Вікіпедія

Велика Ведмедиця

сузір'я північної півкулі неба
Це стабільна версія, перевірена 5 серпня 2024. Є зміни в шаблонах, що очікують на перевірку.
Не плутати з Велика Ведмедиця II.

Вели́ка Ведме́диця (лат. Ursa Major, українська історична назва — Вели́кий Ві́з) — сузір'я північної небесної півкулі. Є третім за площею сузір'ям на небі й найбільшим сузір'ям у Північній півкулі[4][5].

Велика Ведмедиця
Велика Ведмедиця
Велика Ведмедиця
Латинська назваUrsa Major
Род. відмінокUrsae Majoris
СкороченняUMa
Пряме піднесення10год 40хв
межівід 7год 58хв до 14год 25хв
Схилення55° 38'
межівід 29° ' до 73° 30'
Площа1280 кв.град.(3)
Зорі7 яскравіше 3m
63 яскравіше 5,5m
Найяскравіша зоряАліот 1,76m
Метеорні потокиАльфа Урсиди[1], Каппа Урсиди[2], Жовтневі Урсиди[3]
Суміжні сузір'яДракон, Жирафа, Рись, Малий Лев, Лев, Волосся Вероніки, Гончі Пси, Волопас
Спостерігається у широтах між 90° i −16°
Ввечері найкраще спостерігати протягом березня
Існує з античності, запропоноване

За рахунок великої площі, яку займає сузір'я на небі, в ньому розташовано три метеорні потоки, туманність Сова, багато яскравих для земного спостерігача галактик, а також окремих зір, що мають певні особливості (змінні, яскраві, одні з найближчих тощо)[6].

Оскільки Велика Ведмедиця на території України спостерігається впродовж цілого року та є легко розпізнавальною, за допомогою неї можна орієнтуватися на небі. Наприклад, провівши пряму лінію через дві яскраві зорі — Мерака і Дубхе — можна знайти Полярну зорю, а отже — напрямок на північ.

Сузір'я відоме з античності і з'являється в культурах різних народів світу.

Велика Ведмедиця неозброєним оком.

Морфологічні особливості

ред.

Велика Ведмедиця є третім за величиною сузір'ям на небі, займаючи площу 1280 квадратних градусів. Його можна побачити на широтах від 90° до -30°. Сусідніми сузір'ями є Волопас, Жирафа, Гончі Пси, Волосся Вероніки, Дракон, Лев, Малий Лев і Рись[4].

Шість зір сузір'я утворюють відомий астеризм, відомий як Великий Віз або Великий Ківш. Назви цих зір: Алькайд, Міцар, Аліот, Мегрец, Фекда, Мерак та Дубхе. Чотири з них (всі, окрім Дубхе й Алькайда), насправді належать до тієї самої рухомої групи зір. Це означає, що ці зорі мають подібні власні рухи та походять із одного зоряного скупчення[7].

Зорі

ред.

У списках наведені зорі, включені до Каталогу яскравих зір[8]. Зоряні величини подані у фільтрі V.

Яскраві (m<3)

ред.
  • Аліот (ε Великої Ведмедиці) — найяскравіша зоря сузір'я (1.77m), білий гігант, Ap-зоря спектрального класу A1III-IVpkB9[9]. Має паралакс 0,03951″, тобто знаходиться на відстані 82,5 світлового року від Землі[9]. Її особливостями є швидка зміна форми спектральних ліній[10], висока концентрація металів, зокрема заліза, хрому й титану в атмосфері зорі[11][12][13][14] і наявність кількох різних періодів змінності (0.95 доби, 5.09 доби та 4.15 року)[15]. Також було виявлено, що зоря подвійна, причому відстань між компонентами системи доволі значна[15].
  • Дубхе (α Великої Ведмедиці) — подвійна зоря, що складається з компонентів спектральних класів G9III та A7.5, тобто система з жовтого гіганту і білої зорі[16][17]. Відстань від Землі — близько 123 світлових років; зоряна величина в фільтрі V складає 1.79m і є майже така сама, як у найяскравішої зорі сузір'я[16]. Відстань між компонентами системи також велика[18], відповідно період обертання дуже довгий — 44,5 року. Це значно ускладнює проведення спектроскоспічних спостережень для визначення мас зір у системі[19]. Також були виявлені пульсації однієї з зір, які мають відразу декілька частот[20][21][22][23]. У деяких наукових публікаціях спектральний клас більшої зорі дещо відрізняється: часто її позначають, як червоний гігант спектрального класу K[19][24][25].
  • Алькайд (η Великої Ведмедиці, також відома як Бенетнаш) — яскрава блакитна зоря класу B3V, що має зоряну величину 1.86m та знаходиться на відстані 104 світлові роки від Землі[26]. У 1976 році цю зорю використовували для калібрування космічного телескопу OAO[27], а пізніше, у 1970-х і 1980-х роках, як спектроскопічний стандарт для калібрування інших інструментів[28][29]. Її особливостями є висока швидкість обертання навколо своєї осі (  км/с)[30] і швидкі зміни форми ліній водню[31][32].
  • Міцар (ζ Великої Ведмедиці) — компонент шестикратної зорі Міцар-Алькор[33][34]. Видима неозброєним оком одиночна зоря насправді є кратною зоряною системою з чотирьох компонентів: Aa, Ab, Ba та Bb. Згідно з постановами Міжнародного астрономічного союзу, назву Міцар варто застосовувати тільки до компонента Aa[35], однак часто всі чотири зорі об'єднуються під цією спільною назвою[36].
  • Мерак (β Великої Ведмедиці) — хімічно-пекулярна Am-зоря[37] спектрального класу A1IVps, білий субгігант, що має зоряну величину 2.37m і розташований на відстані 84 св.р.[38]. Має нехарактерно слабке для цього типу зір магнітне поле,[39] а також газо-пиловий диск радіусом 47 а. о.[40][41].
  • Фекда (γ Великої Ведмедиці) — подвійна зоря спектрального класу A0Ve K2V (біла зоря червоний карлик головної послідовністи) із зоряною величиною 2.44m, відстань — 83 св.р. Належить до подвійних зір з великою відстанню між компонентами[42][43][44], період обертання — 20,5 років, маса другої зорі системи — 0.8 M⊙[43].

Змінні (3–6.5m)

ред.

Близькі (3–6.5m)

ред.

У цьому підрозділі наведено зорі, що перебувають у сузір'ї Великої Ведмедиці і знаходяться на відстані не більш ніж 20 св.р. від Сонячної системи[66].

  • Лаланд 21185 — одна з найближчих до Сонячної системи зір, що знаходиться на відстані 8.31 світлового року[67][68]. Також відома під назвами BD 36 2147, Глізе 411 та HD 95735. Є червоним карликом із зоряною величиною 7.5m. Навколо зорі обертається щонайменше 1 екзопланета, а також в 2022 році було висунуте припущення про наявність другої планети в системі[69]. Окрім того, зоря є змінною типу BY Дракона[70], на поверхні зорі відбуваються спалахи[71].
  • Грумбридж 1618 — помаранчевий карлик, який розташований на відстані 15.886±0.002 св.р.[68][72][73]. Як і Лаланд 21185, є змінною типу BY Дракона та має спалахи[73]. Для цієї зорі проводився пошук потенційних екзопланет в 1989 році, однак відкриття планети не було підтверджене[74].
  • Глізе 412 (WX Великої Ведмедиці) — червоний карлик на відстані 15.997±0.003 св.р.[75], який має зоряну величину 14.45m[68][76]. Є змінною типу UV Кита[77], сама зоря є компонентою подвійної системи, другий компонент якої також є червоним карликом[78]. Навколо зорі обертається екзопланета, подібна за масою до Юпітера, однак з коротким орбітальним періодом[79].

Галактики

ред.
 
Мессьє 108 (М108)

Зоряні скупчення і групи зір

ред.
 
Туманість Сова (M97, NGC 3587)

Інші особливості

ред.

Туманність

ред.

Туманність Сова (M97, NGC 3587) — планетарна туманність, розташована на відстані приблизно 2600 св. р. від Сонячної системи. Її приблизний вік становить близько 8000 років. Туманність відкрив французький астроном П'єр Мешен 16 лютого 1781 року[90].

Метеорні потоки

ред.
  • Альфа Урсиди — незначний метеорний потік у сузір'ї Великої Ведмедиці[1]. Потік ймовірно створений кометою C/1992 W1 (Ohshita)[1][91].
  • Каппа Урсиди — нещодавно відкритий метеорний потік, пік якого досягається між 1 та 10 листопада[2].
  • Жовтневі Урсиди — були відкриті в 2006 році японськими дослідниками. Потік ймовірно створений довгоперіодичною кометою[3]. Пік цього метеорного потоку припадає між 12 та 19 жовтня.

Позасонячні планети

ред.

HD 80606, сонцеподібна зоря в подвійній системі, обертається навколо спільного центру тяжіння з зорею HD 80607. Середня відстань між ними 1200 а.о. Дослідження, проведені в 2003 році, показують, що його єдина планета системи, HD 80606 b може бути гарячим Юпітером, за моделлю якого він розвивався на перпендикулярній орбіті близько 5 а.о. від зорі, навколо якої обертається. Передбачається, що ексцентриситет цієї планети, маса якої в 4 рази перевищуює масу Юпітера, зменшиться з часом за допомогою ефекту резонансу Лідова-Козаї. Однак зараз він знаходиться на дуже ексцентричній орбіті, яка коливається приблизно від 132 млн км в його апоцентрі до 4,6 млн км у перицентрі[92].

Глибоке поле Габбла

ред.
 
Глибоке поле Габбла

У сузір'ї лежить невелика ділянка глибокого космосу, яку ретельно досліджував космічний телескоп Габбла. Знімок складається з 342 окремих знімків, зроблених впродовж 18-28 грудня 1995 року[93]. Містить понад 3000 об'єктів, здебільшого галактик, деякі з них є одними з найбільш віддалених та молодих галактик серед відомих[94].

Орієнтування за допомогою Великої Ведмедиці

ред.

Завдяки специфічному розташуванню відносно інших сузір'їв та взаємному розташуванню яскравих зір в самому сузір'ї Великої Ведмедиці його використовують для пошуку інших сузір'їв або окремих яскравих зір на небі[95][96][97]:

  • На продовженні лінії від Мерака (β) до Дубхе (α) розташована Полярна зоря (α Малої Ведмедиці). Відстань між Дубхе та Полярною зорею приблизно в 5 разів більша за відстань між Мераком та Дубхе.
  • На продовженні лінії від Мегреза (δ) до Фекди (γ) розташовані Регул (α Льва) та Альфарда (α Гідри). Подальше продовження цієї лінії проходить через сузір'я Терезів, потім через сузір'я Дракона, а ще далі — через сузір'я Ліри та Оріона.
  • На продовженні діагоналі Дубхе-Фекда розташована Спіка, найяскравіша зоря сузір'я Діви.
  • На продовженні лінії від Мегреза (δ) до Дубхе (α) розташована до Капелла (α Візничого).
  • На лінії, що є продовженням діагоналі від Мегреза (δ) до Мерака (β), розташований Кастор (α Близнят). Як і у випадку з полярною зорею, відстань до Кастора приблизно в 5 разів більша за відстань між цими двома зорями.
  • На продовженні лінії, проведеної від Міцара до Алькайда, розташована зоря Арктур із сузір'я Волопаса. Іншим способом знайти Арктур є продовження лінії від Мерака до Фекди; відстань до Арктура дорівнює приблизно чотирьом відстаням між цими зорями.
  • Зі сторони «хвоста» Ведмедиці, тобто поруч з зірями Міцар та Алькайд, розташоване сузір'я Гончих Псів.
  • Продовження з'єднання зір Дубхе Великої Ведмедиці з Кохабом Малої Ведмедиці через Дракона проходить через сузір'я Лебедя.
  • Продовжена лінія від Мерака до Полярної зорі проходить через сузір'я Пегаса.

Історія

ред.
 
Зображення Великої Ведмедиці, Крейл, Шотландія, ~1700 рік н. е.

Сузір'я відоме з античності. Включене до каталогу зоряного неба Клавдія Птолемея «Альмагест», складеного в середині II століття. Давньогрецькою сузір'я називалося Μεγάλη Ἄρκτος (Megálē Árktos)[98], звідки назва Арктика. Можливо, це одне з сузір'їв, які згадуються в Біблії в книзі Йова 9:9. Сузір'я Великої Ведмедиці згадували у своїх творах Гомер, Вільям Шекспір, Альфред Теннісон, Федеріко Гарсія Лорка (у «Пісні про місяць»)[99]. У давній фінській поезії це сузір'я також згадується.

Велика Ведмедиця була визначена як індоєвропейське сузір'я[100]. Це було одне з 48 сузір'їв, перелічених астрономом Птолемеєм у 2-му столітті нашої ери у його «Альмагесті», який назвав його Великим Сузір'ям (Arktos Megale).

