Оюм

Напівлегендарна стародавня держава готів на теренах сучасної України

Оюм (гот. 𐌰𐌿𐌾𐍉𐌼, Aujom, тобто «річкова область, країна вод») — держава готів, що існувала на теренах України. Згідно з «Гетикою» Йордана, частина Скіфії, у яку привів народ готів їх король Філімер, спокушений «великим достатком тих країв». За словами історика, ця місцевість «оточена болотами та вирами». Перш за готів її займав народ спалів.

Оюм
Оюм на 300 рік
Оюм на 375 рік

Локалізація

ред.

Оюм традиційно локалізується в Придніпров'ї. Лев Гумільов говорить[1] про те, що готи займали правобережжя Дніпра; коментатори «Гетики» часто ототожнюють[2] Оюм зі скіфською Гілеєю (лівобережжя нижнього Дніпра). Не виключено[2], що саме внаслідок розселення по різні боки Дніпра вперше відбувся поділ готського народу на остроготів і візиготів. Першими правив рід Амалів, другими — рід Балтів.

Академік Сєдов В. В. локалізував Оюм, гот. Aujom «водна країна», нім. Aue «територія оточена водою, болотиста місцевість», у районі, обмеженому зі сходу Пінськими болотами, з півночі Наревськими болотами, із заходу — болотистою місцевістю на кордоні з Любельщиною[3], оскільки, за даними археології, шлях готів з території вельбарської культури проходив східніше р. Вісли до середньої течії р. Дністра, де вони й розділилися.

Свідчення

ред.
 
Гізур викликає гунів на двобій (Петер Арбо, 1886)

Історик Йордан визнає, що джерелами його відомостей про прабатьківщину готів служили народні перекази і праця Аблавія[de]: «Це згадується в стародавніх їхніх піснях як би на зразок історії та для загального відома». Перекази про війни готів з гунами і про перебування перших на Дніпрі зберегли деякі скандинавські «Саги давніх часів[en]». Найцікавіша серед них сага про Хервер, де описана битва гунів і готів, а також згадано готську столицю на Дніпрі — Археймар.

Архелогія

ред.

В археології Оюм ідентифікують з черняхівською культурою.

Загибель

ред.

Скориставшись кризою римської державності в III столітті, готи після декількох десятиліть зіткнень змусили Авреліана вивести римських солдатів із Дакії. Для захисту готської держави від кочівників, можливо, були ними зведені Змієві вали. В останній третині IV століття, при правлінні короля Германаріха, під тиском орд гунів, що наступали зі сходу, готи були змушені покинути Оюм і перетнути кордони Римської імперії. Кульмінацією готського вторгнення став розгром імператорської армії в битві під Адріанополем у 378 році.

У епосі

ред.

У «Сазі про Інглінгів» згадується про «Велику Швецію» або «Холодну Швецію» на північ від Чорного моря. Найвідоміша річка цієї країни Танаїс, у пониззі якого розташована країна ванів, а на схід — Асгард[джерело?].

Примітки

ред.
  1. (рос.) Гумилев Л. Н., В АРЕАЛЕ ЭТНИЧЕСКИХ СМЕЩЕНИЙ (1 часть), ГЛАВА IV
  2. а б (рос.)Иордан, «О ПРОИСХОЖДЕНИИ И ДЕЯНИЯХ ГЕТОВ» (Комментарии), пер. Е. Ч. Скржинской, СПб., Алетейя, 1997 г. // сайт «Восточная литература»
  3. (рос.)Седов В. В., «СЛАВЯНЕ Историко-археологическое исследование [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.]», 2002 г., 618 с. — ISBN 5-94457-065-2.

Джерела

ред.
  • Пріцак Омелян, Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг).[переклад з англійської О. Буценка та Ю. Олійника]  — Т. І. — К.: Обереги, 1997. — 1080 с.
  • Пріцак Омелян, «Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія». — т. II. — К.: Обереги, 2003 — 1304 с.
  • (рос.)И. Е. Забелин, «Заметка о древности днепровского Олешья». — «Археологические известия и заметки», М., 1895, № 1, стр. 1—3.
  • (рос.)Ф. А. Браун, «Разыскания в области гото-славянских отношений». СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1899.