Славонська Військова границя

	Славонська Військова границя; Slawonische Militärgrenze; Szlavón határőrvidék; Slavonska vojna granica; Slavonska vojna krajina; Славонска војна крајина
	Адміністративна одиниця Австро-Угорщини
	Славонська Військова границя: історичні кордони на картіСлавонська Військова границя (1751)
Столиця	Вінковці, Нова Градишка, Петроварадин
Форма правління	Військова адміністрація
Історія
- Засновано	1745
- Ліквідовано	1881
	Населення
- 1870	246 901 осіб

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Славонська Військова границя (хорв. Slavonska vojna granica, нім. Slawonische Militärgrenze, угор. Szlavón határőrvidék), або Славонська Країна (хорв. Slavonska vojna krajina, серб. Славонска војна крајина) — частина Військової границі Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії. Була сформована з територій, відвойованих у Османської імперії, — з південних частин Славонії та Срему. Нині вони розташовані здебільшого у східній частині Хорватії; найбільш східні ділянки припадають на північ Сербії (Воєводина).

Поділ

Славонська Військова границя була поділена між трьома полками: Полком №7 (розташованим у Вінковцях), Полком №8 (розташованим у місті Нова Градишка) та Полком №9 (базувався у Петроварадині). Іншими важливими містами границі були Сремські Карловці, Стара Пазова, Земун та Сремська Митровиця.

Історія

Протягом різних періодів історії назва Славонська Військова границя застосовувалася до різних територій. Початково вона розташовувалася в центральній частині нинішньої Хорватії та була відома як Вараждинський генералітет. Була сформована з територій, що раніше входили до складу середньовічної Славонської бановини. У XVI столітті границя межувала з Османською імперією на сході, Хорватським королівством на заході, Хорватською Військовою границею на південному заході та Угорським королівством на півночі.

Після завершення у 1699 Карловицького конгресу імперія Габсбургів розширила свої володіння у східному напрямку, внаслідок чого Військова границя простягнулася вздовж Сави, Дунаю, Тиси та Муреша. Нові ділянки границі були поділені на два генералітети: перший включав у себе території від Градишки до ріки Тиса, а другий — території уздовж річок Тиса та Муреш. До середини XVIII століття Славонія повністю знаходилася під управлінням військової адміністрації. У 1745 північні райони Славонії перейшли під управління цивільної адміністрації та були організовані у Королівство Славонія. Південні райони Славонії, що залишилися під управлінням військових, були організовані у Славонську Військову границю, тоді як колишні землі границі було приєднано до Хорватської Військової границі.

У другій половині XVIII століття Славонська Військова границя межувала з Королівством Хорватія та Хорватською Військовою границею на заході, Королівством Славонія та Королівством Угорщина на півночі, Банатською Військовою границею на сході та Боснійським еялетом і Белградським пашаликом на півдні. У 1783 границю було віддано під контроль Хорватського генерального штабу (нім. Kroatisches General-Commando) з центром у Загребі.^[1] До моменту інтеграції до складу Королівства Хорватії і Славонії у 1881 кордони Славонської Військової границі змінювалися двічі: у 1848—49, коли східні райони границі увійшли до складу Сербської Воєводини^[en], та протягом 1849—60 під час існування на північному сході від неї Воєводства Сербія й Темешварського банату^[en]. На південному сході границя межувала зі створеним у 1815 Князівством Сербія.

Населення

1776

Станом на 1776 загальна чисельність населення Славонської Військової границі становила 188 565 чоловік; серед них чисельність сільського населення дорівнювала 177 212 чоловік, міського — 11 353. Серед загальної кількості населення 43 635 належали до римо-католицької конфесії, трохи менше — 33 970 — сповідували православ'я.

1820

У 1820 загальна чисельність римо-католиків та православних християн на території Славонської Військової границі була майже однаковою — 117 933 та 117 274 відповідно.^[2]

1870

У 1870 населення границі становило 246 901 чоловік. Серед них католики становили 143 873, православні (що мешкали здебільшого у східній частині Срему) — 92 991 чоловік.^[3]

Див. також

Хорватська Військова границя

Примітки

↑ Gunther Erich Rothenberg: The Military Border in Croatia, 1740–1881: a study of an imperial institution, University of Chicago Press, 1966, с. 63
↑ Dr Tomislav Bogavac, Nestajanje Srba, Niš, 1994, стор. 196.
↑ Mladen Lorković, Narod i zemlja Hrvata, 1939., стор. 94

Джерела

Mladen Lorković, Narod i zemlja Hrvata, reprint, Split, 2005
Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 1. Leipzig.
Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 2. Leipzig.
Taube, Friedrich Wilhelm von (1778). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 3. Leipzig.

[1] Gunther Erich Rothenberg: The Military Border in Croatia, 1740–1881: a study of an imperial institution, University of Chicago Press, 1966, с. 63

[2] Dr Tomislav Bogavac, Nestajanje Srba, Niš, 1994, стор. 196.

[3] Mladen Lorković, Narod i zemlja Hrvata, 1939., стор. 94

[1]

[2]

[3]