Ємільчинський район

колишній район у Житомирській області (Україна)

Ємі́льчинський райо́н (до 1944 року — Емільчинський район) — колишня адміністративно-територіальна одиниця у складі Коростенської, Волинської округ, УРСР, Київської і Житомирської областей УСРР та України. Адміністративний центр — селище міського типу Ємільчине. Населення становить 34 426 осіб (на 1.08.2013). Площа — 2112 км². Утворено 1923 року.

Ємільчинський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Розташування району
Колишній район на карті Коростенська округа
Волинська округа
УСРР
Київська область
Житомирська область
Основні дані
Країна: СРСР СРСР
Україна Україна
Область: Коростенська округа
Волинська округа
УСРР
Київська область
Житомирська область
Код КОАТУУ: 1821700000
Утворений: 7 березня 1923 року
Ліквідований: 19 липня 2020 року
Населення: 32629 (на 1.01.2018)
Площа: 2112 км²
Густота: 15,4 осіб/км²
Поштові індекси: 11200—11265
Населені пункти та ради
Районний центр: Ємільчине
Селищні ради: 2
Сільські ради: 35
Смт: 2
Села: 117
Районна влада
Вебсторінка: Ємільчинська РДА
Ємільчинська райрада
Адреса: вул. Соборна, 18, смт Ємільчине, Ємільчинський р-н, Житомирська обл., 11201
Мапа
Мапа

Ємільчинський район у Вікісховищі

Південна межа Ємільчинського району

Географія

ред.

Ємільчинський район розташований у північно-західній частині Житомирської області, займає площу 2,1 тис. км² і лежить у межах поліської низовини.

Межував із Новоград-Волинським, Лугинським, Олевським, Коростенським, Хорошівським, Пулинським районами.

До складу району входить 119 населених пунктів[1].

Історія

ред.

Утворений постановою ВУЦВК 7 березня 1923 року, з назвою Емільчинський район, у складі Коростенської округи Волинської губернії, з 19 сільських рад Емільчинської та Сербівської волостей Новоград-Волинського повіту.

13 червня 1930 року, відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УРСР, Коростенську округу було розформовано, територію, зокрема й Ємільчинський район, приєднано до складу Волинської округи.

З 15 вересня 1930 року, через скасування округ, район перейшов у пряме підпорядкування до республіканського центру. 9 лютого 1932 року район увійшов до складу новоствореної Київської області.

Від 22 вересня 1937 року — у складі новоутвореної Житомирської області. 15 серпня 1944 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про перейменування, уточнення та внесення змін в найменування деяких міст, районних центрів і районів Української РСР», затверджено назву Ємільчинський район[2].

Під час адміністративно-територіальних реформ 1920-х, 1950-х та 1960-х років неодноразово змінював склад і межі[3].

Ліквідований 19 липня 2020 року, відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»[4].

Адміністративний устрій

ред.

Адміністративно-територіально район поділяється на 1 селищну та 1 сільську територіальні громади, 1 селищну та 10 сільських рад, які об'єднують 119 населених пунктів та підпорядковані Ємільчинській районній раді. Адміністративний центр — смт Ємільчине.

Населення

ред.

За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення району становила 53 896 осіб, з них українців — 38 119, росіян — 2 500, німців — 5 239, євреїв — 1 552, поляків — 5 555, інших — 931[5].

Загальна чисельність населення району (станом на 2011 рік) становить 35 659 осіб, у тому числі міського — 7831, сільського — 27828. Щільність населення 16,8 особи на кв. км[6].

Працездатного населення, зайнятого в галузях економіки — 6,6 тис. чол. Питома вага людей пенсійного віку 39,8 %.

Етнічний склад населення району на 2001 рік був представлений наступним чином:

Географія

ред.

Всього на території району 20 річок. Найбільші з них — Уборть та Уж.

Корисні копалини: граніт, торф, суглинки, піски.

Головні породи лісів: сосна, дуб, береза, вільха, осика, граб, ясен.

Природоохоронні території

ред.

Транспорт і зв'язок

ред.

Експлуатаційна довжина залізничних колій — 32 км, у тому числі 32 км електрифікованих.

Довжина автомобільних шляхів загальнодержавного значення 46 км, місцевого — 488,7 км. 10 мостів.

Забезпеченість населення телефонним зв'язком становить 64,6 одиниці на 100 сімей по місту і 16,2 одиниці по селу. 32 автоматичні телефонні станції (з них міських 3, сільських — 29) мають загальну монтовану ємність 7000 номерів, у тому числі 2630 міських, 2300 сільських.

Економіка

ред.

Розвинута харчова промисловість. Рослинництво переважно зернового, тваринництва — м'ясо-молочного напряму.

У районі 6 промислових підприємств. Провідними підприємствами є три заводи: хлібо-, масло- та льонозавод. Виробництвом цегли займається одне підприємство, добуванням граніту — дві виробничо-комерційні фірми.

Ємільчинський держлісгосп постачає за кордон лісопродукцію.

Політика

ред.

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Ємільчинського району було створено 66 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 67,68 % (проголосували 18 246 із 26 959 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 46,49 % (8 482 виборців); Юлія Тимошенко — 24,35 % (4 443 виборців), Олег Ляшко — 14,38 % (2 623 виборців), Сергій Тігіпко — 3,06 % (558 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,05 %.[8]

Пам'ятки

ред.

Персоналії

ред.

Примітки

ред.
  1. Регіони України та їх склад. Житомирська область, Ємільчинський район
  2. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 (PDF). http://www.archive.zt.gov.ua/. с. 18, 532, 533, 540, 542. Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2017. Процитовано 9 жовтня 2020. [Архівовано 2017-07-12 у Wayback Machine.]
  3. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1796—2006 роки. Довідник (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 24 травня 2011. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  4. Про утворення та ліквідацію районів. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 26 грудня 2020.
  5. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська) . Процитовано 17 березня 2023.
  6. Паспорт Житомирської області (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 листопада 2014. Процитовано 24 травня 2011. [Архівовано 2014-11-02 у Wayback Machine.]
  7. Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
  8. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 17 березня 2016.

Посилання

ред.
Олевський район Лугинський район
Новоград-Волинський район   Коростенський район
Новоград-Волинський район Пулинський район Хорошівський район