Вікіпедія

Кілія

місто в Ізмаїльському районі Одеської області. Адміністративний центр Кілійської міської громади

Кілія́ — місто в Ізмаїльському районі Одеської області України, що лежить на березі Кілійського гирла Дунаю, адміністративний центр Кілійської міської громади. Кількість населення на 2005 рік — близько 21800 осіб. Відстань до обласного центру становить 209 км і проходить автошляхом Н33 та Т 1610. Відстань до районного центру становить 46 км і проходить автошляхом Т 1607.

Кілія
Герб Кілії
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Ізмаїльський район Ізмаїльський район
Тер. громада Кілійська міська громада
Код КАТОТТГ UA51080050010036449
Засноване 862 до н.е. (2886 років) [1]
Перша згадка XIV сторіччя
Статус міста з до н.е. 862 року
Населення ▼ 18 745 (на 01.01.2022)
Площа 22,345[2] км²
Густота населення 1029 осіб/км²
Поштові індекси 68300—68303
Телефонний код 380-4843
Координати 45°26′27″ пн. ш. 29°15′54″ сх. д. / 45.440806° пн. ш. 29.265056° сх. д. / 45.440806; 29.265056
Висота над рівнем моря 4 м
Водойма р. Дунай (Кілійське гирло)
Назва мешканців кілі́єць
кілі́йка
кілі́йці
Відстань
Найближча залізнична станція Дзинілор
До станції 29 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 226 км
 - автошляхами 209 км
До Києва
 - автошляхами 670 км
Міська влада
Адреса 68300, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Миру, 57
Вебсторінка Кілійська міськрада
Міський голова Чернявський Вячеслав Вікторович

Кілія у Вікісховищі

Карта
Кілія. Карта розташування: Україна
Кілія
Кілія
Кілія. Карта розташування: Одеська область
Кілія
Кілія
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кілія (значення).

У місті розташовані суднобудівельно-судоремонтний завод, м'ясо-молочний комбінат, та річковий порт, що є важливим перевалочним пунктом на маршруті Чорне море — Дунай. Діє пункт контролю на кордоні з Румунією Кілія — Кілія Веке.

Назва

ред.

За однією з версій, в античність місто носило назву Ахіллей (грец. Αχιλλέα), яку згідно з легендою, дав поселенню Александр Македонський на честь епічного героя давньогрецької міфології Ахіллеса, похованого неподалік на острові Левка (грец. Λευκή). З часом звучання давнього іменування тутешнього поселення під впливом тюрських мов трансформулося в назву — Кілія. На підтвердження цієї версії є згадка також у євангелії, яке зберігалося з 1647 р. в Миколаївській церкві. За іншою версією вважається, що назва виникла у середньовіччі після входження поселення до складу Османської імперії та походить від слова Кіллі (осман. Killi), яке вживається для означення «глинистих» берегів дельти Дунаю[3].

На мапах північного Причорномор'я, складених у 1320 році венеційським географом Маріо Санудо[en] одне з гирл Дунаю та місто, яке було розташоване у цьому гирлі іменовані як Лікостома (грец. Λύκος στόμα), що означає буквально «Вовча паща». У своїх історичних працях Кантемир (1673—1723) також вказував назву Ликостом(он). Станіслав Сарницький (1532—1597) стверджував, що місто-фортеця Томі була там, де в його час знаходилася Кілія. У XIX столітті, до здобуття Князівством Румунія незалежності у 1878 році, молдовани називали місто Возія (рум. Vosia, в перекладі «Воля»), імовірно ототожнюючи його зі слободою, типом поселень, які масово з'являлися у той час вході колонізації Бессарабії[4].

Історія

ред.

За легендою місто засноване у IV ст. до н. е. Олександром Македонським[5]. Перші письмові згадки про місто належать до XIV сторіччя.

У 1352—1359 роках місто перебувало у складі Угорського королівства. З 1359 році на місці сучасного міста Кілія-Веке існувала Генуезьких колоній — Лікостомо. Очільником колонії був консул. На території комуни були знайдені монети — мідні фоллари, які карбувалися на території колонії[6]. На території Одеської області у місті Кілія збереглися також оборонні рови, оскільки сама Фортеця Кілія була побудована з глини. Припускається, що в ті часи Кілія-Веке та Кілія були єдиним містом. Через Лікостомо в Середземномор'я генуезькі купці експортували мед, віск, коней, сіль, хліб, хутро, зерно, рибу. Крім італійців на той час жили вірмени, греки, татари, євреї, адиги та інші народи. У 1389 році володар Волощини Мірча-чел-Бетрин завоював порт Лікостомо і весь регіон гирла Кілії[7]. У 1389–1484 роках у складі Молдовського князівства. 1484 султан Баязид взяв Кілію та Білгород. 1484—1806 — Османської імперії, 1806—1856 — Російської імперії, в 1856, після поразки Російської імперії в Кримській війні, знову відійшло до Молдовського князівства, а після Російсько-Турецької війни 1877—1878 років було повернуте до складу Російської імперії; в 1918—1940 — входило до складу Румунського королівства. В 1940 р., згідно з пактом Молотова — Ріббентропа, відійшло до СРСР і було включене до Української РСР. Входило до складу Аккерманської області (пізніше називалась Ізмаїльська область), в 1954 р. і по наш час — в складі Одеської області.

