 2018.
  66. ↑ а б в Давидич Т. (29 березня 2018). О творчестве мастера-Зодчего. Суспільний кореспондент (рос.). Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018.
  67. ↑ а б От тех, кто помнит и любит зодчего И. Ю. Каракиса, верного рыцаря Киева… : [арх. 24 серпня 2017] // «А Б» : газета. — Киев : Київський національний університет будівництва і архітектури, 2017. — № 4—7 (1488-1491) (квітень). — С. 4.
  68. ↑ 53 засідання клубівців. http://kievgrad.org (укр.). Кiевъ Градъ. 28 листопада 2016. Архів оригіналу за 8 вересня 2017. Процитовано 8 вересня 2017.
  69. ↑ Результати експертної сесії Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2017». «Україна Молода» (укр.). 2 червня 2018. Архів оригіналу за 2021-02-8. Процитовано 8 лютого 2021.
  70. ↑ Биков А. Авторський нагляд — Випуск 3. Архітектор Каракіс. Гість програми Олег Юнаков. // Old Fashioned Radio (ofr.fm). — 2017. — 27 серпня. Архів оригіналу за 2017-9-4.
  71. ↑ «Кієвотека. Київські портрети. Останній з Київських грандів. Йосип Каракіс» [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  72. ↑ Книга «Архитектор Иосиф Каракис» // Официальный блог книги, вышедшей в конце 2016 года. Архівовано з джерела 30 березня 2018. Процитовано 8 вересня 2017. (рос.)
  73. ↑ Телепрограмма канала «Культура» на неделю. Понедельник, 27 марта. // Канал «Культура» (tvkultura.ru). — 2017. — 27 марта. Архів оригіналу за 27 березня 2017. (рос.)
  74. ↑ Телепрограма. Неділя, 2 квітня. // Канал «Культура» (cultureua.com). — 2017. — 27 березня. Архів оригіналу за 1 квітня 2017.
  75. ↑ Телепрограма. Понедельник, 3 апреля. // Канал «Культура» (vsetv.ru). — 2017. — 3 апреля. Архів оригіналу за 29 березня 2017. (рос.)
  76. ↑ TV channel Культура. friday, 25 August. // Канал «Культура» (tvmania.in.ua). — 2017. — 3 апреля. Архів оригіналу за 5 квітня 2017.
  77. ↑ Телепрограмма // Полтавська думка : газета. — Полтава, 2017. — № 13 (1167) (30 березня). — С. 6. Архівовано з джерела 26 серпня 2017.
  78. ↑ «Останній з Київських грандів. Йосип Каракіс» [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  79. ↑ Телепрограмма. Неделя с 15 марта. // ВсёТВ (vsetv.com). — 2017. — 15 марта. Архів оригіналу за 15 березня 2017.
  80. ↑ Програма передач ЦК з 03.04-09.04.2017 р. // Центральний канал (centraltv.kiev.ua). — 2017. — 3 квітня. Архів оригіналу за 13 квітня 2017.
  81. ↑ Телепрограма на 9 квітня, неділю. // Воля (volia.com). — 2017. — 9 квітня. Архів оригіналу за 6 квітня 2017.
  82. ↑
  83. ↑ Юнаков, Олег (19 січня 2019). Светлой памяти Александра Немца. Times of Ukraine (рос.). Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 29 лютого 2024.
  84. ↑
  85. ↑
  86. ↑ Юнаков, Олег. Момент, когда музыка остановилась. Еврейский мир (рос.). 1677 (28): 18—20. Архів оригіналу за 16 липня 2024. Процитовано 16 липня 2024.
  87. ↑ Валерія Буняк (26 червня 2023). Стаття про заколот Пригожина в російськомовній вікіпедії за перший день зібрала понад 900 тисяч переглядів (укр.). Детектор медіа. Архів оригіналу за 27 червня 2023. Процитовано 19 січня 2024.
  88. ↑ а б Кузьменков, Александр (2017). «Жил и работал по совести». «Новый Берег». 57. Архів оригіналу за 5 лютого 2021.
