Вікіпедія

Юліуш Коссак

польський художник українського походження (1824–1899)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коссак.

Юлій Коссак[4], або Юліуш Фортунат Коссак (пол. Juliusz Fortunat Kossak, 29 жовтня/15 грудня[5] 1824 — 3 лютого 1899) — відомий польський художник-баталист.

Юлій Коссак
пол. Juliusz Kossak
ПсевдоJuliusz Fortunat Kossak
Народився29 жовтня 1824(1824-10-29)
Новий Вісьнич, Бохенський повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща[1]
Помер3 лютого 1899(1899-02-03) (74 роки)
Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина[2][1]
ПохованняРаковицький цвинтар
Країна Австро-Угорщина
Національністьполяк
Діяльністьхудожник
Галузьмалярство і образотворче мистецтво[3]
Alma materЛьвівський університет
Відомі учніЮзеф Шерментовський
Знання мовпольська
ЧленствоКраківське наукове товариствоd[1]
Жанрісторичний живопис і батальний жанр
Magnum opusBattle of Raszyn.d
РідКоссаки гербу Кос
БатькоМіхал Коссак
МатиАнтоніна Коссак із Соболевських
РодичіЗофія Коссак-Щуцька (внучка)
Брати, сестриLeon Kossakd і Władysław Kossakd
ДітиВойцех
Нагороди
Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа

Життєпис

ред.

Народився в сім'ї судді Михайла Коссака та його дружини Антоніни із Соболевських у селі Новий Вишнич (нині Бохенського повіту Малопольського воєводства). Батько, за одними даними, був власником маєтку в селі Княгиничі (нині на Мостищинині),[6] за іншими — дідича села Княгинина (нині у складі Івано-Франківська).

Родина Коссаків гербу Кос[7] мала руське походження, і хоча батьки Юліуша вважали русинів частиною польського народу, він був хрещеним в греко-католицькій церкві, а в побуті родина володіла та вживала українську мову:

Gdy pani konsyljaszowa Michałowa Kossakowa wybrała się z własnej wioski Kniahinin nad Sanom w podróż do Krakowa, znajdowała się w dziewiątym miesiącu ciąży. W drodze uczuła bóle porodowe, przystanęła przeto w najblizszem miasteczku Wiśniczu i dn. 15. grudnia 1824 r. urodziła duzego i zdrowego chłopca. Wróciła potem pospiesznie do domu, aby czemprędzej ochrzcić syna w sąsiedniej unickiej cerkwi. "Nadaję ci imię Juljuza" — powiedział do krzyczącego malca po rusku grecko-katolicki paroch. Chłopiec pochodił z rodziny, która Rusinów uważała za odmianę Polaków i nie robiła różnicy między wyznaniem rzymskiem a greckiem. Dlatego, od najmłodszych lat, Juliusz umiał jednakowo dobrze mówić po polsku i po ukraińsku[8].

Навчався в гімназії при Бучацькому монастирі отців Василіян, де викладав, а пізніше керував його дядько о. Еміліян Коссак. За наполяганням матері, закінчив студії правничого факультету Львівського університету. Малюванню вчився в уродженця Хоросткова Яна Машковського. Пізніше на його формування як майстра мав вплив Пйотр Міхаловскі, якого Ю. Коссак відвідував кілька разів у Болестрашичах.

Мав легку вдачу, його залюбки запрошували до себе у гості. Зокрема, якийсь час гостював у резиденції Леона Жевуського в Підгірцях у середині 1840-х років.[9] Кілька років проживав у маєтку відомого балаґули[10] Юліяна Дідушицького в с. Ярчівці (тепер Зборівського району Тернопільської области); створив чимало графічних малюнків, зарисовок, акварельних картин.

