Метаморфози, або Золотий осел
«Метаморфо́зи, або́ Золоти́й осе́л» (лат. Asinus aureus, De asino aureo), іноді скорочено «Золоти́й осе́л» або «Метаморфо́зи» (лат. Metamorphoses) — роман в 11 книгах, що його написав давньоримський письменник 2-го століття Луцій Апулей. Це єдиний античний роман латинською мовою, що зберігся до нашого часу.
| Метаморфози / Золотий осел | ||||
|---|---|---|---|---|
| Metamorphoseon / Asinus aureus | ||||
 (Лондон, 1902 рік) | ||||
| Жанр | Крутійський роман | |||
| Форма | роман | |||
| Автор | Апулей | |||
| Мова | латинська | |||
| Написано | II століття | |||
| Країна | Римська імперія | |||
| Переклад | Йосип Кобів, Юрій Цимбалюк | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
 Цей твір у Вікіджерелах | ||||
Рукописи та видання
ред.«Метаморфози» дійшли до нас у майже сорока переписах. Найдавніший і найкращий з них (Laurentianus, 68, 2-F) датують XI століттям. Він знаходиться у Флоренції у Bibliotheca Medicea Laurentiana. Там знаходяться «Апологія», «Метаморфози», «Флориди», розташовані в цьому порядку, і ряд розділів з «Анналів» (XI—XVI) і «Історії» (I—V) Тацита.
З ранніх видань, що не втратили свого значення досі, фахівці називають видання Ф. Бероальда (1500), Берн. Філомати (1522), П. Кольвах (1588) і Скалігера (1600). Перше наукове видання, яке здійснив Г. Кайл, з'явилося в 1849 році.
Назва
ред.Хоча власне метаморфоз (перетворень) у романі всього дві — героя на осла й навпаки, — збережена рукописна традиція може свідчити, що оригінальна назва твору була «Метаморфози» (або «Метаморфози в одинадцяти книгах»). Більш поширеною є назва «Золотий осел», уперше згадана в праці Аврелія Августина (410 р.)[1]. Обидві назви твору використовує Фульгенцій (VI ст.). Пояснення епітета «золотий» знаходять у визнанні сучасниками високих літературних якостей роману, а asinus aureus означає «першокласний, чудовий» осел[2]. Особливе трактування невипадковості назви «Золотий осел» запропонував Рене Мартен, зв'язавши образ з єгипетським культом Сета, божеством із головою осла[3].
Джерела роману
ред.
Точна дата створення роману невідома; дослідники відносять його написання або до раннього (150-і роки) або до пізнього (170—180) періоду творчості Апулея. Також давно обговорюють питання про грецькі джерела «Метаморфоз»: є версії, що Апулей користувався збіркою так званих «мілетських оповідань» (незбережені; ще в давнину їм приписували еротичний зміст) або втраченим твором якогось Лукія з Патр, особи історично недостовірної. Сатирична повість «Лукій, або Осел» (дав.-гр. Λούκιος ἢ ὄνος), можливо, була наслідуванням Лукія Патрского або переказом його твору. За повідомленням патріарха Фотія, перші дві книги — це твори Лукія Патрського. Довгий час її неправильно приписували Лукіану Самосатському. Це історія пригод юнака, який через пристрасне бажання пізнати секрети магії помилково перетворився на віслюка замість того, щоб перетворитися на птаха. «Метаморфози» у багатьох місцях майже дослівно збігаються з «Віслюком» псевдо-Лукіана.
Визнають імовірним, що «Метаморфози» Лукія з Патр послужили загальною моделлю для твору псевдо-Лукіана і для роману Апулея. Один з непрямих доказів безпосереднього зв'язку Апулея з Лукієм бачать також у тому, що твір Апулея носить ту саму назву, що і твір Лукія з Патр.
Існує думка (К. Дільтей, Е. Коки), що жодного Лукія з Патр не існувало, що він — плід фантазії Фотія, а твір грецькою мовою написав Апулей від імені якогось Лукія. Пізніше Апулей розширив його, переписавши ці кумедні пригоди латинською мовою. Майже загальновизнано, що сюжетні особливості початку першої книги і кінця останньої стосуються самого Апулея. Звідси напрошується висновок, що автором як грецьких, так і латинських «Метаморфоз» є Апулей.
Сюжет
ред.У книзі розповідається про неймовірні пригоди римського юнака Луція, захопленого жінками і чаклунством; розповідь ведеться від його особи. Опинившись у грецькій області Фессалія, яку вважали в античності батьківщиною магії і яка славилася своїми відьмами, він вирішив випробувати на собі місцеві чари. Він дізнався, що Памфіла, дружина господаря будинку, в якому він мешкає, — відьма. Її служниця Фотіда сховала його на горищі, і на його очах Памфіла за допомогою чарівних мазей обернулася на сову і полетіла на побачення до коханого. Фотіда дістає йому мазь, яка мала б перетворити його на птаха, але плутає пляшки і Луцій стає не птахом, а ослом.
В образі тварини Луцій потрапляє до різних господарів, зазнає всякого роду принижень, в основному пов'язаних з важкою працею, стає жертвою сексуальних домагань однієї знатної дами і бачить життя багатьох верств пізньоантичного суспільства — від хліборобів і розбійників до жерців Кібели і багатих городян, усюди спостерігаючи падіння моралі. Виснажений і доведений до відчаю Луцій просить богів про допомогу, і на його молитву відгукується богиня Ісіда. За її вказівкою Луцій з'їдає квітучі троянди і знову перетворюється на людину. Відрікшись від колишнього гріховного життя, він проходить обряд посвячення і стає пастофором (жерцем Осіріса та Ісіди).
Стиль і композиція
ред.
Стиль «Золотого осла» підкреслено іронічний та ексцентричний, рясніє каламбурами, нагромадженнями епітетів, архаїчними побудовами речень; автор любить використовувати рідкісні та застарілі слова. Особлива стилістична своєрідність наштовхувала ранніх дослідників роману на думку, що Апулей писав особливим «африканським діалектом» латини. При цьому мова твору сильно змінюється в останній книзі, де описано релігійне пробудження Луція; його звернення до богині написані цілком серйозним і урочистим стилем. Цьому факту є декілька пояснень:
- Роман є завуальованим езотеричним трактатом: перші десять книг зображують повноту чуттєвих задоволень і спокус життя, що веде до деградації і переходу в стан «худоби», а остання демонструє піднесення людини через залучення до божественних таємниць.
- У романі «зашифроване» життя самого Апулея, який був знайомий з різними містичними вченнями, а також суджений за звинуваченням у чаклунстві.
- Твір є сатирою на всі риси життя пізнього Риму, в тому числі і на релігію. Іронічні нотки в описі обрядів ініціації, через які проходить Луцій, свідчать про релігійний скептицизм Апулея.
Літературний вплив
ред.«Метаморфози» Апулея були широко читані в пізній античності і ранньому Середньовіччі. Відома висока оцінка книги Блаженним Августином (уродженцем Північної Африки, подібно до автора роману), який також повідомляє про її другу назву — «Золотий осел» (див. «Про град Божий», XVIII, 18); епітет «золотий», мабуть, вказував на захоплення читачів. Про твір Апулея також писали Лактанцій та Фульгенцій; розвивалася алегорична інтерпретація оповіді про Амура і Психею і всієї книги в цілому як мандрів людської душі в пошуках бога.
Новий сплеск інтересу до роману починається в епоху Відродження, з'являються перші видання «Золотого осла». В XVI-XVIII століттях книга була перекладена на основні європейські мови. «Метаморфози» вплинули на розвиток новоєвропейського роману в цілому і на творчість таких письменників, як Боккаччо, Рабле, Сервантес, Кеведо, Вольтер, Дефо, та багато інших.
Українські переклади
ред.Одну новелу про Амура й Психею переклав Іван Франко[4]. Повністю українською мовою роман переклали Йосип Кобів та Юрій Цимбалюк[5].
Література
ред.- ↑ Аврелій Августин. Про град божий (XVIII, 18.2): «…як Апулей у книгах, які він написав під назвою Золотий осел».
- ↑ James Tatum. Apuleius and The Golden Ass. Cornell University Press, 1979. P. 17.
- ↑ За свідченням Плутарха («Ісіда й Осіріс», 30-31) у культі Сета (що ототожнюється з грецьким Тіфоном) люди й тварини з рудим кольором волосся уподібнювалися ослу. Див. також: Ferruccio Bertini. The Golden Ass and its Nachleben in the Middle Ages and in the Renaissance. In book: Fictional Traces: Receptions of the Ancient Novel, 2011, Volume 2, pp. 63-64.
- ↑ Уперше опублікована 1909 року. Останнє перевидання: Апулей Мадаврський. Амор і Псіхе. Міфологічне оповідання / Франко І. Зібрання творів у 50 т. — К., 1980. — Т. 25.- С. 183—217. Див. текст без передмови Франка [Архівовано 28 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Метаморфози, або Золотий осел / Апулей; пер. з лат.: Й. Кобів, Ю. Цимбалюк; передмова: Й. Кобів. — Київ: Дніпро, 1982. — 239 с. — (Вершини світового письменства Т. 42). Архів оригіналу за 28 квітня 2017. Процитовано 9 квітня 2017.