  89. ↑ Геращенкова И. Виктор Некрасов: "Иосиф Юльевич, я просто люблю интеллигентных людей". : [арх. 17 березня 2017] // Газета «А Б». — Киев : Київський національний університет будівництва і архітектури, 2017. — № 1—3 (1485-1487). — С. 2—3.
  90. ↑ а б Хто відроджував Київ (PDF) (укр.). Т. 4—6 (1501-1503). А Б. 2018. с. 5. Архів оригіналу (PDF) за 6 травня 2018. Процитовано 5 лютого 2021. частий автор публікацій в газеті «Архітектура та Будівництво» Олег Юнаков
  91. ↑ а б Пинчук Алина (9 травня 2022). "Никто не будет прогибаться под цензуру". "Википедия" во время войны. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 9 травня 2022.
  92. ↑ Ланда В., Холоденко О. (2020). Час міленіанів. Forbes Ukraine. № 2 (Липень-серпень).
  93. ↑ а б Козлова, Дарья (2022-3-17). Правочный режим. https://novayagazeta.ru/ (рос.). Новая газета. Архів оригіналу за 12 червня 2022. Процитовано 17 березня 2022.
  94. ↑ а б Міський, Вадим (17 березня 2022). «Русскій фейк, іді на***!» Cпростовуємо російську брехню за 1 квітня. https://detector.media (укр.). Детектор медіа. Архів оригіналу за 25 квітня 2022. Процитовано 17 березня 2022.
  95. ↑ а б Олена Холоденко (18 жовтня 2022). Вікіпедист Олег Юнаков: Більшість редакторів російськомовної Вікіпедії розуміє: те, що робить Росія в Україні, — це війна, й це погано (укр.). Детектор медіа. Архів оригіналу за 7 березня 2023. Процитовано 7 березня 2023.
  96. ↑ а б Туркова, Ксения (22 жовтня 2022). Война правок в “Википедии”. Кому выгодно менять факты о русско-украинской войне?. https://www.golosameriki.com (рос.). FREEДОМ. Архів оригіналу за 21 липня 2023. Процитовано 19 січня 2024.
  97. ↑ Туркова, Ксения (19 січня 2024). Русскоязычная Wikipedia о войне: кремлевские нарративы, цензура и борьба за правду. https://www.golosameriki.com (рос.). Голос Америки. Процитовано 23 січня 2024.
  98. ↑ Холоденко, Олена (27 квітня 2022). Чи наважиться Роскомнагляд «зарубати» російськомовну Вікіпедію?. Громадське радіо (укр.). Архів оригіналу за 27 квітня 2024. Процитовано 27 квітня 2024.
  99. ↑ Березанская, Сима (25 листопада 2024). Олег Юнаков, администратор русского отдела Википедии. Контакт (рос.). Подія сталася на 10:30. RTN. Процитовано 1 грудня 2024.
  100. ↑ Войны за «Википедию»: как противники Израиля превратили ее в инструмент пропаганды. https://detaly.co.il (рос.). 6 грудня 2024. Процитовано 6 грудня 2024.
  101. ↑ Розвінчування російських фейків 1 квітня. https://suspilne.media (укр.). Архів оригіналу за 8 березня 2023. Процитовано 19 червня 2022.
  102. ↑ Гала Скляревська (2 січня 2023). Найпопулярніші матеріали MediaSapiens за 2022 рік: Арестович, справжні воєнні експерти, Ванга, Starlink і колаборанти (укр.). Детектор медіа. Архів оригіналу за 8 березня 2023. Процитовано 8 березня 2023.