Сучасні межі сузір'я, як і 87 інших, були затверджені Міжнародним астрономічним союзом в 1922 році[101][102].

Велика Ведмедиця в різних культурах

ред.

Багато різних цивілізацій бачили сузір'я Великої Ведмедиці як ведмедя, зазвичай самку[103][104]. Це може випливати із загальної усної традиції міфів, що тягнеться на понад 13 000 у минуле[105]. До того ж, згідно з багатьма загальними назвами, форма астеризму нагадує ківш, сільськогосподарський плуг або віз. У Сполучених Штатах і Канаді астеризм відомий як «Велика Ведмедиця», тоді як у Великій Британії його називають Плугом[106].

Слов'янські міфи

ред.

Слов'янські (зокрема й українські) назви більшости сузір'їв пов'язані з господарською діяльністю. Так для Великої Ведмедиці поширеною була назва «Віз», а також кілька подібних: «Великий Віз», «Небесний Віз», «Чумацький Віз» і т. д.. Вважається, що ця назва походить від давніх германців, або що вона була спільною для германців і слов'ян, коли ці дві групи ще не були розділені (кін. ІІ — І тис. до н. е.). Також вживалися назви «Лось» або «Сохатий», які ймовірно були запозичені від фіно-угорських народів, головним заняттям яких було полювання[107].

В Україні зустрічалася також назва «Дівка воду несе». Вона пов'язана з уявленням про райдугу як про коромисло, яким Цариця Небесна бере воду з моря. Вважалося, що вночі це коромисло видно як сузір'я Великої Ведмедиці. У Причорномор'ї це сузір'я називали «Пастух з Ґирлиґою»[108].

Зоря Алькор уявлялася українцям як миша, що гризе збрую коней, запряжених у Віз. Існував також варіант, що Алькор — це вуздечка між трьома конями і возом, і що коли вона порветься, настане кінець світу[108].

Греко-римські міфи

ред.

У грецькій міфології Зевс (головний із богів, відомий як Юпітер у римській міфології) зажадав молодої жінки на ім'я Каллісто, німфи Артеміди (відомої римлянам як Діана). Ревнива дружина Зевса Гера (для римлян Юнона) дізнається, що Каллісто має сина на ім'я Аркас внаслідок її зґвалтування Зевсом, і перетворює Каллісто на ведмедицю як покарання[109]. Каллісто, будучи у формі ведмедиці, пізніше зустрічає свого сина Аркаса . Аркас мало не пронизує ведмедя списом, але, щоб запобігти трагедії, Зевс піднімає їх обох у небо: так Каллісто стала сузір'ям Великої Ведмедиці, а Аркас — сузір'ям Волопаса. Овідій назвав Велику Ведмедицю Паррасійським Ведмедем, оскільки Каллісто походила із Паррасії, що в Аркадії[110].

Грецький поет Арат назвав це сузір'я Геліке («поворотне» або «звивисте»), тому що воно обертається навколо небесного полюса. В «Одіссеї» зазначається, що це єдине сузір'я, яке ніколи не занурюється за горизонт і «купається у хвилях океану», тому воно використовується як небесна точка відліку для навігації[111]. Сузір'я також називали Плауструм, що з латини означає віз, запряжений кіньми[112].

Індуїстські міфи

ред.

В індуїзмі Велика Ведмедиця відома як Саптаріші, кожна із зірок представляє одного із Саптарішів або семи мудреців (Ріші), а саме Бхрігу, Атрі, Ангірас, Васіштха, Пуластья, Пулаха та Крату. Той факт, що дві передні зірки сузір'їв вказують на полярну зірку, пояснюється благом, наданим богом Вішну хлопчикові-мудрецю Дхруві[113].

Авраамічні релігії

ред.

Велика Ведмедиця є однією з небагатьох груп зір, згаданих у Біблії (Йов 9:9 ; 38:32 ; Оріон і Плеяди серед інших). Це сузір'я зображалось євреями також у вигляді ведмедя. «Ведмідь» було перекладено як «Арктур» у Вульгаті, і воно збереглося в перекладі Біблії короля Якова.

Східноазіатські міфи

ред.

У Китаї та Японії Великий Віз називають «Північним Ковшем» 北斗 (китайська : běidǒu, японська : hokuto), і в стародавні часи кожна із семи зірок мала певну назву, яка часто походить із стародавнього Китаю:

  • «Опорна» 樞 (кит.: shū яп.: sū) — Дубхе (α Великої Ведмедиці)
  • «Прекрасний нефрит» 璇 (кит.: xuán яп.: sen) — Мерак (β Великої Ведмедиці)
  • «Перлина» 璣 (кит.: jī яп.: ki) — Фекда (γ Великої Ведмедиці)
  • «Баланс»[114]權 (кит.: quán яп.: ken) — Мегрез (δ Великої Ведмедиці)
  • «Мірний стрижень з нефриту» 玉衡 (кит.: yùhéng яп.: gyokkō) — Аліот (ε Великої Ведмедиці)
  • «Відкриття Ян» 開陽 (кит.: kāiyáng яп.: kaiyō) — Міцар (ζ Великої Ведмедиці)
  • Алькаїд (η Великої Ведмедиці) має кілька назв: «Меч» 劍 (кит.: jiàn яп.: ken) (коротка форма з «Кінець меча» 劍先 (кит.: jiàn xiān яп.: ken saki)); «Мерехтливе світло» 搖光 (кит.: yáoguāng яп.: yōkō); «Зірка військової поразки» 破軍星 (кит.: pójūn xīng яп.: hagun sei), тому що подорож у напрямку цієї зірки вважалася невдачею для армії[комм 1].

У синтоїзмі сім найбільших зірок Великої Ведмедиці належать Аме-но-Мінаканусі, найстарішому та наймогутнішому з усіх камі[115].

У Південній Кореї це сузір'я називають «сім зірок півночі». У відповідному міфі вдова з сімома синами знайшла розраду у вдівця, але щоб дістатися до його дому, потрібно було перетнути струмок. Семеро синів, співчуваючи матері, поставили в річку каміння. Їх мати, не знаючи, хто поклав камені на місце, благословила їх, і, коли вони померли, вони стали сузір'ям[116].

Індіанські міфи

ред.

Ірокези вважали, що Аліот, Міцар та Алькаїд — це три мисливці, що переслідують Велику Ведмедицю. За однією з версій їхнього міфу, перший мисливець (Аліот) тримає в руках лук і стріли, щоб вбити ведмедя. Другий мисливець (Міцар) несе на плечі велику каструлю — зірку Алькор — для приготування ведмедя, тоді як третій мисливець (Алькаїд) тягне купу дров, щоб розпалити під каструлею вогонь[116].

