Ук (кирилиця)

У Вікіпедії є статті про: Ук (значення) та Оу.

Ук

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Ця сторінка чи розділ містить текст церковнослов'янською мовою.
Якщо у вас відсутні необхідні шрифти, деякі символи можуть відображатися неправильно.

Ук (Ѹ, ѹ) — літера кирилиці. Зараз зберігається тільки в абетці церковнослов'янської мови. Має диграфічний і лігатурний варіанти, вживання яких регулюється правилами правопису.

Історія

Берестяна грамота № 591 з кириличною абеткою, 11 ст. Літера «ук» знаходиться між «т» і «ф».

У кирилиці «ук» має вигляд диграфа з літер («он») та «ік», який був графічним варіантом Ѵ («іжиці») і відрізнявся від неї подовженою нижньою частиною. Обидва елементи могли записуватись в рядок (ѹ), або одна над одною (ꙋ). Це диграфічне позначення походить з грецького письма, де [u] передається сполученням ου («омікрон» «іпсилон»). Вибір диграфа для позначення монофтонга пов'язаний з тим, що в грецькій мові перехід праіндоєвропейського дифтонга *ou̯ в [u] (див. «Походження звука у») стався вже у писемний період, що й відбилося в графіці.

Нарівні з диграфом ѹ для передавання звука [u] використовували і його лігатурний варіант, який може мати кілька форм, частіше вживалося накреслення . Разом з диграфами спектр можливих зображень літери є вельми різноманітним: . Подібні форми зберігаються досі у церковнослов'янській писемності, причому перша форма використовується як заголовна, диграфи — на початку слів, лігатури — у середині та наприкінці.

У старослов'янській кириличній цифірі мала числове значення «400», причому для позначення числа могла використовуватися і диграфічна, і лігатурна форма. У сучасному церковнослов'янському варіанті буквеної цифірі для цієї мети вживають другу частину диграфа, тобто знак «ік» (іжицю з довгим «хвостиком») — .

У гражданському шрифті початку XVIII ст. церковнослов'янський диграфічний і лігатурний «ук» був замінений на сучасний символ «У», що являє собою модернізований «ік».

У глаголиці «ук» мав накреслення , її числове значення також було «400». Очевидна аналогія у глаголичному та кириличному передаванні [u]: глаголичній «укъ» має схожість з («онъ») і («іжиця»).

Див. також: У та Іжиця

Таблиця кодів

Кодування	Літера	Назва	Десятковий код	16-ковий код	URL код	10-ковий HTML код	16-ковий HTML код	Примітка
Юнікод	Ѹ	Великий диграф он-ік	0478	0x478	Ѹ	Ѹ	Ѹ	Не рекомендовано
	ѹ	Малий диграф он-ік	0479	0x479	ѹ	ѹ	ѹ	Не рекомендовано
	Ꙋ	Велика лігатура ук	A64A	0xA64A	Ꙋ	Ꙋ	Ꙋ	-
	ꙋ	Мала лігатура ук	A64B	0xA64B	ꙋ	ꙋ	ꙋ	-

Капіталізоване накреслення диграфа у Юнікоді не представлено. Замість знаків Юнікоду Ѹ та ѹ слід надавати перевагу парам Оу та оу^[1], також можливе використання U 1C82 з U 1C88 (ᲂᲈ).

Примітки

↑ The Unicode Standard, Version 10.0.0. 2017. Процитовано 21 лютого 2018.

Джерела

Булич С. К. У // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография / отв. ред. акад. В. И. Борковский. — 2-е изд., факсимильное. — Л., М.(факс.) : Из-во АН СССР; из-во «Наука» (факс.), 1928, 1979 (факс.). — С. 199—200. — 2700 прим.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ук (кирилиця)

[1] The Unicode Standard, Version 10.0.0. 2017. Процитовано 21 лютого 2018.

[1]