Вікіпедія

Збройні сили Словаччини

Збройні сили Словаччини (словац. Ozbrojené sily Slovenskej republiky) — сукупність військ Словацької Республіки, призначених для захисту свободи, незалежності та територіальної цілісності держави. Складаються з сухопутних військ і військово-повітряних сил, військ протиповітряної оборони, прикордонних військ і військ цивільної оборони.

Збройні сили Республіки Словаччина
Ozbrojené Sily Slovenskej Republiky
Емблема Збройних сил Словацької Республіки
Емблема Збройних сил Словацької Республіки
Види збройних сил
Сухопутні війська
Повітряні сили
Штаб Братислава
Командування
Верховний головнокомандувач Президент
Зузана Чапутова
Міністр оборониМартін Ґлвач
Начальник генерального штабугенерал-лейтенант
Мілан Максим
Людські ресурси
Вік18-30 років[1]
Призоввідсутній (2012)[1]
Населення у
призовному віці		1.405.310 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]),
1.369.897 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Придатних для
військової служби		1.156.113 ч., віком 16-49 (оц. 2010[1]),
1.139.380 ж., віком 16-49 (оц. 2010[1])
Щорічно досягають
призовного віку		31.646 ч. (оц. 2010[1]),
30.219 ж. (оц. 2010[1])
Активні службовці13.500 (2014)[2]
Резерв0.000 (2013)[3]
Витрати
Бюджет€
$ 1.025.000.000 (2015)[4]
Відсоток у ВВП1,02 % (2014)[1]
Промисловість
Закордонні постачальникиЧехія Чехія
Німеччина Німеччина
Ізраїль Ізраїль
Польща Польща
Росія Росія
США США
Історія
Військова історія Словаччини
Друга світова війна
Війна в Афганістані (з 2001)
Війна в Іраку
Однострої та звання
Військові звання Словаччини
Нагороди
Військові нагороди Словаччини
Збройні сили Словаччини у Вікісховищі

Історія

ред.

Збройні сили Республіки Словаччина (1939—1944)

ред.
Файл:The deserving soldiers of the Slovakian Army being decorated by Slovakian General Catlos.jpeg
генерал Ф. Чатлош нагороджує словацьких солдат — учасників польської кампанії 1939

В результаті німецької окупації і розділення Чехословаччини, 14 березня 1939 року була створена держава Словаччина (словац. Slovenský štát).

В цей же день, 14 березня 1939 угорські війська перейшли в наступ на Закарпатті. Підрозділи східної армії Чехословаччини, що знаходилися в регіоні (які з 14 березня 1939 перейшли в підпорядкування уряду Словаччини) спочатку протидіяли просуванню угорських військ і роззброювали військових «Карпатської січі» (зокрема, в місті Хуст), але потім почали відступ. В результаті, до 17 березня 1939 угорські війська зайняли територію Карпатської України. 18 березня 1939 року у Відні був підписаний німецько-словацький договір, за яким Третій Рейх брав Словаччину під своє заступництво і виступав гарантом її незалежності. У західній частині Словаччини була створена «зона безпеки» (нім. Schutzzone), в яку були введені німецькі війська.

Формування збройних сил Словаччини було розпочато на основі воєнізованих збройних загонів словацьких фашистів «Глінкова гвардія» та особового складу підрозділів чехословацької армії, що залишилися на території Словаччини. Озброєння і бронетехніка (30 танкеток LT vz.33[5], 27 легких танків LT vz.34[6], танки LT vz.35 і LT vz.40[7], бронеавтомобілі OA vz.27[en] і OA vz.30, тягачі та ін.) також належали чехословацької армії.

