Железняков Анатолій Григорович
Анатолій Григорович Железняков (нар. 20 квітня (2 травня) 1895, село Федоскіно, Московська губернія — 26 липня 1919, Ерастівка, Катеринославська губернія) — російський матрос, анархіст; командир 1-ї радянської кінної батареї, командир бригади бронепоїздів часів Громадянської війни в Росії. У радянській історіографії відоміший як Матрос Железняк, який під час Жовтневого перевороту 1917 своїм загоном розігнав Всеросійські установчі збори, і таким чином відкрив заколотникам-більшовикам на чолі з Леніним шлях для захоплення влади в державі.
| Анатолій Григорович Железняков | |
|---|---|
.jpg) | |
| Ім'я при народженні | Железняков Анатолий Григорьевич |
| Прізвисько | Матрос Железняк |
| Народження | 20 квітня (2 травня) 1895 Росія село Федоскіно, Московська губернія |
| Смерть | 26 липня 1919 (24 роки) Ерастівка, Катеринославська губернія |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Країна | Російська імперія |
| Війни / битви | Перша світова війна |
| Інше | Анархіст |
 Железняков Анатолій Григорович у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Народився в міщанській родині в селі Федоскіно Богородського повіту Московської губернії (нині — один із районов міста Ногінськ).
Вступив до Лефортівського військово-фельдшерського училища, але невдовзі його покинув. Працював кочегаром на торговельному флоті, працював слюсарем на оборонному заводі Густав Листа.
У жовтні 1915 року призваний на службу до 2-го Балтійського флотського екіпажу.
У червні 1916 дезертирував і працював на торговельних судах на Чорному морі, переховуючись під вигаданим ім'ям.
Після амністії дезертирам, оголошеної після Лютневої революції 1917 у Росії, повернувся на флот і опинився в Кронштадті.
На той час мав стійкі погляди анархіста, не визнавав владу Тимчасового уряду.
У червні 1917 захищав особняк Дурново, захоплений анархістами. Був засуджений на 14 років каторжних робіт, але втік з-під варти. Був обраний до Центробалту — революційного органу моряків Балтійського флоту.
«Варта втомилася»
ред.У січні 1918 Железняков був начальником варти Таврійського палацу, де зібрались Всеросійські установчі збори.
Виконуючи таємний наказ більшовицьких лідерів, змусив голову зборів закрити засідання. В історію радянської держави, а особливо в радянську фільмографію, увійшов саме за фразою «Варта втомилася» (рос. Караул устал) при розгоні Законодавчих зборів.
Закриття Всеросійських установчих зборів відкрило шлях змовникам-більшовикам на чолі з Леніним, які не були обрані до більшовицької фракції зборів, захопити владу в країні шляхом арешту Тимчасового уряду та затвердження власного уряду «народних комісарів» через підконтрольний їм II Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, де більшовики мали переважну більшість.
Громадянська війна
ред.Наприкінці червня — на початку липня 1918 в розпорядження Василя Кіквідзе прибув колишній начальник Бірзульского укріпрайону під Одесою Анатолій Железняков на чолі загону моряків з двома броньовиками — «Тигр» і «Лейтенант Шмідт». Кіквідзе зробив Железняка командиром 1-го стрілецького полку, а комісаром до нього був призначений одеський есер-максималіст і поет-футурист Борис Черкун.
Під час повстання лівих есерів у Москві в липні 1918 Железняков висловив їм співчуття і виступив за знищення Раднаркому як органу влади. Потім у нього почався конфлікт з Миколою Подвойським (з питання про постачання полку), який закінчився тим, що Подвойський наказав заарештувати Железнякова. Завдяки таємній підтримці друга-Кіквідзе матрос Желєзняк арешту уникнув, але в його полку почалося бродіння, і солдати розбіглися. Незабаром Железняков був звинувачений в катастрофі поїзда Подвойського і оголошений поза законом. Він втік з-під розстрілу і з допомогою лівих есерів зник у Тамбові. Але в жовтні 1918 потрапив під амністію, був призначений командиром 1-ї радянської кінної батареї і співробітником культурно-просвітницького відділу в Елані.