Вампаноаги (алгонкіанці) називали Велику Ведмедицю «maske», що означає «ведмідь», згідно з Томасом Мортоном у The New England Canaan[117].

Корінні американці Васко-Вішрам інтерпретували сузір'я як п'ять вовків і двох ведмедів, яких залишив у небі Койот[118].

Германські міфи

ред.

Для скандинавських язичників Велика Ведмедиця була відома як Óðins vagn, «віз Одіна». Подібним чином Одін поетично згадується Кеннінгсом, наприклад vagna verr «охоронець воза»[119].

Уральські міфи

ред.

У фінській мові Великий Віз іноді називають старовинною фінською назвою Отава. Значення назви майже забуте в сучасній фінській мові; вона означає гребля для лосося. Стародавні фіни вірили, що ведмедів спускали на землю з Великої Ведмедиці, в золотому кошику, а коли ведмедя вбивали, його голову клали на дерево, щоб дух ведмедя міг повернутися до Великої Ведмедиці[116].

У саамських мовах Північної Європи частина сузір'я (тобто Великий Віз без Дубхе та Мераку) ідентифікується як лук великого мисливця Фавдна, якого на небі означає зоря Арктур. Основною мовою саамі, північно-саамською, це називається Fávdnadávgi («Лук Фавдна») або просто dávggát («Лук»). Сузір'я займає важливе місце в саамському національному гімні, який починається зі слів Guhkkin davvin dávggaid vuolde sabmá suolggai Sámieanan, що перекладається як «Далеко на півночі, під Луком, повільно відкривається Земля саамів». Лук є важливою частиною саамських традиційних розповідей про нічне небо, в яких різні мисливці намагаються переслідувати Сарву, Великого Північного Оленя — велике сузір'я, яке займає майже половину неба. Згідно з легендою, Фавдна готовий стріляти з лука щоночі, але вагається, оскільки він може влучити в Полярну Зорю, відому як Боахджі («Заклепка»), що призведе до того, що небо впаде та знищить світ[120].

Міфи Південно-Східної Азії

ред.

Бірманською, Pucwan Tārā (ပုဇွန် တာရာ, bəzʊ̀ɴ tàjà) — назва сузір'я, що складається з зірок із голови та передніх ніг Великої Ведмедиці; pucwan (ပုဇွန်) — це загальний термін для ракоподібних, таких як креветки, краби, омари тощо.

Яванською мовою воно відоме як «лінтанг джонг», що означає "сузір'я джонг ". Аналогічно малайською це називається «bintang jong»[121].

Езотерика

ред.

У теософії вважається, що Сім Зірок Плеяд фокусують духовну енергію семи променів від Галактичного Логосу до Семи Зірок Великої Ведмедиці, потім до Сіріуса, потім до Сонця, потім до бога Землі (Санат Кумара), і, нарешті, через сім Майстрів Семи Променів до людського роду[122].

В мистецтві

ред.

Український художник Олег Шупляк створив серію картин «Український космос», відкриту для глядачів у 2020 році. На кількох картинах зображено зокрема й Велику Ведмедицю[123]. Сузір'я також зображене на картині Вінсента ван Гога «Зоряна ніч над Роною»[124][125][126].

Серед прапорів та інших знамен зустрічається на ірландському прапорі праці, який був прийнятий Ірландською громадянською армією Джеймса Конноллі в 1916 році та на державному прапорі Аляски (разом з Полярною зорею).

Див. також

ред.

