Вікіпедія

Станіслав Ревера Потоцький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Потоцький.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Станіслав Потоцький.

Станіслав «Ревера» Потоцький (пол. Stanisław «Rewera» Potocki; 1589[5] — 27 лютого 1667) — шляхтич, воєначальник, урядник та державний діяч Речі Посполитої, магнат.

Станіслав «Ревера» Потоцький
пол. Stanisław Rewera Potocki
Ім'я при народженніпол. Stanisław «Rewera» Potocki
ПсевдоСтаніслав на Підгайцях Потоцький
Народився1579
Підгайці
Помер27 лютого 1667(1667-02-27)[1][2]
Підгайці
Похованнякостел в Підгайцях
ПідданствоРіч Посполита
Місце проживанняПідгайці (замок)
Діяльністьвоєначальник, державний діяч, меценат
Відомий завдяки«Ревера»
Alma materЛейденський університет і Базельський університет
ПосадаБрацлавський воєвода, Київський воєвода[3], польний гетьман коронний[4], великий гетьман коронний[2], подільські воєводи, посол Сейму Речі Посполитої[d], кам'янецький каштелян, Краківський воєвода[d], учасник виборів короля Польщіd, староста радомськийd, барський староста[d], Староста Сокальськийd, Староста Красноставськийd, галицький старостаd, Летичівський старостаd, Q65952538?, староста Ропчицькийd, медицький старостаd, мостиський старостаd, староста Долинськийd, городоцький старостаd, коломийський старостаd і староста драгімськийd
Військове званняпольний гетьман коронний, великий гетьман коронний
Конфесіякальвініст, потім — католик
РідПотоцькі
БатькоАнджей Потоцький
МатиЗофія з П'ясецьких Потоцька
РодичіВалентій Александр Калиновський (тесть)
У шлюбі зСофія Калиновська (1)
Анна Могила(2)
ДітиФелікс Казимир(1)
Анджей(1)
Герб
Герб

Воєвода брацлавський (1631), подільський (1636), київський (1653), гетьман польний та великий коронний. Можливо, на його честь названо місто Станиславів (нині — Івано-Франківськ). Брав участь у 46 битвах.

Родовід

ред.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Яков Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Миколай Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Катерина Ємельніцька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Андрей Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Андрей Чермєнський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Чермєнська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пані Чермєнська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Станіслав Ревера Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Флоріан П'ясецький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія П'ясецька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пані П'ясецька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Біографія

ред.

Другий син каштеляна Кам'янця-Подільського Анджея Потоцького (бл. 1553—1609) і його першої дружини Зофії з П'ясецьких гербу Яніна[6] (або гербу Забава[джерело?]). Вихований, як і його батько, кальвіністом. Навчався спочатку в Польщі, з 1602 р. у Базелі, з 1606 р. в Лейденському університеті, також у Франції та Нідерландах.[7] Близько 1612 p. перейшов з кальвінізму на католицтво. Отримав значні земельні маєтки в Галичині і на Поділлі. Своє прізвисько отримав через звичку повторювати «re vera» (з латини — «істинно»).

Кар'єра

ред.

18 серпня 1606 року згаданий старостою в Кам'янці-Подільському, хоча, певне, був державцем староства.[8]

Початки військової кар'єри неясні. У липні 1612 року брав участь у невдалому поході стрия Стефана Потоцького на Молдову, де 16 липня військо зазнало поразки під Сасовим Рогом; тоді пішла чутка, що молодий Станіслав загинув. Брав участь у битвах під Смоленськом, Цецорою (разом із іншими подільськими та руськими шляхтичами потрапив під Могилевом в турецький полон, звідки був пізніше викуплений), Хотинській битві 1621 року. Восени 1625 р. брав участь у битві на Куруковому озері проти козаків. Був призначений королем одним з комісарів для укладення Куруківської угоди у 1625 році (згаданий тоді як подільський[9] підкоморій).[10]

У 1628 році взяв участь у війні зі Швецією за володіння Ливонією і Прусією, воював під проводом польного коронного гетьмана Станіслава Конецпольського. У лютому 1629 року, заступивши С. Конецпольського, який відбув на сейм до Варшави, був розбитий під Гужно шведським фельдмаршалом Германом Вранґелем.

У 1641 році викупив в Адама Єроніма Сенявського місто Підгайці, які зробив своєю резиденцією.

У 1645 році проти Ревери виступили міщани Галича на чолі з війтом Войцехом Тиравським і навіть взяли Галицький замок. 1647 року як коломийський староста[11] був власником Нижнева. В 1648 році разом з дружиною був винен, якийсь час не сплачував львівському купцю Філіппу Дуччі 10217 злотих.[12][13]

При наближенні 60-літнього віку зібрався залишати військову кар'єру; на той час був ротмістром гусарської хоругви. Після розгрому Богданом Хмельницьким 20-тисячного польського війська під Батогом (1652 р., в якій загинув свояк Ревери польний коронний гетьман Марцін Каліновський, король Ян II Казимир призначив Реверу польним коронним гетьманом. Із цим пов'язана легенда про знайдення старовинної гетьманської булави, закопаної в землю, яку вручили Ревері.