  103. ↑ Внук советского зодчего просит не дать снести связанный с Гагариным дом. https://news.rambler.ru (рос.). Рамблер. 28 жовтня 2019. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
  104. ↑ Внук советского зодчего просит не дать снести связанный с Гагариным дом. http://news.ru (рос.). NEWS.ru. 28 жовтня 2019. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
  105. ↑ Правнук архитектора Киракиса призвал Володина уберечь от сноса Дом офицеров. https://www.4vsar.ru (рос.). Интернет-газета "Четвертая Власть". 29 жовтня 2019. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
  106. ↑ Ирина Бородина (30 жовтня 2019). Дом офицеров в Энгельсе. Правнук автора проекта попросил Вячеслава Володина защитить здание от «псевдореставрации через снос». https://nversia.ru (рос.). ИА «Версия-Саратов». Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
  107. ↑ Марина Ковалева (15 січня 2021). Планировавшийся под снос дом офицеров в Энгельсе признали памятником. https://nversia.ru (рос.). ИА «Версия-Саратов». Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
  108. ↑ Планировавшийся под снос дом офицеров в Энгельсе признали памятником. https://www.ud.saratov.gov.ru (рос.). Правительство саратовской области. 15 січня 2021. Архів оригіналу за 28 квітня 2024. Процитовано 28 квітня 2024.
  109. ↑ Swantoro, P (10 вересня 2018). Masalalu Selalu Aktual Jilid II [The Past Is Always Actual Volume II] (in) . Central Jakarta, Indonesia: Kepustakaan Populer Gramedia. с. 377. ISBN 978-6024810290. Архів оригіналу за 7 червня 2022.
  110. ↑
  111. ↑ Evans, Carolyn. Religião e liberdade de expressão. Consciência e Liberdade. 24: 17. Архів оригіналу за 7 червня 2022.
  112. ↑ Giuseppe Verdi (2018). Ein Maskenball. https://www.staatstheater-darmstadt.de (нім.). Staatstheater Darmstadt. Архів оригіналу (PDF) за 4 лютого 2021. Процитовано 3 вересня 2019.
  113. ↑ Maciej Zborek (2018.04.13). W Auschwitz funkcjonował dom publiczny. Dlaczego tak trudno nam o tym mówić?. https://ciekawostkihistoryczne.pl (пол.). Ciekawostki Historyczne. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 2019.09.03.
  114. ↑ Türkische Baudenkmäler aus verschiedenen Epochen (Turkologie). https://www.osa.fu-berlin.de (нім.). Freien Universität Berlin. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 3 вересня 2019.
  115. ↑ Prof. Gurcharan Singh (2019). SIKHISM (PDF). https://carleton.ca (англ.). Carleton University. Архів оригіналу (PDF) за 6 вересня 2019. Процитовано 3 вересня 2019.
  116. ↑ Metro Panteones. https://carleton.ca (англ.). Carleton University. 2020. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 3 вересня 2019.
  117. ↑ Наприклад: «9 канал (Ізраїль)» (ще), «Аргументи і факти», «Дни», «КП в Україні», «Radio Kraków», «РІА Новини України», «RTVI», «Українська правда», «Укрінформ», «Факти і коментарі», «Airways Magazine», «Business Insider», «Focus.it», «InfoTop.lv», «Isrageo.com», «IzRus LTD», «Jewish news», «Oxford University's independent newspaper», «Science Post», «Лівий берег», «Letejte.cz», «Newsru.co.il», «The Village», «TVP Info», «Zanichelli», журнал «Vice», «Меморіал убитим євреям Європи», «Хмарочос» і так далі.
  118. ↑ Dárci (PDF). Výroční zpráva Národní knihovny České republiky: 112. 2017.
  119. ↑ Київський музей К. Г. Паустовського відсвяткував першу річницю. Музейний простір. № 3 (13). 2014. Архів оригіналу за 20210118.
  120. ↑ Dovid Katz (4 лютого 2021). Donors’ Page. http://defendinghistory.com (рос.). Defending History. Архів оригіналу за 4 лютого 2021. Процитовано 4 лютого 2021.
  121. ↑ Юнаков, О. (Квітень-травень 2017). Желаю газете стабильных тиражей, благополучия и процветания! (PDF). А Б. 4-7 (1488-1491): 1.
