Тадеуш Бур-Коморовський

Тадеуш Коморовський
Тадеуш Коморовський
Tadeusz Komorowski
Прізвисько	Бур
Народження	1 червня 1895; село Хоробрів, Галичина і Лодомерія, Австро-Угорщина
Смерть	24 серпня 1966 (71 рік); Лондон, Велика Британія; інфаркт міокарда
Поховання	Військові Повонзки
Національність	поляк
Країна	Австро-Угорщина, Польща
Приналежність	Австро-Угорщина (до 1918); Польща
Рід військ	кавалерія
Освіта	Національний університет «Львівська політехніка» і Терезіанська академія
Роки служби	1913-1947
Звання	Генерал дивізії
Командування	Армія Крайова
Війни / битви	Перша світова війна,; Польсько-радянська війна,; Друга світова війна,; Варшавське повстання
Рід	Коморовські
Нагороди
	Орден Білого Орла
	Тадеуш Бур-Коморовський у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Коморовський.

Тадеуш Коморовський (пол. Tadeusz Komorowski; 1 червня 1895, село Хоробрів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина нині Тернопільського району— 24 серпня 1966, Лондон, Велика Британія) — польський воєначальник, генерал дивізії, під час Другої світової війни Головнокомандувач Армії Крайової та підлеглих БХ (батальйонів хлопських) під прізвиськом Бур (пол. Bór). Відомий з «Волинської трагедії» та «Акції „Буря“».

Молодість і кар'єра

Народився у селі Хоробрів (Галичина, Австро-Угорщина) нині Тернопільського району в родині, що належить до стародавнього шляхетського роду.

Навчався у львівському ліцеї, закінчив військову академію Франца-Йосифа у Відні. Після закінчення академії 15 березня 1915 року отримав звання підпоручика. У 1915 році брав участь у Першій світовій війні як командир роти, борючись у складі австрійської армії на східному та італійському фронтах. З 1918 року — в польській армії. Брав участь у польсько-українській війні та польсько-радянській війні. На початку липня 1920 р. у районі Луцька командував збірним ескадроном 9-го уланського полку. 20 серпня 1920 року очолив 12-й Подільський уланський полк. 31 серпня 1920 року був поранений. Після зцілення повернувся до 9-го уланського полку. У 1921 році був призначений заступником командира 9-го полку уланів у Жовкові. У 1922 році закінчив дев’ятимісячні курси верхового спорту в Грудзьондзі.

У 1922–1923 роках був інструктором верхової їзди в Артилерійській офіцерській школі у Варшаві та Торуні. У грудні 1923 р. його перевели до 9-го полку малопольських уланів і залишили командиром Центральної кавалерійської школи в Ґрудзьондзі. 31 березня 1924 року отримав звання майора. У липні 1924 р. його перевели до 8-го уланського полку князя Юзефа Понятовського в Кракові. Того ж року призначений квартирмейстером полку, а згодом заступником командира полку. 15 липня 1926 р. переведений до кадрового складу кавалерійських старшин і призначений командиром до Школи професійних кавалерійських підстаршин у Львові. У грудні 1927 р. був призначений заступником командира 9-го Малопольського полку уланів у Чорткові та Трембовлі. 1928 р. йому присвоєно звання підполковника. У січні 1929 року був призначкний командиром 9-го Малопольського уланського полку. 21 грудня 1932 року йому присвоєно звання полковника. Командував полком десять років. У листопаді 1938 року він став комендантом Кавалерійського навчального центру в Ґрудзьондзі.

Був прекрасним вершником, брав участь в Літніх Олімпійських іграх 1924 року, що відбулись в Парижі. У 1936 році був керівником кінної команди, яка завоювала срібну медаль на Олімпійських іграх в Берліні.

Друга світова війна

Під час Вересневої кампанії спочатку був командиром Кавалерійського резервного центру в Гарволіні (зайняв цю посаду в серпні 1939 року) ^[1], а потім заступником командира Зведеної кавалерійської бригади полковника Адама Закшевського у складі «Люблінської» армії, з якою воював під Гурою Кальварією та Замостям[6]. Полковник Коморовський уникнув полону і потрапив до Кракова^[2].

Наприкінці 1939 р. він створив у Кракові підпільну Військову організацію і керував нею до січня 1940 р., коли вона підпорядкувалася Союзу збройної боротьби (ZWZ)^[2]. Тоді Коморовський взяв собі псевдонім «Корчак»^[2] та став командувачем Краківського району ZWZ. З 8 лютого 1940 року бригадний генерал, влітку 1941 року був призначений заступником командира ZWZ. З осені 1941 р. до червня 1943 р. він також був командувачем Західного району, що охоплював Познанський і Поморський райони^[2]. З травня 1942 року він брав участь у переговорах зі Стефаном Сашою та Владиславом Яворським щодо злиття Народної військової організації з Армією Крайовою, що відбулося в листопаді того ж року^[2]. Після арешту німцями генерала Ґрота-Ровецького 1 липня 1943 року (формально 17 липня) він обійняв посаду головнокомандувача Армії Крайової. Його призначення на цю посаду викликало суперечки серед деяких вищих офіцерів штабу Армії Крайової ^[3].

