Вікіпедія

Стівен Кінг

американський письменник
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кінг.

Сті́вен Е́двін Кінг (також іноді Кінґ, англ. Stephen Edwin King; нар. 21 вересня 1947, Портленд, Мен, США) — американський письменник, автор понад 200 творів, серед яких понад 50 бестселерів у стилях жахи (англ. horror), фентезі, трилер, містика. Його називають «Королем жаху»,[5] зізвучно з прізвищем майстра, писав ще під псевдонімом Річард Бахман (англ. Richard Bachman). Було продано більш ніж 350 млн примірників його романів та збірок оповідань.[6]

Стівен Едвін Кінг
Stephen Edwin King
Ім'я при народженніангл. Stephen Edwin King[1]
ПсевдонімРічард Бахман,
Джон Свіфен
Народився21 вересня 1947(1947-09-21) (77 років)
США Портленд, Мен
ГромадянствоСША США
НаціональністьАмериканець
Місце проживанняПортленд
Банґор
Форт-Вейн
Стратфорд
ДіяльністьПрозаїк
Сценарист
Актор
Режисер
Alma materУніверситет Мену (бакалавр мистецтв)
ЗакладHampden Academyd[2]
Мова творівАнглійська
Роки активності1959 —дотепер
ЖанрНаукова фантастика,
містика, трилер, жахи,
фентезі, драма
Magnum opus«Темна Вежа»
ЧленствоRock Bottom Remainders і Гільдія сценаристів Америки, східd
ПартіяДемократична партія США
КонфесіяМетодизм
БатькоDonald Edwin Kingd[3]
МатиNellie Pillsburyd[3]
У шлюбі зТабіта Кінг
ДітиНаомі Кінг
Джозеф Гілстром Кінг
Оуен Кінг
Автограф
Нагороди

Національна книжкова преміяd (2003)

премія Едгара Алана По (2007)

Велика премія уявного (1997)

Премія Брема Стокера (2003)

Премія Брема Стокера (2000)

Премія Брема Стокера (2011)

Премія Брема Стокера за найкращий романd (2006)

Премія Брема Стокера за найкращу документальну літературуd (2000)

Премія Брема Стокера за найкращий романd (2008)

Премія Брема Стокера за найкращий романd (1996)

 Національна медаль мистецтв

премія Едгара Алана По (2015)

премія Едгара Алана По (2016)

Велика премія уявного (2002)

Премія О. Генріd (1996)

Премія Ширлі Джексон за збірку одного автораd (2015)

Нагорода «Вибір Goodreads»d (2019)

Премія «Г'юго» за найкращу книгу про фантастикуd (1982)

Нагорода гросмейстера Всесвітньої конвенції жахівd (1992)

Shirley Jackson Awardd (2009)

Hammett Prized (2014)

Всесвітня премія фентезі: «Премія конвенту» (1980)

Locus Award for Best Horror Noveld (1997)

Locus Award for Best Horror Noveld (1999)

Сайт: Stephen King — The Official Website
CMNS: Стівен Кінг у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Його дебютний роман Керрі (1974) закріпив за ним статус майстра жахів. Однак збірка "Чотири сезони" (1982), що містить чотири повісті, стала першою серйозною спробою відійти від жанру. Серед відомих екранізацій його творів: "Керрі" (1976), "Сяйво" (1980), "Мертва зона" (1983), "Крістіна" (1983), "Залишайся зі мною" (1986), "Мізері" (1990), "Втеча з Шоушенка" (1994), "Долорес Клейборн" (1995), "Зелена миля" (1999), "Імла" (2007) та "Воно" (2017). Кінг також публікувався під псевдонімом Річард Бахман і співпрацював з іншими авторами, зокрема зі своїм другом Птером Штраубом і синами Джо Гіллом та Овеном Кінгом. Серед його нон-фікшн робіт відомі "Танок смерті" (1981) та "Про письменство. Мемуари про ремесло" (2000).

Серед численних нагород Кінга — премія О. Генрі за оповідання Чоловік у чорному костюмі (1994) та премія Los Angeles Times Book Prize за "11/22/63" (2011). Він також отримав відзнаки за внесок у літературу, зокрема Медаль за видатний внесок у американську літературу (2003),[7][8] премію Гранд-майстра від Товариства письменників детективного жанру (2007)[9] і Національну медаль мистецтв (2014). Джойс Керол Оутс назвала Кінга «геніально укоріненим, психологічно реалістичним автором, для якого американська сцена стала невичерпним джерелом натхнення, а популярна культура — величезним рогом достатку можливостей».

Раннє життя та освіта

ред.

Стівен Кінг народився 21 вересня 1947 року в Портленді, штат Мен. Його батько, Дональд Едвін Кінг, який після повернення з Другої світової війни працював продавцем пилососів, народився в Індіані під прізвищем Поллок, але згодом змінив його на Кінг. Мати Стівена — Неллі Рут Кінг (у дівоцтві Пілсбері). Подружжя одружилося 23 липня 1939 року в Скарборо, штат Мен. Спочатку вони жили з родиною Дональда в Чикаго, а пізніше переїхали до Кротон-он-Гадсона, штат Нью-Йорк.[10] Наприкінці Другої світової війни родина повернулася до Мену, оселившись у скромному будинку в Скарборо. Кінг має шотландсько-ірландське походження.[11]

Коли Стівену було два роки, його батько залишив сім'ю. Мати самостійно виховувала його та старшого брата Девіда, часто зазнаючи фінансових труднощів. Сім'я постійно переїжджала, мешкаючи в різних містах, серед яких Чикаго (Іллінойс), Кротон-он-Гадсон (Нью-Йорк), Вест-Де-Пере (Вісконсин), Форт-Вейн (Індіана), Малден (Массачусетс) і Стратфорд (Коннектикут).[12] Коли Стівену виповнилося 11 років, родина оселилася в місті Дарем, штат Мен. Тут його мати доглядала за своїми батьками до їхньої смерті, а згодом почала працювати доглядальницею в місцевому закладі для людей із психічними розладами.

Кінг розповідає, що почав писати приблизно у шість чи сім років. Спершу він копіював панелі з коміксів, а пізніше почав вигадувати власні історії. Великий вплив на нього мав кінематограф. "Я обожнював фільми з самого початку. Коли почав писати, часто уявляв сцени в образах, бо це було єдине, що я тоді розумів," — згадує він. Інтерес до жахів виник у нього дуже рано. "Моє дитинство було досить звичайним, але з самого малечку я хотів лякатися. Це було моє бажання," — розповідає він.

Кінг пригадує, як показав матері історію, яку переписав із коміксу. Вона сказала: "Гадаю, ти можеш краще. Напиши щось своє." Тоді він відчув "величезну можливість, наче опинився у великій будівлі, повній зачинених дверей, і отримав ключ, щоб відчинити будь-які з них."

У дитинстві Кінг був завзятим читачем. "Я читав усе — від Ненсі Дрю до Психо. Моїм улюбленим твором була "Людина, що зменшується" Річарда Метісона. Мені було 8 років, коли я знайшов цю книгу," — згадує він.

Кінг одного разу запитав водія бібліобуса: "Чи є у вас книги про те, які діти є насправді?" Водій порадив йому "Володаря мух" Вільяма Ґолдінґа. Ця книга стала для Кінга визначальною: "Наскільки я пам’ятаю, це була перша книга, яка ніби мала руки — сильні, що простягалися зі сторінок і хапали мене за горло. Вона сказала мені: 'Це не просто розвага; це питання життя і смерті.' Для мене Володар мух завжди уособлював те, для чого створені романи, і чому вони є незамінними."

Кінг навчався у початковій школі Дарема, а у 1962 році вступив до середньої школи Лісбон-Фоллз у штаті Мен. У шкільні роки він дописував до Dave's Rag — газети, яку його брат друкував на мімеографі, а також продавав власні історії своїм друзям. Його перше самостійно опубліковане оповідання Я був підлітком-грабіжником могил вийшло серійно у чотирьох випусках фанзину Comics Review у 1965 році. Тоді ж він працював спортивним репортером у виданні Lisbon's Weekly Enterprise.

У 1966 році Кінг вступив до Університету штату Мен в Ороно за стипендією. Там він писав для студентської газети The Maine Campus і знайшов наставників у викладачах Едварда Голмса та Бертона Гатлена. Кінг також брав участь у літературному семінарі, організованому Гатленом, де зустрів Тебиту Спрюс, у яку закохався.

Кінг закінчив університет у 1970 році, отримавши ступінь бакалавра мистецтв в англійській літературі. Того ж року народилася його донька Наомі Рейчел. У 1971 році Кінг і Спрюс одружилися.

Кінг висловив подяку своєму наставнику Гатлену: "Берт був найкращим учителем англійської, якого я коли-небудь мав. Саме він вперше показав мені шлях до 'мовного басейну', як він його називав. Це місце, де ми всі втамовуємо спрагу — басейн міфів і слів. Це сталося у 1968 році. Відтоді я часто ходжу цією стежкою і вважаю це найкращим місцем для проведення життя: вода там усе ще солодка, а риби все ще плавають."[13]

Кар'єра

ред.

Початок творчості

ред.

Кінг продав своє перше професійне оповідання "Скляна підлога" журналу Startling Mystery Stories у 1967 році. Після закінчення Університету штату Мен він отримав сертифікат викладача середньої школи, проте не зміг одразу знайти роботу за фахом. У цей період він продавав оповідання таким журналам, як Cavalier. Багато з цих ранніх творів пізніше увійшли до збірки "Нічна зміна" (1978).

У 1971 році Кінг влаштувався на посаду вчителя англійської мови в Академії Гемпдена у Гемпдені, штат Мен. Він продовжував писати й публікувати короткі оповідання в журналах, а також працював над ідеями для романів, зокрема над антивоєнним романом "Меч у темряві", який досі не опублікований.

1970-ті: Від "Керрі" до "Мертва зони"

ред.

Кінг згадує, як виникла ідея його дебютного роману "Керрі": "Дві не пов’язані між собою думки — жорстокість підлітків і телекінез — об’єдналися." Спочатку це мало бути коротке оповідання для журналу Cavalier. Проте Кінг викинув перші три сторінки у смітник. Його дружина Табіта дістала їх, сказавши, що хоче дізнатися, що буде далі. Він прислухався до її поради й розширив задум до роману. Вона сказала йому: "У тебе тут щось є. Я справді так думаю."

