Лигачова-Чернолуцька Наталія Львівна
шеф-редактор інтернет-видання (з 2001) та журналу «Телекритика» (2004–2010). Голова правління громадської організації «Телекритика» (з 2004), дирек
Ната́лія Льві́вна Лигачо́ва-Чернолу́цька (нар. 5 січня 1962, Владивосток, Російська РФСР, СРСР) — шеф-редакторка інтернет-видання «Детектор медіа» (з 2015 року).[1] Член правління МФ «Відродження» (з 2015 року). Голова правління ГО «Детектор медіа» (з січня 2004 року; у 2004—2016 роках організація мала назву ГО «Телекритика»; 27 квітня 2016 року ГО «Телекритика» змінила назву на «Детектор медіа»[2]).
| Лигачова-Чернолуцька Наталія Львівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 5 січня 1962 (62 роки) Владивосток, РРФСР, СРСР |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | журналістка, громадська діячка |
| Alma mater | Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1984) |
| Знання мов | українська |
| Заклад | Детектор медіа |
| Роки активності | 1984 — тепер. час |
| Нагороди |   |
| Звання |  |
| |
У минулому шеф-редакторка інтернет-видання «Телекритика»[3] (2001—2015), директор ТОВ «Телекритика» (2006—2015).
Життєпис
ред.Народилася 5 січня 1962 року в місті Владивосток у Росії.
1965 року разом із родиною переїхала до міста Нікополь Дніпропетровської області, де проживала рідня мами, Алли Лігачової (1928—2010).
Кар'єру журналістки розпочала в 1984 році в Держкомтелерадіо УРСР. [4]
Родина
ред.- Чоловік — Дмитро Чернолуцький, 1957 р.н., співробітник факультету радіофізики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
- Донька — Катерина Чернолуцька, 1991 р.н., випускниця Українського гуманітарного ліцею КНУ, бакалавр Кінгстонського університету, Лондон (2012 рік).
Освіта
ред.Київський державний університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістки (1979-1984).
Кар'єра
ред.- 1984—1992 — редакторка відділу соціологічних досліджень, редакторка головної редакції кінопрограм, співавторка програм «Все про кіно», «Кіно без гри», Держтелерадіо УРСР, Державна телерадіомовна компанія України.
- 1992—1995 — оглядачка, заступниця редактора відділу культури, газета «Киевские Ведомости».
- 1995 — позаштатна кореспондентка газети «Дзеркало тижня».
- 1996 — редакторка відділу світської хроніки, журнал «Натали».
- 1996 — оглядачка відділу культури, газета «День».
- 1997—2000 — редакторка відділу ЗМІ та громадської думки, газета «День».
- 2000—2001 — заступниця головного редактора, газета «День».[4]
- 2001—2015 — шеф-редакторка інтернет-видання про українські медіа «Телекритика». Сайт початково створено за фінансового сприяння Посольства США в Україні та міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна», згодом протягом перших кількох років, сайт фінансово підтримували Фонд «Національний інститут демократії» (США), Фонд «Відродження» та інші західні грантодавці. З 2011 року входить до групи компаній «1 1» (до того — до медіа-холдингу «Главред-медіа»).[5]
- 2006 — донині — засновниця і голова правління ГО «Детектор медіа» (у 2006—2015 мало назву ГО «Телекритика»).
- 2015 — донині — шеф-редакторка інтернет-видання про українські медіа «Детектор медіа».[4]
Членство в урядових та громадських установах
ред.- Член Національної спілки журналістів України.
- Член Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів (з 2011 року).
- Член Громадської ради при Держкомтелерадіо України.
- Член Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президенті України (2005—2009);
- Член Громадської ради при Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення (2005—2007),
- Член Громадської ради при Комітеті з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України (2003—2008).
- Член Київської незалежної медіа-профспілки та Незалежної медіа-профспілки України.
- Голова Незалежної медійної ради (з 2016 року)[6].
Нагороди та визнання
ред.- Заслужений журналіст України (з червня 2007 року).
- Internews Netvork «Лідерство в ЗМІ» (США, 2008 рік)
- Премія імені Герда Буцеріуса «Вільна преса Східної Європи[ru]» (2011 рік)
- Учасник рейтингу «100 найвпливовіших жінок України» (журнал «Фокус», 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012 роки).
- Нагрудний знак Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення «За розбудову телерадіоінформаційного простору України» (? рік).
- премії Національної спілки журналістів України ім. І. Лубченка (2013).
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).[7]
Книги
ред.Наталія Лигачова є співавторкою, редакторкою та упорядницею книжок:
- «Журналістська осінь-2002. Дискусія про тиск та політичну цензуру в українських медіа» (2003).
- «Телебачення спецоперацій. Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних програмах українського телебачення: моніторинг, методи визначення та засоби протидії» (2003).
- «Інформаційні війни. Моніторинг теленовин та медіатехнологій під час президентської кампанії-2004 в Україні» (2005).
- «Журналістська революція-2004. Події, люди, дискусії» (2005).
- «Джинсова» свобода. Роль медіа у парламентській виборчій кампанії-2006" (2006).
Примітки
ред.- ↑ Редакція порталу Detector Media - Детектор медіа
- ↑ ГО "Детектор медіа" - Детектор медіа
- ↑ Починаючи з 2001 року, існувало інтернет-видання Телекритика; у 2004—2010 роках також виходив друкований журнал «Телекритика»
- ↑ а б в Наталія Лигачова: «Ми пишемо, щоб змінити». Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 18 травня 2020.
- ↑ Лигачова розповіла, через що йде з “Телекритики” - ІМІ, 13.10.2015
- ↑ Члени – Незалежна медійна рада. mediarada.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 15 серпня 2018.
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
Інтернет-представництва
ред.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Лигачова-Чернолуцька Наталія Львівна
- Колонка на «Телекритиці» (мертве посилання, остання архівна версія від 7 липня 2015 року)
Natalya Ligacheva у соцмережі «Facebook» (рос.)