У серпні 1653 40-тисячне військо на чолі з королем Яном II Казимиром і «Реверою» вирушило зі Львова і отаборилося під Жванцем на березі Дністра навпроти Хотина. Назустріч підійшла 40-тисячна козацько-татарська армія Богдана Хмельницького. У жовтні козаки взяли Жванець, поляки втратили 19 тисяч жовнірів. Після чергової зради Іслям III Ґерая Б. Хмельницький був змушений укласти перемир'я.

У коронній армії спалахували бунти, Ревера зволікав, намагаючись перетягнути на свій бік Івана Богуна, відсиджувався у Підгайцях. У березні 1654 р. із 7-тисячним військом виступив з Підгайців на Брацлавщину, де провів репресії; повернувся назад. Влітку 1654 року на Сеймі Реверу обрали великим коронним гетьманом, Станіслава Лянцкоронського — польним коронним гетьманом.

Після укладання Польщею в червні 1654 року «вічного миру» з Кримом у жовтні 1654 року з 30-тисячним військом рушив на Брацлавщину для з'єднання з татарами, провів репресії проти українського населення. Під час кампанії відбулася облога козацької фортеці Буша. Взимку взяв Вінницю, котру обороняв Іван Богун, з'єднався з 15 тисячним татарським військом, обложив Умань (обороняв Іван Богун). На допомогу Б. Хмельницькому підійшло 10 тисячне московське військо Васілія Бутурліна. У великій битві під Охматовом біля Жашкова загинуло з обох боків 30000 осіб. Обидва війська розійшлися, Ревера повернувся до Підгаєць.

У липні 1655 року на балтійському узбережжі висадився шведський король Карл Х Густав. На початку вересня — шведи взяли Варшаву, згодом Краків. Хмельницький і Бутурлін увійшли в Галичину, 29 вересня обложили Львів. Польська армія почала масово здаватися в полон до шведів. Король Ян II Казимир утік до Сілезії під захист австрійського кайзера Фердинанда ІІІ Габсбурга. Ревера зайняв оборону на болотах біля Городка (30 км на захід від Львова). Проте 29 вересня козаки розгромили поляків, сам Ревера ледь не загинув. Для Польщі настав час «Потопу». У складний період обіцяв кайзерові Фердинанду польську корону, врешті 13 листопада присягнув шведському королеві Карлові Х Густаву.

Непродуманий відступ Б. Хмельницького з-під Львова 8 листопада, початок народного повстання у Польщі проти шведів у грудні 1655 р., героєм якого став Стефан Чарнецький, змінили ситуацію — «Ревера» повернувся до Яна II Казимира. Через його відступництво розгорівся конфлікт зі Стефаном Чарнецьким (прагнув стати великим коронним гетьманом). Під час чергового бунту у військах «Ревера» мало не втопився в річці.

 
Станіслав Ревера Потоцький. Портрет в старших роках
 
Андрій Потоцький — син, будівничий Станиславова
 
Фелікс Казимир Потоцький, син
 
Костел Святої Трійці у Підгайцях (місце поховання)

Січень 1657 р. трансільванське військо Юрія II Ракоці, з котрим Б. Хмельницький уклав військовий договір, вступило в Галичину. З ним у лютому під Перемишлем з'єдналося 20-тисячне козацьке військо Антона Ждановича. «Ревера» з 3500 кавалерії був розгромлений під Замостям. Козаки і трансильванці взяли Краків і Варшаву. Проте згодом на боці поляків виступили Австрія і Данія. Новий польний коронний гетьман Єжи-Себастьян Любомирський напав на Трансільванію і Юрій ІІ Ракоці був змушений повернутися назад. Його військо було розбите Реверою, Любомирським і Чарнецьким біля Чорного Острова на Поділлі. «Ревера» уклав з Трансільванією мир, повернувся до Підгайців. Козаки А. Ждановича збунтувалися, повернулися назад. Дізнавшись про це, Богдан Хмельницький помер. 1658 р. призначений воєводою Краківським.

Новий гетьман України Іван Виговський (мав військовий договір зі Швецією) уклав з Польщею Гадяцький мир, за яким Україна поверталася до складу Речі Посполитої на правах автономії нарівні з Великим князівством Литовським. Проти нього розгорівся бунт, новим гетьманом обрали Юрія Хмельницького, який уклав з Москвою новий, невигідний для себе Переяславський договір 1659 року. На поміч Івану Виговському в кінці 1659 р. з Підгайців вийшло 32-тисячне військо на чолі з Реверою і рушило на Волинь. До них приєдналися 15 тисяч татар. Їм назустріч вийшли 20 тисяч козаків наказного гетьмана Тимоша Цицюри і 20 тисяч московитів Василя Шереметьєва. У вересні 1660 р. в битві під Любаром (тепер Житомирська область) поляки отримали перемогу. У бою відзначився Ревера як командир, хоч його несли хворого на ношах, оскільки не міг сидіти на коні. Козацько-московське військо відступило до Чуднова. Сюди прямувало 30-тисячне козацьке військо на чолі з Юрієм Хмельницьким, але під Слободищем їх зупинив Єжи Себастьян Любомирський, який змусив Юрія Хмельницького підписати Слободищенський трактат проти Москви на умовах Гадяцького договору. Козаки почали переходити на бік поляків, під Чудновом московити були розгромлені татарами, В. Шереметьєв потрапив у полон.