 
Портрет з першого видання Кінга "Керрі" (1974)

Як зазначає The Guardian, Керрі — це історія про старшокласницю Керрі Вайт, у якої приховані, а згодом усе більше розвинені телекінетичні здібності. "У романі є як жорстокі моменти, так і зворушливі, зокрема у стосунках Керрі з її майже істерично релігійною матір’ю. А ще багато кривавих сцен." У рецензії The New York Times відзначили: "Кінг робить більше, ніж просто розповідає історію. Сам будучи вчителем, він проникає як у свідомість Керрі, так і в думки її однокласників."[14]

Під час викладання Дракули у школі Кінг задумався, що сталося б, якби вампіри зі Старого Світу потрапили до невеликого містечка у Новій Англії. Так народилася ідея роману "Салимове Лігво", який Кінг описав як "Дракула зустрічає Пейтон Плейс". Приблизно у той час, коли вийшов цей роман, від раку матки померла мати Кінга.

Після смерті матері Кінг із родиною переїхали до Боулдера, штат Колорадо. Саме там він відвідав готель "Стенлі" в Естес-Парку, який став основою для роману "Сяйво". Це історія про письменника-алкоголіка та його родину, які доглядають за готелем протягом зими.

У 1975 році сім’я Кінгів повернулася до Оберна, штат Мен, де він завершив роботу над романом "Протистояння" — апокаліптичною історією про пандемію та її наслідки. Кінг згадував, що це був роман, який він писав найдовше, і який "давнім читачам подобається найбільше".

У 1977 році Кінги, до яких приєднався їхній третій і наймолодший син Оуен Філіп, ненадовго поїхали до Англії. Восени того ж року вони повернулися до Мену, і Кінг почав викладати творче письмо в Університеті штату Мен. Його курси з жанру жахів стали основою для його першої книги нонфікшену "Танок смерті".

У 1979 році він опублікував "Мертву зону" — роман про звичайного чоловіка, який отримав дар передбачення. Це був перший його твір, дія якого розгортається у вигаданому місті Касл-Рок у штаті Мен. Пізніше Кінг зазначав, що з Мертвою зоною "він нарешті знайшов свій стиль".

1980-ті: Від "Чотири сезони" до "Темна половина"

ред.

У 1982 році Кінг опублікував збірку "Чотири сезони" — чотири новели, які мали серйозніший драматичний нахил, ніж його звична література жахів. Алан Чуз писав: "Кожна з перших трьох новел має свої гіпнотичні моменти, а остання — це моторошна маленька перлина."[15] Три з чотирьох новел було екранізовано: "Тіло" стало основою для фільму "Залишся зі мною" (1986); "Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка" адаптували у фільм "Втеча з Шоушенка" (1994);[16] а "Здібний учень" було екранізовано під однойменною назвою у 1998 році. Четверта новела, "Метод дихання", отримала Британську премію фентезі за найкращий короткий твір.[17] Кінг згадував: "Я отримав найкращі відгуки у своєму житті. Це був перший раз, коли люди подумали: ого, це не лише жахи."[18]

Протягом цього десятиліття Кінг боровся із залежністю і часто писав під впливом кокаїну та алкоголю. Він зізнавався, що "ледь пам’ятає, як писав" "Куджо". У 1983 році вийшов його роман "Крістіна" — "любовний трикутник між 17-річним невдахою Арні Каннінгемом, його новою дівчиною і одержимим духом автомобілем Plymouth Fury 1958 року."[19] Пізніше того ж року був опублікований "Кладовище домашніх тварин", який Кінг написав наприкінці 1970-х років, коли його сім’я жила поруч із шосе, де часто гинули тварини. Коли загинула кішка його доньки, вони поховали її на кладовищі, створеному місцевими дітьми. Ця подія надихнула Кінга уявити кладовище, де мертві могли повертатися до життя, хоча й недосконало. Спочатку він вважав цю історію надто моторошною для публікації, але зрештою використав її для виконання контракту з видавництвом Doubleday.

У 1985 році Кінг видав збірку коротких творів "Команда скелетів", яка включала "Межу" та "Імлу". Кінг згадував: "Мене часто запитували: 'Що сталося у вашому дитинстві, що змушує вас писати такі жахливі речі?' Я не міг знайти справжньої відповіді. І тоді я подумав: 'Чому б не написати фінальний іспит із жахів, додавши всіх монстрів, яких усі боялися в дитинстві? Франкенштейна, перевертня, вампіра, мумію, гігантських істот, які руйнували Нью-Йорк у старих фільмах. Додай їх усіх.'" Ці впливи об’єдналися у романі "Воно" — історії про монстра, що змінює форму відповідно до страхів своїх жертв і тероризує місто Деррі, штат Мен. Кінг казав, що хотів "зібрати всіх монстрів востаннє і назвати це Воно."[20] У 1987 році цей роман отримав премію Оґаста Дерлета.[21]

1987 рік став для Кінга надзвичайно продуктивним. Він опублікував "Очі дракона", роман у жанрі фентезі, який спершу написав для своєї доньки.[22] Того ж року вийшов "Мізері" — історія про письменника, який після автокатастрофи потрапляє в полон до своєї "прихильниці номер один" Енні Вілкс. Мізері отримала першу премію Брема Стокера, розділивши її з романом Лебедина пісня Роберта Р. Маккаммона. Кінг казав, що роман частково натхненний його боротьбою із залежністю: "Енні була моєю наркотичною проблемою. Вона була моєю фанаткою номер один. І, Боже, вона ніколи не хотіла йти."

Того ж року Кінг випустив Томмінокерів — науково-фантастичний роман, сповнений, за його словами, метафор залежності. Після виходу книги дружина Кінга організувала інтервенцію, і він погодився пройти лікування. Через два роки Кінг опублікував "Темну половину" — історію про письменника, чиє літературне альтер-его оживає.[23] В авторській примітці Кінг написав: "Я вдячний покійному Річарду Бахману."

1990-ті: Від "Чотири після півночі" до "Серця в Атлантиді"

ред.

У 1990 році Кінг випустив збірку "Чотири після півночі", що складається з чотирьох новел, об'єднаних спільною темою часу. У 1991 році він опублікував "Нагальні речі", перший роман після того, як став тверезим, презентуючи його як "Останню історію з Касл-Рока". У 1992 році вийшли два його романи: "Джералдова гра" та "Долорес Клейборн", які розповідають про жінок, що мають певну зв'язність через сонячне затемнення. Останній роман розповідається через монолог головної героїні; Марк Сінгер описав його як "морально захоплююче зізнання від шістдесятирічної жительки прибережного острова штату Мен, з важким життям, але без анітрохи самопочуття". Кінг зізнавався, що персонаж Клейборн був натхненний його матір'ю.

У 1994 році в The New Yorker була опублікована його розповідь Чоловік у чорному костюмі, яка принесла йому премію О. Генрі у 1996 році. У 1996 році Кінг видав "Зелена миля" — історію про ув'язненого на смертному рядку, опубліковану у вигляді серійного роману, що складався з шести частин. Книга одночасно займала перші, четверті, десяті, дванадцяті, чотирнадцяті та п’ятнадцяті позиції в списку бестселерів New York Times. У 1998 році він опублікував "Мішок з кістками", свій перший роман, написаний для видавництва Scribner. Це історія про недавно овдовілого письменника. Рецензенти відзначили, що цей твір показує зрілість Кінга як автора; Чарльз де Лінт писав: "Він не відмовився від моторошних елементів і жахів, які зробили його відомим, але тепер використовує їх більш розважливо... Сучасний Кінг має набагато глибше розуміння людської сутності, ніж його молодший "я", і, що найкраще, володіє всіма навичками, необхідними, щоб поділитися цим з нами."[24] "Мішок з кістками" отримав премії Брема Стокера та Оґаста Дерлета.[25][26]

У 1999 році Кінг опублікував "Дівчина, що кохала Тома Гордона", історію про дівчину, яка заблукала в лісі і знаходить втіху, слухаючи трансляції ігор Бостонських Ред Сокс, а також "Серця в Атлантиді", збірку новел та оповідань, що розповідають про дорослішання у 1960-х роках. Пізніше того ж року Кінг потрапив до лікарні після того, як його збив водій фургона. Згадуючи цей інцидент, він сказав: "Мені спало на думку, що майже мене вбив персонаж з одного з моїх романів. Це майже смішно." Він додав, що його медсестрам було категорично сказано: "Не робіть жартів про Мізері."

2000-ті: Від "Про письменство. Мемуари про ремесло" до "Під куполом"

ред.

У 2000 році Кінг опублікував "Про письменство. Мемуари про ремесло" — поєднання мемуарів і посібника зі стилю, яке The Wall Street Journal назвав "унікальним класичним твором". Того ж року він випустив "Верхи на кулі" — "першу масову електронну книгу, з понад 500 000 завантажень". Надихнувшись її успіхом, Кінг почав публікувати епістолярний хорор-роман "The Plant" частинами в Інтернеті за принципом "плати, скільки хочеш". Він запропонував читачам платити по $1 за частину і сказав, що продовжить публікацію тільки за умови, якщо 75% читачів заплатять. Коли "The Plant" припинили публікувати, люди припустили, що Кінг кинув проєкт через невдалі продажі, але пізніше він зізнався, що просто вичерпав усі історії.[27] Незавершений роман досі доступний на офіційному сайті Кінга і тепер безкоштовний.

У 2002 році Кінг опублікував "З Б'юїка 8", повернення до теми "Крістіни".[28] У 2005 році він випустив детективний роман "Хлопець з Колорадо" для видавництва Hard Case Crime. У 2006 році Кінг опублікував "Зона покриття", де загадковий сигнал через мобільні телефони перетворює користувачів на бездумних вбивць. Того ж року вийшов "Історія Лізі", про вдову письменника. Кінг назвав цей роман своїм улюбленим, тому що "я завжди вважав, що шлюб створює свій власний секретний світ, і лише в довгому шлюбі двоє людей можуть хоча б наблизитись до справжнього знання один про одного. Я хотів написати про це і відчував, що наблизився до того, що справді хотів сказати". У 2007 році Кінг працював редактором щорічної антології Найкращі американські оповідання.[29]

У 2008 році Кінг опублікував "Острів Дума", свій перший роман, дія якого відбувається у Флориді, та збірку оповідань "Коли впаде темрява".[30] У 2009 році було оголошено, що він працюватиме письменником для Фангорія. Того ж року вийшов роман "Під куполом", який дебютував на першій позиції в списку бестселерів The New York Times. Жанет Маслін відзначила його словами: "Так важко підняти цей твір, що ще важче його покласти."

