Йов (Тивонюк)
Митрополит Йов (в миру Тивонюк Дмитро Якович; 6 листопада 1938, Почаїв — 1 грудня 2020, Москва[1]) — архієрей РПЦ. Мав титули: Зарайський (1975—1988), Костромський і Галицький (1988—1989), Житомирський і Новоград-Волинський (1989—1994), Одинцовський (1994—1996), Челябінський і Златоустівський (1996—2011). Висвячений у єпископа в 1975 році, з 1988 року — архієпископ, з 2000 року — митрополит. З 2011 року перебував на спокої.
| Йов (Тивонюк) | ||
.jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 5 жовтня 1994 — 19 липня 1976 | ||
| ||
| Попередник: | вікаріатство скасоване | |
| Наступник: | вікаріатство скасоване | |
| ||
| — 27 грудня 1996 | ||
| Альма-матер: | Київська духовна семінарія | |
| Науковий ступінь: | кандидат богослов'я | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Дмитро Якович Тивонюк | |
| Народження: | 6 листопада 1938 Почаїв, Українська РСР, СРСР | |
| Смерть: | 1 грудня 2020 (82 роки) Москва, Росія | |
| Священство: | 1968 | |
| Чернецтво: | 1968 | |
| Єп. хіротонія: | 1975 | |
|
Нагороди: | ||
    | ||
Життєпис
ред.Народився в сім'ї селян. В юності став послушником Почаївської лаври, а потім Балтського монастиря. Навчався в Київській, а після служби в армії — Одеській семінаріях, пізніше — в Московській духовній академії.
Початок служіння
ред.Прийняв чернецтво в Троїце-Сергієвій лаврі. Кандидатська дисертація ієродиякона Йова (хіротонію здійснював майбутній патріарх Пимен) була присвячена Успенському собору Лаври[2].
У 1969 митрополит Пимен висвятив Йова в ієромонахи і відправив в Читу. Після повернення Йов поступив в аспірантуру Московської духовної академії і на роботу в ВЗЦЗ МП.
У 1974 возведений у сан ігумена. 26 грудня того ж року возведений у сан архімандрита.
3 січня 1975 хіротонізований на єпископа Зарайського, вікарія Московської єпархії. Хіротонію в Богоявленському патріаршому соборі здійснили патріарх Московський і всієї Русі Пимен, митрополити Київський Філарет Денисенко, Тульський Ювеналій Поярков, архієпископи Волоколамський Питирим Нечаєв, Дмитровський Володимир Сабодан, єпископи Подільський Серапіон Фадєєв, Курський Хризостом Мартішкін.
Тоді ж призначений керуючим патріаршими парафіями в Канаді і тимчасово в США (1975–1976). Через рік повернувся до Радянського Союзу, ставши заступником голови ВЗЦЗ. Брав участь в підготовці святкування тисячоліття хрещення Русі.
12 березня 1979 нагороджений Орденом преподобного Сергія Радонезького III ступеня[3].
30 листопада 1988 призначений Священним Синодом архієпископом Костромським і Галицьким.
Архієрейство в Житомирі
ред.У 1989 переведений в Український екзархат, на Житомирську кафедру, на місце єпископа Іоанна Боднарчука, незабаром позбавленого архієрейського сану і чернецтва за розкольницьку діяльність. Опинившись в Україні, Йов критично оцінив дії митрополита Філарета і намітив кандидатуру митрополита Володимира на його місце. Коли Філарет відмовився від обіцянки скликати собор архієреїв України для звільнення його від обов'язків предстоятеля Української Православної Церкви, даного на архієрейському соборі 1— 4 квітня 1992, Йов запросив на зустріч в Житомир єпископа Онуфрія. Незважаючи на протидію Філарета, зустріч відбулася. Крім Онуфрія і Йова, на ній були присутні митрополит Агафангел, єпископи Василь, Сергій і Аліпій, інші священнослужителі і миряни. Учасники зборів визнали Філарета клятвопорушником і зажадали скликання собору. Проведений за дорученням Священного синоду РПЦ Харківський собор 27 — 28 травня 1992 скинув Філарета, і митрополитом було обрано Володимира[4][5].
Архієрейство в Челябінську
ред.Після двохрічного (1994–1996) перебування на Одинцовській кафедрі Йов був призначений правлячим архієреєм в Челябінськ.
25 лютого 2000 в Богоявленському соборі в Москві Патріархом Алексієм II возведений у сан митрополита[6].
Будівництво храмів
ред.Відзначається суттєве зростання числа парафій Челябінської єпархії за роки перебування Йова на Уралі. Серед новозбудованих храмів — комплекс Серафима Саровського, храм в ім'я Святого Симеона Верхотурського в Златоусті, Вознесенська церква в Магнітогорську, Богоявленська церква в Єткулі і найбільший в Челябінську храм Георгія Побідоносця. Проте, патріарх Кирило під час візиту до Челябінська зазначив «печать старого життя», що лежить на місті, що пов'язують з неактивністю Йова в боротьбі за храм Олександра Невського на Алому полі, де розташовується органний зал[7].
Відносини з владою
ред.Відносини Йова з місцевою владою називають зразковими[7].
У 2008 митрополит був нагороджений відзнакою «За заслуги перед Челябінської областю»[8], в 2009 було підписано угоду про співпрацю з Уральським федеральним округом[9], в 2010 — угоду про соціальне партнерство з округом в Челябінську підписав патріарх Кирило[10].
Йов збирався особисто відспівувати померлого під слідством віце-губернатора Костянтина Бочкарьова[11] і клопотав про дострокове звільнення колишнього мера Міасса Володимира Григоріаді, засудженого за хабарництво[12].
Конфлікти в єпархії
ред.За спогадами ігумена РПАЦ Прокла, Йов був неприязно зустрінутий челябінським духовенством, але зумів завоювати авторитет. Одним з його прихильників спочатку був ігумен Севастіан Жатков[13]. За даними газети «Коммерсантъ», архієпископ ігнорував звернення, що надходили стосовно пристрасті Севастіана до педофілії[14].
В кінці 1997 (згідно зі свідченнями Прокла) між Йовом та Севастіаном настало похолодання відносин. У 1999 ігумен був заарештований, в 2000 — визнаний винним і засуджений до тюремного ув'язнення. Після звільнення за амністією приєднався до РПАЦ[15].
У 2004 стався конфлікт між митрополитом і настоятелем магнітогорського храму Ярославом Марчишаком. Ярослав звинуватив фінансове керівництво храму в розкраданнях і сформував нову парафіяльну раду, але був звинувачений в перелюбі і позбавлений статусу благочинного[16].
Скандал викликав великий резонанс, місцеві ЗМІ пророкували Йову відставку[17].
У 2007 єпархія почала боротьбу з культом Чебаркульського підлітка В'ячеслава Крашеніннікова[18][19], яка завершилася успіхом в 2010, коли Видавнича рада Російської православної церкви визнала життєпис «святого отрока» таким, що суперечить православному віровченню[20].
Відхід на спокій
ред.22 березня 2011 митрополит Іов відправлений Синодом на спокій за станом здоров'я. Синод висловив йому глибоку вдячність за багаторічну архіпастирську працю. Місцем його проживання була визначена Москва[21]. Призначений почесним настоятелем до Храму Ризоположення на Донській.
Похований 4 грудня 2020 року на братському кладовищі Свято-Успенської Почаївської Лаври м. Почаєва
Нагороди
ред.- орден св. князя Володимира II ступеня (1977)
- орден прп. Сергія Радонезького III ступеня (1979)
- орден прп. Сергія Радонезького I ступеня;
- орден прп. Сергія Радонезького II ступеня (25 лютого 2005) — «до уваги за ревне архієрейське служіння і у зв'язку з 30-річчям архієрейської хіротонії»[22]
- орден св. кн. Данила Московського II ступеня.
Примітки
ред.- ↑ а б Отошел ко Господу митрополит Иов (Тывонюк) / Новости / Патриархия.ru. Патриархия.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 1 грудня 2020.
- ↑ Андреевский вестник (№ 12 2005). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Журнал Московской Патриархии. Архів оригіналу за 15 червня 2011. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ История МП: Владислав Цыпин. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Пресс-служба Украинской Православной Церкви. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Возведение в сан митрополитов и архиепископов [Архівовано 15 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Журнал Московской Патриархии. М., 2000. № 4. стр. 33
- ↑ а б «Слова патриарха были не лучшим комплиментом…» — статья на [Архівовано 16 квітня 2014 у Wayback Machine.] Ура.ру
- ↑ Сумин поздравил челябинского архиерея с 70-летием и наградил за заслуги перед областью (ФОТО) — РИА УРА.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Церковь получила госзаказ на психологическую разгрузку страдающих от кризиса. Все официально. Даже документ подписан — РИА УРА.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Подписано соглашение о социальном партнерстве между Русской Православной Церковью и Уральским федеральным округом / Новости / Патриархия.ru. Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Бочкарев скончался… — статья на Ура. Ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Власти Челябинской области внесли уточнение: Григориади просили не помиловать, а выпустить досрочно — РИА УРА.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Портал-Credo.Ru — Игумен Прокл (Васильев). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Поп-педофил снова на свободе. Коммерсантъ № 46 (2176). 16 марта 2001. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 13 серпня 2010.
- ↑ Севастиан (Жатков). Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Портал-Credo.Ru — МОНИТОРИНГ СМИ: Большой скандал в Челябинской епархии. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Первый митрополит Южного Урала уходит в отставку — Новости онлайн — Chelyabinsk.ru — агентство новостей. Новости Челябинска. Лента новостей Челябинска. Новость дня[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ 11-летнего мальчика объявили новым мессией — статья на Ура. Ru. Архів оригіналу за 5 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Обращение митрополита Челябинского и Златоустовского Иова к духовенству и верующим в связи с распространением ложного культа почитания «отрока Вячеслава Чебаркульского» | Прав …. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Выписка из протокола заседания Коллегии по рецензированию и экспертной оценке Издательского Совета № 5 от 11 февраля 2010 года. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Священный Синод назначил новых правящих архиереев на ряд кафедр Русской Православной Церкви. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 3 квітня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела
ред.Посилання
ред.- У Росії помер митрополит Іов — українець, який виступав проти автокефалії української церкви /Радіо Свободв, 2.12.2020/ [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Иов, митрополит (на покое) (Тывонюк Дмитрий Яковлевич) [Архівовано 27 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- ИОВ (Тывонюк) [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про православ'я. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |