Вікіпедія

Головатий Сергій Петрович

політик
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Головатий.

Сергі́й Петро́вич Голова́тий (нар. 29 травня 1954 року, Одеса) — український юрист, науковець і політик, суддя Конституційного Суду України у 2018—2024 роках, а з 29 грудня 2020 року по 29 травня 2024 року — виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України. Народний депутат України I—VI скликань, міністр юстиції України в 1995—1997 та 2005—2006 роках. Колишній член КПРС[1]. У Верховній Раді України входив до депутатських фракцій і груп (зокрема, «Наша Україна», БЮТ, Партія регіонів).

Сергій Петрович Головатий
Головатий Сергій Петрович
8-й Міністр юстиції України
27 вересня 2005 — 4 серпня 2006
ПрезидентВіктор Ющенко
Прем'єр-міністрЮрій Єхануров
ПопередникРоман Зварич
НаступникРоман Зварич
4-й Міністр юстиції України
27 вересня 1995 — 21 серпня 1997
ПрезидентЛеонід Кучма
Прем'єр-міністрЄвген Марчук
Павло Лазаренко
ПопередникВасиль Онопенко
НаступникСюзанна Станік
Суддя Конституційного Суду України
2 березня 2018 — 29 травня 2024
ПрезидентПетро Порошенко
Володимир Зеленський
в.о. Голови Конституційного Суду України
29 грудня 2020 — 29 травня 2024
ПрезидентВолодимир Зеленський
ПопередникОлександр Тупицький
НаступникВіктор Кривенко
Народився29 травня 1954(1954-05-29) (70 років)
місто Одеса
Відомий якполітик
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materІнститут міжнародних відносин Київського університету
Політична партіябезпартійний
РідняБатько — Петро Харитонович (1922); мати — Надія Тимофіївна (1930)
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
1-го скликання
Народний рух України 15 травня 1990 — 10 травня 1994
2-го скликання
безпартійний (група «Реформи») 11 лютого 1994 — 4 липня 1996
3-го скликання
безпартійний (група «Незалежні») 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (БЮТ)) 14 травня 2002 — 20 жовтня 2005
5-го скликання
безпартійний (НУ) 25 травня 2006 — 23 листопада 2007
6-го скликання
безпартійний (Партія Регіонів) 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012

Життєпис

ред.

Народився 29 травня 1954 року в Одесі, українець. Батько Петро Харитонович (1922) — інвалід війни, викладач військової підготовки в школі, пенсіонер; мати Надія Тимофіївна (1930) — вчителька російської мови і літератури, пенсіонерка.

1955 року батьки (обоє — родом із Шевченкового краю, села Вільшани, що поблизу Моринець і Шевченкового/Кирилівки на Черкащині) у зв'язку із переведенням батька на інвалідність (унаслідок контузії, отриманої під час Другої Світової війни) та звільненням з лав ЗС СРСР переїхали на проживання до Сміли на Черкащині.

Освіта вища, У 1977 р. закінчив Київський державний університет, факультет міжнародних відносин та міжнародного права, юрист-міжнародник, референт-перекладач англійської мови. Кандидат юридичних наук з 1980 р.

У 1981—1987 роках — викладач кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету.

  • Жовтень 1971 року — серпень 1972 року — робітник Смілянського хлібокомбінату Черкаської області.
  • Серпень 1972 року — червень 1977 року — студент, вересень 1977 року — березень 1978 року — старший інженер групи прийому іноземних спеціалістів ректорату, березень 1978 року — жовтень 1980 року — аспірант Київського університету імені Тараса Шевченка.
  • Листопад 1980 року — червень 1986 року — молодший науковий працівник, червень 1986 року — лютий 1988 року — старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР.
  • Лютий — липень 1988 року — старший науковий працівник Тимчасового молодіжного творчого колективу «Закон про молодь» Науково-дослідного центру Вищої комсомольської школи при ЦК ЛКСМУ.
  • Липень 1988 року — серпень 1990 року — старший науковий працівник Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР.
  • Лютий 1989 року — співзасновник Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

Освіта

ред.

Із 1961 по 1971 рр. — здобував середню освіту у Смілянській середній школі № 1, яку закінчив із золотою медаллю. По закінченню школи спробував вступити до Московського державного інституту міжнародних відносин (МДІМВ).

Вищу освіту здобув, закінчивши з відзнакою (червоний диплом) факультет міжнародних відносин та міжнародного права КДУ за спеціальністю «міжнародне право» (1972—1977).

