Максим Залізняк

керівник гайдамацького повстання (1768–1769 років), відомого під назвою Коліївщина

Макси́м Ієвлевич Залізня́к (стар.-укр. Максимъ Иєвлєвичь Залѣзнѧкъ; близько 1740 — після 1769) — керівник гайдамацького повстання (17681769 років), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.

Максим Залізняк
пол. Maksym Żeleźniak
Полковник Коліївщини
травень 1768 — 1 липня 1768
ПопередникЙосип Шелест
НаступникМикита Швачка

Народивсябл. 1740
с. Івківці, Чигиринське староство, Київське воєводство, Річ Посполита
Померпісля 1769
Нерчинськ, Російська імперія
Відомий якполітик
КраїнаРосійська імперія[1]
Національністьукраїнець
Релігіяправославний
Пам'ятник Максиму Залізняку у Медведівці
Дуб Залізняка

Біографія

ред.

Народився в селі Івківці на Черкащині близько 1740 року[2][3].

Жив у найближчих селах: Мельниках, Медведівці, Олексіївці Бобринецького району Кіровоградської області, Піківці Уманського району.

Після смерті батька Максим жив близько року у своєї старшої сестри, котра була одружена з мешканцем містечка Медведівки. У 13 років Залізняк пішов на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. З 1762 року працював на рибних промислах на Дніпрі. Наймитував в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині.

Боротьба

ред.

На початку 1768 року перейшов до Мотронинського монастиря, поблизу Чигирина. В 20-х числах березня до Залізняка прибув козацький отаман Йосип Шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти Речі Посполитої. Незабаром Шелеста було вбито, а лист зник. До кінця квітня Залізняк зібрав в Холодному Яру, поблизу Мотрониного монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік.

Повстанці проголосили Залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького. Основною причиною повстання було жорстке релігійне та соціально-економічне гноблення українського селянства Річчю Посполитою та Російською імперією, що особливо посилилося в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців-русинів з боку шляхетської барської конфедерації тощо. Як і Барабаш за часів повстання проти Виговського, Залізняк скористався нагодою залучити до свого руху більше населення, поширюючи серед українців чутки про так звану «золоту грамоту», якою імператриця нібито давала право гайдамакам винищувати поляків та євреїв. У своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець Мельхіседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря, в якому Залізняк був послушником.

У другій половині травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив із Холодного Яру. Протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, вже контролювали Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом Залізняка, виданим на початку червня 1768 року.

20—21 червня (за новим стилем) повсталі оточили Умань і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік гайдамаків Івана Ґонти, сотника надвірної міліції Потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. В Умані гайдамаками було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.

Повстанська Рада проголосила Максима Залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. Чисельність гайдамацьких військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на Київщину, Брацлавщину, Волинь, Полісся, Галичину. На початку липня діяло близько 30 гайдамацьких загонів. На землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.

Арешт. Заслання

ред.

На той час барська конфедерація вже була розгромлена, і розмах повстання почав турбувати російський уряд, якому гайдамаки, як військова сила, вже стали непотрібні. Російські війська надали допомогу армії Речі Посполитої у придушенні повстання. Для арешту Залізняка та Івана Гонти М. Кречетніковим до Умані був засланий полковник Гур'єв з військом. 27 червня росіяни оточили табір гайдамаків, в якому перебувало на той час близько тисячі вояків. Останні, вважаючи російську імператорську армію своїм союзником, не чинили опору при арешті. Більшість гайдамаків разом із Іваном Гонтою, як піддані Речі Посполитої, були передані полякам та страчені. 8 липня 1768 року Залізняка разом з 73 гайдамаками, що вважалися підданими російської імператриці, було ув'язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх було засуджено на побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічне заслання до шахт Нерчинська. 1 листопада 1768 року дорогою до Білгороду, в слободі Котельві (де на його честь встановлено пам'ятний знак) Залізняк разом з близько півсотнею ув'язнених роззброїли конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на каторгу, де, ймовірно, і помер видатний ватажок.

Вшанування пам'яті

ред.
 
Вулиця Максима Залізняка в с. Медведівка Черкаської області

У мистецтві

ред.

Максим Залізняк є одним з головних героїв творів :

Йому присвячено пісню на музику М. Лисенка «Ой літа орел» та дума «Про козака Максима Залізняка».

Цікаві факти

ред.

За народним переказом, підтвердженим місцевими старожилами та зафіксованим у «Словнику географічному Королівства Польського», Максим Залізняк народився не в селі Івківці, а в селі Залізнячка Звенигородського району на Черкащині. Поблизу зазначеного села нібито знаходилась і могила гайдамацького ватажка, однак дана версія потребує подальших наукових досліджень та підтвердження[6].

Примітки

ред.
  1. Мякотин В. А. Железняк, Максим // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIа. — С. 838.
  2. Лавріненко Назар. Щодо батьківщини Максима Залізняка // Коліївщина: право на повстання / збірник наукових і науково-популярних статей, присвячений 250-літтю національно-визвольного повстання 1768—1770 років. — К., 2020. — С. 186—198.
  3. Див. рапорт отамана Тимошівського куреня Василя Коржа від 2 липня 1768 р.
  4. Свобода 1959, No.72 - Свобода | газета української громади в Ньою-Джерсі (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.
  5. Збірник 5-ї конференції (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 березня 2022. Процитовано 25 листопада 2014.
  6. У лісі на Черкащині знайшли таємниче поховання 1812 року. 04.05.2023, 12:04

Джерела та література

ред.