  122. ↑ О проекте «Киевский календарь»
  123. ↑ Публикации Виктора Платоновича Некрасова в газете «Новое Русское Cлово» (Нью-Йорк) в 1974—1987 гг.
  124. ↑ Лист тринадцяти
  125. ↑ Бар-Цви (Вортман), Г. (2016). Наше местечко Терновка (PDF) (вид. Второе дополненное издание. (Перевод на русский язык Г. Крутоярского.)). Иерусалим: Публикация Терновского Землячества. с. 6.
  126. ↑ Ляшенко В. А., Рейцен Е. А. От Евбаза до шулявки. Оккупация и послевоенные годы: Сборник воспоминаний / В. А. Ляшенко. — К. : ПАО «Випол», 2017. — С. 5.
  127. ↑ Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — С. 144. Архівовано з джерела 20 травня 2022
  128. ↑ Презентація монографії Андрія Пучкова «Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український»
  129. ↑ Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк: Алмаз, 2018. — С. 71.
  130. ↑ Бернадцкий А. Наследственность: биографические эссе. — Киев, 2018. — С. 79.
  131. ↑ Машкевич Стефан. Киев 1917—1920. — Харьков : Фолио, 2019. — Т. 1. Прощание с империей. — С. 5. Архівовано з джерела 20 травня 2022
  132. ↑ Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени (Эпопея). — Нью-Йорк: Алмаз, 2019. — С. 1130.
  133. ↑ Алавердова Л. Бабушкины воспоминания в интерьере семейной хроники. — Нью-Йорк : Lulu. — С. 6. — ISBN 978-1-79482-815-5. Архівовано з джерела 21 травня 2022
  134. ↑ Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 1. Late Imperial Russia: 1891—1917. — Grünberg Verlag, 2021. — P. 7 — ISBN 978-3-933713-61-2
  135. ↑ Рецензії та відгуки на творчість О. Юнакова:
    1. Пучков А. Образцовая упаковка культурной памяти: Архитектор Иосиф Каракис на мелованной бумаге // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія: зб. наук. праць. — Вип. 16. 208. — 2020. — С. 143—157. (рос.)
    2. Khodakovsky E. Iunakov, Oleg. Arkhitektor Iosif Karakis: Zhizn’, tvorchestvo i sud'ba. New York: «Almaz», 2016 // «The Russian Review». — № 78/3. — 2019. — С. 525—526.
    3. Меерович М. Жизнь и судьба. О книге Олега Юнакова «Архитектор Иосиф Каракис» // Журнал «Проект Байкал». — № 56. — 2018. — С. 18-23. (рос.)
    4. Давидич Т. О творчестве мастера-Зодчего // Суспільний кореспондент. — 2018. — 14 марта. (рос.)
    5. Рейцен Е. О книге О. Юнакова «Архитектор Иосиф Каракис» (вместо рецензии) // Архітектурний вісник КНУБА. — 2017. — Вип. 13. — С. 70–93. (рос.)
    6. Кузьменков, Александр (2017). Жил и работал по совести. Новый Берег (рос.). 57. ISSN 1399-4344. Архів оригіналу за 2 вересня 2021.
    7. Бочаров, Юрий; Мержанов, Сергей (2017). Архитектор Иосиф Каракис: от авангарда до постмодернизма (PDF). Academia. Архитектура и строительство (рос.). 2: 144—146. ISSN 2077-9038. Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2022.
    8. Ермолин, Евгений (2017). Книга как тень ускользающего объекта: советская архитектурная история в зеркале творческой биографии Иосифа Каракиса (PDF). Ярославский педагогический вестник (рос.). 3: 318—321. Архів оригіналу (PDF) за 5 квітня 2022.
    9. Севенард, Елена (14 липня 2017). Великий и непризнанный архитектор Каракис. Еврейские новости Петербурга (рос.). Архів оригіналу за 18 липня 2017. Процитовано 19 червня 2022.