2010-ті: Від "Повна темрява. Без зірок" до "Інститут"

ред.

У 2010 році Кінг випустив збірку "Повна темрява. Без зірок", що складається з чотирьох новел із загальною темою помсти. У 2011 році вийшов роман "11/22/63" про часовий портал, що веде до 1958 року, і вчителя англійської, який подорожує через нього, щоб спробувати запобігти вбивству Кеннеді. Еррол Морріс назвав його "однією з найкращих історій про подорожі в часі з часів Г. Г. Велса". У 2013 році Кінг випустив "Країна розваг", другий роман для Hard Case Crime.[31] Того ж року він опублікував "Доктор Сон", сиквел до "Сяйво".

Під час свого виступу на лекціях Чанслера в Університеті Массачусетса в Лоуеллі 7 грудня 2012 року Кінг заявив, що пише кримінальний роман про відставного поліцейського, якого знущається вбивця, з робочою назвою "Містер Мерседес". У інтерв'ю для Parade він підтвердив, що роман "більше чи менше" завершений.[32] Він був опублікований у 2014 році та отримав премію Едгара Аллана По за найкращий роман.[33] Кінг повернувся до жанру хорору з "Відродження", яке він назвав "поганою, темною роботою".[34] У червні 2014 року Кінг оголосив, що Містер Мерседес є частиною трилогії; сиквел, "Що впало, те пропало", вийшов у 2015 році. Третя книга трилогії, "Кінець зміни", була опублікована в 2016 році.[35] У 2018 році Кінг випустив "Аутсайдер", в якому з'являється персонаж Голлі Гібні, а також новелу "Піднесення". У 2019 році вийшов роман "Інститут".

2020-ті: Від "Якщо кров тече" до сьогодення

ред.

У 2020 році Кінг випустив "Якщо кров тече", збірку чотирьох новел. У 2021 році вийшов роман "Згодом", третій його твір для Hard Case Crime.[36] У 2022 році Кінг опублікував роман "Казка". У вересні 2023 року вийшов роман "Голлі", в якому головним героєм є Голлі Гібні. У листопаді 2023 року була опублікована збірка оповідань "Тобі подобається темніше", що складається з дванадцяти оповідань (сім із яких раніше були опубліковані, а п’ять — невидані), видана "Скрібнер" у травні 2024 року.[37] Книга дебютувала на першому місці в списку бестселерів The New York Times за тиждень, що закінчився 25 травня 2024 року. Кінг оголосив про майбутній роман "Ніколи не здригайся", який вийде 27 травня 2025 року.[38]

Псевдоніми

ред.
Див. також: Річард Бахман

Кінг опублікував п’ять коротких романів — "Лють" (1977), "Довга хода" (1979), "Дорожні роботи" (1981), "Людина, що біжить" (1982) та "Той, що худне" (1984) — під псевдонімом Річард Бахман. Він пояснює: "Я зробив це, тому що на початку моєї кар'єри в видавничому бізнесі існувало переконання, що один роман на рік — це все, що публіка готова прийняти... зрештою, публіка зрозуміла це, бо можна змінити ім'я, але справжній стиль не приховаєш".[39] Прізвище Бахмана походить від назви групи Bachman–Turner Overdrive, а його ім’я — це посилання на Річарда Старка, псевдонім Дональда Е. Вестлейка, під яким він публікував свої темніші твори. Книги Бахмана набагато грубіші, ніж зазвичай у Кінга; сам Кінг описав свого alter ego як "темного, зневіреного... не дуже приємного хлопця". Член Літературного клубу похвалив Тонший словами: "Це те, як би писав Стівен Кінг, якби Стівен Кінг справді міг писати".

Псевдонім Бахмана був розкритий у 1985 році Стівом Брауном, працівником книжкового магазину у Вашингтоні, який помітив стилістичні схожості між Кінгом і Бахманом і знайшов записи в видавничих документах в Бібліотеці Конгресу, де Кінг був вказаний як автор Злість. Кінг оголосив про смерть Бахмана від "раку псевдоніма". Кінг зазначив, що "Річард Бахман почав свою кар'єру не як ілюзія, а як укриття, де я міг опублікувати кілька ранніх книг, які, на мою думку, могли б сподобатися читачам. Потім він почав рости і оживати, як це часто трапляється з персонажами уяви письменника... Він здобув власну реальність, ось і все, і коли його секрет був розкритий, він помер". Спочатку Кінг планував опублікувати Мізері під псевдонімом, перш ніж його особистість була розкрита.[40]

Коли вийшов "Відчай" (1996), супутній роман "Регулятори" був опублікований як "знайдений рукопис" Бахмана. У 2006 році Кінг оголосив, що знайшов ще один роман Бахмана, "Блейз", який був опублікований наступного року. Оригінальний рукопис зберігався в Університеті Мену багато років і був предметом численних досліджень експертів з Кінга. Кінг переписав оригінальний рукопис 1973 року для публікації.

Кінг використовував і інші псевдоніми. У 1972 році коротка новела "П'ятий квартал" була опублікована під ім'ям Джон Світен (персонаж з Керрі) в Cavalier.[41] "Чарлі Чух-Чух" був опублікований у 2016 році під псевдонімом Беріел Еванс і проілюстрований Недем Демароном. Це адаптація вигаданого роману, центрального до сюжету третьої частини Кінга "Темна Вежа III: Загублена земля".

Темна вежа

ред.
Див. також: Темна Вежа (серія)

Наприкінці 1970-х років Кінг почав серію про самотнього стрільця, Роланда, який переслідує "Чоловіка в чорному" в альтернативному всесвіті, що є поєднанням Середзем'я Дж. Р. Р. Толкіна та американського Дикого Заходу, як його зображують Клінт Іствуд і Серджіо Леоне в їхніх спагеті-вестернах. Перша історія, "Темна Вежа I: Стрілець", спочатку була опублікована в п'яти частинах у журналі The Magazine of Fantasy & Science Fiction під редакцією Едварда Л. Фермана з 1977 по 1981 рік. Вона переросла в восьмитомну епопею Темна вежа, що була опублікована між 1978 і 2012 роками.

Співпраця

ред.

Кінг спільно з Пітером Страубом написав два романи: "Талісман" (1984) та "Чорний дім" (2001). Страуб згадує: "Ми намагалися зробити все можливе, щоб читачі не могли визначити, хто з нас що написав. Врешті-решт, нам вдалося успішно імітувати стиль один одного... Стів додавав більше ком і клауз, а я спрощував структуру речень. І я намагався зробити все настільки живим, наскільки міг, тому що Стів просто чудовий у цьому, а також я намагався писати більш розмовно". Страуб сказав, що єдина людина, яка могла правильно визначити, хто написав які частини, був інший письменник, Ніл Гейман.[42]

Кінг та фотограф ф-стоп Фітцджеральд співпрацювали над книгою для кавових столів "Нічні жахи в небі: Гаргойли та Гротофески" (1988). Він створив художню книгу з дизайнеркою Барбарою Крюгер, "Мій гарний поні" (1989), що була видана в обмеженому тиражі 250 екземплярів бібліотекарями Whitney Museum of American Art. Пізніше її випустило видавництво Alfred A. Knopf у загальній торгівельній версії.[43]

Кінг спільно з сином Джо Гіллом написав "Троттл" (2009). Новела є даниною пам’яті твору Річарда Метесона Дуель.[44] Їхня друга співпраця, У високій траві (2012), була опублікована в двох частинах у журналі Esquire. Кінг та його син Оуен спільно написали "Сплячі красуні" (2018), дія якого відбувається в жіночій в'язниці Західної Вірджинії. Кінг і Річард Чізмар спільно написали "Пульт Ґвенді" (2017). Сиквел, "Гвенді та її магічне перо" (2019), був написаний Чізмаром самостійно.[45] У 2022 році Кінг і Чізмар знову об'єдналися для створення "Остаточного завдання Гвенді".

Кіно та телебачення

ред.

Кінг дебютував як сценарист у фільмі Джорджа А. Ромеро "Калейдоскоп жахів" (1982), який є даниною EC-хорор коміксам. У 1985 році він написав ще один фільм-аналогію жахів, Кітове око. Роб Райнер, чий фільм Стоячи при мені (1986) є адаптацією новели Кінга Тіло, назвав свою продюсерську компанію Castle Rock Entertainment на честь вигаданого міста Кінга.[46] Castle Rock Entertainment буде виробляти інші адаптації творів Кінга, включаючи Мізері (1990) Райнера та Втеча з Шоушенка (1994) Френка Дарабонта.

У 1986 році Кінг дебютував як режисер у фільмі "Максимальне прискорення", адаптації його оповідання "Вантажівки". Він згадує: "Я був під кокаїном весь час зйомок і насправді не розумів, що роблю". Фільм не став ані критичним, ані комерційним успіхом; Кінга номінували на Золоту малину як найгіршого режисера, але він програв Прінсу за фільм "Під вишневим місяцем".[47]

У 1990-ті роки Кінг написав кілька мінісеріалів: "Золоті роки" (1991), "Протистояння" (1994), "Сяйво" (1997) та "Шторм сторіччя" (1999).[48] Він написав мінісеріал "Червона троянда" (2002); "Щоденник Еллен Рімбауер: Моє життя в Роза Червона" (2001) написав Рідлі Пірсон і був опублікований анонімно як додаток до серіалу. Він також розробив "Королівський шпиталь" (2004), засновану на Королівстві Ларса фон Трієра.

Музика та театр

ред.

Кінг співпрацював зі Стеном Вінстоном і Міком Гаррісом над музичним відео "Привиди" Майкла Джексона (1996).[49] Він спільно написав мюзикл "Привиди братів темних земель" (2012) з Т. Бон Бьорнетом і Джоном Мелленкампом. Альбом саундтреку був випущений з участю таких артистів, як Тадж Махал, Елвіс Костелло та Розанна Кеш.

Комікси

ред.

У 1985 році Кінг написав кілька сторінок для благодійного коміксу "X-Men: Герої надії", з участю Люди Ікс. Він написав вступ до Бетмена № 400, ювілейного випуску, в якому висловив свою перевагу до цього персонажа над Суперменом. У 2010 році DC Comics презентувало Американського вампіра, комікс-серію, спільно написану Кінгом і Скоттом Снайдером, з ілюстраціями Рафаеля Албукерке.[50] Кінг написав передісторію першого американського вампіра, Скіннера Світа, у першому сюжетному арці з п'яти випусків.

Стиль, теми та впливи на творчість

ред.

Стиль

ред.

