Катопума Темінка
Катопума Темінка (Catopuma temminckii) — вид ссавців з підродини малих кішок (Felinae), який мешкає в тропічних лісах Південно-Східної Азії. Раніше цей вид відносили до нині скасованого роду золотих кішок через зовнішню схожість. Сьогодні вважається, що її схожість із золотою кішкою, що зустрічається в Африці, заснована на конвергентній еволюції. Нещодавні генетичні дослідження (O'Brien & Johnson, 2006) виявили найбільшу спорідненість P. temminckii з мармуровою кішкою та гнідою кішкою.
Катопума Темінка | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Тварини (Animalia) |
Тип: | Хордові (Chordata) |
Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
Клас: | Ссавці (Mammalia) |
Ряд: | Хижі (Carnivora) |
Підряд: | Котовиді (Feliformia) |
Родина: | Котові (Felidae) |
Підродина: | Малі кішки (Felinae) |
Рід: | Катопума (Catopuma) |
Вид: | Катопума Темінка (C. temminckii)
|
Біноміальна назва | |
Catopuma temminckii | |
Мапа поширення | |
Синоніми | |
Felis temminckii Vigors & Horsfield, 1827 |
Етимологія
ред.Вид названо на честь нідерландського зоолога Конрада Якоба Темінка, який дав опис африканській золотій кішці (Caracal aurata), та багатьом іншим видам тварин.
Еволюція
ред.Проведені генетичні дослідження показали, що філогенетична лінія роду Pardofelis відділилася від лінії спільного предка 9.4 млн років тому, види Pardofelis temminckii і Pardofelis badia розділилися приблизно 4 млн років тому, задовго до поділу Зондських островів[1]. Ці два види були представниками роду Catopuma, поки у 2008 році не були переміщені МСОП до роду Pardofelis.
Філогенетичне дерево родів Pardofelis і Catopuma
| |||||||||||||
Зовнішність
ред.P. temminckii більш ніж удвічі більша, ніж звичайна домашня кішка[2]. Її довжина становить 90 см, не враховуючи хвоста, довжина якого становить 50 см. Висота в холці близько 56 см. Вага від 9 до 16 кг, самці більші за самиць. Густе хутро як правило золотого або бурого кольору, але зустрічаються й сірі чи чорні екземпляри. У деяких регіонах у P. temminckii більш-менш добре помітні плями на хутрі. На мордочці має чорно-білі смужки. Боки і живіт світліші. У всіх підвидів задня поверхня коротких, округлих вух чорна, в центрі злегка блідіша. Низ периферійної третини хвоста білий, а верх коричневий.
Розповсюдження
ред.Біосферою виду є виключно ліси, які можуть бути як тропічними, так і посушливими, і підніжжя гір південного Китаю, Бірми, Таїланду, В'єтнаму і Камбоджі[3]. Зустрічаються ці кішки також в Непалі, Тибет та Суматрі. Кішка проживає від низовин до висот 3 000 метрів, інколи її бачать у відкритіших, скелястих областях.
Розрізняють три підвиди P. temminckii[4]:
- Pardofelis temminckii temminckii (Vigors and Horsfield, 1827) — Гімалаї, материк Південно-Східної Азії і Суматра
- Pardofelis temminckii dominicanorum (Sclater, 1898) — південно-східний Китай
- Pardofelis temminckii tristis (Milne-Edwards, 1872) — південно-західний Китай
Поведінка
ред.P. temminckii живуть поодинці і є досить полохливими тваринами. Вони ведуть нічний спосіб життя, вміють добре лазити деревами, проте пересуваються переважно по землі. До їхньої здобичі відносяться миші, зайці, молоді олені і птахи.
Полюючи, P. temminckii вбивають меншу здобич укусом у потилицю, як це типово для котових. Птахів, які є більшими за голубів обскубують перед тим як почати їх їсти.
Вокальний репертуар P. temminckii включають свист, пирхання, муркотіння, гарчання, нявкання, булькання і можливо інші. Інші форми комунікації включають маркування запахом, мічення самцями територією сечею, тертя головою об'єктів і залишення відміток від кігтів.
Цикл життя
ред.Самиці в неволі показують суттєве збільшення в частоті запахового маркування протягом еструса. Водночас, вони часто труться шиєю і головою об неживі об'єкти. Кількість маркування запахом у самців також збільшується. Під час спарювання поведінка самців включала потиличний укус, але на відміну від інших дрібних котячих, укус був не безперервний.
