Східна Слобожанщина

Загальна інформація
Історико-географічний регіон
Східна Слобожанщина

Інші назви	Північна Слобожанщина, Подоння
Сучасна локація	Бєлгородська область Воронізька область Курська область
Період уживання топоніма	XVII ст. — сучасність
Населення	українці, росіяни
Розташування на карті

Східна Слобожанщина позначена штрихуванням.

Карта меж Слобожанщини.
Держави на території Східної Слобожанщини

Східна Слобожанщина (Подоння, Північна Слобожанщина, Острогощина^[4], Острогожчина) — етнічні українські землі^[5], що нині розташовані в межах Курської, Білгородської та Воронізької^[6] областей Російської Федерації, північно-східна частина Слобідської України. Часом^[7] саме до Східної Слобожанщини також зараховують південно-східну Слобожанщину, що нині в межах Луганської області.

Історія

Мапа всіх полків Слобідської України в 1764-му. Білим кольором — сучасні кордони.

У часи Русі — Курське князівство та частина Чернігівської Землі.

Колонізувалась українцями в три етапи — 1651—1659, 1659—1663, 1663—1680 роки.

Законом УНР від 29 листопада 1917 року було проголошено проведення Українських Установчих Зборів, у повітах Путивльському, Грайворонському й Новооскільському Курської губернії та Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському й Богучарському Воронізької губернії.

Павло Скоропадський прилучив до Української Держави, крім вищезазначених повітів, ще й Рильський, Суджанський, Білгородський та Корочанський повіти Курщини.

Українська Радянська Соціалістична Республіка не змогла поширити свою юрисдикцію на ці східні та південно-східні землі.

Між тим, у часи Другої світової війни нацистська Німеччина мала намір включити ці землі до складу райхскомісаріату Україна, розділивши їх між напівутвореною генеральною округою Харків та планованою генеральною округою Воронеж.

Адміністративно-державні утворення на теренах Східної Слобожанщини

В добу Київської Русі

Курське князівство

Рильське князівство

В добу козацької України

Острогозький (Рибенський) полк
Охтирський полк — південно-східна частина
Сумський полк — південно-східна частина

Радянська епоха і сучасність

16 жовтня 1925 року були затверджені східні кордони УСРР, які успадкувала незалежна Україна. 1926 року був проведений перепис населення СРСР, який дає можливість сформувати перелік усіх етнічно-українських районів, складових Слобожанщини, територіально прилеглих до сучасної України:

Глушківський та Суджанський райони Курської області;

Красноярузький, Грайворонський, Борисівський, Шебекинський (східна частина), Новооскільський (західна частина), Волоконівський, Чернянський, Красногвардійський, Олексіївський, Вейделівський та Ровеньський райони Білгородської області;

Кантемирівський, Богучарський, Розсошанський, Вільховатський, Підгоренський, Кам'янський, Острогозький (без північної частини та міста Коротояк), Лискинський (південна частина), Павловський, Петропавлівський, Калачіївський, Воробйовський, Бутурлинівський, Верхньомамонський Новохоперський (південна частина) Воронезької області;

Чортківський, Кашарський, Міллєровський, Тарасівський та частково Мілютинський райони Ростовської області.

Більшість з цих районів у часи коренізації одержали статус українських національних районів на теренах Росії.

З різних причин у подальших переписах населення СРСР та Росії відсоток українців у вищевказаних районах стрімко падає. Станом на сьогодні лише у Ровеньському районі Білгородської області етнічно українське населення досі переважає.

Найбільшим сплеском українського культурного життя Східної Слобожанщини напочатку 2000-х років був український фестиваль у Розсоші Воронезької області з красномовним гаслом «Місто Розсош — в тобі Україна жива!»

Відомі українці, пов'язані зі Східною Слобожанщиною

Народилися на Східній Слобожанщині

Щепкін Михайло Семенович (1788, Красне, Обоянський повіт, Курське намісництво —1863) — визначний актор української та російської сцени. Друг Тараса Шевченка.

Костомаров Микола Іванович (1817, Юрасівка, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1885) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог.

Трутовський Костянтин Олександрович (1826, Курськ —1893, Яківлівка, Обоянський повіт, Курська губернія) — український художник-живописець і графік.

Крамськой Іван Миколайович (1837, Нова Сотня, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1887) — український художник-портретист, теоретик образотворчого мистецтва, творець Артілі художників (1865 рік), один з організаторів та керівник Товариства пересувних виставок (1870 рік), академік живопису.

Дикарів Митрофан Олексійович (1854, Борисівка, Валуйський повіт, Воронізька губернія —1899) — український і російський фольклорист, етнограф, мовознавець, дійсний член НТШ з 1899.

Пасюга Степан Артемович (1862, Борисівка, Валуйський повіт, Воронізька губернія —1933) — кобзар.

Коваленко Олекса Кузьмович (1880, хутір Власів, Бирюцький повіт, Воронізька губернія —1927) — український поет, перекладач, видавець.

Буревій Кость Степанович (1888, Велика Меженка, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1934) — український поет, драматург, театрознавець і літературний критик, перекладач.

Єрошенко Василь Якович (1889, слобода Обухівка, Старооскільського повіту, Курська губернія —1952) —письменник, педагог, етнограф, музикант. Писав японською, есперанто та російською мовами.