У книзі "Про письменство. Мемуари про ремесло" Кінг згадує:

"Коли, під час інтерв'ю для The New Yorker, я сказав інтерв'юеру (Марку Сінгеру), що вірю, що історії — це знахідки, як викопні рештки в землі, він сказав, що не вірить мені. Я відповів, що це нормально, якщо тільки він вірить, що я в це вірю. І я дійсно вірю в це. Історії — це не сувенірні футболки чи GameBoy. Історії — це релікти, частина невідкритого, вже існуючого світу. Завдання письменника — використати інструменти в його чи її ящику інструментів, щоб якнайбільше з кожної з цих історій вийняти з землі цілими. Іноді викопана рештка маленька, як черепашка. Іноді вона величезна, як Тиранозавр Рекс з його гігантськими ребрами та усміхненими зубами. Незалежно від того, чи це коротка історія, чи тисячі сторінок роману, техніки розкопок залишаються в основному однаковими."

Кінг часто починає з сценарію "що, якби", задаючи питання, що сталося б, якби п’яний письменник опинився разом з родиною в заклятому готелі (Сяйво), або якби хтось міг побачити результат майбутніх подій (Мертва зона), або якби хтось міг подорожувати в часі, щоб змінити хід історії (11/22/63). Він пише:

"Ситуація приходить першою. Персонажі — завжди плоскі та без рис, на початку — приходять далі. Як тільки ці речі фіксуються в моєму розумі, я починаю розповідати. Я часто маю уявлення про те, який може бути результат, але я ніколи не вимагав від персонажів робити все так, як я хочу. Навпаки, я хочу, щоб вони робили це по-своєму. В деяких випадках результат виявляється таким, як я уявляв. Але в більшості випадків це щось, чого я ніколи не очікував".

Джойс Керол Оутс назвала Кінга "як оповідача, так і винахідника вражаючих образів і метафор, які надовго залишаються в пам'яті". Прикладом образності Кінга є сцена з "Тіло", коли оповідач згадує дитячу клубну хатинку з залізним дахом і іржавими дверима: "Неважливо, котра година дня — коли ти дивився через ці двері, здавалось, що це захід сонця... Коли йшов дощ, бути всередині клубу було, як бути в ямайському сталевому барабані". Кінг пише, що "Використання порівнянь та інших образних засобів є однією з головних радощів вигаданих творів — і читати їх, і писати їх. [...] Порівнюючи два, на перший погляд, непов'язані об'єкти — бар ресторану та печеру, дзеркало та міраж — іноді ми можемо побачити старі речі новим і яскравим способом. Навіть якщо результат — це просто ясність замість краси, я думаю, що письменник і читач разом беруть участь у своєрідному чуді. Можливо, це трошки сильно сказано, але так — це те, в що я вірю".

Теми

ред.

Коли Кінга запитали, чи є страх його основною темою, він відповів:

"У кожному житті є момент, коли ти мусиш зіткнутися з чимось, що незрозуміле для тебе, будь то лікар, який каже, що в тебе рак, чи телефонний жарт. Тож, чи ти говориш про привидів, вампірів чи нацистських військових злочинців, що живуть поруч, ми все одно говоримо про одне й те саме — про втручання чогось надзвичайного в звичайне життя і те, як ми з цим справляємось. Те, що це показує про наш характер, наші взаємодії з іншими та суспільством, в якому ми живемо, мене цікавить набагато більше, ніж монстри, вампіри, чудовиська та привиди."

Джойс Керол Оутс сказала, що "характерною темою Стівена Кінга є життя маленького американського містечка, часто на прикладі вигаданого Деррі, Мен, розповіді про родинне життя, шлюб, життя дітей, об'єднаних віком, обставинами та необхідністю, де батьки виявляються байдужими чи безпорадними. Людське серце, що конфліктує з самим собою — у вигляді зловісного Іншого. 'Готична' уява перебільшує зміни в 'реальному житті', щоб зробити їх більш виразними та чіткими." "Тіло" Кінга — це історія про дорослішання, тему, до якої він неодноразово повертався, наприклад, у Джойленді.

Кінг часто використовує авторів як персонажів, таких як Бен Мірс у Салемівому Lot, Джек Торренс у Сяйво, дорослий Білл Денбро у Воно і Майк Нунан у Мішок з кісток. Він розширив це, порушивши четверту стіну, включивши себе як персонажа в трьох романах Темна вежа. Серед іншого, це дозволяє Кінгу досліджувати теми авторства; Джордж Стаде пише, що Мізері "це парабола у вигляді жахів про відносини популярного письменника з його аудиторією, яка тримає його в полоні та диктує, що йому писати, під загрозою смерті", а Темна половина "це парабола в формі жахів про відносини популярного письменника з його творчим генієм, вампіром всередині нього, частиною себе, яка прокидається, щоб розбурхати пекло, коли він пише".

Представляючи Кінга на Національній книжковій премії, Волтер Мослі сказав:

"Стівен Кінг якось сказав, що повсякденне життя — це рамка, яка створює картину. Його місія, як я це бачу, — це святкувати і наділяти силою звичайного чоловіка та жінку, коли вони купують аспірин і борються з раком. Він бере наше повсякденне життя і перетворює його на щось героїчне. Він бере наш світ, підтверджує нашу недовіру до нього, а потім допомагає нам побачити, що є шанс вийти з цієї каламуті. Він каже, що навіть якщо ми програємо у своїх боротьбах, ми все одно достатньо гідні, щоб передати нашу енергію для виживання людства."

У своїй промові під час отримання Медалі за видатний внесок у американську літературу Кінг сказав:

"Френк Норріс, автор МкТіга, сказав щось на кшталт цього: 'Чому мені турбуватись, якщо вони, тобто критики, сміються та зневажають мене? Я ніколи не потурав, я ніколи не брехав. Я говорив правду.' І це завжди було для мене основним принципом. Історія та персонажі можуть бути вигаданими, але я завжди маю питати себе знову і знову, чи я сказав правду про те, як поводилися б реальні люди в подібній ситуації... Ми розуміємо, що вигадка спочатку є брехнею. Ігнорувати правду в цій брехні — це гріх проти ремесла в цілому, і проти власної роботи зокрема".

Впливи на творчість

ред.

У "Про письменство. Мемуари про ремесло" Кінг каже: "Якщо ви хочете стати письменником, ви повинні робити дві речі насамперед: багато читати та багато писати." Він наголошує на важливості гарного опису, який "починається з чіткого бачення і завершується чітким письмом, таким письмом, яке використовує свіжі образи та простий словник. Я почав вивчати свої уроки в цьому плані, читаючи Чендлера, Гемметта та Росса Макдоналда; я здобув, можливо, ще більше поваги до сили компактної, описової мови, читаючи Т. С. Еліота (ті порвані клешні, що бігають по морському дну; ті кавові ложки) та Вільяма Карлоса Вільямса (білі кури, червоний візок, сливи, що були в морозильнику, такі солодкі і холодні).

Кінг назвав Річарда Метсона "автором, який найбільше на мене вплинув".[51] Іншими впливами є Рей Бредбері,[52] Джозеф Пейн Бреннон, Джеймс М. Кейн,[53] Джек Фінні, Грем Грін, Ельмор Леонард, Джон Д. Макдональд, Дон Робертсон і Томас Вільямс.[54] Він часто віддає данину класичним жахам, переробляючи їх у сучасному контексті. Він згадує, що, пишучи "Салимове Лігво":

"Я вирішив спробувати використати книгу частково як форму літературної данини (як це зробив Пітер Страуб у "Історія привидів", працюючи в традиції таких 'класичних' авторів історій про привидів, як Генрі Джеймс, М. Р. Джеймс і Натаніель Готорн). Тому мій роман має навмисну схожість з Дракулою Брема Стокера, і через деякий час мені стало здаватися, що я граю цікаву — принаймні для мене — гру в літературний ракетбол: "Салимове Лігво" сам по собі був м'ячем, а Дракула був стіною, об яку я постійно його вдаряв, спостерігаючи, як і куди він відскакує, щоб знову його вдарити. Насправді він зробив кілька досить цікавих відскоків, і я приписую це переважно тому, що, хоча мій м'яч існував у двадцятому столітті, стіна була дуже продуктом дев'ятнадцятого."

Подібним чином Revival Кінга — це сучасна інтерпретація "Франкенштайн, або Сучасний Прометей" Мері Шеллі. Кінг присвятив її "людям, які побудували мій дім": Шеллі, Стокеру, Г. П. Лавкрафту, Кларку Ештону Сміту, Дональду Вандрею, Фріцу Лейберу, Августу Дерлету, Ширлі Джексон, Роберту Блоку, Страубу та Артуру Махену, "чий короткий роман Великий Бог Пан переслідував мене все моє життя." Він висловив подяку The Golden Argosy, збірці коротких оповідань за участю Кафера, Хемінгуея, Фолкнера, Фіцджеральда та інших:

"Я вперше знайшов The Golden Argosy у Лісабонському водоспаді (Мен), в магазині розпродажу під назвою Jolly White Elephant, де вона продавалася за 2,25 долара. Тоді у мене було лише чотири долари, і витратити більше половини на одну книгу, навіть у твердій обкладинці, було важким рішенням. Я ніколи не шкодував про це... The Golden Argosy навчила мене більше про хороше письмо, ніж усі курси письма, які я коли-небудь проходив. Це були найкращі 2,25 долара, які я коли-небудь витратив."[55]

Прийом і вплив

ред.

Прийом критиків

ред.

Кінга хвалили за використання реалістичних деталей. У A Century of Great Suspense Stories редактор Джеффрі Дівер написав:

"Хоча до нього було багато хороших бестселерів, Кінг, більше за всіх після Джона Д. Макдональда, привніс реальність у жанрові романи. Він часто зауважував, що "Салимове Лігво" був 'Peyton Place зустрічається з Дракулою. І так було. Багатий розвиток персонажів, уважне і турботливе соціальне око, взаємодія сюжетної лінії та розвитку персонажів показали, що письменники можуть взяти вичерпні теми, як вампіризм, і зробити їх знову свіжими. До Кінга багато популярних письменників, намагаючись зробити свої книги серйозними, зустрічали опір своїх редакторів. 'Такі речі заважають сюжету', — їм говорили. Ну, саме ці 'речі' зробили Кінга таким популярним і допомогли звільнити популярне ім'я від кайданів простого жанрового письма. Він — майстер майстрів."

