Кобринська Наталія Іванівна

Ната́лія Іва́нівна Кобри́нська (до шлюбу Озаркевич; 8 червня 1855, село Белелуя, Снятинського повіту — 22 січня 1920, Болехів) — українська письменниця, засновниця організованого фемінізму в Україні. Створила першу феміністичну організацію («Товариство руських жінок», 1884), видала перший альманах на теми рівності («Перший вінок», 1887). Особливо обстоювала жіночу освіту та періодику.

Наталія Кобринська
Наталія Кобринська, 1880-ті
Ім'я при народженні	Наталія Озаркевич
Народилася	8 червня 1855(1855-06-08) або 8 червня 1851(1851-06-08) Белелуя, Снятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Померла	22 січня 1920(1920-01-22) Болехів, Українська Народна Республіка, окупована Польщею ·тиф
Країна	ЗУНР→ УНР Австрійська імперія→ Австро-Угорщина
Національність	українка
Діяльність	письменниця, активістка за права жінок, редакторка, феміністка
Галузь	письменник
Відома завдяки	українська письменниця, організаторка жіночого руху
Знання мов	чеська
Рід	Озаркевичі
Батько	отець Іван Озаркевич
Мати	Теофілія Данилівна Окуневська
У шлюбі з	Теофіль Кобринський
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Учасники з'їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 року: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.

Народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя, Королівство Галичини та Лодомерії, Австрійська імперія у родині греко-католицького священника з поважними національно-культурними традиціями.

Дід Кобринської — Іван Озаркевич (1795–1854) — відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п'єс Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Степана Писаревського та ін.

Батько письменниці отець Іван Озаркевич (1826–1903) був депутатом Галицького сейму та Австрійського парламенту (Райхсрату), громадським діячем, писав вірші. Мати — Теофілія Окуневська (представниця давнього українського роду Окуневські). Двоюрідною сестрою Наталі була лікарка, феміністка та громадська діячка Софія Окуневська, яка після смерті матері жила в родині Озаркевичів. Вплив на Кобринську мав друг Івана Франка публіцист і літературознавець Остап Терлецький.

У 1877 році переїхала спільно з чоловіком у Снятин, де отець Кобринський отримав парафію — Свято-Вознесенську церкву в Галицькому передмісті. Саме з ініціативи отця Теофіла в 1880 році дано старт будівництву кам'яної церкви Михайлового Чуда в Снятині — нової деканальної церкви ГКЦ в місті. З того часу й до смерті отця Теофіла від сухот в 1882 році вона прожила в Снятині.

Опісля смерті отця Теофіла переїздить до Відня за сприяння свого батька, який прагнув розрадити доньку опісля важкої втрати. Саме у Відні пані Наталія знайомиться з Іваном Франком та багатьма іншими членами студентського товариства «Січ» у Відні.

У травні 1886 року брала участь у вінчанні Михайла та Марії Грушевських у містечку Скала (нині селище Скала-Подільська). За життя письменниці вийшли збірки її оповідань «Дух часу» (1898), «Ядзя і Катруся» (1904), «Казки» (1904) та ін. Наприкінці XIX століття Кобринська захоплюється імпресіонізмом, але скоро відходить від нього і повертається до реалізму.

Померла 22 січня 1920 року в Болехові від епідемічного висипного тифу. Про смерть письменниці і громадської активістки майже ніде не повідомлялось. Чин похорону звершив отець Володимир Сухий. Діячку поховали на місцевому кладовищі.

У 1929 році проведено першу процедуру впорядкування могили письменниці, де попередньо стояв звичайний хрест з дерева. Це стало можливим завдяки зусиллям дружини священника Богдана Левинської та Єлизавети Антонович, які організували в Болехові філію Союзу українок. Рідні Наталії Кобринської передали філії відповідні кошти для створення надмогильного пам'ятника, доручивши цій жіночій організації реалізацію важливої справи.

У 1933 році місцеві жителі виконали заповіт письменниці щодо встановлення пам'ятника на її могилі. Спорудили великий хрест із рожевого моноліту у формі дубового хреста, на якому викарбувано її останній короткий твір: «Мене вже серце не болить». Ці слова символізували завершення життєвого болю Кобринської, який вона відчувала через складну долю українського жіноцтва. Однак польська влада того часу заборонила влаштування свята на честь письменниці та навіть богослужіння біля її могили. На думку поліції, акція могла мати антипольське забарвлення.

У 1970 році, з ініціативи болехівського краєзнавця та дослідника Романа Скворія, на могилі Кобринської вперше з 1933 року провели істотну реставрацію. Її прикрасили огорожею, виконаною у формі стилізованого намиста. Автором проєкту став архітектор Юрій Доскоч.

Першу публічну панахиду на могилі письменниці відправив місцевий декан Ярослав Лесів 8 червня 1990 року в присутності багатьох місцевих жителів і священнослужителів. З того часу вона традиційна.

Будинок, де проживала Кобринська, не зберігся, однак на його місці встановлено пам'ятний знак. У 2005 році в Болехові запрацював музей Наталії Кобринської.

• 
  Наталія Кобринська, 1900-ті
• 
  Конверт, присвячений 160-річчю Наталії Кобринської

Феміністична діяльність

Наталія Кобринська стояла біля джерел українського фемінізму.

У 1883 році з'явилось оповідання «Пані Шумінська» (пізніша назва — «Дух часу»), а через рік — повість «Задля кусника хліба». Тоді Наталія Кобринська зрозуміла, що мета її життя — реалізація феміністичних ідей через літературні твори. Іван Франко неодноразово наголошував Кобринській, що її публіцистичні твори не можуть так ефективно служити розвоєві жіночого духу, як твори художні.

1884 року в Станіславові Кобринська спільно зі снятинчанкою Олесею Бажанською зініціювала заснування першої української жіночої організації — «Товариство руських жінок».

Наталія Кобринська та Олена Пчілка в червні 1887 року підготували й видали альманах «Перший вінок» — антологію жіночої творчості, яку зібрали, упорядкували та видали жінки. «Перший вінок» заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували й видавали членкині подібних гуртів. При створенні альманаху до праці були залучені найкращі творчі жіночі сили як Наддніпрянської України, так і Галичини: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олеся Бажанська та інші. Видання «Першого вінка» здійснено завдяки приватним пожертвам та фінансовій підтримці Олени Пчілки. Іван Франко називав альманах «Перший вінок» одним з «найкращих і найбагатших змістом наших видань того десятиліття».

На сторінках альманаху Кобринська опублікувала програмні для фемінізму статті: «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль Товариства руських жінок в Станіславові».

Наталія Кобринська вела активну громадську діяльність, організовувала збір підписів за право жінок навчатися в університетах та гімназіях. До Галицького сейму внесли низку вимог і пропозицій щодо захисту прав селян.

У 1893—1896 роках Наталія Кобринська займається видавничою справою. Її видавництво «Жіноча справа» випускає у світ три книги альманаху «Наша доля». Цей незвичайний для того часу факт високо оцінили Леся Українка й Іван Франко. Для налагодження ефективнішого книгодрукування Наталія Кобринська виїхала на проживання до Львова, шукаючи кращих умов і для популяризації феміністичних ідей.

Творчість

Наталя Кобринська опублікувала своє оповідання «Пані Шумінська» (пізніше — «Дух часу») на сторінках «Першого вінка» — альманаху феміністичного спрямування, першого жіночого видання, заснованого Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою. У ньому Наталя Кобринська показує читачеві конфлікт матері і дочки, коли дочки вирішують кидати обжитий хатній простір, яким задовольнялися їхні матері. Для пані Шумінської клопоти про хатній затишок були змістом усього життя: «Був то її дім, її цілий світ. Не бачилм вона більше простору, лиш що з-за єго вікон… В нім замикалося ціле її житє, вона нічого не бажала над те, що входило в єго об'єм». Вона у 16 років одружилася з богословом, якого до того бачила всього раз. Подружнє життя було терпінням і самовпокоренням. І бунт проти традиційної жіночої долі, на який зважуються її доньки, видається матері кінцем світу. Хатній космос перетворюється на жахливий хаос: «Бачила якусь тайну рук, що переносила посуду з комори до покою, а з покою до комори, усе з поду зсувалося до півниці, ліжка і столи рушалися, крісла укладалися в одну піраміду, образи виступали з своїх рам, а навіть пружини старого годинника тріскали й відлітали, колісця і дрібні огнива ланцюжка розкочувались на ріжні сторони». Таким чином, між донькою і матір'ю виникає провалля: вони мають різні цінності, і це переростає у величезні розбіжності і скандали. Адже донька порушує «беріг її тихої пристані». Зречення старих цінностей відбувається і на рівні онучки-бабусі. Дівчина домагається освіти і можливості самій заробляти на життя. Таке зречення старосвітської жіночності пані Шумінській видається гріховним і безглуздим. Хоч сама пані Шумінська роздумує над тим, як було б добре її донькам, якби вони перетворилися на хлопців: «Хлопець щасливіший від дівчини».

У оповіданні «Дух часу» («Пані Шумінська») читач може побачити і гру протилежностей публічного і приватного як простору чоловіків і жінок відповідно. Сама назва твору засвідчує увагу авторки до тих процесів нового часу, що ламають сферу побуту. Матриця вічного і незмінного світу, де навіть смерть здоланна (донька замінюється онцчкою), поволі руйнується. Тут індивідуальний досвід протиставляється ритуальній передзаданості життя. До персонажей своїх творів, які стають «жертвами» змін і перетворень, Наталя Кобринська все ж ставиться із симпатією та повагою, як до протагоністки її новели «Янова». Зміни тут так само відбуваються у серцевині родинно-приватного: єдиний син Юстини переїздить із Пістині до Станіславова, куди можна дістатися тільки потягом, а потяг Юстину дуже лякає, точніше навіть не сам механізм, а ось ця сфера соціальних взаємодій, яка не є зрозумілою жінці. І саме ось цей публічний простір показується читачу, як простір, яким повністю володіє чоловік (касир привласнює гроші Юстини, змушує двічі платити, контролер не дає квиток тощо). Окрім цього, питання публічного і приватного простору, разом із інтимним і політичним, виникає і в оповіданні «Студія».

Наталю Кобринську захоплюють соціалістичні та феміністичні ідеї, проте не менше її хвилює національне питання: національна культура, національна самосвідомість і — в перспективі — національна держава. Як писала сама Кобринська в «Автобіографії», «…стала пізнавати, що лиш на національних підставах може піднестися маса до загальної культури і цивілізації». Важливо, що першою «недівочою» свободою вона називає свободу читання. Наталя Кобринська окрім художніх творів також випускає програмні статті про жіночий рух і літературно-критичні огляди. Як зазначає Соломія Павличко, у літературній творчості для Наталі Кобринської важило не так об'єктивне зображення жіночої долі, як ідеологічна настанова й ракурс зображення — «в погляді не збоку, як правило, очима чоловіка або з перспективи чоловічих цінностей, а з погляду інтелігентної, освіченої жінки з середнього класу, котра усвідомила всю залежність і несправедливість власного становища». Найбільше Кобринську цікавить боротьба за політичні права й економічне унезалежнення жінки, що його вона вважає головною умовою жіночої емансипації. Такі ідеї зчитуються і в її оповіданнях, наприклад, вона описує методи виховання дітей жінками без залучення чоловіків — заснування спільних кухонь і «охоронок». Можемо побачити в повісті «Задля кусника хліба» зосередження на соціальному складникові. «Вихідним моментом для авторки, а заразом і провідною гадкою було представити тяжку кривду дівчини, котру матеріальна нужда позбавляє найбільшого щастя — любити й бути любленою, та змушує виходити заміж за нелюба „задля кусника хліба“. Але авторка дала більше — вона змалювала пониження, в якім взагалі поневіряються найліпші почуття зарівно у жінок, як і у чоловіків під впливом нужди, економічної залежності», — пише Грушевський.

Окрім цього, Наталя Кобринська має такі твори, як «Чудовище», «Жидівська дитина», «Виборець», «Ядзя і Катруся», «Полишений», «Хмарниця», «Судильниця»; оповідання з головним персонажем дитиною («Зрадник», «Старий годинник», «Перша вчителька») та інші.

Вшанування пам'яті

31 січня 2020 року в місті Івано-Франківськ відкрили меморіальну таблицю, присвячену Наталії Кобринській.

У м. Болехів встановлено пам'ятник Наталії Кобринській.

У містах України є вулиця Наталії Кобринської.