До складу збройних сил Словаччина входили:

  • Сухопутні війська (словац. Slovenská Armáda)
  • ВПС (словац. Slovenské Vzdusné Zbrane)
  • Допоміжні воєнізовані формування:
* Служба протиповітряної оборони (словац. SCivilná Protiletecká Obrana)
* Служба державної охорони (словац. Stráž obrany štátu, SOŠ) — створена в листопаді 1943 року, розформована 15 вересня 1944 року

Спочатку, в 1939 році, військовослужбовці словацької армії були обмундировані в уніформу чехословацької армії з новими знаками відмінності (замість погон були введені петлиці; всі військовослужбовці носили нарукавні пов'язки червоного кольору із зображенням чорної свастики в білому колі; крім того, у деяких військовослужбовців на касці було нанесено зображення патріаршого хреста з двома перекладинами); пізніше, військовослужбовці словацької армії носили уніформу німецького зразка з національною нашивкою на рукаві[8].

23—31 березня 1939 року збройні сили неуспішно вели оборонні бої проти військ Угорщини, які захопили частину території в східній частині Словаччини.

У середині липня 1939 року сприянні з боку Німеччини влада Словаччини прийняли рішення про створення в рамках словацької армії окремих регулярних підрозділів з етнічних німців, в результаті ними були укомплектовані: 2-й батальйон 3-го піхотного полку (під командуванням майора Вальтера Домеса) і 2-й артилерійський дивізіон 12-го артилерійського полку (під командуванням майора Кароля Піхла). Особливого статусу ці частини не отримали, але була передбачена невелика різниця в знаках відмінності — вони були обмундировані в стандартну уніформу словацької армії, але на комірі носили щиток зі свастикою[9].

Надалі, після початку німецького вторгнення в Польщу у вересні 1939 року війська Словаччини скоїли вторгнення на територію Польщі і брали участь в боях з підрозділами польської армії.

24 листопада 1940 року уряд Словаччини підписав Троїстий пакт.

Надалі, на території Словаччини почалося військове будівництво аеродромів та іншої інфраструктури для забезпечення німецьких військ групи армій «Heeresgruppe B»[10].

Крім того, в 1940—1941 роках німці передали Словаччині 37 трофейних танків Pz.Kpfw.38 (t) Ausf.S[11]

22 червня 1941 року, в день нападу Німеччини на СРСР, бойова група словацької армії (3500 найбільш боєздатних словацьких військовослужбовців зі складу «рухомої бригади» і кілька легких танків чехословацького виробництва) під керівництвом німецьких офіцерів разом з частинами німецької 17-ї армії вермахту атакувала радянські війська в районі міста Липовець. Атака була неуспішною — словаки зазнали втрат, більшість їх танків було підбито і вони відступили на вихідні позиції[12]

23 червня 1941 року уряд Й. Тисо оголосив війну СРСР[13] і відправило на східний фронт рухливу групу «Калінчак» і Словацький експедиційний корпус, які брали участь у бойових діях проти радянських військ. Крім того, словацькі частини несли охоронну службу і брали участь у боротьбі з радянськими партизанами на окупованій території СРСР[14].

У кінці липня 1941 року на Східний фронт були відправлені шість авіаційних ескадрилей військово-повітряних сил Словаччини.

25 листопада 1941 уряд Словаччини підписало Антикомінтернівський пакт.

13 грудня 1941 року уряд Й. Тисо оголосив війну Великій Британії та США[15], однак Велика Британія і США протягом всієї війни не оголошували війну Словаччині[13].

У 1942 році німці передали Словаччині 14 літаків-розвідників FW.189А-1, якими була укомплектована 1-а розвідувальна авіаційна ескадрилья (також спрямована на Східний фронт).

Після оточення німецьких військ під Сталінградом і початку радянського наступу на Північному Кавказі словацькі підрозділи, що знаходилися в складі групи армій «A», були деморалізовані, почастішали випадки дезертирства словацьких військовослужбовців та їх переходу на бік радянських військ і радянських партизан[16]. 15 травня 1943 року в районі села Ремези БСРР на бік радянських партизанів перейшов начальник штабу 101-го піхотного полку капітан Ян Налепка з групою офіцерів і солдат полку. 18 травня 1943 в радянському партизанському з'єднанні А. Н. Сабурова був створений партизанський загін із чехів і словаків[17]. 8 червня 1943 до них приєднався словацький солдат Мартін Корбел, який приїхав на танку — так партизани отримали справний гарматний танк з двома кулеметами і боєкомплектом[18] 29-30 жовтня 1943 року в районі Мелітополя на бік радянських військ перейшла значна частина військовослужбовців 1-ї словацької піхотної дивізії.

В червні 1943 року уряд Й. Тисо замовив у німців 58 танків LT-38 для словацької армії, після чого німці поставили словацької армії 37 танків Pz.Kpfw.38 (t) різних модифікацій[19] і 7 танків PzKpfw III Ausf.N[20].

Надалі, словацькі частини на Східному фронті увійшли до складу створеної 31 березня 1944 року німецької групи армій «Південна Україна».

Навесні 1944 року, з дозволу німецького командування, була створена східнословацька армія. Після початку Словацького повстання, в ході якого на бік повсталих переходили військовослужбовці та підрозділи словацької армії, 29 серпня 1944 року німецьке командування почало роззброєння словацької армії, військовослужбовці якої не чинили опору німецьким військам. Надалі, деякі офіцери словацької армії продовжили військову службу на боці гітлерівської Німеччини, частина солдатів була демобілізована, проте велика частина військовослужбовців була відправлена в концентраційні табори[21].

Загалом протягом війни Словаччина мобілізувала на військову службу 80 тис. Осіб, з яких 50 тис. Були спрямовані на Східний фронт. У війні проти СРСР безпосередньо брали участь військові частини Словаччини, еквівалентні 2,5 дивізіям: дві піхотні дивізії, три артилерійські полки (один гаубичний полк, один полк протитанкової артилерії і один зенітно-артилерійський полк), один авіаполк і один танковий батальйон — в цілому, 42,5 тис. військовослужбовців, 246 гармат і мінометів, 35 танків і 160 літаків (у тому числі, 16 винищувачів Messerschmitt Bf.109E3, 25 винищувачів Avia B-534, 30 легких бомбардувальників Letov Š-328 і ін.)[13]. Крім того, був побудований ерзац-бронепоїзд «Орел-1», який використовувався для охорони залізничної лінії Пінськ — Гомель[22] Втрати словацької армії на Східному фронті склали 1565 військовослужбовців убитими, померлими від ран і хвороб і зниклими безвісти, а також 5200 полоненими[23] З урахуванням поранених, втрати словацької армії на Східному фронті склали понад 2 тис. Військовослужбовців убитими, померлими від ран і хвороб, зниклими безвісти і пораненими[13].

Крім збройних сил Словаччини, громадяни Словаччини служили в збройних формуваннях Третього Рейху, в тому числі в підрозділах і військ СС.

  • У 1944 році при «Абвергрупі-218» (доданої штабу командувача німецькими військами в Словаччині) почалося створення бойових підрозділів. 2-й спеціальний загін «Абвергрупи-218» був сформований з 220 словацьких фашистів, прийнятих на німецьку військову службу[24];
  • Словаки служили в 4-й роті 502-го єгерського батальйону СС[25]
  • В 1944 році на території Словаччини з німців і словаків була сформована оперативна група « SS-Jagdeinsatz Slowakei », що знаходилася в підпорядкуванні «Винищувального з'єднання СС» Південний-Схід "« („ SS-Jagdverband Südost “)[26].
  • Пізніше, з німців і словаків була сформована бойова група ваффен-СС „Schneewittchen“ („ SS-Kampfgruppe“ Schneewittchen „“), яка брала участь у боротьбі з партизанами

У загальній складності, тільки в підрозділах і військах СС служило до 6 тис. Словаків[27] і 12 тис. проживаючих на території Словаччини німців- „фольксдойче“[9]. Крім того, етнічні німці- „фольксдойче“, які проживали на території Словаччини, з 1939 року служили в збройних загонах „ Freiwillige Schutzstaffel “, що перебували в підпорядкуванні загальних СС[28]. Ще 850 громадян Словаччини служили в німецьких будівельних частинах і 2000 — в помічниках Люфтваффе[29].

Збройні сили Словацької республіки (з 1993 року)

ред.
 
Структура збройних сил Словаччини 2024

Збройні сили Словаччини були знову створені в 1993 році, після розпаду Чехословаччини.

З 1994 року Словаччина активно брала участь у програмі НАТО Партнерство заради миру.

У 1995 році чисельність збройних сил склала 47 тис. чоловік.

Словаччина направила військовослужбовців до складу миротворчого контингенту ООН в Анголі[30].

У 1998 році Словаччина направила військовослужбовців до складу UNDOF — миротворчого контингенту ООН для несення служби на Голанських висотах. У лютому 2008 року було прийнято рішення про виведення словацьких миротворців[31].

Після початку, влітку 1999 року, операції НАТО по стабілізації обстановки в Косово і Метохії, Словаччина направила військовослужбовців до складу контингенту KFOR.

 
Солдати з 12-го механізованого батальйону

Крім того, Словаччина направила військовослужбовців до складу контингенту НАТО в Боснії і Герцеговині.

В рамках підготовки до вступу в НАТО Словаччина з кінця 1990-х років приступила до реорганізації збройних сил та модернізації матеріально-технічної бази армії. На 2001–2004 роки були передбачені військові асигнування в розмірі 1,89 % ВВП (400 млн дол. США на рік): до 25 % цих коштів були призначені на модернізацію озброєння, решта коштів — на утримання техніки і особового складу.

У 2001 році чисельність збройних сил становила 33 тис. чол, в тому числі: чисельність Сухопутних військ — 19,8 тис. чол., ВПС — 10,2 тис. чол. Чисельність резерву (національна гвардія) — 20 тис. чол., Воєнізованих формувань — 2,6 тис. чол. (в тому числі сили внутрішньої безпеки — 1,4 тис. чол.).

З 2002 року був початий перехід від загального військового обов'язку до комплектування Збройних сил за контрактом. З 1 серпня 2005 року було скасовано загальну військову повинність, відбувся перехід до контрактної армії.

На початку 2003 року розпочав діяльність Військовий ординаріат Словаччини.

Військовослужбовці Словаччини входять до складу миротворчого контингенту ООН на острові Кіпр[en][32].

Словаччина бере участь в війні в Афганістані, у 2002 році уряд направив військовий контингент до складу сил ISAF. Втрати словацького контингенту в Афганістані склали 3 військовослужбовці загиблими[33][34] і не менше 8 пораненими.

Крім того, у вересні 2012 року за програмою «NATO Training Mission-Afghanistan» в Афганістан було направлено групу з шести військових радників для навчання військовослужбовців афганської армії поводження з 122-мм гаубицями Д-30[35]

Словаччина брала участь в війні в Іраку, у 2003 році уряд направив військовий контингент до складу сил міжнародної коаліції. Контингент був виведений з Іраку наприкінці 2007 року[36], втрати словацького контингенту в Іраку склали 4 військовослужбовці загиблими. Крім того, за програмою NATO Training Mission-Iraq Словаччина відправила в Ірак 5 військових інструкторів (які припинили діяльність і залишили країну в квітні 2007 року) і виділила 53 тис. Доларів США на фінансування програми навчання сил безпеки Іраку[37].

29 березня 2004 року Словаччина вступила в НАТО і взяла на себе зобов'язання збільшити військові витрати до 2 % ВВП (хоча фактично, в 2005—2007 роках військові витрати становили 1,6 % ВВП)[38].

У 2006 році чисельність збройних сил склала 26 200 осіб.

 
Солдати 5-го полку спеціального призначення в Афганістані.

1 жовтня 2007 року в місті Тренчин був відкритий Центр передового досвіду НАТО з знешкодження боєприпасів, що не спрацювали (англ. Explosive Ordnance Disposal Centre of Excellence)[39]

Також, у жовтні 2007 року Словаччина підписала угоду про військову співпрацю з Ізраїлем[40].

У квітні 2008 року Словаччина та Казахстан підписали угоду про військове співробітництво. Зокрема, угода передбачає навчання офіцерського складу збройних сил Казахстану на курсах в Академії збройних сил генерала М. Р. Штефаника в місті Ліптовський Мікулаш і на базі центру партнерство заради миру, а також проведення стажування казахстанських військових медиків у центральному військовому госпіталі Словаччини в місті Ружомберок[41].

У 2009 році Словаччина закупила 10 бронемашин Iveco LMV[42], надалі, їх кількість було збільшено до 40 машин[43]. Бронемашини Iveco LMV M65E збройних сил Словаччини обладнані бойовим модулем, розробленим словацькою компанією «EVPU Нова Дубніца» у співпраці з чеським військовим ремонтним підприємством VOP-026 «Штернбек», вартість однієї машини становить 27 млн крон[44].

28 березня 2013 між міністерствами оборони Грузії та Словаччини був підписаний Меморандум про співробітництво у військовій сфері[45]

Сучасний стан

ред.
 
Модернізований словацький МіГ-29

Військовий бюджет Словаччини в 2010 році становив 1,09 млрд доларів США[46].

Станом на 2011 рік, загальна чисельність збройних сил становила 16 530 осіб, комплектування здійснювалося за призовом (термін служби за призовом — шість місяців), ще 20 тис. служили в національній гвардії[46]

Сухопутні війська

ред.
Докладніше: Сухопутні війська Словаччини

7322 осіб. Включають в себе штаб, дві механізовані бригади, окремий розвідувальний полк, один артилерійський дивізіон, один інженерний батальйон і один батальйон хімічного захисту. На озброєнні мається 245 танків Т-72М, 383 БМП, 132 бронетранспортерів, 5340 гармат польової артилерії (у тому числі, 119 самохідних гаубиць «Дана», 46 самохідних гаубиць «Гвоздика», 51 буксирувана гаубиця Д-30, 16 гаубиць М-200, 84 РСЗВ, 12 120-мм мінометів, 425 ПУ ПТКР, 48 ЗРК[46].

Повітряні сили

ред.
Докладніше: Військово-повітряні сили Словаччини

4190 осіб, 22 винищувача МіГ-29 (з них 12 модернізовані до стандартів НАТО), 3 Су-22М4, 15 L-39, 16 бойових вертольотів Мі-24, 14 вертольотів Мі-8 і Мі-17, шість Мі-2[46].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г CIA The World Factbook. «Central Intelligence Agency». Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 7 вересня 2015.
  2. ↑ Active Military Manpower. «Global Firepower». Архів оригіналу за 24 вересня 2014. Процитовано 7 вересня 2015.
  3. ↑ Active Reserve Military Manpower. «Global Firepower». Архів оригіналу за 16 вересня 2015. Процитовано 7 вересня 2015.
  4. ↑ Defence Budget by Country. «Global Firepower». Архів оригіналу за 11 грудня 2010. Процитовано 7 вересня 2015.
  5. ↑ М. Б. Барятинський. Легкі танки Другої Світової. М., «Колекція» — «Яуза», 2007. стор.137
  6. ↑ М. Б. Барятинський. Легкі танки Другої Світової. М., «Колекція» — «Яуза», 2007. стор.139
  7. ↑ М. Б. Барятинський. Легкі танки Другої Світової. М., «Колекція» — «Яуза», 2007. стор.152
  8. ↑ Ф. Функе, Л. Функе. Друга світова війна 1939—1945: Велика Британія — Німеччина — Франція — Італія — Фінляндія — Норвегія — Хорватія — Словаччина — Богемія і Моравія — 1939—1943 рр. Піхота — Кавалерія — Бронетанкові війська — Авіація — Флот. / Пер з франц. М., ТОВ «Видавництво АСТ» — ТОВ «Видавництво» Астрель "", 2002. стор.124
  9. ↑ а б Роман Пономаренко. «Радянські німці» та інші фольксдойче в військах СС. М.: Яуза-пресс, 2014.
  10. ↑ Chronik des zweiten Weltkriegs. München, Chronik Verlag, 1999. стор.77
  11. ↑ М. Б. Барятинський. Легкі танки Другої Світової. М., «Колекція» — «Яуза», 2007. стор.157
  12. ↑ Major v. Lengerke. Bericht vom 02.08.1941 // Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg. Band 4: Der Angriff auf die Sowjetunion. Stuttgart, Deutsche Verlags-Anstalt, 1983. s.896
  13. ↑ а б в г д. іст. н. В. В. Марина. Словаччина у війні проти СРСР. 1941—1945 роки // журнал «Нова і новітня історія», № 4 (липень-серпень), 2011. стр.35-53
  14. ↑ П. К. Пономаренко. Всенародна боротьба в тилу німецько-фашистських загарбників 1941—1944. М., «Наука», 1986. стр.377
  15. ↑ Друга світова війна // Радянська історична енциклопедія / редколл., Гл. ред. Є. М. Жуков. том 3. М., Державне наукове видавництво «Радянська енциклопедія», 1963. стр.880
  16. ↑ А. А. Гречко. Битва за Кавказ. 2-е вид., Доп. М., Воениздат, 1973. стр.331
  17. ↑ Л. Н. Бичков. Партизанський рух у роки Великої Вітчизняної війни в 1941—1945 (короткий нарис). М., «Думка», 1965. стр.317-318
  18. ↑ Е. Леонова. Ян Налепка (1912—1943) // Герої-інтернаціоналісти / уклад. В. В. Тян. М., «Просвещение», 1991. стр. 130—138
  19. ↑ М. Б. Барятинський. Німецькі танки в бою. Panzer, vorwärts! М., Яуза — ЕКСМО, 2008. стор.125
  20. ↑ М. Б. Барятинський. Німецькі танки в бою. Panzer, vorwärts! М., Яуза — ЕКСМО, 2008. стор.158
  21. ↑ І. С. Конєв. Записки командувача фронтом. М., ОЛМА-ПРЕСС, 2003. стр.297
  22. ↑ фото. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 13 серпня 2014.
  23. ↑ М. І. Семиряга. Колабораціонізм. Природа, типологія і прояви в роки Другої світової війни. М., РОССПЕН, 2000. стр.858
  24. ↑ Абвергруппа-218 // Диверсанти Третього рейху. / Колл. авт., М., ЕКСМО, Яуза, 2003. стр.277
  25. ↑ Диверсанти Третього рейху. / Колл. авт., М., ЕКСМО, Яуза, 2003. стр.370
  26. ↑ Винищувальне з'єднання „Південь“ // Диверсанти Третього рейху. / Колл. авт., М., ЕКСМО, Яуза, 2003. стр.374
  27. ↑ М. І. Семиряга. Колабораціонізм. Природа, типологія і прояви в роки Другої світової війни. М., РОССПЕН, 2000. стр.415
  28. ↑ С. І. Дробязко, О. В. Романько, К. К. Семенов. Іноземні формування Третього рейху. М., АСТ — „Астрель“, 2011. стр.83-84
  29. ↑ С. І. Дробязко, О. В. Романько, К. К. Семенов. Іноземні формування Третього рейху. М., АСТ — „Астрель“, 2011. стр.343
  30. ↑ » LOCATION: Angola
    DURATION: February 1995 to 30 June 1997
    CONTRIBUTORS OF PERSONNEL as of 30 June 1997: … Slovak Republic     "
    /past/unavem_p.htm UNITED NATIONS ANGOLA VERIFICATION MISSION III // офіційний сайт ООН
  31. ↑ Словаччина виведе своїх миротворців з Голанських висот [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // інформагентство "Сіньхуа «від 7 лютого 2008
  32. ↑ Slovakia // jun13_3.pdf UN Mission's Summary detailed by country (Month of Report: 30-June-2013) page 31
  33. ↑ » He became the first Slovak to be killed in Afghanistan since 2002 when the Slovak Army joined the international forces operating there. "
    Slovak soldier killed in Afghanistan attack [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] / / «Radio Slovakia» від 10 липня 2013
  34. ↑ BREAKING: Two Slovak soldiers killed in Afghanistan [Архівовано 11 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // «The Slovak spectator» від 28 грудня 2013
  35. ↑ " The ministry has proposed to withdraw by the end of this September Slovakia's six-member D-30 howitzer advisory team which has been deployed in the Afghan province of Uruzgan since September 2012. «
    Slovakia plans to withdraw soldiers from Afghanistan //» Peoples'Daily «від 22 серпня 2013
  36. ↑ Slovakia approves final withdrawal of troops from Iraq // „Peoples'Daily“ від 8 Листопад 2007
  37. ↑ Jeremy M. Sharp, Christopher M. Blanchard. Post-War Iraq: Foreign Contributions to Training, Peacekeeping, and Reconstruction [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.] — Congressional Research Service Report for Congress (September 25, 2007), стор .8
  38. ↑ » Slovensko má problémy splniť záväzky voči NATO a naše ozbrojené sily zaostávajú s modernizáciou pre podvyživené rozpočty od roku 2007, konštatoval vysoký predstaviteľ NATO Frank Boland. Ten je tretím mužom v hierarchii Severoatlantickej aliancie a tento týždeň bol na návšteve Slovenska … Keď vás Aliancia prijala v roku 2004, tak ste súhlasili, s vyčlenením 2 percent HDP na obranu. To sa potom zmenilo na 1,6 percenta. "
    Slovenská armáda je v kríze, tvrdí NATO [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
  39. ↑ офіційний сайт Explosive Ordnance Disposal Centre of Excellence (EOD COE)
  40. ↑ Israel signs military cooperation agreement with Slovakia [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] // «The Jerusalem Post» від 14 жовтня 2007
  41. ↑ Казахстан і Словаччина домовилися про співпрацю у військовій області [Архівовано 4 грудня 2014 у Wayback Machine.] // РІА «Новости» від 17 квітня 2008
  42. ↑ Slovaks Order 10 Blast-Resistant Iveco LMVs [Архівовано 12 вересня 2014 у Wayback Machine.] // Defence Industry Daily від 13 липня 2009
  43. ↑ Чехія і Словаччина озброюються спільно [Архівовано 4 грудня 2014 у Wayback Machine.] // «Новости Чехії» від 16 жовтня 2009
  44. ↑ ББМ LMV обійшлися НД Чехії на третину дорожче, ніж НД Словаччини (18 березня 2011). Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 13 серпня 2014.
  45. ↑ Nana Kirtzkhalia. Georgian and Slovak Defense Ministries agree on cooperation [Архівовано 30 березня 2014 у Wayback Machine.]
  46. ↑ а б в г Збройні сили зарубіжних країн // «Закордонне військовий огляд», № 7 (772), 2011 стор.96

Джерела

ред.
  • Charles K. Kliment, Bretislav Nakladal. Germany's First Ally: Armed Forces of the Slovak State 1939—1945. Schiffer Publishing, Ltd. 1997—208 стр.
  • J. Bystrický. Zaisťovacia divízia na okupovanom území Ukrajiny a Bieloruska (september 1941 — november 1942) // «Vojenská história», № 4, 1999.
  • J. Bystrický. Pozemné vojská Slovenskej armády na východnom fronte (1941—1945). // Slovensko a druhá svetová vojna. Bratislava: MO SR, 2000
  • I. Baka. Slovenská republika a nacistická agresia proti Poľsku. Bratislava: Vojenský historický ústav, 2006

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Збройні_сили_Словаччини&oldid=43343938