По закінченні університету — за розподілом працював на посаді старшого інженера групи прийому іноземних спеціалістів у ректораті КДУ (1972—1977) та продовжував навчання, вступивши до аспірантури (на заочну форму) на кафедрі історії і права країн Азії, Африки і Латинської Америки. Від березня 1978 р. продовжував навчання там в аспірантурі там же — за очною формою (стаціонар).

У грудні 1980 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня «кандидат юридичних наук» за спеціальністю «міжнародне право». У 2009 р. рішенням Вченої ради Київського університету імені Т. Шевченка за підсумками захисту дисертації — присвоєно науковий ступінь «доктор юридичних наук» за спеціальністю «теорія та історія держави і права; історія політичних і правничих учень».

Трудова діяльність

ред.

Розпочав трудову діяльність, працюючи укладачем готової продукції Смілянського хлібокомбінату (1971—1972). Основні етапи наступного періоду трудової діяльності включають роботу в Інституті соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР на посадах молодшого наукового (1980—1987) та старшого наукового (1987—1990) працівника. У 1988 р. був відряджений для роботи (на посаді старшого наукового працівника) у складі Тимчасового творчого науково-дослідницького колективу «Закон про молодь», утвореного на базі Науково-дослідницького центру Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ.

За рішенням Президії Академії наук СРСР (1988 р.) отримав вчене звання — старший науковий працівник (за спеціальністю «міжнародне право»).

  • Із 1981 р. по 1985 р. працював (на умовах сумісництва) викладачем кафедри міжнародного права Факультету міжнародних відносин і міжнародного права КДУ.
  • У 2011—2013 рр. — професор кафедри теорії права юридичного факультету КНУ.
  • Із 1 серпня 2024 року — професор Університету «Київська школа економіки».

Громадсько-політична діяльність

ред.

Громадсько-політичну діяльність розпочав наприкінці 1988 р., приєднавшись до заснування у березні 1989 р. Товариства української мови ім. Шевченка та у вересні 1989 р. Народного руху України. Брав участь у складанні установчих документів Товариства та Програми і Статуту Руху.

Балотуючись до Верховної Ради Української УРСР на політичній платформі Руху, вперше був обраний до українського парламенту в березні 1990 р., і як наслідок — Секретаріат ЦК КПУ виключив з лав КПРС з формулюванням: «За сепаратистські настрої та спробу створити альтернативну до КПРС партію». Відтоді і по червень 2014 р. — позапартійний. Від червня по грудень 2014 р.— член політичної партії «Сила і честь» (член політради партії).

У рамках громадської діяльності обирався на керівні посади у громадських організаціях правничої професії національного та міжнародного рівнів як:

  • президент Асоціації українських правників (1990—1995),
  • президент Світового конгресу українських юристів (1992—1994),
  • президент Української правничої фундації (1992—2009).

Очолюючи УПФ, ініціював заснування Українського центру прав людини (1993), часопису «Українське право» (1994), Українського центру правничих студій (1995), щоквартального журналу «Практика Європейського Суду з прав людини» (1999).

Був ініціатором заснованої указом Президента України у 1994 р. нової української традиції щорічно 8 жовтня відзначати як єдине професійне свято усіх правників церемонією «Відкриття Року Права»[2].

Робота у ВРУ

ред.

Був обраний народним депутатом України у шести скликаннях Верховної Ради України (1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 рр.).

  • Нардеп 12(1)-го скликання з березня 1990 р. (2-й тур) до квітня 1994 р. по Сирецькому виборчому округу № 18, м. Київ. На час виборів: старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР, член КПРС до березня 1990 р.
  • Нардеп 2-го скликання з березня 1994 р. (1-й тур) по Сирецькому виборчому округу № 19, місто Київ, висунутий виборцями. Голова підкомісії з європейських зв'язків Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД. Член групи «Реформи» (4 липня 1996 р. — ВР достроково припинила повноваження народного депутата згідно з поданою заявою).
  • Нардеп 3-го скликання з березня 1998 р. по квітень 2002 р. по виборчому округу № 222, місто Київ від виборчого блоку «Вперед, Україно!». На час виборів: президент Благодійного фонду «Українська правнича фундація», безпартійний. Член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з липня 1998, з 2000 — Комітет у закордонних справах). Член групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).
  • Нардеп 4-го скликання з квітня 2002 р. по жовтень 2005 р. від Блоку Тимошенко, № 12 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Блоку Юлії Тимошенко (травень 2002 — вересень 2005), позафракційний (вересень — жовтень 2005). Голова підкомітету з питань Конституції, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з конституційних питань) Комітету з питань правової політики (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 20 жовтня 2005.
  • Нардеп 5-го скликання з квітня 2006 р. по листопад 2007 р. від Блоку «Наша Україна», № 43 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, безпартійний. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Член Комітету з питань правосуддя (з липня 2006).
  • Нардеп 6-го скликання з листопада 2007 р. по грудень 2012 р. від Партії регіонів, № 93 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань правової політики (з грудня 2007), голова підкомітету з питань Конституції, Конституції АР Крим, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з січня 2008).
  • З 1992 р. по 1996 р. був членом Комісії з опрацювання проєкту нової Конституції України, а з лютого 2008 р. — член Національної конституційної ради[3]
  • З весни 2015 року член Конституційної Комісії[4]. 2 лютого 2016 року був призначений заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право»[5]

