Вікіпедія

Гасенко Юрій

український політичний і громадсько-культурний діяч

Ю́рій Гасе́нко[1] (інколи Георг Гасе́нко[2], Жорж де Гасенко[2], 1894[2][1], за іншими даними 1889[3], Кисловодськ, Російська імперія[2] — травень 1933[2][1], Париж, Франція[2]) — український політичний і громадсько-культурний діяч, інженер, дипломат, письменник[2][1].

Гасенко Юрій
Народився1894
Кисловодськ, Georgievsky districtd, Кавказька губернія, Російська імперія
Помертравень 1933
Париж
Країна УНР
Діяльністьжурналіст, дипломат, письменник
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гасенко.

Життєпис

ред.

Народився у 1894 році у Кисловодську на Терщині[2]. Навчався в гімназії в Баку та у Стамбулі[2]. Працював у Берліні в бюро з наймання працівників з Російської імперії, Галичини та Італії[2]. Пізніше повернувся до Кисловодська, де влаштувався на роботу в банк, видавав статті в українській газеті «Рада», долучився до місцевого театрального гуртка[2].

З початком Першої світової війни, у серпні 1914-го, на Кавказ прибуває російська військова адміністрація. Дізнаються, що Юрій Гасенко володіє турецькою. Важкохворого відправляють на фронт проти Османської імперії, де він перебував у чині штабскапітана царської армії[4].

Гасенко був поліглотом — опанував німецьку, французьку, італійську, турецьку, вірменську та низку мов деяких кавказьких народів[2]. Тому під час Першої світової війни йому доручили виконання урядових завдань на Кавказькому фронті[2]. У 1917 році вступив до українського війська[2].

 
Плакат «Світовий мир на Україні!» Юрія Гасенка, 1919 рік.

14 грудня 1917 року дістав завдання від Генерального Секретаріату УНР вирушити з дипломатичною, інформаційною та розвідувальною метою у країни Європи[2]. За кордоном займався виданням інформації про Україну в чужоземних ЗМІ, у Швейцарії заснував українсько-швейцарський комерційний заклад і Закордонний заклад УНР[2], виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, США[5]. у березні 1918 року спільно з Михайлом Тишкевичем заснували в Женеві Товариство пропаганди проти анексії Бессарабії Румунією[2]. Улітку 1918 року призначений до виконання особливих доручень при Міністрі закордонних справ у Києві[2].

Член УСДРП. У 1917 році — особистий ад'ютант генерального секретаря військових справ Симона Петлюри. Наступного року — член делегації УЦР на мирних переговорах в Бересті. Висловлювався проти союзницьких відносин із Росією.

У 1919—1920 роках брав участь у дипломатичній місії УНР у Румунії[2], за різними даними — як співробітник посольства або посол[6]. Бувши членом УСДРП, відвідував її закордонну конференцію, яка пройшла 14-19 вересня 1919 року у Відні[2]. Став одним із членів заснованої Володимиром Винниченком, Левком Чикаленком та іншими Закордонної групи Української комуністичної партії, яка видавала часопис «Нова доба»[2]. У квітні 1920 року за дорученням Володимира Винниченка збирав інформацію в Україні[2].

Через невдачі на дипломатичній службі виїхав до Швейцарії[2]. 1920 року утримував власне видавництво у Відні[2]. З 11 березня 1920 року — голова Українського національного аероклубу у Відні[джерело?]. Був членом Союзу українських журналістів і письменників у Відні[7][сторінка?]. Також мешкав у Німецькій державі та Чехословацькій республіці[8]. Зокрема, у 1922 році проживав у Німеччині[2]. У 1923 році перебрався до Софії[2]. Тут спільно зі скульптором Михайлом Паращуком заснував фабрику мистецького фаянсу[2].

Помер у травні 1933 року в Парижі у Французькій республіці[2][9].

Сім'я

ред.
 
Брат Юрія Гасенка — Гасенко Олександр Олексійович, 1941 рік

Праці

ред.

Винайшов моторовий човен особливої конструкції (так звану «морську блоху»)[2][1][13]. Автор спогадів, мапи розселення українців, французькомовної праці «Буковина»(«Bukovina», Paris, 1918), низки новел та оповідань для дітей, зокрема, книг «Ная з джунґлів» (К.; Відень, 1920)[1][2] та збірки віршів російською мовою «Поезія П'єро, що сумує» («Поэзия тоскующего Пьеро», Бухарест, 1919)[4].

Також займався авіатехнікою.

Бібліографія

ред.
  • Україна в освітленні європейської преси (1918).
  • Ist Cholmland polnisch oder ukrainisch? Lausanne, 1918 (французьке перевидання — Le Pays du Cholm. Est il polonais ou ukrainien? Lausanne, 1918).
  • Les Etats-Unis de la Mer Noire. Vienne-Bucarest, 1918.
  • Feuille à ajouter au Dictionnaire encyclopédique Larousse, page 1630, au mot Ukraine d'après les dernières données de la science. Bucarest, 1919.
  • A qui doit appartenir la Bucovine? (1919)
  • La République Ukrainienne, son histoire, sa géographie et sa vie économique. Bucarest, 1919 (румунське перевидання — Republica Ucrainiasǎ. Teritoriul, populaţia, viaţa economicǎ. Bucureşti, 1919).
  • Die Ukraina in ihren ethnographischen Grenzen. Wien, [o.J.] (карта)
  • L'Ukraine, carte comparative géographique, écomomique, étnographique. Bucarest, 1919 (карта)
  • Україна (перевидана англійською, італійською, іспанською, німецькою, турецькою, грецькою, болгарською, голландською, угорською, сербською, румунською, шведською, данською, чеською).
  • The Republic of Ukraine (1919)
  • Ная з джунґлів. — Київ; Відень : По світу, 1920. — 68 с.[14][2]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е Гасенко Юрій // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 357. — ISBN 5-7707-4049-3.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж Герасимова, 2006.
  3. ↑ Що писала «Нова Зоря» 80 років тому. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  4. ↑ а б ["Якби йому жінку, як у Винниченка. Вона заміняє матір і сестру милосердя" https://gazeta.ua/articles/history-journal/_akbi-jomu-zhinku-yak-u-vinnichenka-vona-zaminyaye-matir-i-sestru-miloserdya/936124 [Архівовано 10 листопада 2019 у Wayback Machine.]]
  5. ↑ Военная разведка: современность исторических традиций. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  6. ↑ Власенко В. М., Сапсай О. В. Склад і структура надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  7. ↑ Володимир Старик. Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  8. ↑ Власенко В. Н. Формирование украинской политической эмиграции в Румынии в межвоенный период (первая волна) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  9. ↑ РГВА. Ф. 271k, Оп. 1, Д. 146, л. 46.
  10. ↑ «Нова Зоря», 1933 р. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
  11. ↑ Кого ищут: Гасенко Юрий. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 10 серпня 2015.
  12. ↑ Олександр Гасенко
  13. ↑ Наріжний С. Українська емиграція. — Прага, 1942. — С. 265.
  14. ↑ Hasenko, H. (1920). Naĭi︠a︡ z dz︠h︡ungliv: opovidanyi︠a︡. HathiTrust's digital library. Po svitu. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 2 квітня 2020.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гасенко Юрій
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гасенко_Юрій&oldid=41468645