Вікіпедія

Айтматов Чингіз Торекулович

киргизький письменник

Чингіз (Шынгы́с, Шынгы́з) Торекулович[8] (Тороку́лович) Айтма́тов (кирг. Чынгыз Төрөкул уулу Айтматов, 12 грудня 1928 — 10 червня 2008) — киргизький радянський письменник-прозаїк, гуманіст, радянський політичний та культурний діяч, представник генерації «шістдесятників». Писав російською та киргизькою мовами.

Чингіз Айтматов
кирг. Чынгыз Айтматов
Чингіз Айтматов
Ім'я при народженніЧингіз Торекулович Айтматов
Народився12 грудня 1928(1928-12-12)[1][2][…]
Shekerd, СРСР[4]
Помер10 червня 2008(2008-06-10)[5][1][…] (79 років)
Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Німеччина[6]
·пневмонія[7] і ниркова недостатність
ПохованняАта-Беїт
Країна СРСР
 Киргизстан
Діяльністьписьменник, дипломат
Alma materЛітературний інститут імені Горького
Мова творівросійська, киргизька
Роки активності1952 — 2006
Жанрпроза
Magnum opusІ довше віку день триває, The White Shipd, The First Teacherd, Jamilad, Farewell, Gulsary!d, The Place of the Skulld і Cranes Fly Earlyd
ЧленствоСП СРСР[4] і СК СРСР
ПартіяКПРС
БатькоTorekul Aitmatovd
МатиАбдувалієва Наґіма Хамзіївнаd
ДітиAskar Aitmatovd
Автограф
Нагороди
CMNS: Айтматов Чингіз Торекулович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

ред.

Народився 1928 року в селі Шекер Таласької області Киргизстану. Батько Торокул Айтматов був відомим державним діячем Киргизької РСР, але 1937 року був заарештований, а 1938 року розстріляний. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Німецько-радянської війни.

  Самому тепер не віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був розв'язувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у воєнний час.  

1948 року Айтматов вступив до сільськогосподарського інституту в місті Фрунзе, який закінчив 1953 року. 1952 року почав публікувати в періодичних виданнях оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту протягом трьох років працював у НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати та друкувати оповідання. 1956 року поступив на «Вищі літературні курси» в Москві (закінчив 1958 року). У рік закінчення курсів в журналі «Жовтень» було опубліковано повість «Обличчям до обличчя» (переклад з киргизької). Того ж року були опубліковані його оповідання в журналі «Новий світ», а також вийшла друком повість «Джаміля», що здобула Айтматову світову славу.

Був організатором Іссик-Кульського форуму діячів світової культури (1986)[9].

У 1988 —1990 рр. був головним редактором журналу «Иностранная литература».

З 1990 року працював послом СРСР, з 1992 послом Російської Федерації в Люксембурзі. Потім — посол Киргизстану в Бельгії. Помер 10 червня 2008 в одній із лікарень Нюрнберга (Німеччина) від запалення легенів. На його честь названо гірську вершину в Киргизстані.

Нагороди

ред.

Лауреат Ленінської премії (1963) і трьох Державних премій (1968, 1977, 1983), народний письменник Киргизстану. Герой Соціалістичної Праці (1978).

Творчість

ред.
 
На зустрічі з читачами, 2007 рік

Айтматов разом із соціологом Інституту проблем керування АН СРСР Рустемом Хаїровим звернувся до тодішнього генсека Андропова (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі третього тисячоліття. Його пропозицію було прийнято. Айтматов організував 1986 року Іссик-Кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники та художники. Обговорювалася проблема необхідності виховання нового «планетарного» мислення, завдяки якому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного тощо.

У творчості й духовному розвитку Айтматова можна виділити три періоди.

«Повісті гір і степів» — така емблема того нового слова, з яким він ввійшов у літературу своїми ранніми, «молодіжними» здобутками: «Віч-на-віч», «Джаміля», «Верблюже око», «Топольок мій у червоній косинці» і «Перший учитель», за які й одержав у 1963 році Ленінську премію. Його герой тут — молода пристрасна людина, що протиставляє себе патріархально-родовому суспільству.

Другий період — повісті «Материнське поле» і «Прощавай, Гульсарі!». Письменник переймається історією свого народу, подіями революції, колгоспів, війни. Герой тут — старець, мати.

Третій період почався з «Після казки (Білий пароплав)» і творів «Ранні журавлі», «Рудий пес, що біжить краєм моря», п'єси «Сходження на Фудзіяму», написаної разом з Калтаєм Мухамеджановим, роман «Буранний полустанок. (І довше століття триває день)». Тут письменник роздумує над першоосновами.

Бібліографія

ред.

Серед написаного:

  • «Джаміля» (1958)
  • «Віч-на-віч» (1958)
  • «Топольок мій у червоній косинці» (1961)
  • «Перший учитель» (1962)
  • «Материнське поле» (1965)
  • «Прощавай, Гульсари!» (1966)
  • «Білий пароплав» (1970)
  • «Ранні журавлі» (1975)
  • «Рудий пес, що біжить краєм моря» (1977)
  • «І довше століття триває день» (1980) — також відомий під назвою «Буранний полустанок»
  • «Тавро Кассандри» (1994)
  • «Після казки»
  • «Плаха» (1986)
  • «Сходження на Фудзіяму» п'єса

Видання українською мовою

ред.

Твори Ч. Атматова публікувалися українською в перекладах з киргизької у радянський час:

  • Айтматов Ч. Материнське поле., К., 1967
  • Повісті гір і степів., К., 1972
  • Айтматов Ч. Джаміля., К., 1975

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 30. — ISBN 978-2-221-06888-5
  5. ↑ http://rt.com/news/famous-writer-aitmatov-dies-aged-79/
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118501259 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. ↑ https://litera.hu/hirek/meghalt-csingiz-ajtmatov.html
  8. ↑ ЕСУ: Айтматов Чингіз Торекулович
  9. ↑ Бажинов І. Д. Айтматов

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Айтматов_Чингіз_Торекулович&oldid=43331261