Джерела

ред.
  1. ↑ а б в Hajduková, M.; Neslušan, L. (2020). The χ-Andromedids and January α-Ursae Majorids: A new and a probable shower associated with Comet C/1992 W1 (Ohshita). Icarus. 351: 113960. Bibcode:2020Icar..35113960H. doi:10.1016/j.icarus.2020.113960. ISSN 0019-1035.
  2. ↑ а б Jenniskens, Peter (September 2012). Mapping Meteoroid Orbits: New Meteor Showers Discovered. Sky & Telescope: 23.
  3. ↑ а б Gajdoš, Štefan (1 червня 2008). Search for Past Signs of October Ursae Majorids. Earth, Moon, and Planets (англ.). 102 (1): 117—123. Bibcode:2008EM&P..102..117G. doi:10.1007/s11038-007-9196-9. ISSN 1573-0794.
  4. ↑ а б Ursa Major Constellation: Stars, Myth, Facts, Location – Constellation Guide. www.constellation-guide.com. Процитовано 30 березня 2024.
  5. ↑ Велика Ведмедиця // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 64. — ISBN 966-613-263-X.
  6. ↑ Ford, Dominic. The Constellation Ursa Major. In-The-Sky.org (англ.). Процитовано 30 березня 2024.
  7. ↑ Ursa Major. The Editors of Encyclopaedia Britannica. Last Updated: May 26, 2023.
  8. ↑ List of bright stars in Ursa Major | TheSkyLive.com. theskylive.com. Процитовано 5 липня 2023.
  9. ↑ а б eps UMa Simbad (англійською) .
  10. ↑ Breger, M. (1974-08). Rapid line variability. I. AP stars epsilon Ursae Majoris and 73 Dra. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 192. с. 71. doi:10.1086/153036. ISSN 0004-637X. Процитовано 23 серпня 2023.
  11. ↑ Molnar, M. R. (1975-02). Ultraviolet variations of epsilon UMa. The Astronomical Journal. Т. 80. с. 137. doi:10.1086/111725. Процитовано 23 серпня 2023.
  12. ↑ Mallama, A. D.; Molnar, M. R. (1977-01). Copernicus observations of the AP star Epsilon Ursae Majoris. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). Т. 33. с. 1. doi:10.1086/190415. ISSN 0067-0049. Процитовано 23 серпня 2023.
  13. ↑ Woszczyk, A.; Jasinski, M. (1980). Variation of radial velocity of the AP star epsilon UMa (англійською) . Т. 30. Acta Astronomica. с. 331—345.
  14. ↑ Tektunali, H. Gökmen (1981-06). The spectrum of the Cr star epsilon ursae majoris. Astrophysics and Space Science (англ.). Т. 77, № 1. с. 41—58. doi:10.1007/BF00648756. ISSN 0004-640X. Процитовано 23 серпня 2023.
  15. ↑ а б Morgan, B. L.; Beddoes, D. R.; Scaddan, R. J.; Dainty, J. C. (1 серпня 1978). Observations of binary stars by speckle interferometry - I. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 183, № 4. с. 701—710. doi:10.1093/mnras/183.4.701. ISSN 0035-8711. Процитовано 23 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  16. ↑ а б alf UMa Simbad (англійською) .
  17. ↑ Kondo, Y.; Morgan, T. H.; Modisette, J. L. (1977-04). On the close companion to alf UMa. Publications of the Astronomical Society of the Pacific (англ.). Т. 89. с. 163. doi:10.1086/130095. ISSN 0004-6280. Процитовано 23 серпня 2023.
  18. ↑ Shao, M.; Colavita, M. M.; Hines, B. E.; Staelin, D. H.; Hutter, D. J.; Johnston, K. J.; Mozurkewich, D.; Simon, R. S.; Hershey, J. L. (1988-04). Initial stellar diameter measurements with the Mark III interferometer. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 327. с. 905. doi:10.1086/166248. ISSN 0004-637X. Процитовано 23 серпня 2023.
  19. ↑ а б Gray, David F. (13 грудня 2018). Spectroscopy of the K0 Binary Giant α UMa. The Astrophysical Journal. Т. 869, № 1. с. 81. doi:10.3847/1538-4357/aae9e6. ISSN 1538-4357. Процитовано 23 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  20. ↑ Dziembowski, W. A.; Gough, D. O.; Houdek, G.; Sienkiewicz, R. (1 грудня 2001). Oscillations of UMa and other red giants. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 328, № 2. с. 601—610. doi:10.1046/j.1365-8711.2001.04894.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 23 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  21. ↑ Buzasi, D.; Catanzarite, J.; Laher, R.; Conrow, T.; Shupe, D.; Gautier III, T. N.; Kreidl, T.; Everett, D. (1 квітня 2000). The Detection of Multimodal Oscillations on α Ursae Majoris. The Astrophysical Journal. Т. 532, № 2. с. L133—L136. doi:10.1086/312573. Процитовано 23 серпня 2023.
  22. ↑ Guenther, D. B.; Demarque, P.; Buzasi, D.; Catanzarite, J.; Laher, R.; Conrow, T.; Kreidl, T. (10 лютого 2000). Evolutionary Model and Oscillation Frequencies for α Ursae Majoris: A Comparison with Observations. The Astrophysical Journal. Т. 530, № 1. с. L45—L48. doi:10.1086/312473. Процитовано 23 серпня 2023.
  23. ↑ Guenther, D. B.; Brown, Kevin I. T. (2004-01). Matching Stellar Models to Oscillation Data. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 600, № 1. с. 419—434. doi:10.1086/379644. ISSN 0004-637X. Процитовано 23 серпня 2023.
  24. ↑ Gontcharov, G. A.; Kiyaeva, O. V. (2002-08). Photocentric orbits from a direct combination of ground-based astrometry with Hipparcos: I. Comparison with known orbits. Astronomy & Astrophysics. Т. 391, № 2. с. 647—657. doi:10.1051/0004-6361:20020896. ISSN 0004-6361. Процитовано 23 серпня 2023.
  25. ↑ Harris, Michael J.; Lambert, David L.; Smith, Verne V. (1988-02). Oxygen isotopic abundances in evolved stars. IV - Five K giants. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 325. с. 768. doi:10.1086/166047. ISSN 0004-637X. Процитовано 23 серпня 2023.
  26. ↑ Simbad eta UMa (англійською) .
  27. ↑ Bless, R. C.; Code, A. D.; Fairchild, E. T. (1976-01). Ultraviolet photometry from the Orbiting Astronomical Observatory. XXI - Absolute energy distribution of stars in the ultraviolet. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 203. с. 410. doi:10.1086/154092. ISSN 0004-637X. Процитовано 23 серпня 2023.
  28. ↑ Komarov, N.S.; Korotkikh, T.N. (1978). Calibration of spectrophotometric standards against α Lyrae. Т. 22. USSR: Soviet Astronomy. с. 576—578.
  29. ↑ Boggess, A.; Macchetto, F.; Wilson, R.; Hot, A. (1978). Observations with the International Ultraviolet Explorer (англійською) . Т. 3173 (#1). IAU Circular.
  30. ↑ Frisch, P.C.; Jenkins, E.B.; Welty, D.E.; Johns-Krull, C. (1999). Bulletin of the American Astronomical Society (англійською) . Bulletin of the American Astronomical Society. с. 947.
  31. ↑ Pokhvala, S. (2015). High-frequency variations of hydrogen spectral lines in the B3V star η UMa. Advances in Astronomy and Space Physics. Т. 5, № 1. с. 21—23. doi:10.17721/2227-1481.5.21-23. Процитовано 23 серпня 2023.
  32. ↑ Pokhvala, S. (2020). Short time-scale variability in the spectrum of the hot B3V star ηUMa. Advances in Astronomy and Space Physics. Т. 10, № 1. с. 3—6. doi:10.17721/2227-1481.10.3-6. Процитовано 23 серпня 2023.
  33. ↑ Міцар А у базі SIMBAD. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27 травня 2010.
  34. ↑ Mamajek, Eric E.; Kenworthy, Matthew A.; Hinz, Philip M.; Meyer, Michael R. (1 березня 2010). DISCOVERY OF A FAINT COMPANION TO ALCOR USING MMT/AO 5 μm IMAGING. The Astronomical Journal. Т. 139, № 3. с. 919—925. doi:10.1088/0004-6256/139/3/919. ISSN 0004-6256. Процитовано 23 серпня 2023.
  35. ↑ IAU Catalog of Star Names (IAU-CSN) (англійською) .
  36. ↑ Allen, Richard H. (2013). Star Names: Their Lore and Meaning (англійською) . Courier Corporation. с. 592. ISBN 978-0-486-13766-7.