11 червня 1964 р. селища Марбія, Маяки та Фурманка[8][9] Кілійської міськради включено в смугу міста Кілії, тоді ж виключено з облікових даних с-ще Дем'янівка.[10]

Кілійська фортеця
 

Історики припускають, що фортецю заклали в XI столітті візантійці і назвали Лікостом (Вовча паща). У XIV столітті Лікостом перебудували італійці (Генуя), які контролювали в той час чорноморські торговельні потоки. Достеменно відомо, що фортецю Кілії в XV столітті значно розширили і зміцнили молдовани (Молдовське князівство), у 1484 році захопили і перебудували турки-османи. У XVI—XVII століттях фортецю не раз захоплювали Запорізькі козаки, а в 1806-му Кілію взяли російські війська на чолі з Арманом де Рішельє. Фортечні стіни охоплювали весь сучасний центр міста і ділили середньовічну Кілію на три райони (двори) — зовнішній, внутрішній, і цитадель. Цитадель перебувала на березі Дунаю і являла собою чотирикутний замок з чотирма вежами по кутах. За офіційною версією за умовами Бухарестського договору про мир, після Російсько-турецької війни 1806—1812 років, Кілійську фортецю було підірвано та майже повністю знищено росіянами. У 1825х-30х роках біля  головного входу до церкви Успіння Божої Матері (колишня мечеть) в центрі фортеці було збудовано дворівневу дзвіницю, яка існує і сьогодні. Десь у цей час графинею Толстою Олександрою Валер'янівною на місці фортеці будується лікарня, що стає знаменитою не тільки в Кілії, а й в навколишніх містах.. На місці цитаделі було збудовано основну будівлю Кілійського елеватора, а у східній частині фортеці було розбито парк, який згодом мав розширитись уздовж рову та вийти до берега Дунаю, проте цього не сталося. На заваді стали інтереси торгівлі, порту, пароплавства а згодом й оборони. Від фортеці залишилися лише два ставки на місці захисного рову. Зараз на місці фортеці розкинувся міський парк, у якому досі можна спостерігати абриси колишньої фортеці в ландшафті та знайти багато залишків стін фортеці, каміння та цегли.

Населення

ред.
Таблиця зміни чисельності населення
1897 1941 1959 1970 1979 1989 2001 2016
11 618 19 646 20 304 24 276 25 055 25 754 22 863 20 060

За переписом 2001 року, українці складали 55,41 % населення міста, росіяни — 28,41 %, молдавани — 9,67 %, болгари — 3,63 %, гагаузи — 0,91 %[11].

Мовний склад

ред.

Рідна мова населення за даними перепису 1897 року[12]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 4 555 39,21 %
Румунська та молдовська 2 495 21,48 %
Російська 2 200 18,93 %
Їдиш 2 144 18,45 %
Інші 224 1,93 %
Разом 11 618 100,00 %

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[13]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 9 052 39,56 %
Російська 12 700 55,50 %
Молдовська 671 2,93 %
Болгарська 268 1,17 %
Інше 193 0,84 %
Разом 22 884 100,00 %

Економіка

ред.

У місті розташовані судноремонтний Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод (КССРЗ), винзавод (із 2013 року випуск продукції припинено — підприємство фактично доведено до банкрутства), м'ясомолочний комбінат, річковий порт, що є основним перевалочним пунктом на маршруті, й ряд інших великих підприємств міста. Чорне море — Дунай.

Кілія — найбільший в Україні центр із вирощування рису. Рисові чеки простяглися на багато кілометрів уздовж Дунаю. Це призвело до підвищення рівня ґрунтових вод та засолення ґрунтів. З турецької мови перекладається, як «глина» тому що місто стоїть на глині.

Архітектурні пам'ятки

ред.
 
Миколаївська церква
  • Миколаївська церква (1647) — церква збудована молдовським господарем — Василем Лупу
  • Храм Покрови Богородиці
  • Мечеть Султана Баязида II (руїни)
  • Кілійська фортеця (знаходилася на березі Дунаю у торці сучасних вулиць Миру, Гагаріна та Суворова); наразі на її місці порт, елеватор та міський парк; збереглися два ставки, утворених колишнім ровом
  • Дмитровський собор (вул. Дмитрівська), XIX століття
  • Старообрядницька Покровська церква (вул. Соловйова), побудована в 1912 — 1916
  • Старовинне єврейське кладовище

Уродженці

ред.

Проживали

ред.

Некрополі

ред.

Біля міста, на османському кордоні, 1575 p. був похований козацький гетьман — Іван Свирговський.

Слова з Думи про гетьмана Свирговського

«Де ж ви з нашим гетьманом прощалися ?

В глибокої могилі,
Біля города, біля Кілії,
На турецькі лінії.»

По дорозі з Кілії до Бендер (Тягині) була в полі могила з каменем, на якому був викутий хрест, цю могилу в народних переказах звали — Свиридова могила.

Галерея

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Про визначення року заснування та дати відзначення Дня міста Кілія.[недоступне посилання]
  2. ↑ Кілія – антична перлина України. Презентація Кілійської міської ради. Архів оригіналу за 18 травня 2021.
  3. ↑ Інститут історії України
  4. ↑ Стамати К., О Бессарабии и ее древних крепостях
  5. ↑ [«ОЧЕРК ИСТОРИИ КИЛИИ»(рос.). Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018. «ОЧЕРК ИСТОРИИ КИЛИИ»(рос.)]
  6. ↑ Iliescu O. Génois et tatars en Dobroudja au XIVe siècle: l'apport de la numismatique. Ètudes Byzantines et post-Byzantines III, Bucureşti, 1997, pp. 161—178.(рум.)
  7. ↑ Генуэзские колонии в Одесской области(рос.). Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
  8. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 212.
  9. ↑ Карта РККА L-35 (Б и Г), 1941(рос.)
  10. ↑ Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1964 — № 30 — с. 466, 471.
  11. ↑ Національний склад міст | Datatowel.in.ua. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  12. ↑ (рос.) Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 червня 2021.
  13. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела та література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кілія&oldid=44040554