Плетньов Петро Олександрович
Петро Олександрович Плетньо́в (10 21 серпня 1792, Тверська губернія — 29 грудня 1865 10 січня 1866, Париж) — критик, поет пушкінської епохи, професор і ректор Імператорського Санкт-Петербурзького університету.
| Плетньов Петро Олександрович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 21 серпня 1792[1][2] Бежецький повітd, Тверська губернія, Російська імперія[1] або Твер, Російська імперія[1][2] |
| Помер | 10 січня 1866[1][2] (73 роки) Париж[1][2] |
| Поховання | Тихвінське кладовищеd |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | мовознавець, журналіст, поет, літературний критик, історик літератури, викладач університету, видавець |
| Галузь | література[3], літературна критика[3], поезія[3] і видавнича справа[3] |
| Alma mater | Тверська духовна семінарія і Головний педагогічний інститутd |
| Знання мов | російська[3] |
| Заклад | Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d] |
| Членство | Петербурзька академія наук[2] |
| Жанр | оповідна поезіяd |
| Посада | ректор[2][3] і викладач університету[2] |
| Автограф |  |
Біографія
ред.Освіту здобув в тверській семінарії (1811) і в Головному Педагогічному інституті (1814). Працював учителем словесності в жіночих інститутах, кадетських корпусах і в Санкт-Петербурзькому благородному пансіоні. За рекомендацією В. А. Жуковського, з 1828 року Плетньов викладав літературу спадкоємцю престолу Олександру II і великим князівнам. У 1832 році зайняв кафедру російської словесності в Санкт-Петербурзькому університеті, в якому з 1840 до 1861 року перебував ректором.
Дуже рано Плетньов близько зійшовся з Пушкіним та іншими корифеями пушкінського гуртка. Характеру вкрай м'якого, делікатного і послужливого, Плетньов був вірним і турботливим другом, до якого зверталися і Жуковський, і Пушкін, і Гоголь; всім їм Плетньов служив і справою, і радою; думкою його вони дуже дорожили.
Уже в першій своїй критичній статті, присвяченій віршам Милонова («Соревнователь», 1822), Плетньов доводив, що поетом треба народитися, але вроджений талант повинен витратити масу праці чисто технічного, щоб цілком оволодіти формою і надати їй гармонію, витонченість, красу.
Головна заслуга Плетньова полягала в тому, що вже на початку 1820-х років, ще раніше критичних нарисів не тільки Веневітінова, Киреєвського, Надєждіна, а й Польового, він ввів характеристики поетів по суті, по внутрішній властивості їхньої поезії. Такі були ще в 1822 році оцінки Жуковського і Батюшкова.
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Плетнев, Петр Александрович // Русский биографический словарь / под ред. А. А. Половцов — СПб: 1905. — Т. 14. — С. 75–91.
- ↑ а б в г д е ж и Манн Ю. В. Плетнёв // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1968. — Т. 5. — С. 793–794.
- ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
Джерела
ред.- Ю. Соколюк. Плетньов Петро Олександрович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 167.