  37. ↑ Adelman, S.J.; Yu, K.; Gulliver, A.F. (2011-02). Elemental abundance analyses with DAO spectrograms: XXXIII. β UMa (A0mA1 IV-V), α Dra (A0 III), π Dra (A2 IIIs), and κ Cep (B9 III). Astronomische Nachrichten (англ.). Т. 332, № 2. с. 153—158. doi:10.1002/asna.201011488. Процитовано 23 серпня 2023.
  38. ↑ Simbad bet UMa (англійською) .
  39. ↑ Blazère, A.; Petit, P.; Lignières, F.; Aurière, M.; Ballot, J.; Böhm, T.; Folsom, C. P.; Gaurat, M.; Jouve, L. (2016-02). Detection of ultra-weak magnetic fields in Am stars: β Ursae Majoris and θ Leonis. Astronomy & Astrophysics. Т. 586. с. A97. doi:10.1051/0004-6361/201527556. ISSN 0004-6361. Процитовано 23 серпня 2023.
  40. ↑ Booth, M.; Kennedy, G.; Sibthorpe, B.; Matthews, B. C.; Wyatt, M. C.; Duchene, G.; Kavelaars, J. J.; Rodriguez, D.; Greaves, J. S. (11 січня 2013). Resolved debris discs around A stars in the Herschel DEBRIS survey. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 428, № 2. с. 1263—1280. doi:10.1093/mnras/sts117. ISSN 0035-8711. Процитовано 23 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  41. ↑ Matthews, B. C.; Sibthorpe, B.; Kennedy, G.; Phillips, N.; Churcher, L.; Duchêne, G.; Greaves, J. S.; Lestrade, J.-F.; Moro-Martin, A. (2010-07). Resolving debris discs in the far-infrared: Early highlights from the DEBRIS survey. Astronomy and Astrophysics. Т. 518. с. L135. doi:10.1051/0004-6361/201014667. ISSN 0004-6361. Процитовано 23 серпня 2023.
  42. ↑ Shaya, Ed J.; Olling, Rob P. (1 січня 2011). VERY WIDE BINARIES AND OTHER COMOVING STELLAR COMPANIONS: A BAYESIAN ANALYSIS OF THE HIPPARCOS CATALOGUE. The Astrophysical Journal Supplement Series. Т. 192, № 1. с. 2. doi:10.1088/0067-0049/192/1/2. ISSN 0067-0049. Процитовано 23 серпня 2023.
  43. ↑ а б Gontcharov, G.A.; Kiyaeva, O.V. (2010-03). Photocentric orbits from a direct combination of ground-based astrometry with Hipparcos II. Preliminary orbits for six astrometric binaries. New Astronomy (англ.). Т. 15, № 3. с. 324—331. doi:10.1016/j.newast.2009.09.006. Процитовано 23 серпня 2023.
  44. ↑ Wielen, R.; Dettbarn, C.; Jahreiss, H.; Lenhardt, H.; Schwan, H. (1999). Indications on the binary nature of individual stars derived from a comparison of their HIPPARCOS proper motions with ground-based data I. Basic principles. doi:10.48550/ARXIV.ASTRO-PH/9901228. Процитовано 23 серпня 2023.
  45. ↑ Lee, Byeong-Cheol; Han, Inwoo; Park, Myeong-Gu; Mkrtichian, David E.; Hatzes, Artie P.; Jeong, Gwanghui; Kim, Kang-Min (4 квітня 2016). LONG-PERIOD VARIATIONS IN THE RADIAL VELOCITY OF SPECTROSCOPIC BINARY M GIANT μ URSAE MAJORIS. The Astronomical Journal. Т. 151, № 4. с. 106. doi:10.3847/0004-6256/151/4/106. ISSN 1538-3881. Процитовано 23 серпня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  46. ↑ Mkrtichian, D.E. (1990). H-alpha line variability in the spectra of stars of the lower part of the instability strip - Theta UMa (російською) . USSR: Pis'ma v Astronomicheskii Zhurnal. с. 1107—1112.
  47. ↑ Monin, D. N.; Wade, G. A.; Fabrika, S. N. (2003-11). Two new bright Ae stars. Astronomy & Astrophysics. Т. 411, № 2. с. 197—202. doi:10.1051/0004-6361:20031182. ISSN 0004-6361. Процитовано 23 серпня 2023.
  48. ↑ Romano, G. (1964). Osservazioni DI stelle variabili in un campo a chi UMa (італійською) . Memorie della Societa Astronomica Italiana.
  49. ↑ Simbad ups UMa (англійською) .
  50. ↑ Simbad 80 UMa (англійською) .
  51. ↑ Simbad 24 UMa (англійською) .
  52. ↑ GCVS Query forms. www.sai.msu.su. Процитовано 23 серпня 2023.
  53. ↑ Simbad 83 UMa (англійською) .
  54. ↑ Simbad rho UMa (англійською) .
  55. ↑ GCVS Query forms. www.sai.msu.su. Процитовано 23 серпня 2023.
  56. ↑ Simbad 18 UMa (англійською) .
  57. ↑ Elmaslı, A.; Fossati, L.; Folsom, C.P.; Albayrak, B.; Izumiura, H. (2012-02). A spectroscopic study of DD UMa: Ursa Major group member and candidate for BRITE. New Astronomy (англ.). Т. 17, № 2. с. 221—226. doi:10.1016/j.newast.2011.07.006. Процитовано 23 серпня 2023.
  58. ↑ Elmaslı, Asli (2012-03). Spectroscopic Analysis of the Delta Scuti-Type Star DD UMa. Publications of the Astronomical Society of the Pacific (англ.). Т. 124, № 913. с. 296—296. doi:10.1086/664797. Процитовано 23 серпня 2023.
  59. ↑ Simbad 78 UMa. simbad.cds.unistra.fr (англійською) . Процитовано 23 серпня 2023.
  60. ↑ Heintz, W. D. (1981-04). Orbits of 15 visual binaries. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). Т. 45. с. 559. doi:10.1086/190725. ISSN 0067-0049. Процитовано 23 серпня 2023.
  61. ↑ GCVS Query forms. www.sai.msu.su. Процитовано 23 серпня 2023.
  62. ↑ Simbad ET UMa (англійською) .
  63. ↑ Simbad 38 UMa (англійською) .
  64. ↑ GCVS Query forms. www.sai.msu.su. Процитовано 23 серпня 2023.
  65. ↑ Simbad CS UMa (англійською) .
  66. ↑ Weaver, Harold F. (1947-10). The Visibility of Stars Without Optical Aid. Publications of the Astronomical Society of the Pacific (англ.). Т. 59. с. 232. doi:10.1086/125956. ISSN 0004-6280. Процитовано 23 серпня 2023.
  67. ↑ van Leeuwen, F. (2007-11). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy & Astrophysics. Т. 474, № 2. с. 653—664. doi:10.1051/0004-6361:20078357. ISSN 0004-6361. Процитовано 23 серпня 2023.
  68. ↑ а б в Gaia Collaboration; Brown, A. G. A.; Vallenari, A.; Prusti, T.; de Bruijne, J. H. J.; Babusiaux, C.; Biermann, M.; Creevey, O. L.; Evans, D. W. (2021-05). Gaia Early Data Release 3: Summary of the contents and survey properties. Astronomy & Astrophysics. Т. 649. с. A1. doi:10.1051/0004-6361/202039657. ISSN 0004-6361. Процитовано 9 липня 2023.
  69. ↑ Hurt, Spencer A.; Fulton, Benjamin; Isaacson, Howard; Rosenthal, Lee J.; Howard, Andrew W.; Weiss, Lauren M.; Petigura, Erik A. (1 травня 2022). Confirmation of the Long-period Planet Orbiting Gliese 411 and the Detection of a New Planet Candidate. The Astronomical Journal. Т. 163, № 5. с. 218. doi:10.3847/1538-3881/ac5c47. ISSN 0004-6256. Процитовано 9 липня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  70. ↑ GCVS Query forms. www.sai.msu.su. Процитовано 23 серпня 2023.
  71. ↑ Simbad Lalande 21185 (англійською) .
  72. ↑ Ball, Robert, S. (1884). On the Annual Parallax of Groombridge 1618 (англійською) . Dunsink Observatory Publications. с. 187—217. Bibcode:1884DunOP...5..187B.
  73. ↑ а б Holmberg, J.; Nordström, B.; Andersen, J. (2009-07). The Geneva-Copenhagen survey of the solar neighbourhood: III. Improved distances, ages, and kinematics. Astronomy & Astrophysics. Т. 501, № 3. с. 941—947. doi:10.1051/0004-6361/200811191. ISSN 0004-6361. Процитовано 23 серпня 2023.
  74. ↑ Marcy, Geoffrey W.; Benitz, Karsten J. (1989-09). A search for substellar companions to low-mass stars. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 344. с. 441. doi:10.1086/167812. ISSN 0004-637X. Процитовано 23 серпня 2023.
  75. ↑ Gaia Collaboration; Brown, A. G. A.; Vallenari, A.; Prusti, T.; de Bruijne, J. H. J.; Babusiaux, C.; Bailer-Jones, C. A. L.; Biermann, M.; Evans, D. W. (2018-08). Gaia Data Release 2: Summary of the contents and survey properties. Astronomy & Astrophysics. Т. 616. с. A1. doi:10.1051/0004-6361/201833051. ISSN 0004-6361. Процитовано 23 серпня 2023.
  76. ↑ Simbad Gliese 412 (англійською) .
