Останній самурай (фільм, 2003)
Останній самурай (англ. The Last Samurai) — американська історична драма Едварда Цвіка за романом Джона Логана про пригоди американського офіцера в Японії часів реставрації Мейдзі. Фільм має 4 номінації «Оскар», а також 15 нагород і 39 номінацій інших премій.
Останній самурай | |
|---|---|
| The Last Samurai | |
 | |
| Жанр | Драма Пригоди |
| Режисер | Едвард Цвік |
| Продюсер | Том Круз Том Енгельман Маршал Херсковіц Скотт Крупф Пола Вагнер Едвард Цвік |
| Сценарист | Джон Логан Едвард Цвік Маршал Херсковіц |
| У головних ролях | Ватанабе Кен Том Круз |
| Оператор | Джон Тол |
| Композитор | Ганс Ціммер |
| Кінокомпанія | Warner Bros. Pictures |
| Дистриб'ютор | InterCom і Netflix |
| Тривалість | 160 хв. |
| Мова | англійська японська французька |
| Країна |  США ЯпоніяНова Зеландія |
| Рік | 2003 |
| Кошторис | 140 млн. $ |
| Касові збори | 456 758 981 $ |
| IMDb | ID 0325710 |
| lastsamurai.com | |
 Останній самурай у Вікісховищі | |
У ролях
ред.| Актор | Роль |
|---|---|
| Том Круз | капітан Натан Елґрен |
| Ватанабе Кен | лорд Моріцгу Кацумото |
| Коюкі Като | Така |
| Шин Коямада | Нобутада Кацумото |
| Тоні Голдвін | полковник Беглі |
| Накамура Шичіносуке II | імператор Мейдзі |
| Санада Хіроюкі | полковник Удзіо |
| Біллі Конноллі | сержант Зебулон Гент |
| Скотт Вілсон | Свонбек |
| Тімоті Сполл | журналіст Саймон Грехем |
Короткі відомості
ред.Фільм був розроблений сценаристом та режисером Вінсентом Вардом. Вард став виконавчим продюсером цього фільму — працюючи над його створенням майже чотири роки і після запрошення декількох режисерів (Коппола, Вейр), Едвард Цвік зацікавився ним. Створення фільму взяв на себе Цвік і знімав його в рідній країні Варда — Новій Зеландії.
Зірка багатьох фільмів, Том Круз, (він є також співпродюсером цього фільму), грає роль американського солдата Натана Олгрена, особисті та емоційні конфлікти якого призвели до контакту із самураями у період Реставрації Мейдзі в Японії 1876—1877 років. У фільмі також головні ролі грають актори Ватанабе Кен, Тімоті Спол, Біллі Конноллі та Тоні Голдвін.
Сценарій фільму заснований на реальних подіях — Південно-західній війні 1877 року під проводом Сайґо Такаморі, а також історії життя Жюля Брюне, капітана французької армії, котрий воював пліч-о-пліч з Еномото Такеакі на початку громадянської війни в Японії 1868—1869 років. Історична роль вестернізації Японії, яку проводили Велика Британія, Нідерланди та Франція, у фільмі дещо перекладена на плечі Сполучених Штатів. Ці деталі, персонажі у фільмі та реальна історія спрощені задля покращення сюжету; фільм не має на меті дублювати історію.
Останній самурай отримав гарні відгуки, а також загальні касові збори в $456 мільйонів. Окрім цього, він був представлений у сімох номінаціях, включаючи «Оскар», Золоті глобуси та National Board of Review.
Історичний фон подій
ред.
24 вересня 1877 відбувся останній бій (Битва близ Широями) зведених сил повстанців проти об'єднаних імператорських сухопутних сил і підрозділів морської піхоти (всього 30.000 осіб), підтриманих кораблями імператорського флоту. При співвідношенні сил 60: 1 не на користь повсталих з 400 воїнів, яких Сайго Такаморі повів у бій проти імператорських військ, в живих залишилося близько 40 самураїв та тяжкопоранений Сайго, який зумів здійснити ритуальний обряд «сеппуку». Останні живі самураї кинулися в атаку на урядові війська, проте всі були знищені вогнем кулеметів Гатлінга. Смерть Сайго була оповита численними легендами, деякі з них його смерть піддавали сумніву, навіть передрікали його швидке повернення. Імператор Мейдзі, прагнучи не порушувати природну прихильність населення країни до видного борця за традиційні цінності та національні традиції Японії, а також бажаючи об'єднати націю, 22 лютого 1889 визнав мужність Сайго Такаморі та посмертно його помилував. В Кагосімі, рідному місті Сайго, в пам'ять про останнього безстрашного самурая була встановлена статуя (нині територія центрального міського парку), а сам він і його полеглі в битві воїни були поховані на міському кладовищі Нансі (яп. 南 洲 墓地)[1].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Harald Pöcher. Kriege und Schlachten in Japan, die Geschichte schriebe. Von den Anfängen bis 1853. Reihe: Militärgeschichte. — Berlin : Lit Verlag, 2011. — P. 54. — ISBN 978-3-643-50082-3. (нім.) (Перевірено 7 липня 2012)
Посилання
ред.
- Останній самурай на сайті IMDb (англ.)
- Офіційний сайт фільму (англ.)
- Рецензія фільму (рос.)