Деніел Мендельсон, рецензуючи "Мішок з кістками", написав:

"Стівен Кінг настільки широко визнаний майстром паранормальних жахів в Америці, що можна забути про його справжній геній для опису повсякденного життя... Це книга про реанімацію: привиди, звісно, але й Майк, його прагнення знову знайти любов і працю після довгої скорботи, яку Кінг описує, звертаючи увагу на дрібні, але зворушливі деталі, які зазвичай не відрізняють блокбастери жахів."

Багато критиків стверджують, що Кінг зростав як письменник. У своєму аналізі післявоєнної жахливої літератури The Modern Weird Tale (2001) С. Т. Джоші присвятив цілу главу творчості Кінга. Джоші стверджує, що найвідоміші роботи Кінга є його найгіршими, описуючи їх як переважно перегороджені, нелогічні, сентиментальні та схильні до закінчень за принципом deus ex machina. Попри ці критики, Джоші стверджує, що з Gerald's Game (1992) Кінг став пом'якшувати найгірші свої писемні вади, створюючи книги, які є більш витонченими, правдоподібними та загалом краще написаними.[56] У 2003 році Кінг був нагороджений Національними книжковими преміями за життєве досягнення — Медаллю за видатний внесок у американську літературу. Деякі члени літературної спільноти висловили незадоволення цією нагородою: Річард Е. Снайдер, колишній генеральний директор Simon & Schuster, охарактеризував роботи Кінга як "нелітературу", а критик Гарольд Блум засудив вибір:

"Рішення присудити щорічну нагороду Національного книжкового фонду за 'видатний внесок' Стівену Кінгу є надзвичайним, ще однією низькою точкою в приголомшливому процесі спрощення нашого культурного життя. Я описував Кінга раніше як письменника дешевих брошур, але, можливо, навіть це надто милосердно. Він не має нічого спільного з Едгаром Алланом По. Він є надзвичайно недостатнім письменником на кожному рівні: речення за реченням, абзац за абзацом, книга за книгою."

Кінг визнав контроверсійність нагороди у своїй промові:

"Є деякі люди, які висловилися з великим запалом щодо надання мені цієї медалі. Є деякі, хто вважає це надзвичайно поганою ідеєю. Є люди, які висловилися, вважаючи це надзвичайно гарною ідеєю. Ви знаєте, хто ви і на якій стороні ви стоїте, і більшість з вас, хто зараз тут, на моїй стороні. Я радий з цього. Але я хочу сказати, що в певному сенсі не має значення, на якій стороні ви були. Люди, які висловлюються, роблять це, тому що вони пристрасно ставляться до книги, до слова, до сторінки, і в цьому сенсі ми всі брати і сестри. Аплодуйте собі."

Ширлі Газард, чий роман The Great Fire виграв Національну книжкову премію того року, відповіла критикою на Кінга; згодом вона сказала, що ніколи не читала його. Роджер Еберт написав:

"Багато людей були обурені, коли його нагородили на Національних книжкових преміях, як ніби популярного письменника не можна сприймати серйозно. Але після того, як я дізнався, що його книга "Про письменство. Мемуари про ремесло" має більше корисних і спостережливих думок про ремесло, ніж будь-яка книга з часів The Elements of Style Странка та Уайта, я подолав власний снобізм. Адже Кінг відповідає за фільми "Втеча з Шоушенка", "Зелена миля", "Мертва зона", "Мізері", "Здібний учень", "Крістіна", "Серця в Атлантиді", "Залишайся зі мною" та "Керрі"... І ми не повинні бути невдячними за "Срібна куля", який я оцінив у три зірки, тому що це був "або найгірший фільм, знятий за твором Стівена Кінга, або найсмішніший", і ви знаєте, на яку сторону я ставлюся."

Сінтія Озик сказала, що, коли вона проводила читання разом з Кінгом:

"Мені стало зрозуміло, коли я слухала його, що, не зважаючи на всі бестселери та стереотипи, цей чоловік — справжній, народжений письменник, і це було відкриттям. Він не Том Кленсі. Він пише речення, має літературну орієнтацію, а його письмове мистецтво насичене літературною історією. Це не поверхневе, це не просто сучасний базікання, і це не дурне — це поганий спосіб сказати, що щось розумне, але саме це я маю на увазі."

Джойс Керол Оутс похвалила відчуття місця в творчості Кінга: "Його проза відома тим, що вона насичена атмосферою штату Мен; багато з його найяскравіше уявлених творів — "Салимове Лігво", "Долорес Клейборн", елегантно складена історія "Досягнення", наприклад — це поетичне відтворення цього ландшафту, його історії та мешканців." Оутс включила останню історію до другого видання The Oxford Book of American Short Stories.

Пітер Страуб порівняв Кінга з Чарльзом Діккенсом: "Обидва — письменники з величезною популярністю та колосальними бібліографіями, обидва — улюблені письменники з вираженою схильністю до морбідного і гротескного, обидва проявляють глибокий інтерес до нижчого класу." Страуб включив коротку історію Кінга "Це почуття, про яке можна сказати лише французькою мовою" до антології Американські фантастичні казки видавництва Бібліотека Америки.

Девід Фостер Воллес надавав студентам Керрі і The Stand під час викладання в Іллінойсському державному університеті. Воллес похвалив вміння Кінга передавати діалоги:

"Він один з перших, хто почав говорити про справжніх американців і як вони живуть, передаючи справжні американські діалоги у всій їхній, так би мовити, брутальній величі... У нього дуже точне вухо для того, як люди говорять... Студенти приходять до мене, і багато з них були переконані, що є хороші і погані книги, літературні і популярні, книги, що несуть відкуплення, і комерційне лайно — з чіткою межею між двома категоріями. Добре показати їм, що є певне розмиття. Зовні роботи Кінга трохи телевізійні, але насправді в них відбувається багато чого."

Вплив

ред.

У інтерв'ю Шерман Алексі згадує вплив Стівена Кінга:

"Стівен Кінг завжди писав про невдачників, дітей, яких буліли, і дітей, що борються з непереборними, часто надприродними силами... Світ був проти них. Як індіанський хлопець, що виростав на резервації, я завжди ідентифікував себе з його героями. Стівен Кінг, що бореться з монстрами."[57]

Лорен Грофф говорить:

"Я люблю Стівена Кінга і заборгувала йому більше, ніж могла б коли-небудь висловити... Я люблю його дике уявлення та яскраві сцени, багато з яких заполоняють мої кошмари навіть через десятки років після того, як я востаннє читала книги, в яких вони є. Але найбільше, що я винесла з читання Стівена Кінга, це його велике серце і радість, спосіб, яким він ставиться до письма з вдячністю, спосіб, яким він бачить свою роботу не як джерело страждань і болю, як це багато письменників бачать, а скоріше як те, чим він дуже щасливий, що має змогу займатися. Якщо я могла б вкрасти одну річ у Кінга і зберегти її в своєму серці назавжди, це було б його відчуття майже святого захвату, коли мова йде про писання."[58]

Герой роману Жуніо Діаса The Brief Wondrous Life of Oscar Wao мріє стати "Домініканським Стівеном Кінгом", і Діас кілька разів згадує твори Кінга впродовж роману. Колсон Уайтгед згадує: "Перша велика книга, яку я прочитав, була "Нічна зміна" Стівена Кінга, величезний том коротких оповідань. І протягом багатьох років я просто хотів писати горор-фантастику." У розмові у Вірджинійському університеті Колсон згадує, що в коледжі "я хотів написати чорну версію "Сяйво" або чорну версію "Салимове Лігво"... Візьміть будь-який заголовок Стівена Кінга і поставте 'чорний' перед ним. Ось що я насправді хотів зробити."[59]

Погляди та активізм

ред.
 
Кінг агітує за Гері Гарта в 1984 році

Кінг був вихований в методистській родині, але втратив віру в організовану релігію ще в старшій школі.[60] Хоча він не є традиційно релігійним, він стверджує, що вірить у Бога. У 1984 році Кінг підтримав президентську кампанію Гері Гарта.[61] У квітні 2008 року Кінг виступив проти законопроєкту HB 1423, що перебував на розгляді в законодавчому органі штату Массачусетс, який мав на меті обмежити або заборонити продаж насильницьких відеоігор особам до 18 років. Кінг стверджував, що такі закони дозволяють законодавцям ігнорувати економічний розподіл між багатими та бідними, а також легкість доступу до зброї, які він вважав реальними причинами насильства.

Під час президентських виборів 2008 року Кінг підтримав Барака Обаму.[62] 8 березня 2011 року Кінг виступив на політичному мітингу в Сарасоті, спрямованому проти губернатора Ріка Скотта (республіканець, штат Флорида), висловлюючи свою опозицію до руху Tea Party. 30 квітня 2012 року Кінг опублікував статтю в The Daily Beast, закликаючи багатих американців, включаючи себе, платити більше податків, вказуючи на це як на "практичну необхідність і моральний імператив, що ті, хто отримав багато, повинні платити... у тій самій пропорції".

25 січня 2013 року Кінг опублікував есе під назвою Guns через функцію Kindle Single на Amazon.com, яке обговорює дебати щодо зброї після стрілянини в початковій школі СЕНДІ ХУК. Кінг закликав власників зброї підтримати заборону на автоматичну та напівавтоматичну зброю, заявивши: "Автоматичні та напівавтоматичні зброї — це зброя масового знищення... Коли божевільні хочуть вести війну з беззбройними та непідготовленими, ось ці зброї вони використовують". Есе стало п’ятим за продажами нефікшн-виданням на Kindle.[63]

У 2016 році Кінг став одним із багатьох письменників, які підписали листа, що засуджує кандидатуру Дональда Трампа. Лист починався словами:

"Тому що, як письменники, ми особливо усвідомлюємо численні способи, якими мова може бути зловживана в ім’я влади", і закінчувався: "Тому що підйом політичного кандидата, який навмисно апелює до найнижчих і найагресивніших елементів у суспільстві, який заохочує агресію серед своїх прихильників, ображає опонентів, лякає дисидентів і принижує жінок та меншини, вимагає від кожного з нас негайної і рішучої відповіді. З цих причин ми, нижчепідписані, як питання совісті, рішуче виступаємо проти кандидатури Дональда Дж. Трампа на пост президента Сполучених Штатів."[64]

Кінг розкритикував колишнього представника штату Айова Стівена Кінга, назвавши його расистом і заявивши, що він втомився від того, що його плутають з ним. У червні 2018 року Кінг закликав до звільнення українського кінорежисера Олега Сенцова, який був ув’язнений у Росії.[65] У первинних виборах до Демократичної партії США 2020 року Кінг підтримав кампанію Елізабет Воррен. Уоррен згодом призупинила свою кампанію, і Кінг пізніше підтримав кампанію Джо Байдена на загальних виборах 2020 року.

