Бу Карпелан
Бу Гу́став Бе́ртельссон Ка́рпелан (швед. Bo Gustaf Bertelsson Carpelan; *25 жовтня 1926, Гельсінкі, Фінляндія — 11 лютого 2011, Еспоо, там же[9]) — фінський шведський письменник і поет, актор книг для дітей, перекладач.
Бу Карпелан | |
---|---|
швед. Bo Carpelan | |
Ім'я при народженні | швед. Bo Gustaf Bertelsson Carpelan |
Народився | 25 жовтня 1926[3][4][…] Гельсінкі, Фінляндія |
Помер | 11 лютого 2011[1][2][…] (84 роки) Еспоо, Уусімаа, Агентство регіонального управління Південної Фінляндіїd, Фінляндія |
Поховання | Гієтаніємі[6] |
Країна | Фінляндія |
Діяльність | поет, перекладач, дитячий письменник, журналіст, літературний критик, письменник |
Alma mater | Гельсінський університет і Svenska normallyceumd |
Науковий ступінь | B.Phil.d (1948), ліценціат філософіїd (1956) і доктор філософії (1960) |
Знання мов | шведська[7][8] |
Magnum opus | I de mörka rummend |
Нагороди | |
IMDb | ID 0139262 |
З життєпису
ред.Походить зі шляхетного роду Карпеланів.[10] Його брат Ларс Ерік Карпелан став журналістом.
Бу Карпелан вступив до середньої школи в 1944 році.
Закінчив Гельсінський університет зі ступенем бакалавра філософії в 1948 році, ліценціатом з філософії в 1956 році і ступенем доктора філософії в 1960 році. Його дисертація присвячена поезії Гуннара Бйорлінга.
Свою кар'єру письменника Бу Карпелан розпочав у 1946 році поемою Som en Dunkel värme.
Протягом наступних 20 років автор опублікував кілька поетичних і дитячих книжок.
Працював літературним оглядачем газети Hufvudstadsbladet у 1949—1964 роках, заступником бібліотекаря Гельсінської міської бібліотеки у 1964—1980 роках.
Перший роман Бу Карпелана «Голоси пізньої доби» (Rösterna i den sena timmen) з'явився в 1971 році.
У 1980—1993 роках Карпелан працював професором.
Перекладав шведською твори сучасних йому фінських авторів (Пааво Гаавіко, Хелена Анхава, Антті Гірі).
Бу Карпелан отримав численні нагороди, зокрема 4 рази фінську Державну премія з літератури та Літературну премію Північної ради в 1977 році; двічі був удостоєний Фінляндської премії (1993 року за твір Urwind і 2005 за Berg), що є унікальним фактом.
Бу Карпелан жив в Еспоо і, крім літератури, також цікавився музикою та образотворчим мистецтвом.
Твори
ред.Поезія та проза
ред.- Som en dunkel värme 1946
- Du mörka överlevande 1947
- Variationer 1950
- Minus sju 1951
- Objekt för ord 1954
- Landskapets förvandlingar 1957
- Den svala dagen 1961
- 73 dikter 1966
- Gården 1969
- Rösterna i den sena timmen 1971
- Källan 1973
- Din gestalt bakom dörren 1975
- I de mörka rummen, i de ljusa 1976
- Vandrande skugga: en småstadsberättelse 1977
- Jag minns att jag drömde 1979
- Dikter från 30 år 1980
- Dagen vänder 1983
- Marginalia till grekisk och romersk diktning 1984
- Armbandsuret 1986
- Axel 1986
- Det sjungande trädet 1988 (лібретто для опери)
- År som löv 1989
- Urwind 1993
- I det sedda 1995
- Novembercredo. Dikter i urval 1946—1996 1996
- Benjamins bok 1997
- Namnet på tavlan Klee målade: prosadikter 1999
- Ögonblickets tusen årstider 2001
- Diktamina 2003
- Berg:en roman 2005
- Staden: dikter och bilder från Helsingfors 2006
- Nya dikter 2007
- Barndom 2008
- Gramina 2010
Книги для дітей та юнацтва
ред.- Anders på ön 1959
- Anders i stan 1962
- Bågen:berättelsen om en sommar som var annorlunda 1968
- Paradiset: berättelsen om Marvins och Johans vänskap 1973
- Julius Blom — Ett huvud för sig 1982
- Marvins bok 1990
- Måla himlen. Vers för små och stora 1988
Нагороди
ред.Бу Карпелан за свою творчість удостоєний численних нагород і премій, серед яких:
- Медаль Pro Finlandia (1978)
- Державна премія з літератури (1969, 1972, 1987 і 1989)
- Фінляндська премія (1993 і 2005)
- Літературна премія Північної ради (1977)
- Премія Нільса Ферліна (1981)
- Премія «Поет року» (1993)
- Скандинавська премія Шведської академії (1997)
- Шведська премія Pilot (1998)
- Prix Européen de Littérature (2007)[11] — ця французька нагорода щорічно вручається європейському письменнику, чия творчість сприяє взаєморозумінню між європейськими культурами.
Примітки
ред.- ↑ а б http://www.hs.fi/english/article/Author and poet Bo Carpelan dies at 84/1135263737208
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ https://www.helsinginseurakunnat.fi/material/attachments/hautausmaat/hietaniemi/w8GZkM0y7/Hietaniemen_merkittavia_vainajia.pdf
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Runoilija ylitti kirjoissaan taiteiden rajat. 12.2.2011.
- ↑ Carpelan, Tor (1954): Ättartavlor för de på Finlands Riddarhus inskrivna ätterna, s. 191. Frenckell, Helsingfors.
- ↑ Bo Carpelan. Otava. Процитовано 18.1.2021.
Джерела та посилання
ред.- Hellgren, Jan (2014). Bo Carpelan: Rummets diktare. Helsingfors: Svenska litteratursällskapet i Finland. ISBN 978-951-583-284-9. ISSN 0039-6842. (швед.)
- Holmström, Roger (toim.) (2006). Det förgrenade ljuset: En bok om Bo Carpelan och hans diktning. Helsingfors: Schildt. ISBN 951-50-1642-8. (швед.)
- Jäppilä, Leena (2014). Tuulessa, tuulessa: Bo Carpelanin maailma. Helsinki: Ntamo. ISBN 978-952-215-526-9. (фін.)
- Wrede, Johan: «Carpelan, Bo (1926—2011)», Suomen kansallisbiografia, osa 2, s. 122—124. Helsinki: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura, 2003. ISBN 951-746-443-6. / Teoksen verkkoversio. (фін.)
- Bo Carpelanin haastattelu (1977). Ylen Elävä arkisto. (фін.)
- Bo Carpelan kertoo romaanista Lapsuus (2008). Ylen Elävä arkisto. (фін.)
- Toimittajat aliarvioivat mediayleisöä. Архівна копія на сайті Wayback Machine. Campus 1/1998.
- Seessalo, Tytti: Sinut tavoittaa tuuli, ja näet kirkkauden, valon. Архівна копія на сайті Wayback Machine. Yliopisto 6/1998. (фін.)
- Bo Carpelanin «aikamoinen päivä». Архівна копія на сайті Wayback Machine. Suomen kuvalehti 8.12.2005. (фін.)
- Carpelan, Bo: Mitä olen oppinut. Ylioppilaslehti 5/2006. (фін.)
- Skriver våra moderna prosaister in sig i litteraturhistorien?! På spaning efter blivande klassiker. Lysmasken 5.12.2008. (швед.)
- Об авторах // Совремеменная финская новелла. М.: Художественная литература, 1985. — 591 с. — С. 582 (рос.)