Амбон — острів в Індонезії в провінції Малуку.

Амбон
індонез. Ambon
Мапа острова Амбон

Карта
Названий на честьРоса
Географія
3°36′53″ пд. ш. 128°09′57″ сх. д. / 3.6147194444444° пд. ш. 128.16583055556° сх. д. / -3.6147194444444; 128.16583055556
МісцерозташуванняПівденно-Східна Азія
АкваторіяБанда
Група островівМолуккські острови
Площа775  км² 
Довжина51 км
Найвища точка1225 м
Країна
Індонезія Індонезія
РегіонМалуку
Адм. одиницяМалуку[1]
Населення441 000 (2010)
Амбон. Карта розташування: Індонезія
Амбон
Амбон
Амбон (Індонезія)
Мапа

CMNS: Амбон у Вікісховищі

Історія

ред.

Португальці були першими європейцями, які у 1512 році висадилися на Амбоні, і острів став новим центром португальської активності на Молукських островах після їх вигнання з Тернате. Однак португальців регулярно атакували місцеві мусульмани на північному узбережжі острова, зокрема Хіту, які мали торгові та релігійні зв'язки з великими портовими містами на північному узбережжі Яви. Вони створили факторію в 1521 році. Португальцям так і не вдалося взяти під контроль місцеву торгівлю спеціями і встановити свою владу над сусідніми островами Банда, центром вирощування мускатних горіхів. Креольська португальська мова була мовою торгівлі ще в XIX столітті, і багато сімей досі мають португальські назви та претендують на португальське походження.

В 1623 році голландский губернатор острова наказав заарештувати і стратити персонал англійської Ост-Індійської компанії через заговір проти голландців. Цей інцидент отримав назву «Амбонської різні» і став одним з чинників, що призвів до Першої англо-голландської війни.[2]

Географія

ред.

Площа 775 км². Належить до Молуккських островів.

 
Місто Амбон

Населення — 270 тисяч, з них 206 тисяч — у місті Амбон.

Адміністративний центр — місто Амбон

Найвища точка — вершина Салахуту, 1225 м над рівнем моря.

Біля його берегів був виявлений новий вид риб — психоделічна риба.

Примітки

ред.
  1. Indonesian Minister of Home Affairs Decree Number 050-145 of 2022
  2. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 2. Прогресс. — С.275

Посилання

ред.