Кінг свідчив у справі, поданій Міністерством юстиції США в серпні 2022 року, щоб заблокувати злиття Penguin Random House і Simon & Schuster на суму 2,2 мільярда доларів (двох із п’яти найбільших видавців книг). The New York Times приписує Кінгу важливу роль у його свідченні проти його власного видавця, що допомогло судді Флоренс Ю. Пан заблокувати злиття.[66]

Кінг закликав Джо Байдена вийти з президентських перегонів: "Джо Байден був хорошим президентом, але настав час йому — в інтересах Америки, яку він так явно любить — оголосити, що він не буде балотуватися на повторні вибори". Потім Кінг підтримав Камілу Харріс.[67]

Підтримка України

ред.

У 2022 році, після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, неодноразово висловлював свою підтримку Україні[68], зокрема повідомив, що не продовжуватиме книжкових контрактів із Росією[69][70].

У 2022—2023 роках на своїй сторінці в соціальній мережі Твіттер зробив серію публікацій, у яких критикував росіян і закликав вивести війська з території України[71][72][73]. Також неодноразово публікував повідомлення з побажаннями миру Україні[74], з'являвся на публіці в одязі із зображенням державних символів України[75]

Політика штату Мен

ред.

Кінг підтримав Шенну Беллоус на виборах до Сенату США в 2014 році на місце, яке займала республіканка Сьюзан Коллінс.[76] Кінг публічно критикував Пола ЛеПейджа під час його перебування на посаді губернатора штату Мен, назвавши його одним із "Трьох мудреців" (разом із тодішнім губернатором Флориди Ріком Скоттом та губернатором Вісконсіна Скоттом Вокером). Він критикував ЛеПейджа за неправдиве твердження в радіозверненні 2015 року, що Кінг уникнув сплати податків на доходи в штаті Мен, проживаючи за межами штату частину року. Це твердження було пізніше виправлено офісом губернатора, але вибачень не було. Кінг заявив, що ЛеПейдж "повний того, що робить траву зеленою" і вимагав, щоб той "вибачився". ЛеПейдж відмовився вибачатися перед Кінгом, заявивши: "Я ніколи не говорив, що Стівен Кінг не платить податки. Я сказав, що Стівен Кінг зараз не в Мені. Ось що я сказав."

Критика ЛеПейджа привернула увагу до зусиль, щоб заохотити Кінга балотуватися на пост губернатора штату Мен у 2018 році. Кінг заявив, що не збирається балотуватися і не має наміру служити на цій посаді. 30 червня 2015 року Кінг написав у Twitter, що ЛеПейдж "жахлива ганьба для штату, в якому я живу і люблю. Якщо він не може керувати, він повинен піти у відставку". Пізніше він уточнив, що не закликає ЛеПейджа йти у відставку, а пропонує "працювати або повернутися додому". 27 серпня 2016 року Кінг назвав ЛеПейджа "ксенофобом, гомофобом і расистом".[77]

Благодійність

ред.

Кінг фінансово підтримує Національний поетичний фонд, яким керував його професор і наставник Бертон Хетлен, а також заснував стипендії на честь іншого професора, Едварда Холмса. Марк Сінгер також згадує найбільше досягнення філантропії Кінга в Бангорі — "Шон Т. Менсфілд Бейсбол Комплекс", відкритий шість років тому на честь сина тренера Літтл-Ліги та друга Кінга, який помер від церебрального паралічу у віці чотирнадцяти років.[78] Кінг заявив, що щорічно жертвує близько 4 мільйонів доларів "на бібліотеки, місцеві пожежні депо, які потребують оновлення обладнання для порятунку (інструменти 'Jaws of Life' завжди є популярним запитом), школи та низку організацій, які підтримують мистецтво".[79]

Фонд Стівена та Табіти Кінг, головою якого є Кінг і його дружина, займає шосте місце серед благодійних організацій штату Мен за середнім річним розміром пожертв, з понад 2,8 мільйона доларів грантів на рік, згідно з даними The Grantsmanship Center.

У 2002 році Кінг, Пітер Страуб, Джон Ґрішем та Пат Конрой організували благодійну подію Wavedancer Benefit — публічне читання для збору коштів на підтримку актора і читця аудіокниг Френка Муллера, який постраждав в аварії на мотоциклі. Читання було випущено як аудіокнига.[80] У листопаді 2011 року Фонд STK пожертвував 70 000 доларів на фінансування оплати рахунків за опалення для нужденних родин у його рідному місті Бангорі, Мен, під час зими.[81] У лютому 2021 року Фонд Кінга пожертвував 6 500 доларів, щоб допомогти дітям з початкової школи Фарвелл в Льюїстоні, Мен, опублікувати два романи, над якими вони працювали кілька років, перш ніж їхня робота була припинена через пандемію COVID-19 у Мен.[82]

Особисте життя

ред.

Родина

ред.
 
Будинок Кінга в Бангорі

Після зустрічі під час навчання в Університеті штату Мен, Кінг одружився з Табітою Спрюс 2 січня 1971 року. Вона також є письменницею та філантропом. Вона підтримувала його протягом усієї кар'єри, навіть врятувавши його перший рукопис "Керрі" з кошика для сміття, коли він сумнівався в собі. Вони володіють трьома будинками, якими ділять свій час: один у Банґорі (Мен), один у Ловеллі (Мен) і для зими – маєток на березі Мексиканської затоки в Сарасоті (Флорида). Дім Кінга в Банґорі був описаний як неофіційна туристична атракція, і станом на 2019 рік пара планує перетворити його на заклад, що буде містити його архіви та слугуватиме відпочинковим місцем для письменників.[83]

Хобі та інтереси

ред.

Кінг є давнім фанатом бейсболу, зокрема, Бостон Ред Сокс. У 1990 році Кінг опублікував есе про команду Оуена в Літтл Лізі в журналі The New Yorker. Кінг і Стюарт О'Нан спільно написали книгу Faithful (Вірні), хроніку їхнього листування про історичний сезон Бостон Ред Сокс 2004 року,[84] що завершився перемогою команди в Світовій серії. Цей момент згадується у новелах Кінга "Дівчина, що кохала Тома Гордона" (1999) та "Біллі Блокада" (2010).

Кінг і його дружина володіють Zone Radio Corp, групою радіостанцій, до якої входять WZON/620 AM,[85] WKIT/100.3 та WZLO/103.1. Музика, зокрема рок, відіграє важливу роль у творчості Кінга. У програмі BBC Desert Island Discs його першим вибором була пісня Боба Ділана "Desolation Row".[86] У іншій програмі BBC Paperback Writers він зробив нові вибори, серед яких AC/DC "Stiff Upper Lip", "At the Hop" Денні і Юніорів та "It Came Out of the Sky"[87] Creedence Clearwater Revival. Кінг грав на гітарі в благодійному супер-гурті Rock Bottom Remainders (Рок Ботом Ремейндерс), до якого входили письменники, зокрема, Емі Тан, Барбара Кінгсолвер, Дев Бері, Скотт Туроу, Джеймс МакБрайд, Мітч Албом, Рой Блаунт, Джр., Мэтт Грьонінґ, Ґреґ Айлес, Кеті Камен Голдмарк та інші. Вони випустили альбом Stranger Than Fiction (Це неймовірніше, ніж вигадка) (1998) під лейблом Голдмарк Don’t Quit Your Day Job Records. Кінг і його колеги також спільно написали Midlife Confidential: The Rock Bottom Remainders Tour America With Three Chords and an Attitude (1994) і електронну книгу Hard Listening: The Greatest Rock Band Ever (of Authors) Tells All (2013). Улюблені книги Кінга про музику – це Mystery Train та Lipstick Traces Гріла Маркуса і Rednecks and Bluenecks Криса Віллмана.

Портрет Оуена і Стівена з першого видання "Чотири сезони" (1982)

ред.
 
Портрет Оуена і Стівена з першого видання книги "Чотири сезони" (1982)

У Кінга є троє дітей – два сини та дочка Наомі (народилася 1 червня 1970 року), яка є міністром Об’єднаної Церкви в Плантейшн (Флорида), разом із її партнером Тандекою. Кінги також мають двох синів, які теж є письменниками: Оуен Кінг (народився 21 лютого 1977 року) опублікував свою першу збірку оповідань We’re All in This Together: A Novella and Stories у 2005 році. Джозеф Хіллстрьом Кінг (народився 4 червня 1972 року), який пише під псевдонімом Джо Хілл, опублікував свою першу збірку коротких оповідань 20th Century Ghosts у 2005 році.

Автомобільна аварія

ред.

19 червня 1999 року, близько 16:30, Кінг йшов по узбіччю шосе штату Мен, на шляху 5 в Ловеллі, Мен. Водій Брайан Едвін Сміт, який був відволіканий незакріпленою собакою, що рухалася в його мінівені, наїхав на Кінга, який приземлився в ямі на землі, приблизно за 14 футів (чотири метри) від асфальту шосе 5. Ранні повідомлення від заступника шерифа округу Оксфорд, Метта Бейкера, стверджували, що Кінга збив ззаду, а деякі свідки зазначили, що водій не перевищував швидкість, не був необережним або п’яним.[88]

Однак пізніше Сміт був заарештований і звинувачений у небезпечному водінні та обтяженому нападі. Він визнав свою провину за менш тяжким звинуваченням у небезпечному водінні і був засуджений до шести місяців у місцевій в’язниці (відстрочено) та позбавлений водійських прав на рік.[89] У своїй книзі Про писання Кінг зазначає, що він йшов на північ, рухаючись проти потоку транспорту. Незадовго до того, як сталася аварія, жінка в автомобілі, також рухаючись на північ, пройшла Кінга, після чого її обігнав світло-блакитний фургон Dodge. Фургон рухався з одного боку дороги на інший, і жінка сказала своєму пасажиру, що сподівається, що "цей хлопець у фургоні не наїде на нього".

Кінг був достатньо свідомий, щоб дати заступнику номери телефонів для зв'язку з його родиною, але він відчував значний біль. Його доставили до госпіталю Northern Cumberland в Бріджтоне, а потім повітряною амбулансою перевезли до Central Maine Medical Center (CMMC) в Льюїстоні. Його травми — колапс правої легені, кілька переломів правої ноги, розсічення шкіри на голові та зламаний таз — утримували його в CMMC до 9 липня. Кістки його ноги були настільки розбиті, що лікарі спочатку розглядали можливість ампутації, але стабілізували їх за допомогою зовнішнього фіксатора. Після п’яти операцій за 10 днів і фізичної терапії Кінг відновив роботу над Про писання в липні, хоча його таз все ще був зламаний, і він міг сидіти лише близько 40 хвилин до того, як біль став нестерпним.

