Білик Іван Іванович
Іва́н Іва́нович Бі́лик (1 березня 1930, Градизьк, сучасна Полтавська область, УРСР — 27 листопада 2012, Київ, Україна[2]) — український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії (1991).
| Іван Іванович Білик | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 1 березня 1930 Градизьк, УРСР | |||
| Помер | 27 листопада 2012 (82 роки) Київ, Україна | |||
| Поховання | Лісове кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР →  Україна | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Сфера роботи | літературна діяльністьd[1] і перекладацтво[d][1] | |||
| Alma mater | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1956—2012 | |||
| Жанр | історичний роман | |||
| Премії |   | |||
|
| ||||
Біографія
ред.У 1950-ті роки вчителював у сільській школі, безуспішно намагався поступити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту. 1961 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет («Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна»).
Друкувався з 1956 року. Член Спілки письменників України з 1967 року.
Автор сенсаційних українських історичних романів радянських часів — «Меч Арея» (1972) і «Похорон богів» (1986).
Відразу після видання обидві книги стали бестселерами. Втім, «Меч Арея» 1972 року заборонили та вилучили з бібліотек, нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників — із 65 тисяч накладу). Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції «Літературної України» (3,5 роки був безробітним, лише 1976 р. вдалося влаштуватися в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкар»), позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі.
Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки», але була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великій Британії та інших країнах. На теперішній час витримала 15 перевидань (в тому числі 9 — за кордоном).
Відомий також як перекладач творів сучасних болгарських письменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).
Помер після тривалої хвороби у віці 82 років[2].
Відзнаки
ред.Лауреат
- Державної премії імені Т. Г. Шевченка за історичний твір «Золотий Ра» (1991)
- Всеукраїнської літературної премії за найкращий роман року за роман «Не дратуйте грифонів» (1993).
- Премії імені М. Старицького (1994).
- Відзнаки «Золотий письменник України» (2012)[3].
Твори
ред.- «Танго» [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (роман, 1968) — про життя української еміграції.
- «Меч Арея» (роман, 1972)
- «День народження Золотої рибки» (роман, 1977) — про будівництво ГЕС, шкідливої для навколишнього середовища; порушено проблеми відповідальності особи перед суспільством і природою.
- «Земля Королеви Мод» (роман, 1982) — апофеоз людини, яка зберігає гідність і честь у найскрутніші моменти життя.
- «Похорон богів» [Архівовано 24 квітня 2008 у Wayback Machine.] (роман, 1986) — про події IX—X століть на землях Київської Русі.
- «Золотий Ра» [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (1989) — «Історії» Геродота у вільному переказі.
- «Яр» (перший роман І. Білика — написаний 1958, виданий 2008 року)
Трилогія «Скіфи»:
- «Дикі білі коні» (роман, 1989)
- «Не дратуйте ґрифонів» (роман, 1993)
- «Цар і раб» (роман, 1992).
Інше
- Цар, якого вигодувала собака [Архівовано 24 квітня 2008 у Wayback Machine.] — історичне оповідання (є складовою частиною книги «Золотий Ра»).
- Дарунки скіфів [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] — історичне оповідання (є складовою частиною книги «Золотий Ра»).
- Аксіоми недоведених традицій [Архівовано 24 квітня 2008 у Wayback Machine.] — післяслово до роману «Меч Арея», яке одночасно є обґрунтуванням поглядів автора на історію. До написання автором цього післяслова рецензенти взагалі не допускали «Меч Арея» до друку.
Вшанування пам'яті
ред.2019 року на честь Івана Білика перейменовано Яблуневу вулицю у Києві.
Примітки
ред.- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Помер український історичний письменник Іван Білик. news.dt.ua. 27 листопада 2012. Процитовано 28 листопада 2012.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=unknown-host(довідка)[недоступне посилання з червня 2019] - ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
Посилання
ред.
- Білик Іван Іванович [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.] Біографія на сайті Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
- Твори Івана Білика у е-бібліотеці «Чтиво» [Архівовано 14 березня 2008 у Wayback Machine.]
- Ліна Кушнір. Іван Білик: Гіпотези теж мають право на життя [Архівовано 30 листопада 2012 у Wayback Machine.] // Україна молода, № 38 (3804), 27.02.2010
- Іван Білик: Євген Марчук переконував мене відмовитися від «Меча Арея» // Друг читача, 2009 [Архівовано 18 травня 2011 у Wayback Machine.]
- Білик Іван Іванович (на сайті Ін-ту історії України НАНУ) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Твори Івана Білика на «Українському Центрі» [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.]
- http://ukrnationalism.com/publications/1369-zolota-pam-iat-ivan-bilyk.html [Архівовано 24 січня 2019 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про українського письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |