Вікіпедія

Гвоздик Кирило Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гвоздик.

Кири́ло Васи́льович Гвозди́к (22 липня 1895 Ребедайлівка — 20 липня 1981 Київ) — український живописець-монументаліст. Жертва сталінських репресій, «повторник».

Кирило Гвоздик
При народженніКирило Васильович Гвоздик
Народження22 липня 1895(1895-07-22)
Ребедайлівка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть20 липня 1981(1981-07-20) (85 років)
 Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Національністьукраїнець
КраїнаСРСР СРСР
Жанрживописець
НавчанняКиївський художній інститут
Діяльністьхудожник
Напрямокмонументалізм

Життєпис

ред.

Народився 22 липня 1895 року в селі Ребедайлівка Черкаської області в селянській сім'ї.[1]

У 1923 р. вступає на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, який після злиття з Київським архітектурним інститутом у 1924 році отримав назву — Київський художній інститут. Проявивши значні здібності в монументальному живописі, був зарахований в майстерню до професора М. Бойчука.

У 1928 році під керівництвом М. Бойчука брав участь у розписі Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі на Хаджибейському лимані. Колективними творами майстерні бойчукістів стала центральна композиція «Свято врожаю» та сюжети «Товарообмін» і «Землеустрій». Власноруч Кирило Гвоздик виконав фрески «Оранка» та «Розгром поміщицької садиби».

 
В процесі роботи над ескізом фрески «Свято врожаю» у фоє Харківського Червонозаводського театру. Зліва направо: М.Бойчук, В.Седляр, І.Падалка, О.Павленко. Харків, 1934 р.

Того ж 1928 року бойчуківці представляли низку робіт на Венеційському бієнале.[2] Твори учнів майстерні Бойчука італійська преса відзначила вмілим «поєднанням європейської традиції з народним примітивом», а Кирила Гвоздика, який подав виконані в техніці яєчної темпери картини «Селяни у біді» (1927) та «Пастухи» (1928), охрестила «українським Гогеном».[3]

Кирило Гвоздик був одним із активістів Асоціації революційного мистецтва України[4]

По закінченню Київського художнього інституту в 1929 мистець звертається до теми побутового жанру. Він створив низку картин на селянську тематику — «Радіо на селі», «Сніданок комунарів», «Мітинг», «Селяни на полі» (1929—1930), — в яких висвітлив зміни, що сталися в українському селі за радянської влади.

1934 року в Харкові розпочинається наймасштабніша робота бойчукістів — монументально-декоративне оформлення інтер'єрів новозбудованого Харківського Червонозаводського театру під керівництвом М. Бойчука.[5] Однак, ідейно-мистецькі непорозуміння з М. Бойчуком призвели до того, що Кирило Гвоздик покинув роботу над оздобленням театру.

Ув'язнення

ред.

Звинувачений за доносом «у систематичній антирадянській діяльності», в листопаді 1936 року був заарештований і засуджений до «10 років виправно-трудових робіт та 5 років поразки у правах».

8 вересня 1937 року комісія у складі інструктора культосвітнього відділу ЦК КП(б)У тов. Попелюха, директора Музею російського мистецтва тов. Раєвського, художників Кодієва і Пащенка в присутності наукових робітників Державного Українського Музею тт. Адольфа, Резнікова переглянула твори ворогів народу Падалки, Седляра, Гвоздика, Липківського, Нелепінської-Бойчук та Діндо, які подані на розгляд комісії з спец. фонду Державного Українського Музею, встановлює:

зазначені твори з'являються за своїм контрреволюційним бойчуківським формалістичним методом шкідливими, спотворюють нашу соціалістичну дійсність, дають фальшиві образи Радянських людей, ніякої художньої та музейної цінності не мають і як твори ворогів народу підлягають знищенню.