Роботи

ред.

Робота в Кабміні України

ред.
  • Працював на посаді міністра юстиції у складі трьох урядів (1995—1996; 1996—1997; 2005—2006).
  • З 27 вересня 1995 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 886/95)[6].
  • З 12 липня 1996 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 542/96)[7].
  • З 27 вересня 2005 року — 4 серпня 2006 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 1425/2005)[8].
  • На посаді міністра юстиції ініціював заснування Української кодифікаційної комісії (1995 р.) та Української комісії з питань правничої термінології (1995).

Робота в Конституційному Суді

ред.
  • 27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України[9]. 2 березня склав присягу і приступив до виконання суддівських обов'язків[10].
  • Голова Постійної комісії з правничої термінології Конституційного Суду України[11].
  • Заступник Голови Конституційного Суду України з 17 вересня 2019 року[12].
  • Від 29 грудня 2020 року — виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України відповідно до статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України»[13].
  • 30 травня 2024 року припинено повноваження у зв'язку з досягненням 70-річного віку[14]

Інші державні органи

ред.
  • Голова Української комісії з питань правничої термінології (1995—2000).
  • Голова Комісії з питань підготовки проєкту нового Цивільного кодексу (1995—1997).
  • Голова робочої групи з підготовки нового Адміністративного кодексу (1997).
  • Голова Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2005—2007)[15].
  • Голова Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2010—2015)[16].
  • Член Вищої ради юстиції (2005—2006).
  • Член Ради національної безпеки і оборони України (1996—1997 та 2006 роки)[17].
  • Керівник делегації України до ФРН для участі в юридичних консультаціях у «Нормандському форматі» з питань імплементації Мінських домовленостей (20 серпня 2015 року.).
  • 27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України[9]. 2 березня склав присягу і приступив до виконання судівських обов'язків[10].
  • Від 15 грудня 2022 року — член колегії Національної комісії зі стандартів державної мови.[джерело?]

Робота в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ)

ред.

Від 1995 р. безперервно перебував у складі української делегації до Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), де обіймав посади:

  • Віце-президента ПАРЄ (2006—2009);
  • Голови Комітету з правил процедури та імунітетів (2002—2005);
  • Голови Комітету з юридичних питань і прав людини (2005—2006);
  • Голови Комітету з дотримання державами-членами Ради Європи обов'язків та зобов'язань (Моніторинговий комітет, 2008—2010);
  • Заступника голови Комітету з юридичних питань та прав людини (із січня 2010 року).

Із січня 2002 р. по січень 2010 р. — член Бюро ПАРЄ. У 2009 р. входив до складу Номінаційного комітету з присудження премії ПАРЄ в галузі прав людини.

На посаді голови Моніторингового комітету ПАРЄ 2008 року ініціював вивчення і розгляд Асамблеєю питання про подолання дискримінаційного стану, що його зазнав Вселенський Патріархат в Константинополі (Стамбулі) внаслідок політики Турецької держави. За його особистого сприяння Турецька держава відновила юридичні права Його Святості Варфоломія І в статусі Вселенського Патріарха, а також повернула юридичні права, зокрема майнові, Вселенському Патріархатові[18].