У листопаді 1918, під прізвищем Вікторс, Железняков був направлений на підпільну підривну роботу в Одесу. Там діяв спільно з бойової дружиною Григорія Котовського, з яким тісно зблизився. У цей час «матрос Желєзняк» брав участь у нальотах на банки і пограбуваннях. Після заняття Одеси Червоною Армією 6 квітня 1919 Железняков був обраний головою профспілки моряків торгового флоту. Але більшовицька інтервенція тривала, і через місяць він отримав призначення на посаду командира бригади бронепоїздів.
Загибель
ред.У липні 1919 року бригада діяла проти денікінців в районі Катеринослава.
Згідно з офіційною радянською версією, 25 липня під час бою на станції Верхівцеве Анатолія Железнякова смертельно поранено. Не опритомнівши, він помер наступного дня в госпіталі на станції Ерастівка. Труну з тілом перевезли до Москви, де 3 серпня з військовими почестями його поховали на Ваганьківському кладовищі.
Вшанування
ред.За радянської влади образ Матроса Железняка широко використували та оспівували в пропаганді.
- Тривалий час образ здорованя, обвішаного кулеметними стрічками, однозначно пов'язувався з матросом Железняком[1][2]
- У кінофільмі Виборгська сторона 1938, Борис Блінов у ролі матроса Железняка закриває Всеросійські установчі збори фразою Караул втомився.
- Розгону Всеросійських установчих зборів присвячений вірш радянського поета О. Прокоф'єва «Слово про матроса Железнякова» (1930).
- Матрос Железняк оспівується у відомій радянські пісні «Партизан Железняк» (1936; музика Матвія Блантера, слова Михайла Голодного)[3][4]:
|
В степи под Херсоном — высокие травы, |
|
У тексті пісні багато нісенітніць: наприклад, за сюжетом, Железняков гине в бою зі своїми соратниками-анархістами — махновцями, та ще й за 200 км від справжнього місця загибелі.
- «Матрос Железняк», 1985, режисер — Дудін Віталій Андрійович, у ролі Железнякова — А. Котенєв.
- Матрос Железняк — персонаж романа Андрія Валентинова «Капітан Філібер» (2007).
Ім'ям Железнякова були названі бронепоїзд, ескадрений міноносець, річковий артилерійський корабель, крейсер, тральщик і теплохід.
1966 року на його честь перейменовано станцію Ерастівка.
Довгий час його ім'я мала середня школа № 2 міста Верхівцеве.
Пам'ятники матросу Железняку встановлено:
- На батьківщині, в селі Федоскіно Дмитрівського району Московської області
- У місті Долгопрудний, Росія
- У Ногінську
- У Кронштадті
- У Челябінську
- У привокзальному сквері міста Верхівцеве
- У місті П'ятихатки (знесений у 2016)
Посилання
ред.- ↑ Эпельман М. М. «Воспоминания». Архів оригіналу за 15 жовтня 2011. Процитовано 8 лютого 2011.
- ↑ Тумаха А. С. «Есть такое слово дшб». Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 8 лютого 2011.
- ↑ Русские советские песни (1917—1977). Сост. Н. Крюков и Я. Шведов. М., «Худож. лит.», 1977 [Архівовано 12 жовтня 2008 у Wayback Machine.] (с комментариями)
- ↑ Сайт «Советская музыка» sovmusic.ru. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 8 лютого 2011.
Джерела
ред.- Верюжский Николай Александрович. «Кто здесь временные? — Слазь…» Биография Железнякова(рос.)
- Амурский И. Е. Матрос Железняков [Архівовано 7 листопада 2011 у Wayback Machine.](рос.)
- Пасынки революции Неизвестные подробности о судьбе матроса Железняка(рос.)
- фотография матроса Железняка в энциклопедии Долгопрудного [Архівовано 19 грудня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- Песня «Партизан Железняк» [Архівовано 11 травня 2011 у Wayback Machine.](рос.) (М. Блантер — М. Голодный) исполнялась Утёсовым.
- Смертельно уставший караул [Архівовано 25 грудня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
- К 90-летию со дня гибели героя Гражданской войны Железнякова Анатолия Григорьевича. Часть I(рос.)