  77. ↑ GCVS Query forms. www.sai.msu.su. Процитовано 23 серпня 2023.
  78. ↑ Gould, Andrew; Chaname, Julio (2004-02). New Hipparcos ‐based Parallaxes for 424 Faint Stars. The Astrophysical Journal Supplement Series (англ.). Т. 150, № 2. с. 455—464. doi:10.1086/381147. ISSN 0067-0049. Процитовано 23 серпня 2023.
  79. ↑ Endl, Michael; Cochran, William D.; Kurster, Martin; Paulson, Diane B.; Wittenmyer, Robert A.; MacQueen, Phillip J.; Tull, Robert G. (20 вересня 2006). Exploring the Frequency of Close‐in Jovian Planets around M Dwarfs. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 649, № 1. с. 436—443. doi:10.1086/506465. ISSN 0004-637X. Процитовано 23 серпня 2023.
  80. ↑ Мессьє 81: Галактика Боде. 8 серпня 2015 року.
  81. ↑ Мессьє 82: Галактика Сигара.
  82. ↑ Мессьє 101: Галактика Цівочне Колесо. 28 серпня 2015 року.
  83. ↑ Wilkins, Jamie; Dunn, Robert (2006). 300 астрономічних об’єктів: візуальне посилання на Всесвіт (1-е видання). Нью-Йорк.
  84. ↑ Messier 109. 26 вересня 2015 року.
  85. ↑ Messier 108: Surfboard Galaxy. 26 вересня 2015.
  86. ↑ NGC 2787 - Lenticular Galaxy in Ursa Major.
  87. ↑ Hubble Finds 'Dorian Gray' Galaxy. HubbleSite NewsCenter. Процитовано 16 жовтня 2007.
  88. ↑ Angelo, M. S.; Santos, J. F. C.; Corradi, W. J. B.; Maia, F. F. S. (1 квітня 2019). Investigating dynamical properties of evolved Galactic open clusters. Astronomy & Astrophysics (англ.). Т. 624. с. A8. doi:10.1051/0004-6361/201832702. ISSN 0004-6361. Процитовано 30 липня 2023.
  89. ↑ King, Jeremy R.; Villarreal, Adam R.; Soderblom, David R.; Gulliver, Austin F.; Adelman, Saul J. (2003-04). Stellar Kinematic Groups. II. A Reexamination of the Membership, Activity, and Age of the Ursa Major Group. The Astronomical Journal. Т. 125, № 4. с. 1980—2017. doi:10.1086/368241. ISSN 0004-6256. Процитовано 3 січня 2024.
  90. ↑ Moore, S. L. (April 2011). The Owl Nebula - M97. JBAA (англ.). 121: 114—115. Bibcode:2011JBAA..121..114M. ISSN 0007-0297.
  91. ↑ Hajdukova, Maria; Neslušan, Luboš (28 червня 2021). Unknown sibling showers of comets C/1992 W1 (Ohshita) and C/1853 G1 (Schweizer). Europlanet Science Congress 2021 (англ.). Bibcode:2021EPSC...15..214H. doi:10.5194/epsc2021-214.
  92. ↑ Laughlin, Greg (May 2013). How Worlds Get Out of Whack. Sky and Telescope. 125 (5): 29. Bibcode:2013S&T...125e..26L.
  93. ↑ Ferguson, Henry C. (1998). The Hubble Deep Field (англійською) . Т. 11 (вид. Reviews in Modern Astronomy). Astronomische Gesellschaft. с. 83—115.
  94. ↑ Flynn, Chris; Gould, Andrew; Bahcall, John N. (1 серпня 1996). Hubble Deep Field Constraint on Baryonic Dark Matter. The Astrophysical Journal. Т. 466, № 2. с. L55—L58. doi:10.1086/310174. Процитовано 18 березня 2024.
  95. ↑ Plauchová, Jana (2023). Súhvezdia od Andromedy po Žirafu. Гурбаново. ISBN 978-80-89998-357.
  96. ↑ Miller, James (29 листопада 2012). Mapping The Night Sky Using Ursa Major - (амер.). Процитовано 18 березня 2024.
  97. ↑ Finding your way around the sky using the Big Dipper | The Sky Tonight. skytonight.org. Процитовано 14 лютого 2024.
  98. ↑ Botterweck, G. Johannes (1994). Theological Dictionary of the Old Testament, Volume 7. Wm. B. Eerdmans. ISBN 978-0-8028-2331-1.
  99. ↑ Canción para la luna - Federico García Lorca - Ciudad Seva. Архів оригіналу за 10 травня 2015. Процитовано 14 липня 2023.
  100. ↑ Mallory, J.P.; Adams, D.Q. (August 2006). Chapter 8.5: The Physical Landscape of the Proto-Indo-Europeans. Oxford Introduction to Proto-Indo-European and the Proto-Indo-European World. Oxford, GBR: Oxford University Press. с. 131. ISBN 9780199287918. OCLC 139999117.
  101. ↑ IAU constellation list 1. www.ianridpath.com. Процитовано 18 березня 2024.
  102. ↑ Ian Ridpath’s Star Tales. www.ianridpath.com. Процитовано 18 березня 2024.
  103. ↑ Allen, R. H. (1963). Star Names: Their Lore and Meaning (вид. Reprint). New York, NY: Dover Publications Inc. с. 207–208. ISBN 978-0-486-21079-7. Процитовано 12 грудня 2010.
  104. ↑ Gibbon, William B. (1964). Asiatic parallels in North American star lore: Ursa Major. Journal of American Folklore. 77 (305): 236—250. doi:10.2307/537746. JSTOR 537746.
  105. ↑ Bradley E Schaefer, The Origin of the Greek Constellations: Was the Great Bear constellation named before hunter nomads first reached the Americas more than 13,000 years ago?, Scientific American, November 2006, reviewed at The Origin of the Greek Constellations [Архівовано 2017-04-01 у Wayback Machine.]; Yuri Berezkin, The cosmic hunt: variants of a Siberian — North-American myth [Архівовано 2015-05-04 у Wayback Machine.]. Folklore, 31, 2005: 79–100.
  106. ↑ Reader's Digest Association (August 2005). Planet Earth and the Universe. Reader's Digest Association, Limited. ISBN 978-0-276-42715-2. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 7 листопада 2016.
  107. ↑ Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні. Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України. 2014.
  108. ↑ а б Федорович, Надія. Українська народна астрономія (PDF).
  109. ↑ Ursa Major, The Great Bear. Ian Ridpath’s Star Tales.
  110. ↑ Ovid, Heroides (trans. Grant Showerman) Epistle 18
  111. ↑ Homer, Odyssey, book 5, 273
  112. ↑ Apianus's depictions of Ursa Major and Ursa Minor. Ian Ridpath’s Star Tales.
  113. ↑ Mahadev Haribhai Desai (1973). Day-to-day with Gandhi: Secretary's Diary. Sarva Seva Sangh Prakashan. Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 6 січня 2021.
  114. ↑ English-Chinese Glossary of Chinese Star Regions, Asterisms and Star Names. Hong Kong Space Museum. Архів оригіналу за 17 December 2018. Процитовано 17 грудня 2018.
  115. ↑ Breen, John; Teeuwen, Mark (18 жовтня 2013). Shinto in History: Ways of the Kami (англ.). Routledge. ISBN 978-1-136-82697-9.
  116. ↑ а б в Constellation of Ursa Major. DSP (англ.). Процитовано 8 квітня 2024.
  117. ↑ Thomas, Morton (13 вересня 1883). The new English Canaan of Thomas Morton. Published by the Prince Society. OL 7142058M.
  118. ↑ Clark, Ella Elizabeth (1963). Indian Legends of the Pacific Northwest (англ.). University of California Press. Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 1 травня 2019.
  119. ↑ Cleasby, Richard; Vigfússon, Guðbrandur (1874). An Icelandic-English Dictionary. Oxford: Clarendon Press. с. 674.
  120. ↑ Naturfagsenteret.no: Stjernehimmelen (https://www.naturfagsenteret.no/c1515376/binfil/download2.php?tid=1509706)
  121. ↑ Burnell, A.C. (2018). Hobson-Jobson: Glossary of Colloquial Anglo-Indian Words And Phrases. Routledge. с. 472. ISBN 9781136603310.
  122. ↑ Baker, Dr. Douglas The Seven Rays: Key to the Mysteries 1952
  123. ↑ Офіційний сайт художника Олега Шупляка.
  124. ↑ Clayson, Hollis (2002). Exhibition Review: "Some Things Bear Fruit"? Witnessing the Bonds between Van Gogh and Gauguin. The Art Bulletin. с. 670—684. doi:10.2307/3177290. ISSN 0004-3079.
  125. ↑ Frog (30 січня 2018). Myth. Humanities (англ.). 7 (1): 14. doi:10.3390/h7010014. ISSN 2076-0787.
  126. ↑ Clayson, Hollis (2002). Exhibition Review: "Some Things Bear Fruit"? Witnessing the Bonds between Van Gogh and Gauguin. The Art Bulletin. 84 (4): 670—684. doi:10.2307/3177290. ISSN 0004-3079. JSTOR 3177290.