Робота у Венеційській комісії

ред.
  • Упродовж 1995—2001 рр. та 2005—2009 рр. був членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія РЄ) від України[19].
  • У 1997—2001 рр. — віце-президент та член Бюро Венеційської Комісії.
  • Із січня 2010 р. по січень 2013 р. — представник Парламентської Асамблеї Ради Європи у Венеційській Комісії.
  • 2 лютого 2016 — 16 березня 2017 — заступник члена Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія РЄ)[20].
  • Від 16 березня 2017 року — член Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія)[21].
  • Залучався як експерт Венеційської Комісії до конституційного процесу (консультування відповідних Конституційних комісій під час напрацювання нових конституцій за наслідками подій «Арабської весни») в Лівії — після падіння режиму Каддафі (2012; у Єгипті — після падіння режиму Мубарака (2013); в Тунісі — після падіння режиму Бен Алі (2014).
  • 2017 року — доповідач Венеційської Комісії щодо проєкту Закону про зміни до Конституції Молдови, що їх ініціював президент Молдови Додон.
  • Від грудня 2017 року — віцепрезидент підкомісії з правовладдя («верховенства права») Венеційської Комісії[22].
  • Від квітня 2019 року  по грудень 2021 року — член Розширеного бюро Венеційської комісії, президент підкомісії з правовладдя («верховенства права») Венеційської Комісії.
  • 15 квітня 2021 року був перепризначений членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія РЄ) від України[23].
  • Від 11 грудня 2021 по 6 грудня 2023 року — член Бюро Венеційської Комісії[24].
  • Від 6 грудня 2023 року — президент підкомісії з правовладдя («верховенства права»), член Розширеного бюро Венеційської комісії[25].

Наукова діяльність

ред.
  • Член-кореспондент Академії правничих наук України (від 1996 р.)
  • Член Міжнародної асоціації конституційного права (від 2008 р.)
  • Член редколегії юридичного журналу «Право України» (від 2013 р.)
  • Член Наукової ради юридичного журналу «Право України» (від 2017 р.)

Напрямки наукової діяльності

ред.
  • міжнародне публічне право
  • теорія права
  • конституційне право
  • людські права
  • українська правнича термінологія

Брав участь в багатьох міжнародних конференціях, семінарах симпозіумах з питань міжнародного права, конституційного права, демократії, правовладдя людських прав, верховенства права.

Опублікував понад 200 наукових праць з питань міжнародного та конституційного права. Головною публікацією є монографія: «Верховенство права»: Монографія (у трьох книгах) (К., 2006; 1747 стор.), на яку є два посилання в спеціальній Доповіді Венеційської Комісії про верховенство права[26]. Другою працею Сергія Головатого є книга «Про людські права. Лекції» (К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016, 760 стор.). Третьою моногорафією є книга «Щодо мови правничої» (Київ.: Наш Формат, 2024, 1016 стор.)

Діяльність у сфері української правничої термінології

ред.
  • Голова Української комісії з питань правничої термінології (1995—2000 рр.);
  • Голова Постійної комісії з правничої термінології Конституційного Суду України (2018—2024 рр.);
  • Керівник Центру правничої термінології Національної академії правових наук України (із 24 травня 2024 р.).

Автор нового українського слова правовладдя — як досконалішого варіанту передавання сутності поняття «the Rule of Law» (що на початку 1990-х років українською було ним же запроваджено як «верховенство права»).

Автор перекладу українською мовою документа Венеційської Комісії «Report on the Rule of Law» (CDL-AD (2011) 003rev) під назвою «Доповідь про правовладдя»[27] та коментаря до цієї доповіді[28].

Автор перекладу українською мовою документа Венеційської комісії «Rule of Law Checklist» (CDL-AD (2016) 007) під назвою «Мірило правовладдя»[29].

Автор вступної статті про правовладдя під заголовком «Вимірювати, здавалося б, незміренне» в колективній праці[30].

Наукова діяльність за кордоном

ред.
  • упродовж липня-грудня 2001 р. — науковий дослідник Інституту Макса Планка з порівняльного публічного права і міжнародного права (м. Гайдельберг, Німеччина);
  • упродовж вересня 2002 р. — червня 2003 р. — старший науковий дослідник Школи права Єльського університету за Програмою обмінів Фулбрайта (м. Нью Гейвен, США);
  • упродовж листопада 2013 р.- березня 2014 р. — науковий дослідник Інституту Макса Планка із зарубіжного та міжнародного кримінального права (м. Фрайбург, Німеччина).

