Вікіпедія

Андреас Ласкаратос

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Андреас Ласкаратос (грец. Ανδρέας Λασκαράτος) — грек-кефалонієць, письменник, вільнодумець, який писав у сатирі зверненій проти недобросовісних церковників та високопосадовців. У політичному плані дотримувався консервативних ідей.

Андреас Ласкаратос
Ανδρέας Λασκαράτος
Народився1 травня 1811(1811-05-01)
Ліксурі, Кефалонія
Помер24 липня 1901(1901-07-24) (90 років)
Аргостоліон, Кефалонія
Країна Греція
Діяльністьпоет, письменник
Напрямокромантизм
РодичіEleni Lambirid
У шлюбі зQ109352452?
CMNS: Андреас Ласкаратос у Вікісховищі

Біографія

ред.

Народився в аристократичній сім'ї у місті Ліксурі на острові Кефалонія.[1]
Навчався в Іонійській академії на Керкірі,[2] вивчаючи філософію, італійську мову і юриспруденцію. Його вчителем був Андреас Кальвос,[1] від якого Ласкаратос перейняв пуританську етику.[3] В молодості зазнав впливу Діонісіоса Соломоса,[2] який скерував його у руслі димотицизму.[3] Італійський поет, драматург, новеліст та науковець Уґо Фосколо також був одним із тих, хто надихнув Ласкаратоса на діяльність.[1]
Продовжив вивчати право в Парижі та Пізі у 1836—1839 рр.[4] По поверненні недовго працював адвокатом в Ліксурі.[4]
1846 у віці 35 років одружився з Пенелопою, дочкою купця Димітріоса Кор'яленьяса, яка підримувала його протягом усього життя.[5]
1851—1852 та у 1856 був у Лондоні (другого разу через гоніння), де або викладав італійську і новогрецьку або вів дослідження
у Британському музеї.[4]
Із 1857 року почав видавати сатиричну газету на острові Закінф, через що потрапив до в'язниці.[1]
У 1863 його дружина через фінансову скруту відкрила приватну школу в Аргостоліоні.[5]
За сатиру «Кефалонійські таїнства» (1864) Ласкаратоса було відлучено від церкви.[6] У 1868 році видав свою «Відповідь на відлучення від церкви». Анафема була знята у 1900 році.[1]
Разом із дружиною виростив дев'ятьох дітей: сімох дочок і двох синів.[5]

Творчість і громадянська позиція

ред.

Писав есе, дидактичні, філософські та сатиричні твори. Більша частина його творчості — прозова, проте є і поезії. Ласкаратос не приділяв великого значення формі поезій, для нього мав значення передусім зміст, який мав відображення у головній темі його творчості — соціальній сатирі,[2] оскільки він хотів стати суспільним реформатором.[4]
Продовжував традиції Іонійської школи (Соломоса) пишучи свої твори димотикою, на відміну від Афінської школи, де користувалися катаревусою.[7] Писав більш зрозумілою та рідною формою мови для співвітчизників — кефалонійському говорі[8] Став одним із перших письменників (разом з Арістотелісом Валаорітисом[en]), хто вплинув на зближення цих літературних шкіл.[9]

Найбільшої популярності, щоправда, скандальної, Ласкаратос набув після виходу сатири «Кефалонійські таїнства» (1864) (із підзаголовком «думки про сім'ю, релігію та політику Кефаллонії»[4]) у якій зображував верхівку суспільства, зокрема церковників, у непривабливому для неї світлі.[8] Він обурювався корупцією в політиці та рішучим видираням у владу.[10] Ця сатира, як і інші твори письменника, була написана в прозі у формі попередній до романної.[6] Тематично поділяється на три частини, друга — про релігію — стала скандальною, бо його пуристичну етику не розуміли, і він не був сприйнятим греками одразу.[4]

Був проти об'єднання Іонійських островів із Грецією[11] , вважаючи, що перебуваючи під впливом Британської імперії Іонійські острови будуть більш захищеними, а також, що 400 років перебування греків під пануванням європейськиї держав з однієї сторони та турецької з іншої розділили народ духовно.[12]

Його газета «Λύχνο» (Ліхно, «Світильник») була антиклерикальною, протестантською та політично консервативною.[12]
У 1872 присвятив своє зібрання поезій Георгіосу Терцетису[en].[1]
Написав автобіографію італійською мовою.[1]
У 1880-их роках афінське суспільство почало сприймати його думки,[4] вважаючи його «провісником майбутнього».[3]
Повне зібрання творів Ласкаратоса вийшло у 1959 році.[1]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и Merry B. Encyclopedia of Modern Greek Literature / Bruce Merry. — Westport: Greenwood Press, 2004. — С. 63 — 247.
  2. ↑ а б в Κορδάτος Γ. Ιστορία της νεοελληνικής λογοτεχνίας / Γιάνης Κορδάτος. — Αθήνα: Επικαιρότητα, 1983. — С. 319—321.
  3. ↑ а б в Δημαράς Κ. Θ. Ιστορία Νεοελληνικής Λογοτεχνίας / Κωνσταντίνος Δημαράς. — Αθήνα: Γνώση, 2000. — С. 421—424.
  4. ↑ а б в г д е ж Πολίτης Λ. Ιστορία της Νεοελληνικής Λογοτεχνίας / Λίνος Πολίτης. — Αθήνα: Μορφωτικό Ίδρυμα Εθνικής Τραπέζης, 1985. — С. 158—160.
  5. ↑ а б в Πετράτος Π. H ζωή, η προσωπικότητα και το έργο του Ανδρέα Λασκαράτου. Архів оригіналу за 4 вересня 2017. Процитовано 29 травня 2016. [Архівовано 2017-09-04 у Wayback Machine.]
  6. ↑ а б Μπήτον Ρ. Εισαγωγή στη Νεότερη Ελληνική Λογοτεχνία / Ρόντερικ Μπήτον. — Αθήνα: Νεφέλη, 1996. — С. 81 — 96.
  7. ↑ Новогрецька література в українських перекладах. Антологія / укладачі О. Д. Пономарів, Н. Ф. Клименко, С. Є. Перепльотчикова. — К: Київський університет, 2004. — С. 3.
  8. ↑ а б Троцкий И., Лопашов С. Греческая литература// Литературная энциклопедия: В 11 т. — [М.], 1929—1939. Т. 2. — [М.]: Изд-во Ком. Акад., 1929. — Стб. 743.
  9. ↑ Ильинская С. Б. Греческая литература [первой половины XIX в.] // История всемирной литературы: В 8 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983—1994. — На титл. л. изд.: История всемирной литературы: в 9 т. Т. 6. — 1989. — С. 547.
  10. ↑ Βίττι Μ. Ιστορία της νεοελληνικής λογοτεχνίας / Μάριο Βίττι. — Αθήνα: Οδυσσέας, 2003. — С. 257.
  11. ↑ Mackridge P. Introduction / The Ionian Islands: Aspects of their History and Culture / Peter Mackridge. — Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing, 2014. — С. 9
  12. ↑ а б Potts J. The Ionian Islands and Epirus, A Cultural History / Jim Potts . — Signal Books, Oxford and OUP, USA, 2010. — С. 56 — 98.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Андреас_Ласкаратос