Примітки

ред.
  1. ↑ В Бансенсюкай, посібнику з ніндзюцу, опублікованому в 1676 році майстром Ясутаке Фудзібаясі, декілька разів згадувалися ці зорі (книга 8, том 16).

Посилання

ред.
88 сучасних сузір'їв
Андромеда • Близнята • Велика Ведмедиця • Великий Пес • Візничий • Вітрила • Вовк • Водолій • Волопас • Волосся Вероніки • Ворон • Геркулес • Гідра • Годинник • Голуб • Гончі Пси • Дельфін • Діва • Дракон • Ерідан • Єдиноріг • Жертовник • Живописець • Жираф • Журавель • Заєць • Змієносець • Змія • Золота Риба • Індіанець • Кассіопея • Кит • Кіль • Козоріг • Компас • Корма • Косинець • Лебідь • Лев • Летюча Риба • Лисичка • Ліра • Мала Ведмедиця • Малий Кінь • Малий Лев • Малий Пес • Мікроскоп • Муха • Насос • Овен • Октант • Орел • Оріон • Павич • Пегас • Персей • Південна Гідра • Південна Корона • Південна Риба • Південний Трикутник • Південний Хрест • Північна Корона • Піч • Райський Птах • Рак • Риби • Рись • Різець • Секстант • Сітка • Скорпіон • Скульптор • Столова Гора • Стріла • Стрілець • Телескоп • Телець • Терези • Трикутник • Тукан • Фенікс • Хамелеон • Центавр • Цефей • Циркуль • Чаша • Щит • Ящірка
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Велика_Ведмедиця&oldid=43223404