Гвоздика звільнили з Норильлагу 2 листопада 1946 р. Вдруге арештували 6 квітня 1949 р. у Києві. На допитах з'ясовували обставини попередніх обвинувачень, не інкримінуючи нових. Йому інкримінували причетність до «контрреволюційної націонал-фашистської терористичної організації» та відповідні «злочинні зв'язки». Слідство тривало більше 6 місяців. Митця допитували із застосуванням морального тиску, погроз і тривалих виснажливих знущань. Він вимушено підписував протоколи. Пізніше колишні співробітники НКВС УРСР – слідчі (Самохвалов, Проскуряков і Грушевський), що вели справу Гвоздика, були засуджені. У листопаді 1949 року художника засудили до розстрілу, який було замінено довічним ув'язненням.[6]

За даними Бази даних Красноярського товариства «Меморіал» Кирила Гвоздика заарештовано 9 грудня 1951 р., звинувачено по статті 58, п. 1б і засуджено військовим трибуналом (Южно-Уральского ВО) до 25 років виправно-трудових робіт у таборі.[7]

Реабілітація

ред.

17 березня 1956 р. після смерті Сталіна художника було реабілітовано.

Після повернення до Києва продовжує малювати, однак відійшов від принципів і теоретичних настанов бойчукізму й дотримується методу соціалістичного реалізму. Малює низку полотен пейзажного жанру — «Вид на Дніпро», «Київський пейзаж» та інші. Побоюючись репресій, відмовився від виставково-творчої діяльності й припиняє спілкування з колишніми друзями. Художник-бойчукіст О.Кравченко згадував, що на відкритті його першої персональної виставки в Києві 1967 року, Кирило Гвоздик у приватній розмові з досадою спитав «І навіщо здався тобі отой бойчукізм?».

Зі слів мистецтвознавця Б. Лобановського: «…до самої смерті, закрившись в майстерні, (К.Гвоздик) нескінченно переписував нові невідомі шедеври», які не були збережені після смерті художника.

Помер 20 липня 1981 року в Києві, поховано на Байковому кладовищі.

Виставки

ред.
  • 1924 р. — Професійна виставка секції 130 Всерабіса (Київ);
  • 1927 р. — І виставка Одеської філії АРМУ (Одеса);
  • 1927 р. — І Всеукраїнська виставка АРМУ (Харків);
  • 1927 р. — Всеукраїнська ювілейна виставка, присвячена 10-річчю Жовтня (Харків, Київ, Одеса, Дніпропетровськ);
  • 1927 р. — Ювілейна виставка мистецтва народів СРСР (Москва);
  • 1928 р. — XVI Міжнародна виставка мистецтв (Венеція);
  • 1929 р. — Всеукраїнська театральна виставка (Київ);
  • 1930 р. — Виставка «Мистецтво Радянської України» (Харків);
  • 1931 р. — Виставка художників України, Азербайджану, Вірменії (Москва);
  • 1931 р. — Виставка радянського мистецтва (Цюрих);
  • 1932 р. — Виставка художників України, Азербайджану, Вірменії (Москва);
  • 1932 р. — Виставка радянського мистецтва (Японія).

Твори

ред.

Деякі роботи можна побачити у Національному художньому музеї України.

Галерея

ред.
  •  
    Пастухи. 1927.
  •  
    Радіо на селі. 1928.
  •  
    Селяни на полі. 1929.
  •  
    Розгром поміщицької садиби. Фреска 1928.
  •  
    Оранка. Фреска 1929.
  •  
    Свято врожаю. Фреска 1934.

Вшанування пам'яті

ред.

Джерела

ред.
  1. ↑ Гвоздик Кирило Васильович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 152 . — ISBN 5-88500-042-5.
  2. ↑ Роготченко О. О. Соціалістичний реалізм і тоталітаризм / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. — Київ: ФЕНІКС, 2007. — С. 184.
  3. ↑ Кравченко Я. О. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. — К. Майстерня книги, Оранта, 2010.— 400 с. ISBN 978-966-2260-18-2 ст.130-134
  4. ↑ Соціалістичний реалізм і тоталітаризм (О. Роготченко)|Роготченко О. О. Соціалістичний реалізм і тоталітаризм/Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. — Київ: ФЕНІКС, 2007. — С. 48.
  5. ↑ Великие художники. Их жизнь, вдохновение и творчество. Часть 99. Михаил Бойчук и его школа. ст.5
  6. ↑ Вронська, Тамара (2019). Повторники: приречені бранці ГУЛАГу (1948–1953 рр.) (Українською) . Темпора. с. 138—139. ISBN 978-617-569-400-8.
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 8 червня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гвоздик_Кирило_Васильович&oldid=43873055