    10. Удачный гибрид. Литературная газета (рос.). 23 (6601): 13. 14 червня 2017. Архів оригіналу за 17 квітня 2021.
    11. О тех, кто помнит и любит зодчего И. Ю. Каракиса, верного рыцаря Киева (PDF). Газета «А Б» (рос.). 4-7 (1488—1491): 4. 2017. Архів оригіналу (PDF) за 22 травня 2022.
    12. Подосокорский, Николай (12 квітня 2017). Вселенная Каракиса. Colta.ru (рос.). Архів оригіналу за 15 травня 2022. Процитовано 19 червня 2022.
    13. Цалик (7 квітня 2017). Иосиф Каракис: жизнь и книга. Зеркало недели (рос.). 13. Архів оригіналу за 24 серпня 2017.
    14. Каратов, Сергей (16 лютого 2017). Архитектор не может работать в стол. Независимая газета (рос.). Архів оригіналу за 6 лютого 2021.
    15. Буркат, Владислава (2017). Кто он украинский футурист?. Салон (рос.). 1—2: 14. Архів оригіналу за 24 червня 2022.
    16. Рубан, Л. И. (1 січня 2017). Летопись творчества, профессионализма и новаторства (PDF). Газета «А Б» (рос.). 1-3 (1485—1487): 2—3. Архів оригіналу (PDF) за 17 березня 2017.
    17. Геращенкова, Ирина (1 січня 2017). Виктор Некрасов: «Иосиф Юльевич, я просто люблю интеллигентных людей» (PDF). Газета «А Б» (рос.). 1-3 (1485—1487): 2—3. Архів оригіналу (PDF) за 17 березня 2017.
    18. Арутюнов, Сергей (27 січня 2017). Человек, который строил дома. Booknik.ru. (рос.). Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 19 червня 2022.
    19. Степанець, Кирило (29 січня 2017). Архитектор Каракис и книга о нём. Интересный Киев (рос.). Архів оригіналу за 31 січня 2017. Процитовано 19 червня 2022.
    20. Кайсарова, Татьяна (2017). Каракис — киевский зодчий. Поэтоград (рос.). 06 (263): 2. Архів оригіналу за 16 лютого 2017.
    21. Каратов, Сергей (2016). Одиссея Иосифа Каракиса. Альманах «Связь времён» (рос.). ISSN 2151-271X. Архів оригіналу за 5 березня 2017.
    22. Голубовский, Евгений (2016). Путеводитель по городу Каракиса (PDF). Всемирные одесские новости (рос.). 4 (98) (Декабрь): 14. ISSN 2151-271X. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2017.
  136. ↑ Візитівка: короткий список. https://www.umoloda.kiev.ua (укр.). «Україна Молода». 2018.06.02. Архів оригіналу за 18 травня 2018. Процитовано 3 вересня 2019.
  137. ↑ «Книжка року-2019». Лідери літа. Номінація «Обрії». http://bukvoid.com.ua (укр.). «Буквоїд». 2019.07.30. Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 3 вересня 2019.
  138. ↑ Щиро вітаємо із публікацією монографії!. http://im.kubg.edu.ua (укр.). Інститут мистецтв. Архів оригіналу за 15 січня 2020. Процитовано 3 вересня 2019.
  139. ↑ Адам М. (2020). Непокоренный. Признанный. Услышанный (PDF). Новая Немига литературная. № 2: 142—144. Архів оригіналу (PDF) за 28 липня 2020.
  140. ↑ Каратов С. Одиссея Иосифа Каракиса : [арх. 27 лютого 2017] // Альманах «Связь времён» : журнал. — Сан-Хосе, 2016. — № 8. — С. 325—332. — ISSN 2151-271X.
  141. ↑ Меерович, Марк (2018). Жизнь и судьба. О книге Олега Юнакова «Архитектор Иосиф Каракис». «Проект Байкал». 55: 6—11. Архів оригіналу за 13 грудня 2020. Процитовано 5 лютого 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юнаков_Олег&oldid=44111646