Нагороди та звання

ред.
  • 1985 — медаль та диплом Академії наук УРСР на конкурсі найкращих робіт молодих вчених Академії наук УРСР за монографію «200-мильна економічна зон у Світовому океані: міжнародно-правові проблеми».
  • 1995 — «Заслужений юрист України»[31].
  • 2005 — Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня[32].
  • 2005 — Почесна Грамота ВРУ.
  • 2008 — медаль «Pro Merito» («За заслуги») Венеційської комісії Ради Європи.
  • 2013 — медаль «Pro Merito» («За заслуги») Парламентської Асамблеї Ради Європи із одночасним присвоєнням титулу «Почесний партнер Парламентської Асамблеї Ради Європи».
  • 1998 — медаль Патріарха Мстислава (УАПЦ).
  • 2009 — Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (УПЦ КП).
  • 26 жовтня 2022 — Грамота Київського військового госпіталю «За патріотизм, активну участь у благодійній роботі в інтересах лікування поранених військовослужбовців-захисників України та посилення матеріальної бази госпіталю виробами медичного призначення».
  • 2024 — Орден Святого вмч. Юрія Переможця за віддане служіння Богові й Україні та жертовність у захисті добра і правди (Православна церква України).
  • 2024 — Почесна відзнака Асоціації правників України (АПУ) «За честь та професійну гідність».

Примітки

ред.
  1. ↑ Сергій Руденко: Біло-синій Головатий. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 2 жовтня 2017.
  2. ↑ Указ Президента України від 17 жовтня 1994 року № 615/94 «Про запровадження в Україні "Відкриття Року Права"»
  3. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про склад Національної конституційної ради. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 27 березня 2016.
  4. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про питання Конституційної Комісії. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 27 березня 2016.
  5. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія). Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
  6. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого Міністром юстиції України. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016.
  7. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого Міністром юстиції України. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016.
  8. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С.Головатого Міністром юстиції України. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016.
  9. ↑ а б Указ Президента України №-45/2018 від 27.02.2018. Архів оригіналу за 31 грудня 2018. Процитовано 27 лютого 2018.
  10. ↑ а б Двоє суддів Конституційного суду склали присягу /Укрінформ, 2.3.2018/. Архів оригіналу за 02.03.2018. Процитовано 02.03.2018.
  11. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Конституційний суд обрав нового голову [Архівовано 18 вересня 2019 у Wayback Machine.] Українська правда (17 вересня 2019)
  13. ↑ Головатий Сергій Петрович // Офіційний вебсайт Конституційного Суду України
  14. ↑ У в.о. голови Конституційного суду Головатого закінчились повноваження
  15. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016.
  16. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016.
  17. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про внесення змін до Указу Президента України від 8 лютого 2005 року N 208. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016.
  18. ↑ Збережена перспектива. День. 15 червня 2023. Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023.
  19. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про призначення С. Головатого членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія). Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016.
  20. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 29/2016 Про призначення С.Головатого заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія). Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 2 лютого 2016.
  21. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ про призначення С.Головатого членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія). Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 23 травня 2017.
  22. ↑ Offices of the Venice Commission. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
  23. ↑ Указ Президента України від 15 квітня 2021 року № 166/2021 «Про призначення С. Головатого членом Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія)»
  24. ↑ Venice Commission :: Council of Europe. www.venice.coe.int. Процитовано 18 лютого 2024.
  25. ↑ Venice Commission :: Council of Europe. www.venice.coe.int. Процитовано 18 лютого 2024.
  26. ↑ Верховенство права. Архів оригіналу за 5 травня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  27. ↑ Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія). Доповідь про [[правовладдя]]. Ухвалено на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року). Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
  28. ↑ «Верховенство права» не працює: Коментар до документа Венеційської Комісії «Доповідь про правовладдя» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
  29. ↑ Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія). Мірило правовладдя. Ухвалено на 106-му пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року). Архів оригіналу за 2 квітня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
  30. ↑ Венгер, В.; Головатий, С.; Заєць, А.; Звєрєв, Є.; Козюбра, М.; Матвєєва, Ю.; Цельєв, О. (2021). Козюбра, М. (ред.). Мірило верховенства права (правовладдя) національного рівня. Практика України. Київ: Рада Європи, Центр дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України Національного університету «Києво-Могилянська академія». Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 30 січня 2022.
  31. ↑ Указ Президента України від 7 жовтня 1995 року № 923/95 «Про присвоєння почесних звань України представникам юридичної професії»
  32. ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2005 року № 1193/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Попередник: 8-й Міністр юстиції України
27 вересня 2005 — 4 серпня 2006 		Наступник:
Зварич Роман Михайлович Зварич Роман Михайлович
Попередник: 4-й Міністр юстиції України
27 вересня 1995 — 21 серпня 1997 		Наступник:
Онопенко Василь Васильович Станік Сюзанна Романівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Головатий_Сергій_Петрович&oldid=44232977