Удовиченко Микола Іванович
Микола Іванович Удовиченко (Удовидченко) (17 травня 1885, м. Харків — † 20 липня 1935, м. Омекур, Франція) — генерал-хорунжий Армії УНР.
| Микола Іванович Удовиченко | |
|---|---|
 Капітан Генерал-хорунжий | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 17 травня 1885 Харків, Російська імперія |
| Смерть | 20 липня 1935 (50 років) м. Омекур,  Франція |
| Громадянство | .svg){kind=small} УНР |
| Військова служба | |
| Приналежність | УНР |
| Війни / битви | Перша світова війна Українсько-радянська війна |
| Командування | |
| начальник розвідчого відділу Гайдамацького Коша Слобідської України. | |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Життєпис
ред.Народився у Харкові. Старший брат Олександра Удовиченка. Закінчив у 1907 році Чугуївське військове училище.
З початком Першої світової війни за власним бажанням був відряджений до 129-го піхотного Бессарабського полку, командир роти та батальйону. Був поранений. З 1916 р. — обер-офіцер для доручень штабу головнокомандувача Південно-Західного фронту, помічник начальника топографічного відділу 2-го генерал-квартирмейстерства штабу Південно-Західного фронту, у подальшому — начальник цього відділу. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 10 червня 1917 р. — член українського генерального військового комітету Центральної Ради. З липня 1917 р. — уповноважений Українського генерального військового комітету при штабі Південно-Західного фронту.
З 10 грудня 1917 р. — начальник мобілізаційного відділу Українського Генерального штабу УНР. У січні 1918 р. — командир Охочекомонного куреня працівників Військового міністерства УНР. З 09.02.1918 р. — начальник розвідчого відділу Гайдамацького Коша Слобідської України.
З 3 березня 1918 р. — начальник головного управління персонального складу Головного штабу УНР, у подальшому — Української Держави. 19 липня 1918 р. наказом Військової офіції був підвищений до рангу військового старшини, 3 грудня 1918 р. — до рангу полковника. З грудня 1918 р. — у розпорядженні головнокомандувача Правобережного фронту військ Директорії.
28 лютого 1919 р. вийшов у відставку.
19 березня 1920 р. повернувся на військову службу до Армії УНР: помічник командира 4-ї Стрілецької бригади Армії УНР, начальник персонального управління Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР.
Автор надзвичайно цікавих спогадів (рукопису) російською мовою «О начале украинского национального движения в русской армии, 1917—1918.»
Джерела
ред.- Науменко К. Удовиченко Микола Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 210. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Он. 1. -Спр. 68. -С 125—126;
- ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 28.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Посилання
ред.- Удовиченко Микола // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1947. — 1000 екз.