«Ревера» повернувся до Підгайців. Десь тоді (між 1658 та 1661 р.[14]) вдруге одружився з Анною Могилянкою (*? — †1666), триразовою вдовою по Максиміліанові Прерембському, Янові-Сендзівою Чарнковському і Владиславові Мишковському.

У той час Україна, маючи 2 взаємовиключні договори, поринула в безкінечні громадянські війни. На противагу новому гетьманові України Павлові Тетері на Чорній Раді було обрано окремого лівобережного гетьмана Івана Брюховецького, котрий опирався на Москву. Жовтень 1663 р. польське військо на чолі з королем Яном ІІ Казимиром (прибув до Підгайців) і Реверою вирушило разом з гетьманом Тетерею на Лівобережну Україну, в січні 1664 р. обложили Глухів. У складі правобережного козацького війська був Іван Богун. Його поляки розстріляли, запідозривши у зв'язках з оборонцями Глухова. 8 березня 1664 р. «Ревера» передав командування С. Чарнецькому, повернувся до Підгайців.

«Ревера» не мав авторитету у війську, не був талановитим воєначальником, не вводив новацій, був прихильником традиційної військової тактики Станіслава Конєцпольського. Йому закидали пияцтво, схильність до надуживання посадою, репресій. Мав постійні конфлікти зі С. Чарнецьким, Єжи Себастіяном Любомирським.

Був побожним, схилив дружину Анну Могилянку до переходу на католицтво. З осені 1666 р. хворів, лікувався у шпиталі ветеранів у Львові, де помер 27 лютого 1667 р.

Ксьондз Садок Баронч вказував, що Ревера був надмір «гострий» під час покарань за розв'язаність чи непослух.[15]

Був похований у родинній каплиці костелу Святої Трійці у Підгайцях.

Посади

ред.

1620 р. призначений каштеляном Кам'янця, 1621 р. підкоморієм подільським, 1631 р. воєводою брацлавським, 1638–1648 рр. воєвода подільський, з 1658 р. — краківський. Від липня 1653 р. був воєводою Київським (більше номінально). Польний гетьман коронний (1652–1654 рр.), великий коронний гетьман (1654—1667 рр.).

Керував староствами галицьким (1627 р.), барським (з 1651 р.), красноставським (перед 1659 р.), долинським (з 1659 р.), городоцьким (перед 1661 р.).

Маєтки, фундації

ред.

Сім'я

ред.

Перша дружина — Зофія з Калиновських († 1645). Відомі діти:

  • Прокоп (помер малим).


Друга дружина Анна Могила. Дітей не мали.[18]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ а б в Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 43. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  3. ↑ Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego XV-XVIII wieku: spisy — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2002. — С. 67. — 344 с. — ISBN 83-85213-37-6
  4. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 46. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  5. ↑ є дата 1579 → Podhajce, miasto pow. Galicyi wschodniej // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 384. (пол.) — S. 384. (пол.)
  6. ↑ Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… — Lwów, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 581. (пол.)
  7. ↑ Каспер Несецький Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… [Архівовано 2013-10-22 у Wayback Machine.] — Lwów, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 689. (пол.)
  8. ↑ Urzednicy wojewodztwa podolskiego XIV—XVIII ww. — Kórnik, 1998. — S. 132. — № 560.
  9. ↑ те саме, що кам'янецький
  10. ↑ Щоденник походу проти запорізьких козаків // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 398—399. — ISBN 5-319-01072-9.
  11. ↑ A. Betlej. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława biscupa i Św. Jana Chrzciciela oraz klasztor SS. Niepokalanek (dawniej oo. Paulinów) w Niżniowie / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2006. — Cz. I, tom 14. — 584 s., 866 il. — S. 229. — ISBN 83-89273-42-X.
  12. ↑ Władysław Łoziński. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — 305 s. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.] — S. 117—119. (пол.)
  13. ↑ вказаний як подільський воєвода
  14. ↑ Potoccy (02) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  15. ↑ а б Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… S. 8 прим.
  16. ↑ Селище міського типу Отинія. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 13 липня 2015. [Архівовано 2020-02-20 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 2015-06-25 у Wayback Machine.] — T. 3. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740.— 761 s.— S. 763. (пол.)
  18. ↑ Potoccy (02) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.
Попередник
Стефан Потоцький 		  Воєвода брацлавський
1631-1636 		  Наступник
Лукаш Жолкевський
Попередник
Марцін Казановський 		  Воєвода подільський
1636-1655 		  Наступник
Микола Юрій Чарторийський
Попередник
Адам Кисіль 		  Воєвода Київський
1655-1658 		  Наступник
Ян Собіпан Замойський
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Ревера_Потоцький&oldid=44175424