У 1943 році він видав наказ, який став основою для застосування принципу колективної відповідальності до німецьких поселенців, які брали участь в акції виселення поляків із Замостя, наказуючи атакувати німецькі поселення, мешканці яких брали пряму або опосередковану участь у злочинах окупантів («Такі села я наказав спалити, а людей вирізати»)^[4].

Визнаючи високу ймовірність вступу у збройний конфлікт із загонами Армії Людової радянських партизанів, він виступав за введення в країну в «критичну хвилину» не тільки підрозділів збройних сил на Заході, а також підрозділів англійців для підтримки Армії Крайової у боротьбі проти комуністичних сил^[5], згідно з повідомленням уряду в Лондоні в жовтні 1943 року. 20 листопада 1943 року він видав наказ про початок акції «Буря».

14 березня 1944 р. Головнокомандуючий генерал Казімеж Соснковський призначив його дивізійним генералом старшинством з 1 березня 1944 р.^[6]

Коморовський прийняв рішення про початок Варшавського повстання.

СОЛДАТИ СТОЛИЦІ! Сьогодні я віддав наказ, щоб ви хотіли відкрито воювати проти одвічного ворога Польщі, німецького загарбника. Після майже п’яти років безперервних боїв, що велися в підпіллі, сьогодні ви відкрито зі зброєю в руках відновлюєте свободу вашої батьківщини та взірцеве покарання німецьких злочинців за терор і злочини, вчинені на польській землі.

Він вважав, що звільнення Варшави означатиме відмову від незалежності та капітуляцію Росії.^[7]

Це рішення було опосередковано визнано Головнокомандуючим як таке, що перевищує повноваження, які мав Коморовський.^[8]

Нагороди

Virtuti Militari
- срібний хрест (1921)
- золотий хрест (№33; 1944)
- командорський хрест (1947)
Хрест Заслуги (Польща)
- срібний (1925)
- золотий з мечами (13 березня 1934)
Орден Відродження Польщі, офіцерський хрест (11 листопада 1936)
Хрест Хоробрих — нагороджений тричі до 1939 року.
Військова медаль (Польща)
Медаль «Десятиліття здобутої незалежності»
Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років
Хрест Армії Крайової (1 серпня 1966)
Легіон Заслуг (США), командорський хрест (1984, посмертно)
Орден Білого Орла (1995, посмертно)

Галерея

Тадеуш Коморовський у формі полковника Війська Польського (близько 1935 року)
Фальшиве посвідчення особи Тадеуша Коморовського, видане в 1942 році на ім’я Єжи Корабського.
Тадеуш Коморовський в німецькому полоні (3 жовтня 1944).
Еріх фон дем Бах (праворуч) приймає капітуляцію учасників Варшавського повстання від Тадеуша Бур-Коморовського (4 жовтня 1944).
Генерали Тадеуш Бор-Коморовський (праворуч) та Тадеуш Пелчинський (ліворуч) на прес-конференції Головнокомандувача в Лондоні (19 травня 1945 р.)

Джерела

П. З. Гуцал. Коморовський Тадеуш // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 488. — ISBN 978-966-00-0692-8.
П. З. Гуцал. Коморовський Тадеуш // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Andrzej Krzysztof Kunert. Generał Tadeusz Bór-Komorowski w relacjach i dokumentach. — Warszawa: Rytm, 2000. — 816 s.

Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

↑ Powstańcze Biogramy – Tadeusz Komorowski. www.1944.pl. Процитовано 2 серпня 2024.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Generałowie II Rzeczypospolitej, s. 107.
↑ „Niektórzy wyżsi oficerowie KG AK mieli poważne obiekcje co do nominacji Bora-Komorowskiego, ponoć ze względu na jego prawicowe poglądy. Szef Biura Propagandy i Informacji AK płk dypl. Jan Rzepecki oceniał, iż „na tle stosunków politycznych w kraju” mianowanie gen. Bora – Komorowskiego na dowódcę AK będzie miało jak najgorsze następstwa. Interweniował on też w tej sprawie u Szefa Sztabu: „Przedstawiłem mu swój pogląd, że jest wysoce niepożądane by w czasie gdy w kraju postępuje silna radykalizacja społeczeństwa na lewo, na czele AK stawał człowiek o profilu politycznym generała Komorowskiego i zapytałem czy i jaką widziałby drogę, by spowodować mianowanie kogoś innego, względnie skłonić Komorowskiego do rezygnacji” – Jan Ciechanowski „Powstanie Warszawskie” Bellona S.A. s. 227 ISBN 978-83-7549-074-9.
↑ Grzegorz Motyka. Od rzezi wołyńskiej do akcji Wisła. Краків. Wydawnictwo Literackie, 2011. 277 с. ISBN= 978-83-08-04576-3
↑ Andrzej Leon Sowa „Kto wydał wyrok na miasto. Plany operacyjne ZWZ-AK (1940 – 1944) i sposoby ich realizacji.” Wydawnictwo Literackie 2016, ISBN 978-83-08-06095-7, С. 200.
↑ Zarządzenie Naczelnego Wodza L.dz. 630/Tjn. Pers. 44 r. A.XII.1/82. IPMS. 14 березня 1944. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 1 листопада 2024.
↑ Jan Ciechanowski, Powstanie Warszawskie, Bellona S.A., s. 431, ISBN 978-83-7549-074-9.
↑ Naczelny Wódz, po miesiącu walk w Warszawie, w depeszy z 31 sierpnia 1944 roku pisał do władz AK w kraju: „Imponderabilia związane z nastrojami społeczeństwa w Kraju i stanem moralnym żołnierzy Armii Krajowej ocenić możecie jedynie Wy i na tej ocenie muszę polegać całkowicie. (…) Argument, że proponowane ograniczenie „Burzy” miałoby załamać moralnie Armię Krajową i Społeczeństwo jest oczywiście argumentem, wobec którego jestem bezsilny. Musicie wobec tego sami określić dopuszczalny sposób ograniczenia „Burzy” i zredukowania ofiar. Ze swej strony wzywam Was z całym naciskiem do zaniechania wszelkich inicjatyw nadających „Burzy” cechy i formy powstania. – za: Wyjaśnienie Instrukcji z dnia 25.08.1944 dotyczącej ograniczenia „Burzy”, Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945, tom IV, lipiec-październik 1944, wyd. Ossolineum, 1991, s. 233, za: Andrzej Leon Sowa Kto wydał wyrok na miasto. Plany operacyjne ZWZ-AK (1940–1944) i sposoby ich realizacji. Wydawnictwo Literackie 2016, ISBN 978-83-08-06095-7, s. 339.

[:0-1] Powstańcze Biogramy – Tadeusz Komorowski. www.1944.pl. Процитовано 2 серпня 2024.

[gen1-2] а ^б ^в ^г ^д Generałowie II Rzeczypospolitej, s. 107.

[3] „Niektórzy wyżsi oficerowie KG AK mieli poważne obiekcje co do nominacji Bora-Komorowskiego, ponoć ze względu na jego prawicowe poglądy. Szef Biura Propagandy i Informacji AK płk dypl. Jan Rzepecki oceniał, iż „na tle stosunków politycznych w kraju” mianowanie gen. Bora – Komorowskiego na dowódcę AK będzie miało jak najgorsze następstwa. Interweniował on też w tej sprawie u Szefa Sztabu: „Przedstawiłem mu swój pogląd, że jest wysoce niepożądane by w czasie gdy w kraju postępuje silna radykalizacja społeczeństwa na lewo, na czele AK stawał człowiek o profilu politycznym generała Komorowskiego i zapytałem czy i jaką widziałby drogę, by spowodować mianowanie kogoś innego, względnie skłonić Komorowskiego do rezygnacji” – Jan Ciechanowski „Powstanie Warszawskie” Bellona S.A. s. 227 ISBN 978-83-7549-074-9.

[4] Grzegorz Motyka. Od rzezi wołyńskiej do akcji Wisła. Краків. Wydawnictwo Literackie, 2011. 277 с. ISBN= 978-83-08-04576-3

[5] Andrzej Leon Sowa „Kto wydał wyrok na miasto. Plany operacyjne ZWZ-AK (1940 – 1944) i sposoby ich realizacji.” Wydawnictwo Literackie 2016, ISBN 978-83-08-06095-7, С. 200.

[6] Zarządzenie Naczelnego Wodza L.dz. 630/Tjn. Pers. 44 r. A.XII.1/82. IPMS. 14 березня 1944. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 1 листопада 2024.

[7] Jan Ciechanowski, Powstanie Warszawskie, Bellona S.A., s. 431, ISBN 978-83-7549-074-9.

[8] Naczelny Wódz, po miesiącu walk w Warszawie, w depeszy z 31 sierpnia 1944 roku pisał do władz AK w kraju: „Imponderabilia związane z nastrojami społeczeństwa w Kraju i stanem moralnym żołnierzy Armii Krajowej ocenić możecie jedynie Wy i na tej ocenie muszę polegać całkowicie. (…) Argument, że proponowane ograniczenie „Burzy” miałoby załamać moralnie Armię Krajową i Społeczeństwo jest oczywiście argumentem, wobec którego jestem bezsilny. Musicie wobec tego sami określić dopuszczalny sposób ograniczenia „Burzy” i zredukowania ofiar. Ze swej strony wzywam Was z całym naciskiem do zaniechania wszelkich inicjatyw nadających „Burzy” cechy i formy powstania. – za: Wyjaśnienie Instrukcji z dnia 25.08.1944 dotyczącej ograniczenia „Burzy”, Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945, tom IV, lipiec-październik 1944, wyd. Ossolineum, 1991, s. 233, za: Andrzej Leon Sowa Kto wydał wyrok na miasto. Plany operacyjne ZWZ-AK (1940–1944) i sposoby ich realizacji. Wydawnictwo Literackie 2016, ISBN 978-83-08-06095-7, s. 339.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]