Нирки

Ни́рка (лат. ren, род. відм. renis; грец. νεφρός) — життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини, що розташований в заочеревинному просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровоутворення, кальцієвому обміні тощо.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Нирки (значення).

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Нирка.

Еволюція та онтогенез нирки

У зародків (личинок) хребетних спочатку утворюється головна нирка, або пронефрос. Риси будови такої нирки у дорослих особин зберігаються лише у міног. У зародків первинноназемних тварин (амніотів) спочатку закладається протонефрос, потім закладаються тулубові нирки (мезонефрос) та виникає вольфів і мюллерів канали. Однак у другій половині зародкового розвитку у тазовій області утворюються канальці вторинної, або тазової нирки (метанефрос). Мезонефрос функціює протягом усього життя у круглоротих, риб та земноводних^[1].

Будова та функціювання нирок

Нирки складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200 мл крові, яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється, кров'яного тиску. У нормі за добу виділяється 1,5 л сечі.

Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до паренхіматозних органів.

Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від кожного ниркового тільця.
Нефрон включає:

капсулу Шумлянського-Боумена
проксимальний звивистий і прямий канальці
тонкий каналець
дистальний прямий і звивистий канальці

Ниркове тільце — це судинний клубочок разом з капсулою Шумлянського-Боумена. Залежно від локалізації і особливостей будови нефрони бувають кіркові й юкстамедулярні. Кіркові своєю чергою поділяються на короткі — 1 %, які цілком занурені в кіркову речовину і проміжні — 80 %, це петлі, які спускаються у зовнішню зону мозкової речовини. Юкстамедулярні нефрони становлять 20 %, вони дуже довгі і глибоко сягають мозкової речовини.

Ендокринний комплекс нирки містить такі види клітин:

юкстагломерулярні клітини — розташовані під ендотелієм і стінці приносної і виносної артеріол, овальної форми, у цитоплазмі є гранули реніну — що виділяються у кров, ренін сприяє підвищенню кров'яного тиску.
клітини щільної плями — лежать біля ниркового тільця, між приносною і виносною артеріолами, не мають базальних складок, особливістю базальної мембрани є те, що вона утворює розчеплення між якими лежать відростки юкставаскулярних клітин, це сприяє контакту між цими клітинами, що необхідно для регуляції синтезу реніну і запобіганню вилущуванню клітин щільної плями. Ці клітини реагують на зміну концентрації натрію в сечі.
юкставаскулярні клітини — розташовані в ділянці судинного полюса ниркового тільця, вважають, що вони продукують ренін, а також еритропоетин.
інтерстиційні клітини — мезенхімального походження, розташовані у стромі мозкових пірамід. Продукують простагландини, які знижують кров'яний тиск.

Фізіологія ниркової системи

Захворювання

Захворювання нирок поділяють на запальні (виникають після застуди, стрептококових уражень ротоглотки, внаслідок безпосереднього попадання збудників у сечовивідні шляхи — інфекція сечових шляхів) та незапальні — внаслідок артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, порушень обміну речовин, аномалії розвитку (наприклад, підковоподібна нирка).

Запальні захворювання

Запальні захворювання нирок (гломерулонефрит, пієлонефрит) виникають через кілька тижнів після застуди, стрептококового фарингіту, переохолодження тощо; можуть супроводжуватись такими скаргами — біль у попереку, підвищення температури, порушення сечовиділення, загальна слабкість. Можуть з'явитися набряки, підвищення артеріального тиску. Якщо з'являються такі скарги необхідно здати клінічний аналіз сечі, звернутися до дільничного терапевта. Ураження нирок запального характеру також відбуваються в перебігу деяких інфекційних хвороб — геморагічній гарячці з нирковим синдромом, лептоспірозі, хворобі, яку спричинює вірус Ебола тощо.

Незапальні захворювання

Незапальні захворювання нирок — нефропатії, тривали час можуть перебігати безсимптомно, але якщо не вживати заходів, прогресує порушення функції нирок. Тому хворим на артеріальну гіпертонію, цукровий діабет потрібно час від часу здавати клінічний аналіз сечі. При виявленні патологічних змін в аналізі необхідно проконсультуватись у нефролога. Ураження нирок з ішемією їхньої паренхіми внаслідок спазму судин нирок відбувається при шоках, колапсі.

У жінок під час вагітності може порушуватись робота нирок внаслідок гестозу: виникати запальні процеси, підвищення артеріального тиску, набряки, виділення білка з сечею. Внаслідок падіння внутрішньочеревного тиску після пологів може розвиватись надмірна рухомість нирки — так звана, блукаюча нирка. Тому після пологів необхідно пройти обстеження у дільничного терапевта або нефролога.

Див. також

Примітки

↑ Наумов Н. П., Карташев Н. Н. Зоология позвоночных. — М. : Высш. школа, 1979. — Т. 1. — 333 с.

Джерела

Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини (в 3-х кн.). — Вінниця: Нова Книга, 2006—2009. — 368 456 376 с. (С.?)
Мицкан Б., Попель С., Федонюк Я. Функціональна анатомія. — К. : Навчальна книга — Богдан, 2007. — 552 с. — ISBN 966-408-088-8. (С.?)
Внутрішня медицина: у 3-х т.: підручник /А. С. Свінціцький [та ін.] ; за ред. К. М. Амосова. — Київ: Медицина, Т. 2. — 2009. — 1087 с. ISBN 978-966-10-0075-8 (С.?)

Додаткова література

Наточин Юрий Викторович. Основы физиологии почки. — Ленинград : «Медицина». Ленинградское отделение, 1982. — 208 с. — 7 000 прим. (рос.)
Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.

Посилання

Нирки [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.]

[1] Наумов Н. П., Карташев Н. Н. Зоология позвоночных. — М. : Высш. школа, 1979. — Т. 1. — 333 с.

[1]