Дружина Кінга звернулася до його адвоката, щоб купити фургон Сміта, ймовірно, щоб запобігти його продажу на eBay. Він згадує:

"Коли я був у лікарні, в основному без свідомості, моя дружина звернулася до адвоката, який був просто другом сім'ї... І вона зв’язалась з ним і сказала, щоб він купив фургон, щоб хтось інший не купив його і не розібрав на частини, не продавши на eBay, в Інтернеті. І він це зробив. І протягом близько шести місяців у мене були фантазії про те, щоб розбити фургон. Але моя дружина — я не завжди слухаю її з першого разу, але рано чи пізно вона завжди до мене доходить. І те, що вона сказала, має більше сенсу, ніж те, що я планував. І її ідея полягала в тому, щоб дуже тихо прибрати його з цього світу, і саме це ми й зробили".

Проблеми з алкоголем

ред.

Невдовзі після виходу першої книги письменник з родиною перебирається на південь штату Мен до хворої матері. У цей же час починає роботу над книгою «Друге пришестя», що пізніше була перейменована як «Доля Єрусалиму» і перед самим виходом була остаточно названа як «Доля Салему» (англ. Salem’s Lot — опублікована в 1975 році). Мати Кінга померла до виходу книги в 1974 році від раку матки. Крім того прихід слави, грошей спричинили в письменника проблеми з алкоголем. На ступінь його алкогольної залежності вказує той факт, що при виголошенні прощальної промови на похороні своєї матері він був п'яний[90].

З 1974 до початку 1990-х років Кінг безпробудно пиячив і вживав наркотики. Водночас він також писав книги. На початку 1990-х років завдяки дружині, друзям та терапії Стівену Кінгу вдалося подолати потяг до алкоголю та наркотиків.

Появи в інших ЗМІ

ред.

У книзі Принцеса-наречена Вільям Голдман пише, що Стівен Кінг "робить скорочення" вигаданої книги Дитя Бактерки. Кінг пояснює, що це внутрішня жартівлива примітка від Голдмана, "який є старим другом. Він робив екранізації кількох моїх романів. Він зробив "Мізері", "Ловець снів", а також "Серця в Атлантиді", і хоча він не зазначений в титрах, він також працював над Долорес Клейборн, тож ми з Біллом давно знайомі. Я захоплювався його книгами ще до того, як ми познайомились, і як своєрідний жест вдячності він вставив мене в ту книгу Принцеса-наречена."

У 1988 році група Blue Öyster Cult записала оновлену версію своєї пісні 1974 року Astronomy; сингл, випущений для радіо, містив вступ, зачитаний Кінгом. У 2012 році Кінг озвучив нарацію для альбому Shooter Jennings Black Ribbons. Кінг був учасником телевізійної гри Celebrity Jeopardy! у 1995 та 1998 роках. Він також зробив камео в екранізаціях своїх творів і з’явився як персонаж Бахман у Синах анархії; це ім’я є посиланням на його псевдонім Річард Бахман.[91] Він озвучив самого себе в епізоді Сімпсонів "Insane Clown Poppy", де він з'являється разом з іншими авторами, Емі Тан, Джоном Апдайком та Томом Вулфом на книжковому ярмарку. Кінг говорить Мардж, що він робить перерву від жахів, щоб написати біографію Бенжаміна Франкліна.

Бібліографія

ред.
Докладніше: Бібліографія Стівена Кінга та Список оповідань Стівена Кінга

Серія романів «Темна вежа»

ред.

Збірки

ред.

Аудіокниги

ред.

Переклади українською

ред.
  • Стівен Кінг. «Поле бою»: оповідання (переклад з англійської: Андрій Минка). Увійшло до збірки «У сріблястій місячній імлі». Упорядник Михайло Слабошпицький; художник Костянтин Сулима. — Київ: Веселка, 1986. — 320 с.
  • Стівен Кінг. Зелена миля. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: КСД, 2017. 432 стор. ISBN 978-617-12-4301-9
  • Стівен Кінг. Зелена миля. Переклад з англійської: Олександр Пузиренко. Київ: Гуртом, 2017. — 700 с.
  • Стівен Кінг, Річард Чізмар. «Пульт Ґвенді». Переклад з англійської: Б. Превіра. Ілюстрації: К.Міньйон. Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 160ст. Наклад: 6000 екз. ISBN 978-617-12-3921-0
  • Стівен Кінг. «Про письменство. Мемуари про ремесло» (переклад з англійської: Дмитро Шостак). — Харків: КСД, 2017. — 272 с. — ISBN 978-617-12-3427-7
  • Стівен Кінг. «Керрі» (переклад з англійської Віталія Ракуленка) Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018 р. — 224 с. ISBN 978-617-12-5114-4

Серія «Темна Вежа» (переклад Олена Любенко)

ред.

Стівен Кінг. Темна Вежа I: Шукач. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. 240 c. ISBN 978-966-343-547-3

  • (2-ге видання) Стівен Кінг. Темна Вежа I: Шукач. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2008. 240 c. ISBN 978-966-343-547-
  • (3-тє видання) Стівен Кінг. Темна Вежа I: Шукач. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. 237 c. ISBN 978-966-14-4627-3

Стівен Кінг. Темна вежа II: Крізь час. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. 464 с. ISBN 978-966-343-691-3

  • (2-ге видання) Стівен Кінг. Темна вежа II: Крізь час. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2008. 464 с. ISBN 978-966-343-691-3
  • (3-тє видання)Стівен Кінг. Темна вежа II: Крізь час. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. 459 с. ISBN 978-966-14-5070-6

Стівен Кінг. Темна вежа III: Загублена земля. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. 576 с. ISBN 978-966-343-953-2

  • (2-ге видання) Стівен Кінг. Темна вежа III: Загублена земля. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. 571 с. ISBN 978-966-14-5284-7
  • (3-тє видання) Стівен Кінг. Темна вежа III: Загублена земля. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. 573 с. ISBN 978-966-14-5284-7

Стівен Кінг. Темна вежа IV: Чаклун та сфера. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2009. 784 с. ISBN 978-966-14-0159-9-3

  • (2-ге видання) Стівен Кінг. Темна вежа IV: Чаклун та сфера. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2009. 784 с. ISBN 978-966-14-0159-9-3
  • (3-ге видання) Стівен Кінг. Темна вежа IV: Чаклун та сфера. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. 781 с. ISBN 978-966-14-0159-3

Стівен Кінг. Темна вежа V: Вовки Кальї. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. 720 с. ISBN 978-966-14-0584-3

  • (2-ге видання) Стівен Кінг. Темна вежа V: Вовки Кальї. Переклад з англійської: Олена Любенко. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. 717 с. ISBN 978-966-14-0584-3
  • Стівен Кінг. Темна вежа VII: Темна вежа . Переклад з англійської: Олена Любенко; художник: О. Семякін. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. 779 с. ISBN 978-966-14-9650-6
  • (2-ге видання) Стівен Кінг. Темна вежа VII: Темна вежа. Переклад з англійської: Олена Любенко; художник: О. Семякін. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. 880 с. ISBN 978-966-14-9650-6
  • Стівен Кінг. Темна Вежа: Вітер у замкову шпарину. Переклад з англійської: Олена Любенко; художник: О. Семякін. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. 347 с. ISBN 978-966-14-4259-6

Стівен Кінг, Овен Кінг. Сплячі красуні / пер. з анг. Олександр Красюк. — Х. : КСД, 2018. — 880 с. — ISBN 978-617-12-5418-3.

Стівен Кінг. Аутсайдер / пер. з анг. Анастасія Рогоза. — Х. : КСД, 2019. — 592 с. — ISBN 978-617-12-5064-2.

Стівен Кінг. Інститут / пер. з анг. Володимир Куч, Анастасія Рогоза. — Х. : КСД, 2020. — 640 с. — ISBN ?.

Стівен Кінг. «Якщо кров тече»: збірка. Переклад з англійської: В. А. Ракуленко. Харків: КСД. 2021. 512 стор. ISBN 978-617-12-8620-7[1]

Екранізації творів

ред.

Значна частина творів Кінга покладено в основу багатьох фільмів та телесеріалів (дивіться шаблон по екранізації в кінці статті).

Виноски

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж Написав під псевдонімом Річард Бахман.

