Вікіпедія

Паризька вища національна консерваторія музики й танцю

Паризька вища національна консерваторія музики й танцю (фр. Conservatoire national supérieur de musique et de danse de Paris) — вищий навчальний заклад Парижа, найстарша консерваторія Франції, одна із двох вищих національних консерваторій цієї країни (інша — в Ліоні).

Паризька вища національна консерваторія музики й танцю

CNSMDP
48°53′20″ пн. ш. 2°23′27″ сх. д. / 48.888888888889° пн. ш. 2.3908333333333° сх. д. / 48.888888888889; 2.3908333333333
ТипGrande école і консерваторія
Країна Франція
Засновано3 серпня 1795
ЗасновникСарретт Бернар
ПрезидентStéphane Pallezd[1]
ДиректорÉmilie Delormed
Студентів1339[2]
Співробітників388 осіб (2020)[2]
Членство у
  • PSL Universityd і Association européenne des conservatoires, académies de musique et Musikhochschulend
    • Складається зMédiathèque-Hector Berliozd
    Мова викладанняфранцузька
    ВипускникиКатегорія:Випускники Паризької консерваторії
    Штаб-квартираXIX округ Парижа
    Сайтconservatoiredeparis.fr​(фр.)​(англ.)
    Мапа
    CMNS: Conservatoire national supérieur de musique et de danse de Paris у Вікісховищі

    Історія

    ред.

    Основа майбутньої консерваторії була закладена 1784 року установою в Парижі Королівської школи співу й декламації (фр. L’École Royale de chant et de déclamation) під керівництвом композитора Франсуа Жозефа Госсека. 1793 року її об'єднали зі школою музикантів Національної гвардії в Національний інститут музики (фр. Institut Nationale de Musique), і Національний конвент знову затвердив Госсека керівником. 1795 року інститут перетворили на Музичну консерваторію (фр. Conservatoire de musique) зі співдиректорами Госсеком, Етьєном Меюлем і Луїджи Керубіні. 1800 року в консерваторії відкрили відділення танцю й драматичного мистецтва, 1806 року її перейменували на Консерваторію музики й декламації (фр. Conservatoire de musique et de déclamation).

    Після Реставрації Бурбонів у житті консерваторії настав період труднощів (у роялістської влади вона асоціювалася з республіканським і бонапартистським періодом в історії країни), які вдалося подолати Л. Керубіні, який очолив консерваторію у 1822 році. Під його навчальний курс консерваторії набув рис, що стали характерними у консерваторській освіті в усьому світі. Структура консерваторії не мінялася аж до 1946 року, коли її театральна частина виділилася в самостійну вищу національну консерваторію драматичного мистецтва.

     
    Старий будинок консерваторії (з 1911 р. консерваторський театр)

    Професійний престиж Паризької консерваторії завжди був дуже високий, хоча в XX столітті заклад зіткнувся з труднощами — починаючи з 1905 року, коли на хвилі суспільного обурення, викликаного відмовою керівництва консерваторії присудити Римську премію в галузі музики Морісу Равелю, державним декретом був замінений голова консерваторії й установлений новий регламент її діяльності. Окрім того, в першій половині XX століття у Парижі виникла ціла низка альтернативних вищих музичних навчальних закладів — насамперед, Школа музики Альфреда Корто (1919).

    Керівники консерваторії

    ред.

    Видатні випускники

    ред.

    Примітки

    ред.
    1. ↑ https://www.legifrance.gouv.fr/affichTexte.do?cidTexte=JORFTEXT000042311396&dateTexte=&categorieLien=id
    2. ↑ а б https://www.conservatoiredeparis.fr/sites/default/files/Ecole/Cnsmdp-Rapport-activite2020.pdf

    Посилання

    ред.
      Це незавершена стаття про музику.
    Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Паризька_вища_національна_консерваторія_музики_й_танцю&oldid=41945849