Вперше прибув до Варшави на початку 1840-х як «незвичайний талант». У березні 1848 році записався до гвардії народової у Львові, в травні був у Празі на Всеслов'янському Конгресі, де разом з Дідушицьким декларував себе русином-полонофілом: [8][7]:

...zreformował się komitet Rusinów, Polaków, m.in. i mnie jako Rusina z dida pradida wybrano do deputacji mającej jechać do Wiednia...[11]

В листопаді того ж року на львівських барикадах. У 1850—1852 р. поперемінно перебував у Львові, Варшаві, у 1852 р. — у Відні та в Угорщині, пізніше кілька місяців працював у Санкт-Петербурзі, куди його забрав з Білої Церкви Владислав Браніцкі.[12]

Був президентом Кола мистецько-літературного в Кракові.[13]

Подорожував Тернопільщиною (від Збаража до Чорткова, Коропця); написав картини «Подільське село в неділю», «Подільський лірник» (обидві 1868 року), «Полювання» (1885 рік), «Череда на Поділлі» (1886 рік) та інші.

Проілюстрував малюнками етнографічний нарис польського історика Владислава Завадського «Картини Червоної Русі» (1869 рік), фольклорний збірник Якова Головацького «Народні пісні Галицької й Угорської Русі» (1878 рік).

Автор бататьох портретів, картин на історичну, військову тематику[14] (зокрема, «Битва під Остроленкою», 1831 року.[15]) 1892 року дідич Золотого Потоку Влодзімеж Гіполіт Ґнєвош з братом Станіславом замовив у нього та Фалата 8 полотен з історії роду, 4 з яких перебували в родовому палаці Золотого Потоку, інші 4 до Варшавського повстання 1944 року, власником яких був нащадок Влодзімеж Міхал (†1944), перебували в кам'яниці на вулиці Вспульній, 39 у Варшаві.[16]

Перебував у Палаці Санґушків у Славуті.

 
Поховання Юліуша Коссака. Раковицький цвинтар, Краків. Фото 2021 р.

Помер у Кракові, похований на Раковицькому цвинтарі міста. Поховання в родинному гробівці — поле XIIB, ряд płn, місце: po lewej Wędrychowskich, 50.074756°, 19,951170° [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.][17].

Сім'я

ред.

Мав 5 дітей:

  • Войцех Горацій — художник-баталіст[18];
  • Тадеуш — цікавився сільським господарством (рільник);
  • Стефан (1858—1924) — банківський службовець;
  • Зофія Казімєжова Романьска (1861—1946) — рисувальниця;
  • Ядвіґа Зиґмунтова Унружина (1865—1917).[13]

Картини

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/kossak-juliusz-fortunat/
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118940058 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ Діло [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.]. — 1884. — С. 4.
  5. ↑ Ryszkiewicz A. Kossak Fortunat Juliusz (1824—1899)… — S. 244. (пол.)
  6. ↑ Чорновол І. Пензлі та коні: Юліян Коссак і Юліян Дідушицький [Архівовано 2016-06-17 у Wayback Machine.].
  7. ↑ а б Дещо про походження Юліяна Коссака. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
  8. ↑ а б Wiadomości Literackie. 1936, nr. 16. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
  9. ↑ Kieniewicz S. Rzewuski Leons (Leon) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992. — T. XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 128. (пол.).
  10. ↑ Окаринський В. Землі нинішньої Тернопільщини в Новий час (кінець XVIII ст.—1914 р.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 75. — ISBN 978-966-457-228-3.
  11. ↑ Hybryda Nr 32/2018 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
  12. ↑ Ryszkiewicz A. Kossak Fortunat Juliusz (1824—1899)… — S. 245.
  13. ↑ а б Ryszkiewicz A. Kossak Fortunat Juliusz (1824—1899)… — S. 246.
  14. ↑ Картини Юліуша Коссака. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 9 липня 2013.
  15. ↑ Тиждень.ua Посполите придушення. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 9 липня 2013.
  16. ↑ Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — 256 s. — S. 205. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  17. ↑ Парнікоза, Іван. Раковицький цвинтар, українські поховання. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
  18. ↑ Trybowski I. Kossak Wojciech Horacy (1857—1942) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — T. XIV/2, zesz. 61. — 161—320 s. — S. 248—251. (пол.)

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юліуш_Коссак&oldid=39870445