Животко Аркадій Петрович (1890, Пухове, Острогозький повіт, Воронізька губернія —1948) — український громадсько-просвітницький діяч, журналіст, редактор, видавець, дослідник історії української преси, один із фундаторів національного дошкільного виховання.

Лиходько Іван Олександрович (1893, Суджа, Курська губернія —1943/1944) — підполковник Армії УНР.

Хрущов Микита Сергійович (1894, Калинівка, Дмитрівський повіт, Курська губернія —1971) — керівник Радянського Союзу та Радянської України.

Федоровський Олексій Олександрович (1897, село Руська Халань Новооскільського повіту, нині Чернянський район Бєлгородської області —1981) — український хірург. Заслужений діяч науки УРСР.

Марков Олександр Володимирович (1897, слобода Чернянка, Новооскільського повіту (нині смт.Чернянка Бєлгородської області) —1968) — радянський астроном.

Ткаченко Георгій Кирилович (1898, Глушкове, Рильський повіт, Курська губернія —1993) — український бандурист.

Плужник Євген Павлович (1898, Кантемирівка, Богучарський повіт, Воронізька губернія —1936) — український поет, драматург, перекладач.

Жученко Павло Данилович (1905 слобода Чернянка Новооскільського повіту (нині селище міського типу Бєлгородської області) —1965) —радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни командувач артилерією 52-го стрілецького корпусу 40-ї армії Воронезького фронту, полковник. Українець

Третяк Василь Якович (1926, Комарівка, Рильський повіт, Курська губернія —1989) — український радянський співак (драматичний тенор), Народний артист СРСР (з 1980 року).

Філіпченко Анатолій Васильович (1928, Давидівка, Острогозький повіт, Воронізька губернія) — льотчик-космонавт СРСР.

Чалий Петро Дмитрович (1946, Первомайське, Розсошанський район, Воронізька область) — журналіст і письменник, автор досліджень про українських уродженців Східної Слобожанщини — Миколу Костомарова і Євгена Плужника.

Іоасаф (Шибаєв) (1954, Маслова Пристань, Шебекинський район, Бєлгородська область) — єпископ Української Православної Церкви Київського патріархату, Митрополит Білгородський і Обоянський.

Петро (Москальов) (1979, Шебекино, Бєлгородська область) — єпископ Валуйський Української Православної Церкви Київського патріархату.
Федір Степанович Цицурін (1814 - 1895) — український інтерніст, педагог та організатор охорони здоров'я, перший професор-терапевт медичного факультету Київського Університету, який зробив значний внесок зробив значний внесок у становлення київської школи терапевтів.

Пов'язані зі Східною Слобожанщиною життям та працею

Феодосій Печерський (1009—1074) — святий Православної церкви, преподобний, один із основоположників чернецтва на Русі, видатний церковний і політичний діяч другої половини XI ст. Дитинство провів у Курську.

Іван Зіньківський (? — 1670, Острогозьк) — острогозький полковник. Очолив козацьке повстання проти московського царя.

Йоасаф (Горленко) (1705—1754, Грайворон, Охтирський полк) — український освітній та церковний діяч, письменник, єпископ Російської православної церкви, з 2 червня 1748 — правлячий єпископ Білгородський і Обоянський. В 1911 році прославлений у лику святителів.

Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Часто мандрував Східною Слобожанщиною. Був близьким знайомим Іоасафа Миткевича, білгородського єпископа у 1758—1763 рр., і Гервасія Якубовича, архімандрита білгородського кафедрального монастиря, яким присвятив декілька поезій зі збірки «Сад божественних пісень». Останньому острогозькому полковнику Степану Тев'яшову Сковорода присвятив свій філософський твір «Ікона Алківіадська» і переклад діалогу Цицерона «Про старість», а його сину Володимиру Тев'яшову — «Кільце» і «Алфавіт, чи буквар світу»^[8].

Рилєєв Кіндрат Федорович (1795—1826) — російський поет і революціонер-декабрист, один із нечисленних російських прихильників ідеї національного визволення України. Був одружений з Наталією Тевяшовою, з роду острогозьких полковників Тевяшових. У своїх працях, що присвячені Острогожщині, називав Східну Слобожанщину частиною України.

Вовк Хведір Ївлампійович (1798—1889, Грайворон, Курська губернія) — український кобзар. Кобзарський цехмайстер у 1848–1889 р.р. Подорожував Східною Слобожанщиною. Похований у Грайвороні.

Казан Іван (1852 — після 1929) — кобзарський цехмайстер у 1889–1929 р.р., а можливо і далі. Після смерті Хведора Вовка обраний у 1889 р. на «Грайворонській раді» цехмайстром «всієї Слобожанщини, Криму і Поазов'я».

Андрей (Шептицький) (1865—1944) — граф, єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. В 1914—1915 рр. перебував на засланні в Курську^[9].

Онуфрій (Гагалюк) (1889—1938) — єпископ Білгородський (1933), архієпископ Курський і Обоянський. Святитель. День пам'яті — 19 травня (1 червня).

Череватенко Віктор Якович (1955) — сучасний український поет. Живе у Білгороді.

Савенко Євген Вікторович (1955) — голова Нижньокамської національно-культурної автономії «Українське товариство „Вербиченька“ (Татарстан). Веде свій родовід зі Східної Слобожанщини. Дитинство провів у Розсоші.