Вважається, що період вагітності становить 78-80 днів. Потомство народжується раз на рік і зазвичай складається з єдиного кошеняти, хоча є записи народження до трьох дитинчат. Пара в зоопарку Веллінгтона народила десять виводків, кожен з яких складався з одного кошеняти; два виводки по одному кошеняті народилися у Вассенарському зоопарку в Нідерландах. Два виводки по двоє кошенят кожний народилося в приватному котячому розпліднику в Каліфорнії, але жоден з них не вижив.
Вага новонароджених від 220 до 250 грамів. Хутро розмальоване так само як і у батьків. Розплющують очі на 6-12 день. Вага подвоюється за три тижні від народження і потроюється за вісім. Пари, що злучаються, зазвичай відокремлюються, коли є підозра на вагітність, оскільки самці інколи вбивають кошенят; хоча спостерігався випадок одного самця-батька, який лизав своє кошеня, коли тому було дев'ять діб, і з того часу брав активну роль у його вихованні. Кошеня добре ходило у два тижні від народження, коли важило 650 грамів. У дев'ять із половиною тижнів від народження важило 1,3 кг.
P. temminckii досягає статевої зрілості у 18-24 місяці, а народжена в неволі самиця здатна народити, коли їй виповнюється 25 місяців. P. temminckii живуть у неволі приблизно 17 років, але середня тривалість життя в дикій природі, ймовірно, буде набагато меншою.
P. temminckii у місцевих культурах
ред.У Таїланді навколо азійської дикої кішки існує маса легенд. Там її знають під ім'ям «вогненний тигр», а люди лісів вважають, що P. temminckii сприяє удачі. У одній з байок вона описується як дика і хоробра, і виявляється переможницею в битві з тигром. Вважається, що спалювання хутра P. temminckii проганяє тигрів з околиць, а носіння при собі хоча б одного волоса з її хутра, згідно з місцевими прикметами, захищає від нападу тигра. У Китаї P. temminckii вважається видом пардуса і відома як скельна кішка або жовтий пардус. Різні види забарвлення мають різні імена: ті, що з чорним хутром називають чорнильними пардусами, а з плямистим хутром називають кунжутовими пардусами.
Загрози та збереження
ред.Через вирубку лісів[5] і полювання на P. temminckii вид став рідкісним. У Китаї її м'ясо вважають делікатесом, а кістки використовуються в традиційній китайській медицині. Селяни вважають її шкідником і через це вбивають; мисливці ж убивають заради хутра.
До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) P. temminckii внесена як вид, що перебуває в близькому до загрозливого стані.
Внесена до Додатка I СІТЕС. Вона повністю захищена протягом більшої частини діапазону національним законодавством. Полювання заборонене в Бангладеш, Камбоджі, Китаї, Індії, Індонезії, на півострові Малайзія, в М'янмі, Непалі, Таїланді та В'єтнамі, регулюється в Лаосі. Немає ніякої правового захисту за межами охоронних районів в Бутані. Ареал кішки охоплює багато природоохоронних територій.
Примітки
ред.- ↑ Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68–75 PDF [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Sunquist, Mel; Sunquist, Fiona (2002). Wild cats of the World. Chicago: University of Chicago Press. с. 52–56. ISBN 0-226-77999-8.
- ↑ Nowell, K.; Jackson, P. (1996). 'Wild Cats: status survey and conservation action plan. IUCN/SSC Cat Specialist Group, Gland, Switzerland. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 11 березня 2017.
- ↑ Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed) [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ McCarthy, J. (2015) Catopuma temminckii: інформація на сайті МСОП (версія 2016-3) (англ.)
Джерела
ред.- Ronald M. Nowak. Walker's Carnivores of the World. — JHU Press, 2005. — С. 247. — ISBN 0801880335. (англ.)
- Melvin E. Sunquist, Fiona Sunquist. Wild cats of the world. — University of Chicago Press, 2002. — С. 52. — ISBN 0226779998. (англ.)
- Peter Jackson, «Asiatic Golden Cat Catopuma temminckii» Cat Specialist Group, 1996 [Архівовано 5 листопада 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
Галерея
ред.-
P. temminckii зі шматком м'яса
-
В Единбурзькому зоопарку, Шотландія
-
В Единбурзькому зоопарку, Шотландія
-
P. temminckii в Таманському Сафарі-парку в Індонезії
-
Ілюстрація в англ. Proceedings of the Zoological Society of London, 1867