На честь подружжя Кобринських є вулиця у Снятині, де розташована Вознесенська церква — саме там правив чоловік пані Наталії Теофіл (похований на Снятинському міському цвинтарі). На будинку санепідемстанції на вулиці Кобринських встановлено меморіальну дошку на честь цих двох видатних снятинчан.

Експертна робоча група з перейменувань у липні 2022 року рекомендувала Київській міській раді перейменувати Муромську вулицю в Деснянському районі Києва на вулицю Наталії Кобринської, однак цей проєкт не реалізовано.

У грудні 2024 року вулицю Крилова в Дарницькому районі Києва перейменовано на честь Наталії Кобринської.

На честь неї названо пластовий курінь імені Наталі Кобринської (станиця Київ).

Аудіозаписи творів

Наталія Кобринська. Прозова мініатюра «Відцвітає»

Бібліографія

• Вибрані твори / Н. І. Кобринська. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958. — 417 с.
• Вибрані твори / Н. І. Кобринська. — К.: Дніпро, 1980. — 446 с.
• Вибрані оповідання / Н. І. Кобринська. — Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1954. — 214 с.
• Оповідання / Наталя Кобринська; ред. й передм. А. Березинського. — Харків : Рух, 1929. — 425 с.
• Дух часу: Оповідання, повість / Н. І. Кобринська. — Львів : Каменяр, 1990. — 352 с. — ISBN 5-7745-0268-6.

Див. також

• Перший вінок
• Музей Наталії Кобринської
• Свято-Вознесенська церква (Снятин)
• Олена Пчілка

Джерела та література

• Наталія Кобринська. Громадська Думка, 25 січня 1920. Ч. 21. С. 1.
• Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. Детройт, 1984. С. 208—209.
• Т. І. Гундорова. Кобринська Наталія Іванівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — С. 422. — ISBN 978-966-02-6814-2.
• Сергій Бухало. Піонерка українського фемінізму // День. — 2005. — № 103.
• Сергій Гупало. Феміністка // Дзеркало тижня. — 2008. — № 9.
• Кізченко В. І. Кобринська Наталія Іванівна [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 373. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Книш Ірена Смолоскип у темряві. Наталія Кобринська й український жіночий рух / передмова Олени Кисілевської. — Вінніпеґ: Новий Шлях, 1957. — 302 с.
• Оксана Мельник (23 вересня 2016). Старість і старіння у практиці письма Наталії Кобринської. uamoderna.com. Україна Модерна. Архів оригіналу за 24 жовтня 2016. Процитовано 10 листопада 2024.
• Денисюк І. Поборниця прогресу / І. Денисюк; К. Кріль // Кобринська Н. І. Вибр. твори / Н. І. Кобринська. — К., 1980. — С. 5—20.
• Жовтуля І. Від літератури до фемінізму / І. Жовтуля // Сучасність. — 2002. — № 11. — С. 84—89.
• Качкан В. А. Верховинна естетика: Штрихи до портр. Наталії Кобринської // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. / За ред. А. З. Москаленка / В. А. Качкан. — К., 1994. — С. 143—151.
• Погребенник Ф. Три фотопортрети Наталії Кобринської // Сл. І час. — 1995. — № 5/6. — С. 31—32.
• Кобринська Наталія Іванівна: (8.У1.1855-22.1.1920) // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.). — К., 1990. — Т. 2. — С. 505—506.
• Кобринська Наталія Іванівна (8.06.1855-22.01.1920) // Українська Журналістика в іменах // За ред. М. М. Романюка; Передм. В. Качкана. — Л., 1994. — Вип. 1. — С. 95—97.
• Швець Алла. Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах / Алла Швець; Інститут Івана Франка НАН України; Лекторій СУА з жіночих студій УКУ; ВГО «Союз Українок». — Львів, 2018. — 752 с. — («Літературознавчі студії»; вип. 23) — ISBN 978-966-02-8522-4.
• Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ : Смолоскип, 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-27-6.

Посилання

Зовнішні відеофайли
	Наталя Кобринська: мама українського фемінізму (29 червня 2022 р.)
	Про Наталію Кобринську у програмі «Велич особистости» (2 січня 2017 р.)

• Кобринська Наталя // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 663. — 1000 екз.
• Кобринська Наталія. kafedra.blog.net.ua. Кафедра української мови та літератури Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Архів оригіналу за 16 березня 2011. Процитовано 10 листопада 2024.