Примітки

ред.
  1. ↑ https://stephenking.com/the_author.html
  2. ↑ http://web.archive.org/web/20210308101543/https://stephenking.com/the-author/
  3. ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Why Stephen King’s novels still resonate. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 30 листопада 2024.
  6. ↑ Jackson, Dan (18 лютого 2016). A Beginner's Guide to Stephen King Books. Thrillist (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  7. ↑ National Book Foundation to Present Lifetime Achievement Award to Barbara Kingsolver. National Book Foundation (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  8. ↑ Stephen King Archives. National Book Foundation (амер.). 25 лютого 2016. Процитовано 30 листопада 2024.
  9. ↑ Récompenses littéraires de Stephen King. clubstephenkinglille.forumactif.com (фр.). Процитовано 30 листопада 2024.
  10. ↑ Rogak, Lisa (5 січня 2010). Haunted Heart: The Life and Times of Stephen King (англ.). Macmillan. ISBN 978-1-4299-8797-4.
  11. ↑ Exclusive interview: Stephen King - the best-selling author speaks about his life, career and Scottish weather. The Scotsman (англ.). 5 листопада 2011. Процитовано 30 листопада 2024.
  12. ↑ Rogak, Lisa (5 січня 2010). Haunted Heart: The Life and Times of Stephen King (англ.). Macmillan. ISBN 978-1-4299-8797-4.
  13. ↑ UM scholar Hatlen, mentor to Stephen King, dies at 71. Archive (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  14. ↑ Criminals at Large. web.archive.org. 2 листопада 2023. Процитовано 30 листопада 2024.
  15. ↑ The New York Times: Book Review Search Article. archive.nytimes.com. Процитовано 30 листопада 2024.
  16. ↑ Heidenry, Margaret (22 вересня 2014). The Little-Known Story of How The Shawshank Redemption Became One of the Most Beloved Films of All Time. Vanity Fair (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  17. ↑ sfadb: British Fantasy Awards 1983. www.sfadb.com. Процитовано 30 листопада 2024.
  18. ↑ Gaiman, Neil. Popular Writers: A Stephen King interview. Процитовано 30 листопада 2024.
  19. ↑ Stephen King | Christine. stephenking.com (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  20. ↑ Smythe, James (28 травня 2013). Rereading Stephen King, chapter 21: It. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  21. ↑ sfadb: British Fantasy Awards 1987. www.sfadb.com. Процитовано 30 листопада 2024.
  22. ↑ Smythe, James (20 червня 2013). Rereading Stephen King, chapter 22: The Eyes of the Dragon. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  23. ↑ Smythe, James (21 жовтня 2013). Rereading Stephen King, chapter 26: The Dark Half. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  24. ↑ Fantasy and Science Fiction: Books To Look For by Charles de Lint. www.sfsite.com. Процитовано 30 листопада 2024.
  25. ↑ sfadb: British Fantasy Awards 1999. www.sfadb.com. Процитовано 30 листопада 2024.
  26. ↑ 1998 Bram Stoker Award Winners & Nominees – The Bram Stoker Awards (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  27. ↑ Stephen King's Net Horror Story - Slashdot. slashdot.org (англ.). 4 грудня 2000. Процитовано 30 листопада 2024.
  28. ↑ FROM A BUICK 8 by Stephen King. www.publishersweekly.com. Invalid date. Процитовано 30 листопада 2024.
  29. ↑ The Best American Short Stories 2007. Wikipedia (англ.). 14 жовтня 2024. Процитовано 30 листопада 2024.
  30. ↑ Harrison, M. John (15 листопада 2008). My poisoned bon-bons. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  31. ↑ About Joyland. www.hardcasecrime.com. Процитовано 30 листопада 2024.
  32. ↑ Tucker, Ken (25 травня 2013). A Rare Interview with Master Storyteller Stephen King. Parade (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  33. ↑ Edgar Winners & Nominees. web.archive.org. 8 листопада 2015. Процитовано 30 листопада 2024.
  34. ↑ Flood, Alison (7 листопада 2014). Revival by Stephen King review – Stephen King returns to the horror genre. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  35. ↑ Flood, Alison (8 червня 2016). End of Watch by Stephen King review – a gory climax to the Mercedes trilogy. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  36. ↑ About Later. www.hardcasecrime.com. Процитовано 30 листопада 2024.
  37. ↑ fleur (7 листопада 2023). You Like It Darker, a new collection of stories, is coming in May 2024. Stephen King Books (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  38. ↑ Never Flinch (англ.). 27 травня 2025. ISBN 978-1-6680-8933-0.
  39. ↑ StephenKing.com: The Official FAQ. web.archive.org. 15 листопада 2006. Процитовано 30 листопада 2024.
  40. ↑ Internet Archive (1992). Styles of creation : aesthetic technique and the creation of fictional worlds. Athens : University of Georgia Press. ISBN 978-0-8203-1455-6.
  41. ↑ Internet Archive, George W. (1998). Stephen King from A to Z : an encyclopedia of his life and work. Kansas City : Andrews McMeel Pub. ISBN 978-0-8362-6914-7.
  42. ↑ What is it Like... To Co-write a Bestselling Novel with Stephen King?. www.usm.org (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  43. ↑ Barbara Kruger. My Pretty Pony. 1988 | MoMA. The Museum of Modern Art (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  44. ↑ King, Stephen; Hill, Joe; Wilson, F. Paul (14 вересня 2010). He Is Legend: An Anthology Celebrating Richard Matheson (англ.). Macmillan ORM. ISBN 978-1-4299-3423-7.
  45. ↑ 'Gwendy's Magic Feather' goes back to Stephen King's Castle Rock. EW.com (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  46. ↑ Rob Reiner. Television Academy Interviews (англ.). 22 жовтня 2017. Процитовано 30 листопада 2024.
  47. ↑ Summer of '86: An All-Star Year for the Razzies. Yahoo Entertainment (амер.). 17 червня 2016. Процитовано 30 листопада 2024.
  48. ↑ Every Stephen King Limited Series, Ranked. TVGuide.com (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  49. ↑ Memories of Michael Jackson. EW.com (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  50. ↑ Newsarama | GamesRadar . gamesradar (англ.). 27 листопада 2024. Процитовано 30 листопада 2024.
  51. ↑ Bricken, Rob (24 червня 2013). R.I.P. Richard Matheson, Author of I Am Legend and Many Other Classics. Gizmodo (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  52. ↑ Ray Bradbury: A Lion at 90, 91, 92…. web.archive.org. 6 травня 2013. Процитовано 30 листопада 2024.
  53. ↑ Fassler, Joe (23 липня 2013). Why Stephen King Spends 'Months and Even Years' Writing Opening Sentences. The Atlantic (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  54. ↑ Parker, James (12 квітня 2011). Stephen King on the Creative Process, the State of Fiction, and More. The Atlantic (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  55. ↑ survival-internationals-top-ten-list-1992-10-pp. Human Rights Documents online. Процитовано 30 листопада 2024.
  56. ↑ Internet Archive, S. T. (2001). The modern weird tale. Jefferson, N.C. : McFarland. ISBN 978-0-7864-0986-0.
  57. ↑ Author Sherman Alexie Talks Young Adult Fiction And Banned Books. StateImpact Florida (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  58. ↑ Timberg, Scott (11 вересня 2015). Stephen King goes to the White House: With his National Medal of Arts, the master of horror plants both feet firmly in the literary canon. Salon (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  59. ↑ Gresham, Tom. Colson Whitehead tells the story behind the 'Underground Railroad'. VCU News (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  60. ↑ The Secret Jewish History Of Stephen King. The Forward (англ.). 21 вересня 2019. Процитовано 30 листопада 2024.
  61. ↑ Macabre King takes Hart - UPI Archives. UPI (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  62. ↑ Stephen King backing Barack Obama - UPI.com. UPI (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  63. ↑ Why Stephen King was wrong to publish ‘Guns’ as a Kindle Single. New York Daily News (амер.). 14 лютого 2013. Процитовано 30 листопада 2024.
  64. ↑ Altschul, Andrew; Slouka, Mark (24 травня 2016). An Open Letter to the American People. Literary Hub (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  65. ↑ Krasnikov, Denys (15 червня 2018). Author Stephen King calls for release of ‘unjustly imprisoned’ Sentsov. Kyiv Post (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  66. ↑ Stephen King Is Set to Testify in Book Publishing Antitrust Trial. Bloomberg.com (англ.). 19 липня 2022. Процитовано 30 листопада 2024.
  67. ↑ Garner, Glenn (10 жовтня 2024). Stephen King & Kumail Nanjiani Join Kamala Harris Campaign Events. Deadline (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  68. ↑ Позиція Стівена Кінга щодо війни в Україні | ПРОТИ війни. Stars About War (укр.). 23 травня 2024. Процитовано 23 травня 2024.
  69. ↑ Стівен Кінг відмовився від книжкових контрактів з Росією. chytomo.com (укр.). 5 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  70. ↑ https://twitter.com/stephenking/status/1500129538751275009. Twitter (укр.). Процитовано 10 березня 2022.
  71. ↑ King, Stephen (6 жовтня, 2022). «World to Russia: Get the f*ck out of Ukraine. It’s not your country.». Twitter (англ.). Процитовано 4 березня, 2023.
  72. ↑ Припиніть бомбити мирних жителів України: Стівен Кінг написав нове послання росіянам. Апостроф (укр.). Процитовано 29 січня 2023.
  73. ↑ Стівен Кінг запропонував Зеленському та Путіну зійтися в поєдинку. ua.korrespondent.net (рос.). Процитовано 24 лютого 2023.
  74. ↑ https://twitter.com/stephenking/status/1608292546643386369. Twitter (укр.). Процитовано 29 грудня 2022.
  75. ↑ Зробив рекламу книзі сина. Стівен Кінг сфотографувався у кепці з написом Україна. life.nv.ua (укр.). Процитовано 16 лютого 2023.
  76. ↑ Contributor, Opinion (29 травня 2014). For this lifetime Mainer, Bellows is the clear choice. Bangor Daily News (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  77. ↑ DeCosta-Klipa, Nik. Maine's Stephen King says Gov. Paul LePage 'is a bigot, a homophobe, and a racist'. www.boston.com (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  78. ↑ Flood, Alison (1 травня 2012). Stephen King: I'm rich, tax me. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  79. ↑ Center, The Grantsmanship. Top Giving Foundations: ME. The Grantsmanship Center (англ.). Процитовано 30 листопада 2024.
  80. ↑ THE WAVEDANCER BENEFIT: A Tribute to Frank Muller by Stephen King. www.publishersweekly.com. Invalid date. Процитовано 30 листопада 2024.
  81. ↑ Flood, Alison (10 листопада 2011). Stephen King to donate $70,000 to heat Maine homes. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.
  82. ↑ Guzman, Joseph (12 лютого 2021). Stephen King donation to elementary students will allow them to publish their own books. The Hill (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  83. ↑ Ehrlich, Brenna (17 жовтня 2019). Stephen King's House to Become Archive and Writers' Retreat. Rolling Stone (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  84. ↑ Bird, Hayden. The Red Sox offense woke up minutes after Stephen King tweeted about the team's struggles. www.boston.com (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  85. ↑ McCrea, Nick (23 серпня 2011). Stephen King announces new radio show, hopes it will ‘burn some feet’. Bangor Daily News (амер.). Процитовано 30 листопада 2024.
  86. ↑ BBC Radio 4 - Desert Island Discs, Stephen King. BBC (брит.). Процитовано 30 листопада 2024.
  87. ↑ BBC Radio 6 Music - Paperback Writers, Stephen King. BBC (брит.). Процитовано 30 листопада 2024.
  88. ↑ King's accident. web.archive.org. 7 березня 2005. Процитовано 30 листопада 2024.
  89. ↑ Helmore, Edward (1 жовтня 2000). The writer, the accident, and a lonely end. The Observer (брит.). ISSN 0029-7712. Процитовано 30 листопада 2024.
  90. ↑ King, Stephen (2000). On Writing. Scribner. ISBN 0684853523.
  91. ↑ Flood, Alison (21 вересня 2010). Stephen King rides in to Sons of Anarchy TV cameo. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 листопада 2024.

Додаткова література

ред.
  • Кінґ, Стівен // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 746. — ISBN 966-692-578-8.

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Стівен Кінг
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Stephen King
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стівен_Кінг&oldid=44040960