Порохівниця
Порохівни́ця, діал. тарапа́ть[1][2] — ємність для зберігання та носіння невеликої кількості пороху. Порохівниці виготовляли з рога, шкіри, дерева, міді чи срібла. Їх використовували з кінця XV сторіччя до XIX, до появи унітарних патронів.
Відомі порохівниці, виготовлені з рогу, які чіплялися до пояса за часів козаччини. За деякими версіями, назва міста Кривий Ріг походить від знайденої біля річки Інгулець порохівниці загиблого козака[джерело?].
Порохівниця є атрибутом сучасного герба Кривого Рогу та Шостки.
Козацькі порохівниці
ред.
На території України порохівниці почали виготовляти відтоді, як з'явилася вогнепальна зброя, заряд якої набивався з дула. Їхнє виникнення пов'язане з історією появи запорозького козацтва (1471—1583). Про це свідчить зображення козака з мушкетом, списом і рогом за поясом на військовій печатці, наданій козакам польськими королями Сигізмундом І (1507—1548) і Стефаном Баторієм (1576—1585). Яків Собеський (1588—1646), батько польського короля Яна III Собеського, учасник Хотинської війни 1620—1621 років, свідчив, що усі запорозькі козаки володіли рушницями.
Французький інженер Гійом Левассер де Боплан (1600—1673), подорожуючи Україною й потім описуючи життя запорожців, зазначав, що кожний козак, вирушаючи в похід, брав з собою шаблю, дві рушниці та 6 ліврів пороху (близько 3 кг).[3]
Порохівниці і натруски переважно носили підвішеними на поясі, рідше — на плечовому перев'язі.
У військовому побуті використовували два види порохівниць: порохівниці для зберігання грубого пального пороху, яким начиняли набої, та порохівниці-натруски для підсипки дрібного пороху на полицю замка вогнепальної зброї. Процес заряджання був такий:
- вояк зводив курок на запобіжник; на відкриту полицю замка сипав порох з натруски, закривав полицю;
- діставав з ладівниці патрон, надривав (скушував) його з боку пороху, висипав порох у ствол, опускав туди пусту паперову оболонку з кулею;
- виймав шомпол й прибивав ним заряд у стволі (при цьому папір, зім'явшись, ставав пижем);
- убираючи шомпол у ложе, ставив курок на бойовий звід, прикладався і смикав за спусковий гачок[4].
Виготовлення
ред.
Для виготовлення порохівниць і натрусок використовували ріг, кістку, дерево, шкіру та метали. Для порохівниці обирали стовбур рога з розгалуженнями. Цей матеріал був легким, міцним, водонепроникним. Торці закривали роговими, металевими чи дерев'яними заглушками. В один отвір вставлялася металева трубочка для засипання пороху в рушницю.
На музейних пам'ятках збереглися вигравійовані імена козацьких майстрів: Івана Дружиненка, Микити Зубенка, Івана Корженка.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Тарапать // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — С. 1431. — 1728 с. — ISBN 966-569-013-2.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982— .
- ↑ Українські порохівниці, Людмила Білоус, Музей українського народного декоративного мистецтва, Історичний альманах Купола, вип. 4 (2007 р.)
- ↑ Порохівниці — складова воєнного спорядження українських військ XVII—XVIII ст., Євген Славутич, УДК: [623.4.07 355.666] (477)
Джерела
ред.
- Енциклопедія Криворіжжя. — У 2-х т./Упоряд. В. П. Бухтіяров. — Кр. Ріг: ЯВВА, 2005
- Козацькі порохівниці та натруски
|
Це незавершена стаття про вогнепальну зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |