Вікіпедія

Юліан Захаревич

польський архітектор вірменського походження
(Перенаправлено з Захаревич Юліан)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Захаревич.

Юліан Октавіан Захаревич (пол. Julian Oktawian Zachariewicz; 17 липня 1837 Львів — 27 грудня 1898, Львів) — львівський архітектор вірменського походження[2], лютеранин, один із засновників Львівської архітектурної школи, яка визначала архітектурне обличчя Львова 2-ї половини XIX — початку XX століття. Розпочинав свою діяльність як залізничний інженер.

Юліан Захаревич
пол. Julian Oktawian Zachariewicz
Народження17 липня 1837(1837-07-17)
Смерть27 грудня 1898(1898-12-27) (61 рік)
ПохованняЛичаківський цвинтар
Країна
(підданство)		 Австрійська імперія
 Австро-Угорщина
НавчанняВіденська академія мистецтв, Національний університет «Львівська політехніка» і Віденський технічний університет
Діяльністьархітектор, науковець, політик
Праця в містахВідень[1] і Львів[1]
Нагороди
орден Залізної Корони
Діти·Захаревич Альфред
CMNS: Юліан Захаревич у Вікісховищі

Біографічні відомості

ред.
 
Надгробок Юліана Захаревича на Личаківському цвинтарі у Львові

Народився у Львові в родині вірменина Георгія Захаревича та Юзефи з Ґросманів. Навчався у Львові у реальній школі. Закінчив Технічну академію (1852–1857, нині — Львівська Політехніка), професійну освіту отримав у Відні (закінчив 1858, нині Віденська політехніка). Після завершення навчання працював у генеральній дирекції будівництва державних залізниць Австрійської імперії. Після ліквідації цієї установи працював на будівництві залізниці у Тімішоарі.

У 1859 року проходив практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста при реставрації віденського готичного собору святого Стефана.

У 1860-х роках працював на Львівсько-Чернівецькій залізниці на різних посадах — від залізничного інженера почергово у Відні, Тімішоарі та Львові[3], до начальника руху в Чернівцях. Працюючи на цій залізниці, спроектував залізничний вокзал у Яссах.

З 1871 року — професор, завідувач кафедри архітектури Технічної академії у Львові. Від 1877 року — член Політехнічного товариства у Львові[4]. У 1879 році входив до правління товариства[5]. У 1881—1882 роках — ректор Політехніки. Від початку 1880-х років кореспондент Центральної комісії з дослідження та консервації пам'яток мистецтва та історії Галичини. Від 1888 — член щойно створеного Кола консерваторів та кореспондентів Східної Галичини[6]. У 1890-х був одним з експертів на судовому процесі між Леонардом Марконі і Юзефом Каетаном Яновським у справі щодо авторства проєкту Промислового музею[7]. Від 1892 року був одним організаторів Галицької крайової виставки у Львові. Входив до статутної виставкової комісії[8].

Спільно з Іваном Левинським 1885 року придбав у міста велику земельну ділянку в місцевостях Новий Світ і Байки. Від 1888 року забудовував її віллами за власними проєктами та проєктами Левинського (тепер місцевість відома під назвою Кастелівка). Поряд з Іваном Левинським та Альфредом Каменобродським був піонером створення у Львові комплексних архітектурно-будівельних компаній. Зібрав колекцію творів українського ужиткового мистецтва. Вивчав народне будівництво.

Був одружений двічі. Батько львівського архітектора і підприємця Альфреда Захаревича. З огляду на заслуги перед містом та фанатичну любов до Львова одержав додаток до прізвища — Захаревич-Львігруд (пол. Zachariewicz-Lwigród).

Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 55[9]. Протягом 13 квітня—15 травня 1905 року рисунки зразків дерев'яної архітектури, виконані Захаревичем, експонувалися на виставці в палаці Чапських у Кракові.[10] У вестибюлі головного корпусу Львівської політехніки 1910 року встановлено погруддя із зображенням Юліана Захаревича авторства Юліуша Белтовського, яке урочисто відкрили 11 вересня у завершальний день П'ятого з'їзду техніків у Львові.[11] Того ж року проєкти Захаревича експонувалися на першій архітектурній виставці у Львові[12]. У 1901—1946 роках іменем Захаревича називалася вулиця, що нині має назву Архітекторська. 1992 року на його честь названо іншу вулицю у Львові.

Звання

  • Професор архітектури;
  • ректор Львівської політехніки;
  • Радчий імператорського двору;
  • кавалер Ордену Залізної Корони;
  • депутат Державної ради;
  • Голова Комісії для Державних іспитів дипломованих архітекторів;
  • член Шкільної крайової ради;
  • Презес промислового музею;
  • Заступник Голови колегії для охорони авторських прав у галузі архітектури;
  • член Ради міста Львова;
  • член Товариства політехнічного[3].

Роботи

ред.

У Львові

ред.

пол. * головний корпус (вул. С. Бандери, 12) у 1873—1877 роках;

Реставрація та перебудова
Нереалізовані проєкти
  • Проєкт перебудови реформістської синагоги «Темпль». Виконаний у 1894–1896 роках, базувався на аналізі форм храму Соломона в Єрусалимі (бл. 957—950 р. до н. е.). Дані про гіпотетичний вигляд якого, почерпнув із праці Шарля Шип'є і Жоржа Перро. Проєкт передбачав значне розширення, зокрема добудову двох пілонів при вході від вул. Жовківської (нині вул. Хмельницького), збільшення вестибюля, добудову санктуарія, широкого ліхтаря посередині купола. З усього реалізовано було лише розписи інтер'єрів[17].
  • Проєкт розширення дому товариства ремісників «Гвязда», що на вулиці Короленка, 7.

В інших населених пунктах

ред.
  • Вокзал у місті Ясси в Румунії (1869—1870).
  • Синагога в Чернівцях у неомавританському стилі (1873—1877).
  • Костел святого Михаїла у селі Заріччя біля Ярослава (1879—1880). Поєднує романські та готичні риси з неовізантійський стиль|неовізантійськими елементами. Збудований коштом графів Володимира та Альфонсини Дідушицьких. Архітектор спроєктував також орган, виконаний у Львові фабрикою Яна Слівінського. Спорудженням храму керував учень Захаревича Вацлав Ґерж. Вівтарі виготовлені за спільним проєктом Юліана Захаревича та Леонарда Марконі.
  • Дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста в селі Звижень. Тризрубна, триверха, з верандою на другому ярусі бабинця, оперезана галереєю. Споруджена 1888 року під керівництвом Міхала Ковальчука. 1916 року розібрана на матеріал для окопів[18].
  • Палац графів Реїв у Псарах (нині с. Приозерне, Рогатинський район)[19].
  • Костел у Буцневі поблизу Тернополя (1890–1891).
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Маркополі. Поєднує в собі неовізантійський та неороманський стилі. Спорудження велось у 1892–1896 роках під керівництвом будівничого Ставарського із Синяви. Пізніше живописець Антін Манастирський виконав настінні розписи.
  • Найпізніше з усіх палацових ансамблів у 1889 Захаревичем був зведений замок графа Адама Ґолуховського (1855—1914) в Гусятині. Казковий стиль баварських замків короля Людвіга ІІ. Ліс «Грабник» навколо палацу був перетворений Захаревичем у англійський парк. Тільки дерева цього парку залишились нині, а палац був знищений під час першої світової війни, про його стан можна судити по старих фотографіях[20].

Галерея

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Ігор Мельник (17 липня 2017). Лицар з Львигороду Юліан Захаревич. zbruc.eu. Zbruč. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 27 липня 2021.
  3. ↑ а б Рихло П. Архітектурна спадщина Чернівців Австрійської доби: Матеріали міжнародної конференції. — Чернівці : Золоті литаври, 2003. — С. 164, 167. — ISBN 966-8029-28-3.
  4. ↑ Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 97. (пол.)
  5. ↑ Towarzystwo Politechniczne… — S. 76.
  6. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі, 2010, с. 137.
  7. ↑ Сьомочкін І. В. Будинок Художньо-промислового музею у Львові (до питання про авторство проєкту) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 1995. — № 3. — С. 30—33.
  8. ↑ Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 106. — ISBN 83-88372-29-7. (пол.)
  9. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 311. — ISBN 966-8955-00-5..
  10. ↑ Drobne wiadomości // Architekt. — 1905. — № 4. — S. 64.
  11. ↑ V Zjazd Techników Polskich we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 22. — S. 340. (пол.)
  12. ↑ Minkiewicz W. Z powodu I wystawy Architektury we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 23. — S. 359; продовження статті — № 24. — S. 384. (пол.)
  13. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі, 2010, с. 132.
  14. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі, 2010, с. 137—138.
  15. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі, 2010, с. 138—140.
  16. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі, 2010, с. 143—146.
  17. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі, 2010, с. 121—123.
  18. ↑ Вуйцик В., Івасейко С., Слободян В. Українські церкви Бродівського району. Ілюстрований каталог. — Львів : Місіонер, 2000. — С. 70—71. — (Українські церкви Львівщини) — ISBN 966-7086-63-1.
  19. ↑ Roman Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Województwo ruskie, Ziemia Halicka i Lwowska. — Wrocław, Warszawa: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1995. — T. 7. — S. 160—167. — ISBN 83-04-03701-7 całość, ISBN 83-04-04229-0. (пол.)
  20. ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі, 2010, с. 85.

Посилання

ред.

Див. також

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юліан_Захаревич&oldid=44034083